АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження, висвітлюються наукова новизна одержаних результатів та їх практичне значення, а також наводяться відомості про особистий внесок здобувача, апробацію результатів дисертації, публікації основних положень дисертаційного дослідження, структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1 «Зовнішньоекономічна діяльність в Україні та її правове регулювання» складається з трьох підрозділів, у яких досліджуються зовнішньоекономічна діяльність як предмет правового регулювання, законодавство України про зовнішньоекономічну діяльність, методологія дослідження адміністративно-правових засад зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

У підрозділі 1.1 «Суспільні відносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності як предмет правового регулювання» з точки зору даного дослідження запропоноване комплексне визначення зовнішньоекономічної діяльності як економіко-правової категорії та предмета правового регулювання. У ході дослідження приділено увагу аналізу співвідношення таких понять, як «право», «правовідносини», «правове регулювання», «предмет правового регулювання».

Суспільні відносини, які виникають у процесі зовнішньоекономічної діяльності, мають складний економічний і правовий зміст. У роботі охарактеризовано суспільні правовідносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності, досліджено їх зміст, суб’єктний склад та об’єкти (тобто досліджено склад цих правовідносин), з тим щоб зробити відповідні висновки щодо зовнішньоекономічної діяльності як предмета правового регулювання, її правових ознак і понятійного апарату.

У ході дослідження економіко-правового змісту зовнішньоекономічних відносин аналізуються поняття «світовий ринок», «світове господарство», «міжнародна економіка», «зовнішньоекономічна діяльність». Зроблено висновок про те, що використання терміна «зовнішньоекономічна діяльність» є більш виправданим при дослідженні адміністративно-правових засад міжнародних економічних відносин на рівні національних правових систем окремих держав.

Зазначимо, що статистичні дані Державної служби статистики України свідчать про те, що частка експорту у структурі формування валового внутрішнього продукту України становить близько половини його обсягу (у 2010 році – 49,9 %; у 2011 році – 53,77 %). При цьому витрати валового внутрішнього продукту України на імпорт товарів і послуг також становлять близько половини його обсягу (у 2010 році – 52,6 %; у 2011 році – 59,17 %). Зазначені статистичні дані свідчать про значну роль зовнішньоекономічної діяльності у формуванні валового внутрішнього продукту України. При цьому спостерігається негативний для України зовнішньоторговельний баланс.

У процесі дослідження змісту та структури міжнародних економічних відносин як предмета правового регулювання було зроблено висновок про те, що зовнішньоекономічна діяльність має складний комплексний міжгалузевий характер і регулюється нормами національного, міжнародного економічного та міжнародного приватного права.

На основі відповідного науково-теоретичного аналізу в роботі пропонується визначення зовнішньоекономічної діяльності як предмета правового регулювання (див. п. 1 Висновків). При цьому зазначається, що предметом адміністративно-правового регулювання є адміністративно-правові засади державного та недержавного управління у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

У підрозділі 1.2 «Законодавство України про зовнішньоекономічну діяльність» у ході дослідження науково-теоретичних проблем законодавства про зовнішньоекономічну діяльність з’ясовані питання про: 1) загальнотеоретичні основи законодавства про зовнішньоекономічну діяльність; 2) місце законодавства про зовнішньоекономічну діяльність у системі законодавства України; 3) шляхи вдосконалення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність.

Зовнішньоекономічна діяльність, зважаючи на її ознаки як предмета правового регулювання, є одним із видів господарської діяльності і входить до предмета господарського права, який сам по собі має комплексний характер. Однак науково-теоретичний аналіз системи права України свідчить про те, що зовнішньоекономічна діяльність, крім норм господарського права, регулюється також нормами конституційного, адміністративного, цивільного, фінансового, земельного, трудового, кримінального та інших галузей права.

Як предмет правового регулювання зовнішньоекономічна діяльність має міжгалузевий комплексний характер як щодо галузей права, так і щодо галузей законодавства. Звідси зроблено висновок, що норми права про зовнішньоекономічну діяльність і нормативно-правові акти законодавства про зовнішньоекономічну діяльність утворюють міжгалузеві комплексні інститути відповідно у системі права й у системі законодавства України.

Для глибшого дослідження законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність у роботі здійснюється короткий аналіз історії його виникнення та становлення в Україні з часів СРСР. Особливістю правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні на сучасному етапі є те, що, нарівні з Господарським кодексом України та Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р., її суб’єкти повинні враховувати також положення понад 550 інших законів і підзаконних нормативно-правових актів різної галузевої належності. Крім національного законодавства України існує ряд міжнародних договорів України з окремими країнами й міжнародними організаціями, які також є джерелами правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

Серед проблем законодавства про зовнішньоекономічну діяльність слід назвати значну кількість нормативно-правових актів, що входять до його складу, їх неузгодженість між собою та з нормативно-правовими актами інших галузей законодавства, фрагментарність і надмірну деталізацію. Останніми роками простежується тенденція до ухвалення законів, присвячених окремим, вузько спрямованим аспектам зовнішньоекономічної діяльності, які не містять нових норм загального характеру.

Законодавство України про зовнішньоекономічну діяльність потребує усунення недоліків і суперечностей через аналіз і відповідне впорядкування. Ситуація, що склалася, ставить перед законодавцем проблему вибору одного з двох різних, з точки зору юридичної техніки, підходів до регулювання зовнішньоекономічної діяльності. В одному випадку – це шлях прийняття єдиного законодавчого акта у сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності, свого роду Кодексу законів (Основ законодавства) про зовнішньоекономічну діяльність. В іншому – це систематизація законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, що і пропонується в даній роботі (див. п. 3 Висновків).

У підрозділі 1.3 «Методологія дослідження адміністративно-правових засад зовнішньоекономічної діяльності в Україні» розкриття питань методології дослідження адміністративно-правових засад зовнішньоекономічної діяльності розпочинається з аналізу таких понять, як «метод», «методологія», характеристики методології юридичної науки в цілому і науки адміністративного права зокрема та її особливостей у перехідний період розвитку держави і суспільства.

Здійснення державного управління неможливе поза правом, без використання правової форми у межах окремих його інститутів, функцій, методів, стадій і процедур. Оскільки право є універсальним регулятором суспільних відносин у цілому, то в загальнорегулятивному аспекті воно впливає на державне управління самим фактом свого існування, підтримуючи належний рівень урегульованості й порядку всієї сукупності суспільних відносин, які так чи інакше належать до сфери державного управління. Інший аспект ролі права в державному управлінні пов’язаний із регулювальним впливом права на ті суспільні відносини, через які здійснюється сама управлінська діяльність держави, тобто на власне управлінські відносини.

У методологічному оцінюванні ролі адміністративного права у функціонуванні державного управління вихідним положенням є те, що управління в демократичному суспільстві об’єктивно перебуває в органічній єдності з правом у цілому, з усією системою його галузей. Управлінські відносини опосередковуються нормами багатьох галузей права, але в системі підходів, принципів і методів наукового дослідження адміністративно-правових засад зовнішньоекономічної діяльності вирішальну і провідну роль відіграють підходи, принципи й методи саме науки адміністративного права. Методологічно слід виходити з того, що наука адміністративного права – це галузева юридична наука, предметом дослідження якої є комплекс організаційно-правових проблем, пов’язаних зі здійсненням державою повноважень виконавчої влади та завдань і функцій державного управління.

Слід зазначити, що поглиблення взаємозв’язку наук веде до використання методів одних наук при дослідженні об’єктів і предметів у рамках інших наук, що породжує необхідність використання методів комплексних міждисциплінарних досліджень, які є характерними і для дослідження адміністративно-правових засад зовнішньоекономічної діяльності, оскільки зовнішньоекономічна діяльність, як предмет правового регулювання, має динамічний, міжгалузевий та комплексний характер.

Розділ 2 «Адміністративно-правовий зміст державного управління зовнішньоекономічною діяльністю в Україні» складається із трьох підрозділів, у яких досліджуються сутність державного управління зовнішньоекономічною діяльністю в Україні, система та правовий статус органів державного управління зовнішньоекономічною діяльністю в Україні, форми і методи їх діяльності.

У підрозділі 2.1 «Сутність державного управління зовнішньоекономічною діяльністю в Україні» враховуючи те, що державне управління є елементом і засобом реалізації державної політики, розкрито поняття «політика», «зовнішня політика», «внутрішня політика», «економічна політика», «зовнішньоекономічна політика».

У ході дослідження було з’ясовано питання про адміністративно-правову сутність та співвідношення таких понять, як «управління», «державне управління», «державне управління економікою», «державне управління зовнішньоекономічною діяльністю», «державне регулювання економіки», «державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності».

На основі відповідного науково-теоретичного аналізу в роботі пропонується визначення державного управління зовнішньоекономічною діяльністю (див. п. 5 Висновків) та державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (див. п. 6 Висновків). Зазначається, що специфіка адміністративно-правових основ державного управління зовнішньоекономічною діяльністю полягає в адміністративно-правових особливостях принципів, функцій, форм і методів державного управління у зазначеній сфері, які розкриті в даній роботі.

Принципи державного управління зовнішньоекономічною діяльністю (їх визначення див. у п. 7 Висновків) за змістом поділяються на соціально-політичні, організаційні та спеціальні. Оскільки в літературі вже дана характеристика соціально-політичним і організаційним принципам, властивим для всіх сфер управління, в даному дослідженні увага приділена виокремленню та розгляду спеціальних принципів, характерних для державного управління зовнішньоекономічною діяльністю. Так, до спеціальних принципів державного управління зовнішньоекономічною діяльністю слід віднести принципи і засади зовнішньоекономічної політики й зовнішньоекономічної діяльності, закріплені в ст. 18 і 26 Конституції України, ст. 2 і 11 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 01 липня 2010 р., ст. 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р.

На основі відповідного науково-теоретичного аналізу в роботі запропоновано визначення функцій державного управління зовнішньоекономічною діяльністю (див. п. 8 Висновків). Дослідження системи та змісту функцій державного управління зовнішньоекономічною діяльністю дало можливість зробити висновок про те, що вони поділяються на загальні, спеціальні та допоміжні (див. п. 8 Висновків).

У підрозділі 2.2 «Система та правовий статус органів державного управління зовнішньоекономічною діяльністю в Україні» дослідження системи та правового статусу органів державного управління зовнішньоекономічною діяльністю в Україні розпочинається із теоретичного адміністративно-правового аналізу поняття, системи, взаємовідносин і правового статусу суб’єктів державного управління.

Суб’єктами державного управління загальної компетенції, до функцій яких входить державне управління зовнішньоекономічною діяльністю, є Президент України, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації. У встановлених законом рамках вони здійснюють керівництво іншими органами державного управління (функціональної, галузевої та міжгалузевої компетенції), оскільки їх компетенція є набагато ширшою. У дослідженні робиться висновок про те, що місцеві державні адміністрації повинні відігравати важливу роль у розробленні державних зовнішньоекономічних програм розвитку регіонів та окремих територій, оскільки вони можуть повніше виразити потреби регіонів у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Особливістю державного управління зовнішньоекономічною діяльністю в Україні є те, що функції щодо його здійснення розподілені між кількома центральними органами виконавчої влади як функціональної, галузевої, так і міжгалузевої компетенції. Це обумовлено комплексним міжгалузевим характером такого об’єкта державного управління, як зовнішньоекономічна діяльність.

У роботі досліджуються субординаційні, координаційні та реординаційні управлінські відносини між органами виконавчої влади, до компетенції яких відноситься державне управління зовнішньоекономічною діяльністю.

Аналіз практики державного управління зовнішньоекономічною діяльністю в Україні показав, що система державного управління у зазначеній сфері в Україні неодноразово зазнавала не завжди виправданих змін.

У підрозділі 2.3 «Форми і методи державного управління зовнішньоекономічною діяльністю в Україні» зазначається, що форми й методи державного управління зовнішньоекономічною діяльністю можна поділити на дві групи: форми й методи державного управління економікою, властиві також для державного управління зовнішньоекономічною діяльністю, та форми й методи державного управління, що мають свої особливості і стосуються лише державного управління зовнішньоекономічною діяльністю як однієї із важливих сфер державного управління економікою.

Теоретичний адміністративно-правовий аналіз понять «форма управління», «форма державного управління», «форма державного управління економікою» дав підстави запропонувати в роботі визначення форми державного управління зовнішньоекономічною діяльністю (див. п. 11 Висновків). Форми державного управління зовнішньоекономічною діяльністю юридично закріплені прямо в компетенції відповідних органів державного управління чи випливають із неї.

Найбільш типовою класифікацією форм державного управління зовнішньоекономічною діяльністю є їх поділ на правові та неправові. Крім правових та неправових, серед форм державного управління зовнішньоекономічною діяльністю виділяють структурні та процедурні.

Узагальнюючи відповідні науково-теоретичні адміністративно-правові дослідження, пропонується визначення методу державного управління зовнішньоекономічною діяльністю (див. п. 12 Висновків). Зважаючи на те, що предметом даного дослідження є сфера державного управління зовнішньоекономічною діяльністю як складова державного управління економікою, у дисертації розглядаються такі методи управління: адміністративні (що виражаються у прийнятті рішень, обов’язкових для об’єктів управління, та здійсненні певних управлінських дій стосовно об’єктів управління); економічні (що виражаються у впливі суб’єктів управління на економічний стан та умови діяльності об’єктів управління, а саме: використання системи ціноутворення, фінансування виробництва, податкові, митні, валютно-фінансові, торгові, тарифні й нетарифні методи управління зовнішньоекономічною діяльністю тощо).

Серед методів управління, що використовуються у процесі державного управління зовнішньоекономічною діяльністю, важливе місце також займають методи опрацювання управлінських рішень і пов’язані з ними методи їх прийняття. Зазначені методи державного управління поділяють на адміністративні (організаційні), експериментальні та природничо-технічні.

Розділ 3 «Органи місцевого самоврядування та інші органи недержавного управління у системі органів управління зовнішньоекономічною діяльністю» складається із двох підрозділів, у яких досліджуються правовий статус органів місцевого самоврядування як суб’єктів управління зовнішньоекономічною діяльністю та правовий статус інших суб’єктів недержавного управління зовнішньоекономічною діяльністю, а також адміністративно-правові особливості їх управлінської діяльності, властивих для них функцій, форм і методів управління.

У підрозділі 3.1 «Органи місцевого самоврядування як суб’єкти управління зовнішньоекономічною діяльністю» адміністративно-правове дослідження органів місцевого самоврядування як суб’єктів управління зовнішньоекономічною діяльністю розпочинається з теоретичного аналізу понять «місцеве самоврядування», «орган місцевого самоврядування», правового статусу та системи органів місцевого самоврядування, їх взаємовідносин між собою та з органами державного управління, адміністративно-правових особливостей функцій, форм і методів управління органів місцевого самоврядування.

Виправданим є висновок про те, що в сучасних умовах найбільш наближеною до реалій державно-правового життя є концепція місцевого самоврядування як такого управління, у процесі якого реалізується державна влада, джерелом якої є весь народ, а не його частина у вигляді територіальної громади, оскільки неподільний характер влади випливає з ч. 1 ст. 5 Конституції України. Управлінська діяльність органів місцевого самоврядування, реалізація їх функцій, форм і методів управління (у тому числі зовнішньоекономічною діяльністю) здійснюється на підставі правової, організаційної та фінансової автономії зазначених органів.

До системи органів, які виконують функції державного управління зовнішньоекономічною діяльністю, згідно зі ст. 10 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р., поряд з іншими належать також органи місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю, а саме: 1) місцеві Ради народних депутатів України та їх виконавчі й розпорядчі органи; 2) територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України. Компетенція органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів у сфері управління зовнішньоекономічною діяльністю визначається Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р.

Специфіка управлінської діяльності органів місцевого самоврядування в зовнішньоекономічній сфері полягає в тому, що вона стосується регіональних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, спрямована на забезпечення ефективності соціально-економічного розвитку окремих територій.

У підрозділі 3.2 «Правовий статус інших суб’єктів недержавного управління зовнішньоекономічною діяльністю» здійснюється адміністративно-правовий аналіз поняття, системи та правового статусу суб’єктів недержавного управління зовнішньоекономічною діяльністю, взаємовідносин цих суб’єктів з іншими суб’єктами управління зовнішньоекономічною діяльністю, адміністративно-правових особливостей властивих для них функцій, форм і методів управління.

На основі аналізу науково-теоретичних положень адміністративного права, законодавства України та практики управління зовнішньоекономічною діяльністю в роботі пропонується визначення недержавного управління зовнішньоекономічною діяльністю (див. п. 15 Висновків) та визначається система суб’єктів недержавного управління зовнішньоекономічною діяльністю (див. п. 16 Висновків).

В роботі наведено характеристику адміністративно-правових ознак недержавного управління зовнішньоекономічною діяльністю, а саме: держава не втручається в діяльність суб’єктів недержавного управління, надаючи їм широку автономію; елементи субординації, функціонального підпорядкування спостерігаються лише в разі делегування органами виконавчої влади окремих функцій державного управління зовнішньоекономічною діяльністю відповідним суб’єктам недержавного управління; у відносинах між суб’єктами недержавного управління зовнішньоекономічною діяльністю та між суб’єктами недержавного управління зовнішньоекономічною діяльністю й органами державної влади в ряді випадків мають місце також процеси координації та реординації; адміністративно-правова природа функцій, форм і методів недержавного управління зовнішньоекономічною діяльністю визначається правовим статусом (компетенцією) органів недержавного управління, відсутністю в них державно-владних повноважень, їх акти управління лише у випадках, прямо передбачених законодавством, можуть мати загальнообов’язковий нормативний характер; формам недержавного управління зовнішньоекономічною діяльністю притаманний рекомендаційний (лише у випадках, передбачених законодавством, юридично-обов’язковий) і координаційно-погоджувальний, колегіальний характер; методам недержавного управління зовнішньоекономічною діяльністю властивий непрямий, економічний, регуляторний, стимулювальний характер.

Розділ 4 «Адміністративно-правові засади державного управління зовнішньоекономічною інтеграцією України у світовий економічний простір» складається із двох підрозділів, у яких досліджуються адміністративно-правове регулювання зовнішньоекономічної інтеграції України у світовий економічний простір та гармонізації законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність із міжнародним та європейським правом.

У підрозділі 4.1 «Адміністративно-правове регулювання зовнішньоекономічної інтеграції України у світовий економічний простір» визначається адміністративно-правовий зміст та поняття зовнішньоекономічних інтеграційних процесів за участю України; досліджується стан правового регулювання зазначених інтеграційних процесів; з’ясовується система суб’єктів забезпечення зовнішньоекономічних інтеграційних процесів за участю України; аналізуються завдання, функції, форми й методи діяльності органів виконавчої влади у сфері зовнішньоекономічної інтеграції.

Дослідження адміністративно-правових засад державного управління зовнішньоекономічною діяльністю, відповідних нормативно-правових актів і практики їх застосування, впливу зовнішньоекономічної діяльності на показники економічного розвитку України в цілому дали змогу зробити висновок про те, що зовнішньоекономічна політика є складовою як зовнішньої, так і внутрішньої економічної політики.

Науково-теоретичні положення, викладені в роботі, аналіз чинного законодавства та практики його застосування дав можливість визначити поняття зовнішньоекономічної інтеграції України (див. п. 19 Висновків).

Визначення й реалізація засад внутрішньої і зовнішньої політики здійснюються на основі тісної взаємодії та координації зусиль Верховної Ради України, Президента України, Ради національної безпеки і оборони України, Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Виконання функцій, пов’язаних із нормативним та організаційним забезпеченням зовнішньоекономічних інтеграційних процесів України покладається майже на всі органи державної влади й органи місцевого самоврядування, а також на деяких суб’єктів недержавного управління. Однак більший обсяг функцій у названій сфері покладається на органи виконавчої влади.

Проведений у дослідженні науково-теоретичний аналіз практики державного управління показує, що система суб’єктів забезпечення зовнішньоекономічних інтеграційних процесів в Україні формується під впливом певних чинників, до яких передусім належать завдання (умови) інтеграції, які ставляться перед Україною на шляху її зовнішньоекономічної інтеграції як на рівні відносин із зарубіжними країнами, так і на рівні міжнародних організацій. Суб’єктів забезпечення зовнішньоекономічних інтеграційних процесів в Україні можна поділити на державні, міждержавні й недержавні, які в цілому утворюють систему суб’єктів забезпечення зовнішньоекономічних інтеграційних процесів за участю України.

Аналіз практики реалізації зовнішньоекономічної політики та державного управління у сфері зовнішньоекономічної інтеграції дав можливість зробити висновок про те, що на даний час існує п’ять основних її напрямів, а саме: 1) участь України в СОТ; 2) співробітництво між Україною та ЄС; 3) участь України в СНД; 4) участь України в Єдиному економічному просторі країн СНД; 5) участь у зонах вільної торгівлі між Україною та окремими державами й міждержавними утвореннями. Зважаючи на те, що обсяги даного дослідження не дають можливості зупинитися на аналізі адміністративно-правових аспектів реалізації кожного із зазначених напрямів зовнішньоекономічної інтеграції, в роботі увага приділена аналізу адміністративно-правових засад співробітництва України та Світової організації торгівлі (СОТ), оскільки інтеграція України до СОТ є найтиповішим прикладом зовнішньоекономічної інтеграції.

Системний аналіз нормативно-правового забезпечення зовнішньоекономічної інтеграції України дав підстави запропонувати класифікацію відповідних нормативних актів через їх поділ на три групи: нормативно-правові акти суб’єктів міжнародних економічних відносин (держав або міжнародних організацій), до яких здійснюється інтеграція іншої держави; нормативно-правові акти національного законодавства держави, яка інтегрується до світового економічного простору на двосторонній або багатосторонній основі; договори між суб’єктами міжнародних економічних відносин, до яких здійснюється інтеграція, та суб’єктами міжнародних економічних відносин, які здійснюють таку інтеграцію. Зазначена система нормативно-правових актів має такі характеристики: складається з трьох різнорідних підсистем, кожна з яких має властиві лише їй ознаки, та має комплексний функціональний характер; постійно перебуває у стані розвитку, кількісного та змістовного ускладнення; характеризується наявністю взаємозв’язків між її підсистемами, які постійно змінюють внутрішню структуру як самих підсистем, так і структуру основної системи.

Функції, форми й методи державного управління зовнішньоекономічною інтеграцією України є складовою відповідно функцій, форм і методів державного управління зовнішньоекономічною діяльністю і мають спільні з ними адміністративно-правові ознаки та системний змістовний зв’язок.

Політика зовнішньоекономічної інтеграції України до світового економічного простору та процеси гармонізації законодавства України із міжнародним та європейським правом здебільшого характеризувалися відсутністю комплексного програмного підходу.

У підрозділі 4.2 «Гармонізація законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність із міжнародним та європейським правом» зазначається, що питання гармонізації законодавства України з міжнародним правом відіграють важливу роль у процесі реалізації зовнішньої політики України, що знайшло своє відображення у Законі України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 01 липня 2010 р. Так, одним із принципів зовнішньої політики в даному законі визначається пріоритет загальновизнаних норм і принципів міжнародного права перед нормами і принципами національного права (ч. 3 ст. 2), а до основних засад зовнішньої політики належить підтримка зміцнення ролі міжнародного права у міжнародних відносинах, забезпечення дотримання та виконання чинних, вироблення нових принципів і норм міжнародного права (ст. 11 зазначеного закону). Зміст ст. 9 Конституції України дає підстави вважати міжнародні договори не лише джерелом міжнародного права, а й джерелом права України.

Поняття «адаптація законодавства», «гармонізація законодавства», «імплементація законодавства», «зближення законодавства», «уніфікація законодавства» відображають по суті одне й те ж явище і вживаються для визначення різних механізмів і різних рівнів (ступенів) зближення окремих правових систем. Зважаючи на вищезазначене й особливості зовнішньоекономічної інтеграції України до світового економічного простору в даній роботі використовується поняття «гармонізація законодавства».

Гармонізація законодавства України із міжнародним та європейським правом є однією з важливих зовнішніх функцій держави та функцій державного управління зовнішньоекономічною діяльністю, пріоритетною складовою процесу інтеграції України до світового економічного простору, яка, в свою чергу, є одним із пріоритетних напрямів української зовнішньої політики.

Гармонізація національного законодавства із вимогами міжнародного права має свої особливості, зумовлені історичними, національними, юридичними традиціями, політичним і державним устроєм, станом економіки, рівнем розвитку законодавства, тощо (наприклад, слід враховувати те, що правова система України належить до романо-германського типу (сім’ї) правових систем, тривалий час розвивалася в умовах командно-адміністративної системи суспільних відносин у радянський період, має відповідні національні традиції, що зароджувалися в дорадянський період, тощо).

Слід зазначити, що до компетенції суб’єктів управління, які забезпечують зовнішньоекономічну інтеграцію України до світового економічного простору, відносяться також функції з гармонізації законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність із міжнародним та європейським правом, які реалізуються за допомогою відповідних форм і методів державного управління. Провідна роль у реалізації функцій з гармонізації законодавства України із міжнародним та європейським правом належить Міністерству юстиції України.

Гармонізація законодавства України із вимогами міжнародного та європейського права поділяється на два основні етапи: гармонізацію законодавства України із нормами відповідних договорів з державами (міжнародними організаціями), до яких здійснюється інтеграція України, та гармонізацію законодавства України вже безпосередньо із нормативно-правовими актами тих суб’єктів міжнародних (у тому числі економічних) відносин, до яких вона інтегрується.

Цей підрозділ містить загальну характеристику гармонізації законодавства України із нормами міжнародного права в рамках інтеграційних процесів із ЄС, СНД, участі у зонах вільної торгівлі тощо, однак у ньому детальніше проаналізовано практику гармонізації законодавства України з нормами міжнародного права на прикладі співробітництва України та СОТ, оскільки обсяги даної роботи не дають можливості розглянути особливості гармонізації законодавства в усіх основних напрямах зовнішньоекономічної інтеграції України.

У процесі гармонізації законодавства України із міжнародним та європейським правом важливу роль відіграють положення Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р., який має ряд недоліків і суперечностей, що ускладнюють зазначений процес та потребують урегулювання через узгодження відповідних норм даного закону з нормами Конституції України й між собою (цей закон містить положення про те, що, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору, однак таких положень немає в Конституції України; положення згаданого закону про те, що міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства, також немає в Конституції України; виникає формальне питання про те, чи є частиною національного законодавства міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана не у формі ратифікації Верховною Радою України, а у формі затвердження (приєднання, прийняття) указом Президента України чи постановою Кабінету Міністрів України тощо).

Нормотворча діяльність у сфері зовнішньоекономічної інтеграції та гармонізації законодавства України із міжнародним і європейським правом вимагає від її учасників дотримання єдиних підходів до нормопроектування.

Засобом реальної імплементації норм міжнародного права в національне законодавство має бути одночасне із ратифікацією міжнародних договорів ухвалення (що відбувається не повною мірою) відповідних законів, спрямованих на реалізацію положень зазначених міжнародних договорів.