МІЛІЦІЯ В МЕХАНІЗМІ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ Автореферат

У вступі обґрунтовуються актуальність обраної теми дисертації, розкривається зв\'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета, задачі, об\'єкт і предмет дослідження, формулюються методологічна основа дисертації, її теоретична і практична значущість, аргументується наукова новизна роботи, висуваються положення та висновки, що виносяться на захист, наводяться дані щодо апробації результатів дослідження.

Розділ 1 \"Протидія корупції як складова правоохоронної функції держави\" складається з трьох підрозділів, присвячених аналізу наукових розробок та методологічних засад дослідження діяльності держави та її органів у сфері протидії корупції.

У підрозділі 1.1. \"Корупція як соціальне явище та правова категорія: історичний аспект (ґенеза виникнення та поширення)\" відзначається, що вивченню явища корупції сьогодні приділяється значна увага науковців різних галузей науки. Процес формування розуміння та подальшого законодавчого визначення поняття корупції охоплює декілька тисячоліть історії цивілізації. Впродовж цього періоду трактування зазначеного поняття змінювалося і в правову площину перейшло поступово. На переконання автора, основною причиною корупції є людське користолюбство.

Досліджуючи історіографію виникнення та поширення корупції, дисертант виходить з того, що спочатку в суспільстві ще до виникнення держави були закладені підвалини корупційної поведінки; в результаті утворення інституту держави (державної посади) корупція виникла і почала розвиватися; в подальшому корупція набула рис, що загрожують інтересам держави та суспільства, починають упроваджуватися заходи щодо її протидії. Виокремлено та охарактеризовано п\'ять періодів зародження і розвитку корупції: 1) етап виникнення і становлення корупції та правового механізму боротьби з нею в ранніх проявах; 2) феодально-кріпацькі форми корупції і боротьби нею; 3) форми корупції і боротьби з нею в період буржуазно-демократичної республіки; 4) радянські форми корупції і боротьби з нею; 5) форми корупції і боротьби з нею після розпаду Радянського Союзу в незалежній Україні.

Доводиться, що корупція з\'явилась не тому, що наша держава отримала незалежність, а тому, що є об\'єктивним результатом історичного розвитку суспільства та держави. Однак незаперечним залишається той факт, що основою сучасної корупції став політичний режим і планова економіка Радянського Союзу. Незважаючи на велику кількість визначень, що даються як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями поняттю корупції, автор додержується думки щодо недоцільності зведення поняття корупції виключно до хабарництва. Зокрема, таку позицію поділяють П. М. Панченко, В. С. Лукомський, А. А. Аслаханов, В. С. Комісаров, С. В. Степашин. та інші.

У підрозділі 1.2. \"Система та основні суб\'єкти забезпечення реалізації правоохоронної функції держави у сфері протидії корупції\" зазначається, що функції держави за сферами її діяльності поділяють на зовнішні та внутрішні, а їх зміст на різних етапах розвитку суспільства постійно змінюється. Правоохоронна функція держави дисертантом теж розглядається з позиції її внутрішньої та зовнішньої спрямованості. На думку автора, сьогодні є всі підстави стверджувати, що у такій основній функції, як забезпечення правопорядку, виокремлюється конкретна підфункція - протидія корупції.

Виходячи зі змісту антикорупційної діяльності, а також аналізу чинного антикорупційного законодавства та його проектів, автором запропоновано й охарактеризовано дев\'ять груп суб\'єктів антикорупційної діяльності в Україні: 1) які визначають і забезпечують реалізацію антикорупційної політики держави; 2) які створюють і вдосконалюють нормативно-правову базу протидії корупції; 3) безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції; 4) які здійснюють судовий розгляд справ про корупційні правопорушення (суд); 5) діяльність яких спрямована на запобігання корупції; 6) які здійснюють координацію антикорупційної діяльності; 7) які реалізують контроль і нагляд за діяльністю суб\'єктів безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції; 8) які здійснюють поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь; 9) які здійснюють фінансове, матеріально-технічне, інформаційне, науково-методичне забезпечення протидії корупції. Реалізація державної політики у сфері протидії корупції зазначеними суб\'єктами, на переконання дисертанта, залежить від наданої їм компетенції. У роботі надається авторське визначення поняттю \"компетенція суб\'єкта забезпечення реалізації правоохоронної функції (міліції) у сфері протидії корупції\". Зокрема, за підсумками проведеного анкетування на запитання анкети \"На Вашу думку, під компетенцією суб\'єкта забезпечення реалізації правоохоронної функції у сфері протидії корупції слід розуміти визначену законом сукупність повноважень відповідного органу, в ході реалізації яких здійснюється комплексний та цілеспрямований вплив на відносини, пов\'язані з корупційними правопорушеннями?\" 57,7 % працівників міліції погодились із наведеним визначенням.

Висловлено пропозицію, щоб кожний державний інститут, як це викладено в рекомендаціях ООН, розробляв, приймав і впроваджував у життя заходи щодо недопущення у своєму відомстві умов для поширення корупції.

У підрозділі 1.3. \"Стан правового регулювання в Україні діяльності державних органів щодо протидії корупції\" підкреслено, що основне навантаження в регулюванні поведінки людей покладається на спеціально пристосовану до особливостей суспільного буття систему соціальної регуляції, важливе місце в якій посідає правове регулювання. Виходячи із наукових поглядів про сутність правового регулювання, в роботі надається авторське визначення поняття \"правове регулювання протидії корупції\".

Як основний елемент правового регулювання розглядається норма права. Ефективність будь-якого закону та всієї правової системи багато у чому залежить від наявності двох обов\'язкових складових: законодавства і практики його застосування. На переконання автора, обидві складові потребують державної волі, оскільки відсутність необхідного антикорупційного законодавства ніколи не зробить практичну діяльність щодо протидії корупції ефективною, а відсутність практики застосування відповідних норм права перетворює закон на декларацію. Така ситуація вельми характерна для сучасної України.

У роботі запропоновано авторську класифікацію антикорупційного законодавства, що регламентує діяльність державних органів, у тому числі міліції, в сфері протидії корупції, та розглянуто його зміст, а саме: 1) нормативно-правові акти, що є основою національного законодавства в протидії корупції та наділяють відповідні підрозділи державних органів відповідною компетенцією у цій сфері; 2) нормативно-правові акти, що є правовою основою діяльності відповідного державного органу, підрозділи якого наділені компетенцією у сфері протидії корупції; 3) підзаконні нормативно-правові акти, що видаються уповноваженими посадовими особами відповідного державного органу та спрямовані на забезпечення дотримання антикорупційного законодавства; 4) підзаконні нормативно-правові акти, що спрямовані на оптимізацію організаційної структури підрозділів, уповноважених протидіяти корупції, координацію їх дій з метою забезпечення ефективної протидії корупції.

Дисертантом звернуто увагу на суперечності в чинному законодавстві та недоліки юридичної техніки при розробці та прийнятті нормативно-правових актів. Висловлено думку про нагальну потребу в їх перегляді та систематизації, оскільки вони приймалися у різний час, різними органами, з різною метою, при чому більша частина з них - за відсутності єдиної науково обґрунтованої концепції протидії корупції.

Розділ 2 \"Організаційно-правові аспекти діяльності міліції України у сфері протидії корупції\" складається з трьох підрозділів і присвячений організаційно-правовій характеристиці діяльності міліції у сфері протидії корупції.

У підрозділі 2.1. \"Методика дослідження та загальна характеристика діяльності міліції щодо протидії корупційним правопорушенням: поняття, завдання, функції, принципи, форми\" наводиться загальна методика проведення дослідження, вказується, що методологічною основою представленої дисертації є діалектична логіка, окреслюються основні методи вирішення поставлених задач, їх порівняльні оцінки. Обґрунтовується думка про те, що поняття \"органи внутрішніх справ\" і \"міліція\" не є рівнозначними, їх не можна ототожнювати, оскільки друге є лише складовою частиною першого. Дисертант приєднується до пропозиції тих науковців, котрі висловлюються за потребу прийняття Закону України \"Про органи внутрішніх справ\", який би діяв поряд із Законом України \"Про міліцію\".

Акцентується увага на тому, що у формулюванні завдань міліції, які містяться у ст. 2 Закону України \"Про міліцію\", є суттєві недоліки та суперечності. На думку дисертанта, такі завдання як \"запобігання правопорушенням та їх припинення\" та \"виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили\", що є актуальними власне з точки зору протидії корупційним правопорушенням, варто об\'єднати в одне поняття: \"боротьба з правопорушеннями\". Серед основних завдань міліції, що визначені законодавством України і прямо пов\'язані з діяльністю щодо протидії корупції, віднесено: захист прав і свобод громадян, їх законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; участь у наданні правової допомоги громадянам, що підтвердили 70,6 % опитаних працівників міліції.