ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ З ІНСТИТУЦІЯМИ ДЕРЖАВИ ТА СТРУКТУРАМИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА Автореферат

У Вступі до дисертаційного дослідження обґрунтовується актуальність обраної теми в сучасних умовах; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, висвітлюється ступінь її наукової розробленості; формулюються мета і завдання дослідження, його об’єкт, предмет та методи дослідження; визначається наукова новизна одержаних результатів, розкривається їх практичне значення, висвітлюється особистий внесок здобувача та вказуються форми апробації результатів дисертаційної роботи.

Розділ 1 «Теоретичні та правові засади взаємодії ОВС з інституціями держави та структурами громадянського суспільства» складається з двох підрозділів в яких розглянуті поняття, правові засади та принципи взаємодії міліції з державними органами та органами місцевого самоврядування та довіра як основоположний принцип взаємодії ОВС зі структурами громадянського суспільства.

У підрозділі 1.1 «Поняття, правові засади та принципи взаємодії міліції з державними органами та органами місцевого самоврядування» відзначається, що система організаційно-правових засад взаємодії органів внутрішніх справ з іншими державними органами, та органами місцевого самоврядування реалізується через функціонування інституту управління, який охоплює такі складові: 1) суб’єктів управління, тобто органи, що виконують завдання та функції із охорони та захисту людини, суспільства і держави від внутрішніх загроз, які є наслідком вчинення правопорушень; 2) об’єкти управління, тобто сфери та галузі суспільного життя, що перебувають під організуючим впливом суб’єктів управління; 3) управлінську діяльність (процес), тобто певні суспільні відносини, через які реалізуються численні прямі та зворотні зв’язки між суб’єктами і об’єктами управління. Взаємодія органів внутрішніх справ з державними органами та органами місцевого самоврядування – це врегульована правовими та адміністративно-правовими нормами, погоджена за метою, часом і місцем необхідна спільна діяльність міліції і державних органів та органів місцевого самоврядування, за якої вони реалізують взаємний вплив один на одного і на суспільні відносини задля виявлення відхилень від встановлених норм і порушень принципів законності, ефективності спільної діяльності з метою захисту життя, здоров’я, прав і свобод громадян, власності, природного середовища, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, запобігання правопорушенням, боротьби зі злочинністю. До принципів взаємодії органів внутрішніх справ з державними органами та органами місцевого самоврядування віднесено такі принципи: єдності та цілісності системи, законності, професіоналізму, позапартійності, гуманізму, гласності, демократизму, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням. Ці принципи є водночас основними засадами, вихідними положеннями, ідеями, що відображають сутнісні властивості права, і в той же час, як похідні від принципів права, конкретизують та деталізують їх. Встановлено, що організація належної взаємодії правоохоронних органів з державними органами та органами місцевого самоврядування вимагає реалізації низки заходів: створення відповідної законодавчої бази з метою усунення існуючих прогалин; здійснення заходів управлінського характеру з метою оптимізації роботи органів – суб’єктів взаємодії та координації їх діяльності; розроблення і впровадження методичних рекомендацій з питань взаємодії тощо.

У підрозділі 1.2 «Довіра як основоположний принцип взаємодії ОВС зі структурами громадянського суспільства» стверджується, що довіра до влади є необхідною умовою життя демократичного суспільства і в аспекті взаємовідносин органів внутрішніх справ та громадян займає чільне місце в реалізації завдань щодо налагодження партнерських відносин міліції з населенням, взаємодії ОВС зі структурами громадянського суспільства та окремими громадянами. Довіра, є не лише підґрунтям та станом відносин, але й складним і суперечливим процесом взаємодії між суб’єктами. У взаємодії обов’язково має бути присутнім елемент схвалення та підтримки дій партнерів, що характеризує ціннісний аспект розуміння будь-якої соціальної системи. Довіру потрібно й можливо завойовувати. Високий рівень довіри й підтримки правоохоронців з боку народу можливий, коли МВС, у даному разі, репрезентує й поділяє соціальні та культурні цінності суспільства. Її формування вимагає тривалої та позитивної історії співробітництва і згоди між ОВС та громадою. Серед необхідних заходів у підвищенні ефективності взаємодії ОВС з інституціями держави та структурами громадянського суспільства запропоновано низку заходів для встановлення та зміцнення довіри громадян до міліції, найважливішими з яких є: розробка Концепції інформаційної політики МВС; вироблення єдиних підходів до взаємодії зі ЗМІ; систематизація пропозицій нормативно-правового, методично-наукового, організаційного характеру, спрямованих на підвищення ефективності інформаційної політики МВС України; внесення змін та доповнень до Закону України «Про міліцію» та прийняття низки інших законів, зокрема, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо вдосконалення організаційно-правових основ боротьби зі злочинністю та корупцією»; прийняття нової редакції Закону України «Про громадські організації»; поновлення дії Програми розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням, спрямованої на індивідуальну та загальну профілактику злочинності; використання досвіду інших держав, де склалася сприятлива громадська думка щодо діяльності правоохоронних органів.

Розділ 2 «Правове регулювання взаємодії ОВС з структурами громадянського суспільства, державними органами, органами місцевого самоврядування та засобами масової інформації» складається з трьох підрозділів в яких досліджені правові засади та регулювання взаємодії ОВС з інститутами громадянського суспільства, особливості правового регулювання взаємодії органів внутрішніх справ з державними органами та органами місцевого самоврядування, а також правове регулювання та особливості взаємодії ОВС із засобами масової інформації.

У підрозділі 2.1 «Правові засади та регулювання взаємодії ОВС з інститутами громадянського суспільства» відзначається, що на нинішньому етапі демократичних перетворень певних еволюційних змін набувають структурна побудова, завдання та функції, форми й методи роботи ОВС, але розвиток системи ще не повністю відповідає сучасним політичним, економічним і соціальним реаліям в Україні, не завжди встигає за процесами становлення громадянського суспільства. Спроби вирішити проблему координації зусиль правоохоронних та контролюючих органів між собою, а також державних, громадських організацій і населення у протидії руйнівним криміногенним процесам шляхом копіювання структурно-правових стандартів розвинених зарубіжних країн виявилися теоретично сумнівними і практично нежиттєздатними в складних перехідних умовах сучасності.

На основі аналізу законодавчої бази та відомчих нормативних актів головними напрямками взаємодії органів внутрішніх справ і громадськості визначено: організацію реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень і боротьби зі злочинністю; профілактику правопорушень і злочинів; виявлення, припинення, розкриття та розслідування правопорушень і злочинів; розшук та затримання правопорушників і злочинців; забезпечення громадського порядку та громадської безпеки; удосконалення правової бази по взаємодії ОВС з інститутами громадянського суспільства.

В дослідженні здійснено класифікацію та характеристику громадських формувань, окреслено їх завдання та права у сфері профілактичної діяльності та забезпечення громадського порядку. Відзначено, що встановлення суспільно-правових форм залучення громадськості до правоохоронної діяльності має свої межі, обумовлені соціальною доцільністю, що виражається у мірі впливу суб’єктів громадянського суспільства на підвищення ефективності організації діяльності органів внутрішніх справ.

До головних засобів партнерської взаємодії між ОВС і населенням віднесено: спільне планування заходів щодо охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями, а також патрулювання, рейди, обходи, огляди; узгодження заходів, що проводяться самостійно; інструктування працівниками органів внутрішніх справ членів громадських формувань; спільний обмін інформацією та аналіз оперативної обстановки; проведення спільних нарад, семінарів і зборів з правоохоронної тематики; спеціальна та правова підготовка громадян, які бажають виконувати правоохоронні функції тощо.

У підрозділі 2.2 «Особливості правового регулювання взаємодії органів внутрішніх справ з державними органами та органами місцевого самоврядування» розкривається сутність та особливості правового регулювання взаємодії органів внутрішніх справ з державними інституціями та органами місцевого самоврядування, які визначаються правовим статусом ОВС, функціями і повноваженнями, відповідно до яких органи внутрішніх справ виступають у ролі координатора і суб’єкта взаємодії державних органів та органів місцевого самоврядування. Зокрема, відзначається, що взаємодія органів внутрішніх справ з державними органами та органами місцевого самоврядування має різносторонній та багатоаспектний характер і являє собою погоджений за місцем, часом і характером комплекс певних заходів, які здійснюються з метою захисту інтересів держави, прав і свобод громадян, установ та організацій усіх форм власності від протиправних посягань, охорони громадського порядку, що містить своєчасний обмін інформацією між відповідними суб’єктами, одночасність проведення планових заходів, відповідальність і взаємний контроль. Правове регулювання взаємодії забезпечує розподіл управлінських функцій між різними органами і службами, посадовими особами і громадянами, встановлює між ними організаційно-правові основи взаємовідносин. Воно не може бути сталим, консервативним, і повинне відповідати вимогам практики, встановлювати оптимальні межі втручання апарату управління в діяльність об’єктів управління, в життя людей, здійснювати правоохоронний вплив на суспільні відносини, тим самим забезпечуючи правовий порядок.

У підрозділі 2.3 «Правове регулювання та особливості взаємодії ОВС із засобами масової інформації» відзначається, що за нинішніх тенденцій розвитку сучасного суспільства різко підвищуються роль, а разом з тим і потенційні можливості засобів масової інформації, що гостро актуалізує проблему правового регулювання взаємодії ОВС зі ЗМІ як джерелом громадянського контролю та посередником між владою і суспільством. Правове регулювання взаємодії ОВС із засобами масової інформації визначено як правотворчу діяльність компетентних суб’єктів щодо врегулювання та впорядкування засобами юридичної техніки суспільних відносин, які виникають з приводу визначення принципів, завдань, компетенції, а також форм і методів їх спільної діяльності щодо формування громадської думки про діяльність ОВС. Виділено та розкрито особливості правового регулювання взаємодії ОВС зі ЗМІ, як різновиду соціально-державного регулювання, що має цілеспрямований, організований за своєю спрямованістю, результативний характер. Визначено його предмет та об’єкти, загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації про діяльність ОВС. Доведено, що за допомогою правового регулювання відносини між суб’єктами взаємодії – ОВС та ЗМІ – набувають правової форми. Правове регулювання визначає компетенцію та відповідальність ОВС та ЗМІ, закріплює форми та методи їх спільної діяльності і здійснюється за допомогою норм права та актів реалізації права, його метою є формування громадської думки про систему МВС України в цілому та її працівників зокрема. В роботі акцентується увага на тому, що відсутність чіткої концепції взаємодії МВС із засобами масової інформації певною мірою призводить до зниження авторитету органів внутрішніх справ у суспільстві внаслідок почасти тенденційного віддзеркалення їх діяльності та, в деяких випадках, перекручення інформації про ОВС. Завдяки специфічному механізму правового регулювання, що являє собою взяту в єдності систему правових засобів, способів і форм, за допомогою яких нормативність права переводиться в упорядкованість суспільних відносин, задовольняються інтереси суб’єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок в процесі взаємодії ОВС із засобами масової інформації. Зроблено висновок про необхідність внесення змін до ряду законодавчих актів.

Розділ 3 «Організація та напрямки вдосконалення взаємодії органів внутрішніх справ з інституціями держави, структурами громадянського суспільства та засобами масової інформації» складається з трьох підрозділів в яких проаналізовано координацію взаємодії як основний механізм реалізації спільних заходів ОВС з інституціями держави та суб’єктами громадянського суспільства, шляхи оптимізації взаємодії міліції з інституціями держави та структурами громадянського суспільства, а також форми, принципи, функції та методи організації взаємодії органів внутрішніх справ із засобами масової інформації в аспекті їх удосконалення.

У підрозділі 3.1 «Координація взаємодії як основний механізм реалізації спільних заходів ОВС з інституціями держави та суб’єктами громадянського суспільства» доведено відмінності між поняттями «взаємодія» та «координація». Зокрема вказано, що координація здійснюється суб’єктом управління, наділеним владними повноваженнями, у відношенні об’єктів координуючої взаємодії, і що при організації взаємодії більше ніж між двома елементами системи – підрозділами, організаціями – останні виступають у якості суб’єктів взаємодії. Процес координації ж передбачає необхідність об’єктів управління. Визначено сутність координації та головну її мету при взаємодії ОВС з інституціями держави та суб’єктами громадянського суспільства. Відзначається, що сутність координації полягає у розробленні, обговоренні, ухваленні та реалізації спільних заходів з виконання основних завдань міліції у тісній взаємодії з інституціями держави та громадськими організаціями по забезпеченню життя, здоров’я, прав і свобод громадян, власності, природного середовища, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань. На основі розробки, обговорення і ухвалення спільних заходів уповноваженим державним органом або посадовою особою з питань, що віднесені до їх відання і в межах їхньої компетенції приймаються владно-організуючі рішення. Отож, відправною точкою реалізації координації взаємодії є координаційне рішення, у якому логічно викладено компетенцію вповноважених суб’єктів щодо здійснення координаційних дій, які необхідні для досягнення поставленої мети та вирішення спільних завдань. Координаційні відносини вирізнено за видами узгодження, що дозволяє класифікувати їх за наступними групами: предметно-технологічна взаємодія, ієрархічна або складна взаємодія. За часовими характеристиками координація може бути постійною і тимчасовою, по відношенню до системи – внутрішньою і зовнішньою.

Координацію діяльності правоохоронних та інших державних і недержавних органів по боротьбі зі злочинністю в структурно-функціональному й функціонально-рольовому значенні визначено як спеціальну систему теоретико-методологічних і праксеологічних засад інтерпретації методів і методик упорядкування та взаємоузгодження організаційно-управлінської діяльності правоохоронних та інших державних і недержавних органів і організацій з метою створення ефективної організаційно-управлінської та правової системи перманентного контролю за криміногенними процесами в суспільстві та превентивної протидії злочинності, досягнення загальної соціально бажаної мети. В роботі розкрито та проаналізовано методи, стадії та форми координаційної діяльності. Акцентується увага на нагальній необхідності створення відповідної законодавчої бази, чіткого механізму взаємодії державних органів, недержавних охоронних структур, громадських об’єднань з правоохоронними органами.

У підрозділі 3.2 «Шляхи оптимізації взаємодії міліції з інституціями держави та структурами громадянського суспільства» відзначається, що існуючій системі державних органів, наділених адмiнiстративно-юрисдикцiйними повноваженнями, не під силу без об’єднання зусиль з іншими державними органами, громадськістю успішно виконувати покладені на неї завдання щодо боротьби з правопорушеннями. Тому перед ОВС постають актуальні завдання пошуку нових підходів до оптимізації взаємодії з інституціями держави та структурами громадянського суспільства. Однак, на шляху оптимізації такої взаємодії постають значні перешкоди, зумовлені, перш за все відсутністю конституційного закріплення самого поняття системи правоохоронних органів. В той же час конституційне закріплення принципу розподілу влади, що передбачає наділення їх засобами стримувань і противаг, розводить державно-владні інституції, які традиційно відносять до правоохоронних органів, до різних гілок влади, потребує переосмислення щодо визначення їх функцій та напрямів взаємодії з іншими владними структурами. В роботі проаналізовано досвід роботи місцевої міліції, розглянуто сутність «комунального поліціювання» на прикладі зарубіжних країн в аспекті адаптації такої практики до умов України. Визначено першочергові завданнями на шляху до запровадження зарубіжного досвіду «комунального поліціювання» якими є розробка, перш за все, законодавчого визначення поняття правоохоронного органу та ознак, за якими той чи інший новостворений підрозділ міг би належати до цієї категорії. На основі аналізу руху добровільних народних дружин (ДНД) зроблено висновок, що така форма взаємодії ОВС з населенням зарекомендувала себе як найбільш ефективна, масова і результативна. З метою її відродження доцільно узагальнити та запровадити в Україні кращий досвід участі громадськості інших країн в правоохоронній діяльності та налагодити постійні зв’язки між вітчизняними і зарубіжними об’єднаннями громадян для обміну досвідом, організувати навчання членів ДНД в постійно діючих навчальних центрах за єдиною програмою з правової та спеціальної підготовки, визначити механізм реального забезпечення правових гарантій та соціального захисту членів громадських об’єднань як важливих елементів їх правого статусу. Удосконалено класифікацію прав та обов’язків громадських формувань та їх членів, констатовано нагальну потребу в подальшому вдосконаленні нормативно-правової бази щодо організації та діяльності громадських формувань в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями, зауважено необхідність внесення цілої низки змін та доповнень у Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», наголошено на потребі введення до штатів державних адміністрацій посади інструкторів з питань роботи з громадськими формуваннями та посади керівників районних штабів, штабів мікрорайонів. Відзначаючи важливість такої форми взаємодії ОВС з інститутами громадськості як демократичний цивільний контроль над правоохоронними органами, його розглянуто як комплекс здійснюваних відповідно до Конституції і законів України правових, організаційних та інформаційних заходів для забезпечення неухильного дотримання законності й відкритості в діяльності правоохоронних органів держави, сприяння їх ефективній діяльності і виконанню покладених на них функцій.

У підрозділі 3.3 «Форми, принципи, функції та методи організації взаємодії органів внутрішніх справ із засобами масової інформації в аспекті їх удосконалення» стверджується, що важливість взаємодії ОВС із ЗМІ зумовлена значним впливом засобів масової інформації на формування громадської думки про систему МВС у цілому, і про кожного її працівника, зокрема. Особливої актуалізації ця проблема набуває нині, коли до основних напрямків нової концепції діяльності органів МВС віднесено запровадження нових критеріїв оцінки діяльності правоохоронців залежно від громадської думки. Взаємодію засобів масової інформації з органами внутрішніх справ розглянуто як комплекс заходів, форм, методів взаємовпливу на суспільну свідомість, метою реалізації яких є забезпечення виконання правоохоронної функції держави, та формування позитивного іміджу української міліції. Досягнення високого рівня ефективної взаємодії ОВС зі ЗМІ, яка значною мірою залежить від науково обґрунтованого використання на практиці координуючих та забезпечуючих можливостей комплексного механізму управління взаємодією органів внутрішніх справ із засобами масової інформації, цілеспрямованого, організуючого його впливу на об’єкт управління, можливе лише за умови високопрофесійного застосування на практиці всієї повноти існуючих форм, принципів та методів організації такої взаємодії. Для уможливлення побудови системного аналізу і обґрунтування численних форм взаємодії ОВС зі ЗМІ, спрощення вироблення практичних рекомендацій щодо їх реалізації, необхідно привести всі ці форми до певної системи та закріпити їх у нормативних актах. Запропоновано наступне бачення систематизації узагальнених форм взаємодії органів внутрішніх справ із засобами масової інформації: 1) проведення брифінгів (прес-конференцій); 2) висвітлення виступів працівників органів внутрішніх справ; 3) формування громадської думки; 4) підготовка інформаційних матеріалів (заміток, звітів, репортажів); 5) підготовка та розміщення в засобах масової інформації соціальної реклами правоохоронної діяльності ОВС; 6) підготовка прес-релізів; 7) проведення інтерв’ю; 8) проведення сеансів телефонного зв’язку «гаряча лінія»; 9) проведення засідань «круглого столу»; 10) реагування на виступи в ЗМІ з проблемних питань діяльності органів внутрішніх справ; 11) розгляд звернень (запитів) від засобів масової інформації; 12) проведення консультацій.

В роботі доведено, що в Україні практично відсутня ціленаправлена підготовка для органів внутрішніх справ фахівців по роботі з громадськістю, іміджмейкерів, правників-журналістів, спеціалістів для роботи в відділах по зв’язках з громадськістю. З метою подолання таких прогалин існує необхідність підготовки для системи МВС та інших правоохоронних органів кваліфікованих фахівців з питань комунікації з громадськістю, взаємодії з органами державного управління та органами самоврядування.