ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ОБЛАСТІ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, характеризуються ступінь її наукової розробки і зв’язок з науковими програмами, визначаються мета, основні завдання, об’єкт, предмет і джерела дослідження, його методологічні засади, розкриваються наукова новизна і практичне значення отриманих результатів, наводяться відомості про апробацію головних результатів даної наукової роботи.

Розділ 1. «Організація роботи суду в контексті міжнародних стандартів функціонування судової влади» складається із 2-х підрозділів.

Підрозділ 1.1. «Поняття організації роботи суду та його елементи» присвячено визначенню поняття й вихідних засад організації роботу суду. Розглядається співвідношення таких категорій, як «організаційне забезпечення діяльності судів», «організаційне керівництво судами», «судове управління», «наукова організація роботи суду». «Організаційне забезпечення діяльності судів» слід тлумачити як сукупність заходів фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного й організаційно-технічного характеру, спрямованих на створення умов для повного й незалежного відправлення правосуддя. Відповідальним за нього є Державна судова адміністрація України.

Поняття «організаційне керівництво судами» означає цілеспрямовану діяльність органів виконавчої влади держави (в особі Міністерства юстиції), яка полягає в організаційному забезпеченні діяльності судів, заходах адміністративного контролю за роботою апарату суду, якістю вирішення судами справ, а також організації низки суміжних з відправленням правосуддя галузей – виконання судових рішень, надання правової допомоги тощо. Ця концепція є історичним надбанням радянської судової системи й не застосовується сьогодні через її суперечність принципам судової влади.

Під «судовим управлінням» як різновидом управління соціального варто розуміти сукупність управлінських впливів, спрямованих на забезпечення ефективності діяльності судів і належного функціонування системи правосуддя. Управління в судах, де діє принцип незалежності суддів, виключає будь-який владний вплив на діяльність останніх по вирішенню конкретних судових справ. Категорія «судове управління» є більш широкою за своїм змістом і включає в себе поняття «організаційне забезпечення діяльності судів» і «організацію роботи суду».

Конструкція «наукова організація роботи суду» трактується як раціонально зорганізована праця, спрямована на максимальне підвищення ефективності правосуддя при мінімальних затратах праці й неухильному дотриманні законодавства з урахуванням рекомендацій науки й узагальнення передового досвіду. Основними суб’єктами, відповідальними за таку організацію, є керівник апарату й голова суду. Метою наукової організації праці в суді є максимальне забезпечення діяльності судів, з тим щоб: (а) відправлення правосуддя не вимагало надмірного, не пов’язаного з його характером перенапруження в роботі суддів; (б) уникнути невиправдано значних соціальних затрат і витрат часу всіх осіб, які беруть участь у судочинстві; (в) знання й досвід працівників були б оптимально й ефективно використані; (г) забезпечити збереження в судах висококваліфікованих кадрів.

В узагальненому вигляді завдання організації роботи суду апеляційної ланки полягає в: (а) раціональному розподілі праці між працівниками і в об`єднанні виконуваних ними функцій у тих випадках, коли йдеться про необхідність виконання загальних завдань; (б) максимальному використанні досягнень сучасної науки й техніки; (в) постійному вивченні і проведенні ефективної виховної роботи у трудовому колективі, розвитку у працівників відповідального ставлення до праці; (г) організації робочих місць, створенні необхідних умов праці, в їх полегшенні й оздоровленні; (д) вчиненні й запровадженні найбільш раціональних форм стимулювання праці.

У підрозділі 1.2. «Міжнародний досвід організації роботи суду» розглядаються міжнародно-правові акти, що містять стандарти належної організації судочинства, і провідні зарубіжні напрацювання у цій сфері. Особливий інтерес становить сучасний рівень технічного забезпечення судів у Російській Федерації, а також технології, що застосовуються в країнах Європейського Союзу та США. Досвід судових систем зазначених держав дозволяє назвати такі сучасні тенденції вдосконалення організації роботи судів: (а) упровадження електронного документообігу на всіх стадіях судового провадження, а також при опрацюванні звернень громадян; (б) нормативне закріплення й технічне забезпечення права громадянина подати позов до суду за допомогою новітніх технологій (Інтернету та ін.); (в) автоматизація основних етапів прийняття процесуальних рішень в судах; (г) вироблення системи критеріїв оцінки ефективності організації роботи судів. Цей досвід бажано використовувати і в інших судах України, оскільки рівень їх технологічного забезпечення є недостатнім.

Розділ 2. «Функції й повноваження апеляційного суду області» містить 2 підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Апеляція як спосіб оскарження судових рішень» розкриваються поняття й основні ознаки апеляційного оскарження судових рішень. Апеляційне провадження як різновид перегляду судових рішень передбачено в п.8 ч.3 ст.129 Конституції. Воно покликано забезпечити захист як прав і законних інтересів осіб, залучених до царини судочинства, так і публічного правопорядку. Аналіз процесуального законодавства дозволяє виявити наступні завдання апеляційного провадження: (а) забезпечення стабільності судового рішення; (б) досягнення правильного розуміння й застосування чинного законодавства; (в) сприяння формуванню одноманітної судової практики; (г) виявлення і виправлення судових помилок нижчих судів.

Вивчення законодавства зарубіжних держав, що врегульовує перегляд справ у порядку апеляційного провадження, та наукової юридичної літератури дозволяє сформулювати такі його найбільш загальні ознаки: (1) апеляційні скарги подаються на постановлені судом першої інстанції рішення, що не набули законної сили; (2) оскаржуються не лише судові вироки й рішення, а й інші процесуальні акти суду (ухвали, постанови), які не набули законної сили; (3) формою ініціювання перегляду справи є апеляційна скарга (подання), подана в установленому законом порядку; (4) законом установлені строки апеляційного оскарження; (5) подача апеляційної скарги припиняє набуття законної сили оскаржуваним судовим рішенням; (6) у суді апеляційної інстанції перевіряються не лише питання права (законності), а й факту (обґрунтованості) рішення суду першої інстанції; (7) при проведенні судового слідства суд апеляційної інстанції безпосередньо досліджує докази, в тому числі й додаткові; (8) суд апеляційної інстанції користується широкими процесуальними повноваженнями, зокрема, має право змінити судове рішення нижчого суду; (9) рішення суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені у вищі судові інстанції.

Отже, під апеляційним порядком перегляду судових рішень слід розуміти стадію судового процесу, сутність якої полягає в перегляді судом апеляційної інстанції рішення місцевого суду, які не набули законної сили, з метою перевірки його законності й обґрунтованості відповідно до процедури, встановленої законом.

Підрозділ 2.2. «Місце апеляційних судів з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення в судовій системі України» висвітлює роль указаних судів у судовій системі держави. Під час аналізу організаційно-правових засад апеляційного перегляду судових рішень визначаються: (а) повноваження апеляційних судів з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення за законодавством про судоустрій; (б) належність апеляційного провадження до однієї із судових інстанцій (апеляційної), а судів, що виконують ці функції, – до певної ланки судової системи; (в) структура відповідних судів; (г) їх мережа. Відповідно до п. 1 ст. 27 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди: (а) розглядають справи відповідної судової юрисдикції в апеляційному порядку згідно з процесуальним законом; (б) у випадках, передбачених останнім, розглядають справи відповідної судової юрисдикції як суди першої інстанції; (в) аналізують судову статистику, вивчають і узагальнюють судову практику; (г) надають місцевим судам методичну допомогу в застосуванні законодавства; (д) здійснюють інші повноваження, визначені законом. Отже, повноваження апеляційних судів областей поділяються на: (а) пов’язані зі здійсненням правосуддя і (б) організаційні, що стосуються реалізації інших визначених законом завдань. Тенденцією останніх змін до процесуального законодавства є суттєве зменшення обсягу справ, що розглядаються апеляційними судами областей по суті. Ці повноваження в повному обсязі передані судам першої інстанції (місцевим загальним). У перспективі розгляд справ по суті апеляційними судами є обґрунтованим лише під час провадження по кримінальним справам за участю присяжних засідателів.

У складі апеляційного суду області можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Обґрунтованим є усунення із тексту названого Закону назв палат, що дозволяє запроваджувати в судах більш широку спеціалізацію. Підкреслимо, що в процесі судової реформи виникла термінологічна неточність у назвах судів апеляційної ланки. Згідно з п. 1 ст. 26 цього ж Закону апеляційні суди поділені на 3 ланки за своєю спеціалізацією – на адміністративні, господарські й суди з розгляду цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення. При визначенні мережі й територіальної юрисдикції останніх, Указом Президента України № 591/2001 від 20 травня 2011 р., застосовано термін «апеляційні загальні суди», який збережено і в назвах судів. Отже, існує потреба встановлення єдиної термінології шляхом внесення уточнень до п. 1 ст. 26 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Розділ 3. «Проблеми організації роботи апеляційного суду області в судовій системі України» складається з 5-ти підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Апарат апеляційного суду з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення: структура і повноваження» розкриваються повноваження, структура й функції апарату цього суду. Відповідно до п.1 ст.149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» організаційно забезпечує роботу суду його апарат, очолюваний керівником. На апарат суду покладається такі завдання: (1) дотримання загальних правил ведення судового діловодства в суді й порядку роботи з документами з моменту їх надходження (чи створення) в суд до відправлення чи передачі в архів або звернення до виконання судових рішень; (2) документальне забезпечення діяльності суду; (3) документообіг суду; (4) облік звернень громадян та юридичних осіб; (5) прийом громадян; (6) забезпечення статистично-аналітичної роботи суду; (7) зберігання речових доказів; (8) взаємодія з іншими структурними підрозділами суду.

Апарат судів загальної юрисдикції складається з управлінь і відділів, що виконують свої функції на підставі положення, затвердженого керівником апарату відповідного суду. В апараті суду функціонує канцелярія, яка щоденно протягом робочого часу суду забезпечує прийняття й реєстрацію поданих до суду документів. Структура і штатна чисельність апарату апеляційних судів областей затверджуються ДСА України за погодженням з головою суду в межах видатків на утримання відповідного суду. Апарат суду апеляційної ланки повинен мати такі відділи: (а) обліку звернень громадян та діловодства; (б) організаційного забезпечення розгляду кримінальних справ; (в) організаційного забезпечення розгляду цивільних справ; (г) відділ кадрів, кодифікації та статистичної звітності; (д) бухгалтерського обліку та звітності; (е) матеріально-технічного та господарського забезпечення апарату суду.

У підрозділі 3.2. «Роль голови апеляційного суду з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення в організації роботи суду» аналізується правовий статус голови відповідного суду, специфіка правосуб’єктності якого полягає в подвійному характері діяльності: з одного боку, це суддя, який повинен виконувати функцію правосуддя на рівні з іншими суддями, а з другого – керівник державної установи, в обов'язки якого входить контроль як за керівництвом апарату суду, так і за виконанням суддями своїх трудових обов’язків.

Повноваження голови апеляційного суду можна поділити на суддівські, адміністративні, організаційні й представницькі. Адміністративні поширюються лише на апарат суду (контроль ефективності діяльності апарату суду, внесення керівникові територіального управління ДСА України подання про призначення на посаду керівника апарату суду та його заступника, про звільнення їх з посад, а також про застосування до них заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства та ін.). Організаційні повноваження голови суду апеляційної ланки: (1) визначення обсягу адміністративних повноважень свого заступника; (2) видання відповідних наказів на постанови Верховної Ради України про обрання судді або звільнення його з посади; (3) контроль ведення в суді судової статистики; (4) організація вивчення та узагальнення судової практики; (5) інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства; (6) повідомлення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про наявність вакантних посад в апеляційному суді в 10-денний строк з дня їх утворення; (7) забезпечення виконання рішень зборів суддів апеляційного суду області; (8) організація підвищення кваліфікації суддів шляхом направлення їх у встановлені законодавством строки до Національної школи суддів. Представницькі повноваження голови суду полягають у тому, що він представляє суд у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянами й організаціями.

Голова апеляційного суду області видає накази і розпорядження з питань, що належать до його адміністративних повноважень. Ці накази, звернені до підлеглих, за правовою природою є проявом адміністративної діяльності керівника судового органу. Вони містять у собі обов’язкові для виконання приписи щодо поведінки підлеглих у тих чи інших управлінсько-організаційних ситуаціях. Накази можуть бути як нормативними, так і ненормативними (індивідуальними).

У підрозділі 3.3. «Роль керівника апарату в адмініструванні апеляційного суду з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення» зазнали поглибленого аналізу світові моделі управління апаратом суду, обґрунтовується концепція судового адміністратора. Управління роботою апарату суду, здійснюване останнім, виконує цілу низку функцій: прогнозування, планування, організація, загальне управління, оперативне розпорядження, регулювання, облік, контроль, перевірка виконання, інформаційне забезпечення та ін. Ефективність судового адміністрування прямо залежить від професійних якостей керівника. Воно полягає в застосуванні методів менеджменту для забезпечення реалізації всіх функцій суду, крім керівництва процесом прийняття судових рішень. При цьому слід уникати дублювання повноважень органів, які адмініструють суди, й надати їм повноваження, що сприятимуть дотриманню передбачених законом строків розгляду справ, віднесених до компетенції цього суду.

Нове законодавство про судоустрій виходить із того, що організаційне забезпечення діяльності суду зосереджено в руках керівника апарату суду (адміністратора) без залучення голови суду до виконання господарських функцій. Основна функція судового адміністратора - організація діяльності суду з метою досягнення поставлених перед ним процесуальних цілей. Зокрема, він призначає на посади і звільнює з посад усіх співробітників апарату суду. Щодо голови суду, то оптимальним вважається виконання ним представницької і контрольної функцій. Судовий адміністратор повинен бути державним службовцем, відібраним на підставі його високих організаторських, особистих і професійних якостей. Обґрунтовується, що судовий адміністратор має призначатися на конкурсних засадах.

Підрозділ 3.4. «Організаційно-правові аспекти добору професійних суддів до апеляційного суду з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення в організації роботи суду» присвячено проблемам кадрового забезпечення судів апеляційної ланки. Новий Закон України «Про судоустрій і статус суддів» залишив низку невирішених питань. У ньому бракує чітких кваліфікаційних вимог, яким повинен відповідати кандидат на посаду судді апеляційного суду. Обрання судді до складу апеляційного суду повинно відбуватися на конкурсних засадах за результатами анонімного тестування (іспиту) й без втручання інших органів влади чи їх посадовців. Доцільно було б, щоб Вища кваліфікаційна комісія суддів України створила резерв суддів, які бажають працювати в суді вищого рівня і мають відповідні професійні й морально-особисті якості. Критерії добору таких претендентів повинні бути чітко прописані в нормативних документах Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Основною підставою добору суддів у вищі суди має бути якість, оперативність розгляду справ, що знаходяться в їх провадженні, а також відсутність скарг на їх неправомірні дії. На законодавчому рівні слід також урегулювати процедури обрання й переведення суддів у вищі суди відповідно до Конституції України.

У підрозділі 3.5. «Роль органів суддівського самоврядування в організації роботи апеляційного суду із розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення в судовій системі України» показано вплив органів суддівського самоврядування, а саме зборів суддів, на організацію роботи суду апеляційної ланки. До повноважень цих зборів належить: (1) обговорення питань внутрішньої діяльності суду чи роботи конкретних суддів або працівників апарату суду і прийняття із цих питань рішень, які є обов’язковими для суддів і працівників даного суду; (2) визначення за пропозицією голови суду спеціалізації суддів з розгляду конкретних категорій справ відповідної судової юрисдикції; (3) заслуховування звітів суддів, які обіймають адміністративні посади в даному суді, й керівника апарату суду; (4) подання відповідній раді суддів пропозицій щодо делегатів на конференцію суддів; (5) виконання інших повноважень, передбачених законом. Збори суддів також можуть звертатися з пропозиціями стосовно діяльності суду до органів державної влади й органів місцевого самоврядування, які зобов’язані їх розглянути й дати відповідь по суті. Збори також можуть обговорювати питання щодо практики застосування законодавства, розробляти відповідні пропозиції з удосконалення останньої й законодавства, вносити їх на розгляд вищих судових органів України.