АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ЕКОЛОГІЧНИХ ПРАВ ГРОМАДЯН Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дослідження та публікації.

Розділ 1. «Методологічні засади охорони екологічних прав громадян» присвячено загальній характеристиці адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян.

У підрозділі 1.1. «Поняття екологічних прав громадян як об’єкта адміністративно-правової охорони» характеризуються сутність та зміст екологічних прав громадян як об’єкта адміністративно-правової охорони. Наголошується, що екологічні права є суб’єктивними правами, тобто такими, які належать не лише всім громадянам, але й кожному з них окремо, дають їх власникам широкі і реальні можливості для відповідних дій у сфері взаємодії людини та природи.

Під екологічними правами громадян розуміється закріплена в нормативно-правових актах та гарантована державою сукупність юридичних можливостей та засобів, спрямованих на задоволення їхніх потреб та інтересів у взаємодії з навколишнім природним середовищем.

Адміністративно-правову охорону визначено як діяльність держави з організації та забезпечення належних правовідносин у відповідних сферах життя суспільства, а також з виявлення та припинення правопорушень у цих сферах та притягнення винних до відповідальності. Об’єктом адміністративно-правової охорони є суспільні відносини, на які спрямована така діяльність. Одним з таких об’єктів виступають екологічні права громадян, оскільки їх реалізація безпосередньо пов’язана з виконавчо-розпорядчою діяльністю органів виконавчої влади та їхніх посадових осіб, а також забезпечується можливістю застосування адміністративного примусу.

Зроблено висновок, що під адміністративно-правовою охороною екологічних прав необхідно розуміти діяльність держави в особі її уповноважених органів та посадових осіб з організації та забезпечення реалізації громадянами передбачених чинним законодавством екологічних прав, припинення їх порушень та притягнення винних до відповідальності.

У підрозділі 1.2. «Правові засади охорони екологічних прав громадян та місце серед них адміністративно-правового регулювання» наголошується, що правове регулювання — це діяльність держави в особі її компетентних органів та посадових осіб зі створення й забезпечення реалізації правових норм та засобів з метою впорядкування, закріплення та охорони суспільних відносин.

Підкреслюється, що нормативно-правове регулювання охорони екологічних прав громадян становить величезна сукупність нормативно-правових актів різної юридичної сили — від Конституції України до локальних правових актів. Вони регламентують велику кількість питань у сфері взаємодії людини з навколишнім природним середовищем, зокрема, положення адміністративно-правової охорони екологічних прав, а саме: виконавчо-розпорядчу діяльність органів державної влади в зазначеній сфері, основні засади реалізації громадянами їхніх екологічних прав, діяння, що порушують вказані права, та відповідальність за їхнє вчинення.

Зроблено висновок, що всі законодавчі акти у сфері адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян доцільно поділити на три групи: законодавчі акти, які визначають екологічні права громадян; ті, які характеризують управлінську діяльність органів державної влади у сфері охорони цих прав; акти, які встановлюють відповідальність за порушення екологічних прав громадян. Обґрунтована необхідність розроблення єдиного кодифікованого нормативно-правового акта, в якому детально було б регламентовано екологічні права громадян та порядок їхньої адміністративно-правової охорони.

У підрозділі 1.3. «Сучасний стан адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян» проаналізовано стан реалізації в Україні заходів адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян, а саме екологічного моніторингу, екологічного аудиту, екологічної експертизи, нормування, лімітування та ліцензування.

Значну увагу приділено характеристиці контролю та нагляду за реалізацією громадянами їхніх екологічних прав та за діяльністю суб’єктів адміністративно-правової охорони цих прав. Проаналізовано звіти за результатами діяльності основних суб’єктів адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян.

Зроблено висновок, що загалом органами державної влади та їхніми посадовими особами проводиться належна робота щодо збереження якісного стану навколишнього природного середовища, надання права користування природними ресурсами, висвітлення всіх аспектів природоохоронної політики та стану навколишнього природного середовища тощо.

У підрозділі 1.4. «Зарубіжний досвід охорони екологічних прав громадян та можливості його використання в Україні» звертається увага на те, що, на відміну від міжнародних актів, українським законодавством не передбачено визначення поняття «безпечне для життя та здоров’я довкілля», у зв’язку з чим доцільно було б внести зміни з метою визначення критеріїв характеристики навколишнього природного середовища як безпечного, встановлення суб’єктів адміністративно-правової охорони екологічних прав, їхньої компетенції.

Обґрунтовано необхідність внесення змін до чинного законодавства в частині визначення порядку здійснення екологічного моніторингу в конкретних сферах природокористування.

На основі аналізу міжнародного законодавства у сфері адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян зроблено висновок щодо необхідності встановлення обов’язковості для всіх підприємств проходити екологічний аудит та екологічну експертизу. Крім того, доцільно було б на національному рівні розробити методичні рекомендації щодо проведення екологічного аудиту взагалі та окремих його видів, зокрема.

Розділ 2. «Адміністративно-правовий механізм охорони екологічних прав громадян» присвячено визначенню поняття та характеристиці елементів зазначеного механізму.

У підрозділі 2.1. «Поняття та структура адміністративно-правового механізму охорони екологічних прав громадян» зазначається, що адміністративно-правова охорона екологічних прав громадян як один з напрямків державно-владної діяльності здійснюється за допомогою узгодженої спеціальної системи елементів, що в науці адміністративного права зазвичай називається механізмом дії, впливу, регулювання, охорони.

На основі аналізу наукових розробок адміністративно-правовий механізм охорони екологічних прав визначено як систему адміністративно-правових засобів впливу на суспільні відносини, що виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності держави у сфері реалізації громадянами їхніх екологічних прав.

Встановлено, що основоположним і вихідним елементом зазначеного механізму є правові норми, а саме норми адміністративного права, які регулюють діяльність органів державної влади з охорони екологічних прав громадян, попередження та припинення адміністративних правопорушень у даній сфері та притягнення винних до відповідальності. Запропоновано класифікацію правових норм, що входять до адміністративно-правового механізму охорони екологічних прав громадян, за сферою їхньої дії. Визначено поняття та особливості правовідносин як складової механізму адміністративно-правової охорони екологічних прав, а також актів реалізації норм права.

У підрозділі 2.2. «Мета та завдання адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян» зазначається, що метою адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян є належна організація та забезпечення реалізації громадянами екологічних прав шляхом створення належних для цього умов, припинення їх порушень та притягнення винних до відповідальності.

Встановлено, що оскільки мета є ідеальним прогнозуванням результату певної діяльності, то першим кроком у її досягненні є правильне визначення та постановка завдань.

На основі аналізу чинних нормативно-правових актів визначено основні завдання адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян, до яких віднесено такі: охорона навколишнього природного середовища; регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів; сприяння участі громадян в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів; забезпечення участі громадян у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; забезпечення вільного доступу до інформації про стан навколишнього природного середовища; екологічне просвітництво; надання методичної допомоги щодо процедури оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян; виявлення та припинення правопорушень, що посягають на екологічні права громадян; притягнення осіб, які вчинили правопорушення, до відповідальності.

У підрозділі 2.3. «Рівні та принципи адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян», враховуючи ієрархію органів державної влади та територію, на яку поширюється їхня компетенція, у сфері адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян виділено три рівні: національний, регіональний, місцевий.

Визначено, що сутність національного рівня вказаної охоронної діяльності полягає в тому, що органи державної влади визначають основні засади екологічної політики, видають різноманітні нормативно-правові акти, що регулюють реалізацію громадянами їхніх екологічних прав та застосування заходів примусу за їх порушення, визначають повноваження нижчих суб’єктів управління в даній сфері, контролюють їхню роботу та розробляють методичні рекомендації щодо покращення охорони екологічних прав. На регіональному та місцевому рівні адміністративно-правової охорони екологічних прав реалізуються положення державної політики, визначені на національному рівні. Крім того, на кожному з цих рівнів можуть розроблятися свої екологічні програми.

Виділено загальні та спеціальні принципи адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян. До останніх віднесено: гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров’я людей; обов’язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності; наукове обґрунтування узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища; обов’язковість надання висновків державної екологічної експертизи; гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду; обов’язкове відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян; поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища.

У підрозділі 2.4. «Види суб’єктів адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян, їхня компетенція та повноваження» зазначається, що адміністративно-правова охорона екологічних прав громадян здійснюється багатьма органами та установами як на загальнодержавному (національному), так і на регіональному чи місцевому рівнях. При цьому, серед них є ті, для яких така охоронна діяльність є основним завданням, і ті, для яких вона є додатковою поряд з реалізацією ряду інших завдань.

Визначено основні характеристики компетенції суб’єктів адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян, а саме: має передбачені законодавством чітко визначені межі та імперативний характер, не може бути передана чи делегована іншим суб’єктам державного управління, включає специфічні права та обов’язки в порівнянні з іншими органами державної влади.

Проаналізовано повноваження суб’єктів адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян та зроблено висновок, що всі вони зводяться до таких прав та обов’язків в указаній сфері: розробка та затвердження відповідних державних чи регіональних програм розвитку певних сфер природокористування, охорони екологічних прав; організація державного управління в тій чи іншій сфері взаємодії людини з довкіллям, координація такої діяльності; здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства та реалізацією екологічних прав; складання протоколів та розгляд справ про адміністративні правопорушення; видача дозволів, сертифікатів, ліцензій, висновків на запровадження окремих видів діяльності; здійснення екологічної експертизи; формування статистичних баз даних з різних питань реалізації громадянами екологічних прав; надання доступу та оприлюднення інформації про стан довкілля, порядок реалізації екологічних прав; організація навчання фахівців для роботи, пов’язаної з охороною екологічних прав громадян; здійснення наукових досліджень з метою покращення їхньої діяльності.

У підрозділі 2.5. «Координація діяльності суб’єктів адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян» зазначається, що координацією суб’єктів адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян є сукупність дій, спрямованих на впорядкування взаємозв’язків між органами державної влади у сфері забезпечення реалізації громадянами екологічних справ, виявлення їх порушень та притягнення винних осіб до відповідальності.

Наведено основні характеристики такої координації, а саме: це сукупність дій вищого суб’єкта адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян щодо нижчих; органи державної влади, які здійснюють координацію, не завжди є безпосередніми керівниками щодо суб’єктів, діяльність яких координується; такі дії спрямовані на впорядкування діяльності нижчих суб’єктів, усунення дублювання їхніх дій та заповнення певних прогалин; така діяльність має за мету покращення взаємодії між суб’єктами адміністративно-правової охорони екологічних прав.

Визначено основні форми координації діяльності суб’єктів адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян. Охарактеризовано стадії координаційної діяльності, а саме: 1) прогнозування та планування; 2) керівництво спільною діяльністю суб’єктів під час виконання покладених на них завдань; 3) підведення підсумків діяльності суб’єктів охорони екологічних прав.

У підрозділі 2.6. «Адміністративно-правові форми та методи охорони екологічних прав громадян» наголошується, що адміністративно-правова охорона екологічних прав громадян, як і будь-яка інша державно-владна діяльність, має своє зовнішнє вираження, тобто набуває певної форми.

Під адміністративно-правовою формою охорони екологічних прав громадян запропоновано розуміти зовнішній прояв діяльності її суб’єктів зі сприяння реалізації громадянами їхніх екологічних прав, виявлення та припинення їх порушень та притягнення винних осіб до відповідальності. Обґрунтовано доцільність поділу адміністративно-правових форм на правові та неправові. У свою чергу, перші з них поділяються на: видання нормативних актів; видання індивідуальних актів; здійснення інших юридично значущих дій. Детально охарактеризовано кожну із зазначених форм охорони екологічних прав громадян.

Адміністративно-правові методи охорони екологічних прав громадян пропонується визначати як сукупність прийомів та засобів управлінської діяльності уповноважених на те законодавством суб’єктів зі сприяння реалізації громадянами їхніх екологічних прав, попередження та припинення їх порушень та притягнення винних осіб до відповідальності. Визначено види та особливості зазначених методів.

У підрозділі 2.7. «Особливості адміністративної відповідальності за порушення екологічних прав громадян» наголошується, що ця відповідальність займає особливе місце в системі заходів забезпечення реалізації громадянами їхніх прав та свобод.

Адміністративною відповідальністю за порушення екологічних прав громадян визнається застосування уповноваженими органами державної влади та їхніми посадовими особами визначених законодавством адміністративних стягнень до суб’єктів, винних у вчиненні правопорушень, що посягають на екологічні права громадян. Здійснено характеристику підстав, заходів та процедур адміністративної відповідальності за порушення екологічних прав громадян.

Обґрунтовано необхідність внесення змін до чинного адміністративно-деліктного законодавства України в частині визнання початком перебігу строку погашення адміністративного стягнення моменту остаточного його виконання; надання права відповідним управлінським суб’єктам на зупинення строку виконання постанови про адміністративне стягнення у випадку ухилення правопорушника від виконання адміністративного стягнення; передбачення положення, згідно з яким органи державної влади будуть нести відповідальність за невчасне чи неналежне виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.