АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ПРАВА ГРОМАДЯН НА СВОБОДУ ОБ’ЄДНАННЯ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь її наукової розробленості та науково-теоретична основа; зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначається об’єкт, предмет, мета, завдання та методи дослідження; його основні нормативно-правові джерела; висвітлюється наукова новизна, емпірична база, методологічна основа і практичне значення отриманих результатів, а також форми їх апробації.

Розділ 1 “Право громадян на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації як об’єкт адміністративно-правової охорони” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1.“Соціальна зумовленість адміністративно-правової охорони права громадян на свободу об’єднання” наголошено, що адміністративно-правова охорона конституційних прав громадян має велике суспільне значення, оскільки є певною гарантією їх забезпеченості та реалізації, що в свою чергу визначає рівень демократії у суспільстві й державі. Зумовленість адміністративної відповідальності об’єктивними законами суспільного розвитку, усією системою соціальних стосунків – одне з основних положень юридичної науки. соціальна обумовленість адміністративно-правової заборони означає закріплення у формі закону лише об’єктивно необхідних (обґрунтованих) норм. Право на об’єднання – одне із політичних прав, мета якого – забезпечити можливість участі кожного в громадському і політичному житті, об’єднуватися за інтересами і цілями.

Сьогодні існує об’єктивна потреба утвердження конституційного права на свободу об’єднання у правосвідомості усіх членів суспільства, в тому числі і у представників влади. Адже усвідомлення людиною того, що вона є самостійною у виборі змісту і форм діяльності, шляхів власного розвитку, стане серйозним стимулом до творчої ініціативи, підвищить інтерес людини до життя суспільства, що безумовно пришвидшить формування структур громадянського суспільства в Україні.

Підсумовано, що законодавство про адміністративні правопорушення є невід’ємною, обов’язковою складовою охорони права громадян на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації, а його застосування – необхідною формою забезпечення його реалізації та державного впливу на розвиток громадянського суспільства.

У підрозділі 1.2. “Поняття та зміст конституційного права громадян на свободу об’єднання” досліджуються змістовні ознаки конституційного права на свободу об’єднання як об’єкта адміністративно-правової охорони.

Підкреслюється, що право громадян на свободу об’єднання не слід розуміти лише як здійснення ним тієї чи іншої громадської діяльності; воно містить систему гарантованих державою конституційних прав і правових можливостей для досягнення суспільно корисної мети цієї діяльності – захисту прав і свобод, задоволення інтересів.

Зауважено, що право громадян на свободу об’єднання - це визнана та гарантована Конституцією та законами України можливість громадянина добровільно, ініціативно об’єднатись з іншими громадянами для здійснення і захисту своїх прав, свобод та задоволення інтересів.

За змістом право на свободу об’єднання – це визнані Конституцією та законами України можливості певної поведінки громадян у сфері формування громадянського суспільства (наприклад, можливість захисту трудових, соціально-економічних прав, формування і вираження політичної волі тощо). За формою – це міра, спосіб, форма поведінки, виявлення волі, інтересів, можливостей громадянина у сфері задоволення своїх прав, інтересів, вираження поглядів та їх захисту.

У підрозділі 1.3 “Розвиток законодавства про адміністративно-правову охорону права громадян на свободу об’єднання” аналізуються історичні аспекти становлення норма про адміністративно-правову охорону права на свободу об’єднання в Україні.

Підкреслюється, що вітчизняне законодавство щодо об’єднань громадян, організації їх створення, контролю за їх діяльністю, порядку припинення діяльності має недостатньо значні історичні корені. Зародження спеціальних нормативних встановлень, присвячених названим вище питанням, відбулося у період XIX-початку ХХ ст. (доба українського національного відродження) і пов’язаний з конституційним проектом М. Драгоманова про перетворення Російської імпepiї на децентралізовану федеративну державу – «Проэкть основаній устава украинскаго общества «Вольный союзь» - «Вільна спілка»» (1884 р.), головною національною метою якого була політична свобода, включаючи «свободу товариств i спілок». Про е на конституційному рівні право громадян на свободу об’єднання закріплено лише у Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки 1978 року.

Зауважено, що чинний КУпАП ст. 186-5 “Порушення законодавства про об’єднання громадян” доповнено 11 листопада 1993 року Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 3582-12.

Підсумовано, що законодавство про адміністративно-правову охорону права громадян на свободу об’єднання потребує суттєвого оновлення.

Розділ 2 “Адміністративно-правове регулювання охорони права громадян на свободу об’єднання” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Підстави адміністративної відповідальності за порушення права громадян на свободу об’єднання” аналізуються юридичні та фактичні підстави адміністративної відповідальності за порушення права громадян на свободу об’єднання.

Дослідження ознак адміністративного правопорушення, дозволяє автору констатувати, що нормативною підставою адміністративної відповідальності слід вважати комплекс адміністративно-правових норм, які закріплені у законодавстві і визначають систему адміністративних проступків у зазначеній сфері, правовий статус учасників провадження в справах про адміністративні проступки, систему адміністративних стягнень, які можуть бути накладені за вчинення тих чи інших проступків; фактичною підставою адміністративної відповідальності є вчинення особою адміністративного правопорушення (проступку), що зумовлює необхідність детального аналізу адміністративних норм про відповідальність за порушення конституційного права громадян на свободу об’єднання.

З метою удосконалення адміністративно-правової охорони права громадян на свободу об’єднання, автор пропонує запровадити адміністративну відповідальність за: втручання в діяльність об’єднань громадян, обмеження прав і свобод людини і громадянина у зв’язку з належністю до об’єднання громадян, необґрунтовану відмову в реєстрації об’єднання громадян, порушення порядку діяльності політичних партій.

У підрозділі 2.2 “Адміністративні стягнення за порушення права громадян на свободу об’єднання” проаналізовано види та розміри адміністративних стягнень, які застосовуються у випадку порушення права громадян на свободу об’єднання.

Автор зазначає, що коло підстав для застосування адміністративних стягнень не обмежується невиконанням чи порушенням заборон і поширюється на випадки неналежного виконання законодавчо визначених обов’язків.

У роботі підкреслено, що санкція ст. 186-5 КУпАП є відносно визначеною, і містить лише один вид стягнення – штраф, сума якого у грошовому еквіваленті складає від 425 гривень до 2 тисяч 210 гривень.

Автор наводить аргументи на користь запровадження умовної розрахункової (фінансової) одиниці обчислення розмірів штрафу як виду стягнення і покарання та змісту ознак складів правопорушень і злочинів, виходячи із розміру прожиткового мінімуму, визначеного у законі про Державний бюджет України.

Завершується підрозділ пропозицією про удосконалення нормативно-правової регламентації інституту відповідальності громадських організацій.

У підрозділі 2.3. “Провадження у справах про адміністративні порушення права громадян на свободу об’єднання” досліджено засади розгляду та вирішення справ про адміністративні порушення законодавства про об’єднання громадян.

Автор зауважує, що застосування заходів впливу є визначальною ознакою, яка обумовлює існування адміністративної відповідальності як самостійного виду в системі юридичної відповідальності, який прийнято називати провадженням у справах про адміністративні правопорушення.

Під провадженням провадження у справах про адміністративні порушення права громадян на свободу об’єднання автор розуміє врегульовану нормами адміністративного права процесуальну діяльність уповноважених органів, спрямована на притягнення до відповідальності осіб, які вчинили протиправні діяння, що посягають на конституційне право громадян на свободу об’єднання.

У роботі з’ясовано, що у якості суб’єктів виявлення і розгляду справ про порушення права на свободу об’єднання виступають: суди, посадові особи: органів внутрішніх справ, а також посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад.

Завершується підрозділ пропозицією законодавчого закріплення підстав опротестування постанови суду у справі про адміністративне провадження прокурором.

Розділ 3 “Запобігання порушенню права громадян на свободу об’єднання” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Причини та умови порушення права громадян на свободу об’єднання” досліджено причини поширення та існування адміністративних правопорушень у сфері реалізації права громадян на свободу об’єднання.

За результатами проведеного автором дослідження найчастіше право громадян на свободу об’єднання порушується через обтяжливість державного контролю за діяльністю об’єднань громадян та незаконне втручання в їхню діяльність державних органів, недосконалість вітчизняного законодавства в частині реєстраційних процедур.

На думку автора, найвпливовішим чинником формування розвинутої системи громадських організацій є ефективне правове регулювання порядку створення та діяльності об’єднань громадян, а умовами ефективності зазначеного правового регулювання є встановлення чітких меж втручання держави у діяльність об’єднань громадян в залежності від спрямованості їх діяльності та рівня організаційного оформлення.

Завершується підрозділ переліком основних причин та умов порушення права громадян на свободу об’єднання .

У підрозділі 3.2. “Суб’єкти адміністративно-правового запобігання порушенню права громадян на свободу об’єднання” визначено суб’єктів подолання негативних чинників детермінації правопорушень у підприємницькій діяльності.

Констатовано, що до суб’єктів запобігання порушенню права громадян на свободу об’єднання, в широкому сенсі, відносяться всі державні і громадські інститути, діяльність яких стосується профілактичного, попереджувального впливу на правопорушення.

Дисертант зауважує, що діяльність усіх суб’єктів запобігання має будуватися, насамперед, на пріоритеті прав і свобод особи, зокрема права громадян на свободу об’єднання, а утвердження всебічного й найбільш повного забезпечення права і свобод людини повинно бути головним обов’язком як держави в цілому, так і її окремо взятих адміністративних структур.

Завершується підрозділ переліком суб’єктів адміністративно-правового запобігання порушенню права громадян на свободу об’єднання, серед яких автор виділяє : 1) загальні – завданнями яких є формування політики та вжиття заходів щодо гарантування додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України); 2) спеціальні – для яких забезпечення реалізації права громадян на свободу об’єднання є основним завданням (Міністерство юстиції України, Державна реєстраційна служба України, органи місцевого самоврядування, правоохоронні та судові органи).

У підрозділі 3.3. “Заходи запобігання порушенню права громадян на свободу об’єднання” зазначено, що питання щодо системи заходів запобігання адміністративним правопорушенням є досить дискусійним у адміністративно-правовій науці і розглядаються науковцями у рамках дослідження адміністративного примусу.

Під заходами запобігання адміністративним правопорушенням автор розуміє систему комплексних, взаємопов’язаних заходів організаційно – правового характеру, які застосовуються суб’єктами запобігання з метою недопущення та припинення порушення права громадян на свободу об’єднання.

Дисертант вважає, що для ефективного здійснення запобігання правопорушенням будь-якого виду доцільно прийняти Закон України “Про соціальне запобігання правопорушенням в Україні”, наводить авторське визначення поняття та системи заходів соціального запобігання правопорушенням.

Завершується підрозділ переліком заходів, що є основою запобігання адміністративним правопорушенням проти права громадян на свободу об’єднання