АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт та предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 «Поняття та особливості адміністративно-правового положення військовослужбовців» містить чотири підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Забезпечення прав і свобод військовослужбовців як пріоритетний напрям реалізації державної політики у сфері національної безпеки» розкрито сутність та значення категорії державної політики в сфері національної безпеки. Зазначається, що державна політика в сфері національної безпеки це цілеспрямований, організований, вольовий вплив суб’єктів забезпечення національної безпеки на суспільні відносини з метою захисту від зовнішніх і внутрішніх загроз у різних їх формах і проявах з метою забезпечення державного суверенітету, прав і свобод людини і громадянина, стабільності конституційного ладу, територіальної цілісності і недоторканності державного кордону, запобігання розвідувальній діяльності іноземних служб на території України, виявлення, запобігання і, у разі необхідності, припинення терористичної діяльності на території України, забезпечення громадського порядку і громадської безпеки.

Підкреслюється, що характеристика функції держави, яку прийнято визначати як оборонна, не в достатній мірі віддзеркалює її сутність та взаємозв’язок з іншими її функціями. Саме тому, доцільно зазначену функцію визначити як функцію оборони та протидії іншим загрозам національній безпеці держави. Наголошено, що на стан воєнної організації держави і, як наслідок, на державну політику у сфері національної безпеки і оборони, у першу чергу, впливають такі фактори як характер функції оборони та протидії іншим загрозам національній безпеці держави та існуючий в країні політичний режим.

Очевидно, що категорія політичного режиму держави взаємопов’язана з розвитком і функціонуванням державного механізму, усвідомленням ролі осіб, які безпосередньо забезпечують функціональну спрямованість його роботи. При цьому, ефективність роботи державного механізму прямо пов’язана з якістю виконання службових обов’язків кожного з тих, хто безпосередньо реалізує функції того чи іншого державного органу. В свою чергу, належний рівень виконання відповідних службових обов’язків в значному ступені залежить не тільки від їх організаційної налагодженості, а й від оптимізації правового положення конкретних осіб, ступеня їх соціального та правового захисту. В повній мірі це поширюється і на військовослужбовців.

Дисертант підкреслює, що сфера забезпечення прав і свобод військовослужбовців – це обумовлена специфікою реалізації оборонної функції держави та сформованим у державі політичним режимом сукупність суспільних відносин, які піддаються правовому регулюванню та виникають, змінюються і припиняються у зв’язку з безпосереднім несенням військової служби, забезпеченням належних умов життєдіяльності, реалізацією сфери духовних та інших соціально значущих інтересів військовослужбовців.

Акцентується увага на тому, що державна політика у сфері забезпечення прав і свобод військовослужбовців є невід’ємним елементом державної політики у сфері національної безпеки. При цьому Збройні Сили України є провідною інституцією щодо забезпечення національної безпеки України, для чого вони наділяються можливістю використовувати зброю та бойову техніку для виконання відповідних функцій. В свою чергу, правова захищеність військовослужбовців є провідним фактором забезпечення реалізації державної політики у сфері національної безпеки, так як саме особи, які перебувають на військовій службі безпосередньо реалізують такого роду політику у реальному житті.

У підрозділі 1.2. «Права, свободи та обов’язки військовослужбовців як елементи їх адміністративно-правового статусу» акцентовано увагу на особливостях адміністративно-правового статусу військовослужбовців, зокрема, на переважно імперативному характері правових приписів, які цей статус регламентують, необхідності дотримання принципу єдиноначальності, специфічному порядку притягнення до юридичної відповідальності та підвищеній відповідальності за певні види правопорушень.

При цьому особлива увага приділяється правам, свободам та обов’язкам військовослужбовців як «ядрові» їх адміністративно-правового статусу. Розмежовано категорії «права» та «свободи військовослужбовців». Категорію «права військовослужбовців» визначено як обумовлений історичним розвитком суспільства комплекс відповідних правових можливостей осіб, які проходять службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до закону, що визначаються положеннями Конституції України, а також іншими нормативно-правовими актами різного рівня, в тому числі і тими, що регулюють суспільні відносини у сфері військового управління, з урахуванням конкретних обставин, що характеризують місце військовослужбовця у відповідній службовій ієрархії. Наголошено, що свободи військовослужбовців – це можливість діяти на свій розсуд в межах передбачених Конституцією та законами України правових положень, що закріплюють як загальний правовий статус військовослужбовця як громадянина держави, так і особливості його службового статусу, та забезпечують реалізацію відповідних правових можливостей в рамках правовідносин, які виникають в конкретних життєвих ситуаціях, в тому числі, і в ході реалізації службових прав військовослужбовців. Також досліджується категорія законних інтересів військовослужбовців, які визначаються як їх відповідні прагнення, які не суперечать наявним правовим приписам або опосередковуються їх змістом та реалізуються у зв’язку з несенням військової служби або із задоволенням їх певних соціальних потреб та потребують підтримки і відповідного гарантування з боку держави.

Акцентується увага на важливості виконання службових обов’язків військовослужбовців, які поділяються на конституційні, галузеві та військово-службові. Останні багато в чому визначають сутність та специфіку адміністративно-правового статусу військовослужбовців. До такого роду обов’язків слід віднести обов’язки сумлінного і якісного оволодіння відповідними знаннями та навичками; підтримування належного стану військової дисципліни; виконання точно і в строк правомірних наказів командирів і начальників; поважати військові символи; підтримувати позитивний імідж військовослужбовців у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими громадськими та державними суб’єктами, громадянами. В підрозділі акцентується увага на необхідності вирішення та чіткої правової регламентації ситуацій, коли у певних випадках накази, які повинен виконувати підлеглий військовослужбовець, можуть не відповідати вимогам закону, а іноді – виконання такого наказу може пов’язуватися із вчиненням правопорушення, в тому числі – злочину. З огляду на особливість взаємовідносин, що виникають у сфері військового управління при вирішенні цього питання слід акцентувати увагу на низці моментів. По-перше, слід приділити увагу питанням фіксації факту відмови від виконання наказу. По-друге, слід чітко визначити обов’язок розгляду звернення військовослужбовця у зв’язку з фактом відмови від виконання наказу. По-третє, доцільно мати чітке уявлення про мотиви відмови від виконання наказу та відповідні фактичні дані, які є підставою для такого роду відмови. Не менш значущою є і необхідність належного обґрунтування рішення, пов’язаного з фактом відмови від виконання наказу та доведення рішення, що приймається в результаті такої відмови, до відома суб’єкта, який відмовився виконати наказ. І нарешті, слід визнати необхідною обов’язковість призначення службового розслідування по кожному факту відмови військовослужбовця від виконання наказу, який на його суб’єктивну думку є протиправним та інформування військового прокурора про кожен випадок такого роду відмови.

Підрозділ 1.3. «Обмеження прав і свобод військовослужбовців» присвячений аналізу поняття, сутності і видів обмежень прав і свобод військовослужбовців. Визначається, що обмеження прав і свобод військовослужбовців є категорією об’єктивного порядку, що пов’язана з правовими, економічними, політичними і службовими факторами і являє собою встановлення законодавчих меж при реалізації окремих суб'єктивних прав військовослужбовців, що здійснюється з метою забезпечення дисципліни і законності у військовому колективі, нормального функціонування Збройних Сил України та інших військових формувань, повного і якісного виконання ними своїх функцій, функціонування держави та інститутів громадянського суспільства, додержання прав і свобод людини і громадянина.

Вказується, що до сфер суспільних відносин, в яких певною мірою обмежуються права військовослужбовців, слід віднести державно-політичну; сферу особистих благ та інтересів; соціальну; економічну. Аналізуючи ці сфери, формулюється позиція щодо існуючих у них обмежень прав військовослужбовців. Обмеження прав військовослужбовців розглядаються в контексті їх взаємопов’язаності з питаннями наділення військовослужбовців певними пільгами. Наголошується на необхідності їх збалансованості. Необхідність досягнення певного балансу між існуючими обмеженнями прав військовослужбовців та певними пільгами, що їм надаються обумовлено низкою факторів. Перш за все, це пов’язано з необхідністю подолання негативних наслідків застосування тих чи інших обмежень, в тому числі і з позиції формування позитивної мотивації до належного виконання військовослужбовцями своїх службових обов’язків. Поряд з цим, слід враховувати і ту важливу обставину, що окремі обмеження прав військовослужбовців пов’язуються не тільки з конкретною особою, а саме військовослужбовцем, але й також і з членами їх родин, що не може не враховуватися при вирішенні питання про надання тих чи інших пільг. Слід також сказати і про те, що чітке вирішення питання про збалансованість обмежень та пільг значною мірою може впливати не тільки на повсякденне життя військовослужбовців та членів їх родин, а є вагомим фактором підвищення суспільної значущості військової служби, її соціального статусу, стимулювати професійну орієнтацію молоді.

У підрозділі 1.4. «Сучасний стан адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення прав і свобод військовослужбовців» наголошується, що серед правових актів, якими регулюються суспільні відносини в сфері забезпечення обороноздатності країни можна виділити: по-перше, такі, що визначають концептуальні засади забезпечення правового статусу військовослужбовців; по-друге, ті, які здійснюють правове регулювання будівництва і реформування збройних сил України в цілому; по-третє ті, що забезпечують регулювання діяльності оборонно-промислового комплексу; по-четверте, акти, які забезпечують участь України у міжнародній миротворчій діяльності, співробітництво у військовій сфері; по-п’яте, ті, що встановлюють правові межі соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей і по-шосте, ті акти, які сприяють забезпеченню правопорядку і законності у Збройних Силах України та інших військових формуваннях. Аналізуються конкретні нормативно-правові акти, що діють у цій сфері. Розглядається питання, що стосується систематизації нормативно-правових актів. Щодо розробки та введення в дію Військового кодексу підкреслюється, що такий підхід має стратегічний характер, але на сьогодні нагальною проблемою є вдосконалення системи діючих нормативно-правових актів та прийняття низки нових, які б належним чином відповідали суспільним потребам в умовах реформування Збройних Сил України. Це дозволило б: по-перше, більш оперативно заповнити існуючі прогалини законодавства, в тому числі і з позицій забезпечення прав і свобод військовослужбовців, по-друге, прийняття і реалізація положень цих правових актів дозволить скоріше осмислити практичний аспект їх застосування, що, безумовно, зможе відіграти свою позитивну роль при розробці відповідного кодифікованого акту. Останній має бути стабільним і розрахованим на довготривале застосування.

Розділ 2 «Особливості адміністративно-правового забезпечення прав і свобод військовослужбовців» містить чотири підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Юридичні гарантії прав і свобод військовослужбовців: поняття та види» визначено, що у загальному вигляді гарантії прав і свобод військовослужбовців являють собою комплекс умов, способів і засобів, за посередництвом яких забезпечується реалізація прав і свобод військовослужбовців та членів їх сімей. Наведено низку класифікацій як гарантій прав і свобод людини і громадянина в цілому, так і гарантій прав і свобод військовослужбовців.

Адміністративно-правові гарантії прав і свобод військовослужбовців визначено як комплекс передбачених законодавством умов, способів і засобів адміністративно-правового та адміністративно-процесуального характеру, які реалізуються як самими військовослужбовцями, так і іншими суб’єктами відповідних правовідносин з метою точного і неухильного виконання правових приписів, якими регламентуються наявність, реалізація та захист тих чи інших прав і свобод, забезпечення належного стану правовідносин, що виникають у сфері військово-управлінської діяльності та інших відносин, що пов’язані із забезпеченням життєдіяльності військовослужбовців та членів їх сімей.

Серед гарантій прав і свобод військовослужбовців можна виділити прокурорський нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, діяльність Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, громадський контроль, діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, право військовослужбовців на звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Інша група гарантій має в певній мірі універсальний характер. Зокрема, до таких гарантій варто віднести право на звернення до суду, право на правову допомогу, правову освіту військовослужбовців, право на об’єднання у професійні спілки.

У підрозділі 2.2. «Особливості реалізації окремих гарантій прав і свобод військовослужбовців» акцентується увага на таких гарантіях як нагляд органів прокуратури, контроль та право на звернення, а також на інших гарантіях, які безпосередньо пов’язані з забезпеченням прав і свобод військовослужбовців. Розглядаючи питання прокурорського нагляду в контексті забезпечення прав і свобод військовослужбовців, аналізується відповідна діяльність органів військової прокуратури. Зазначається, що питання прокурорського нагляду в цій сфері слід вирішувати з урахуванням того, що сьогодні у військовій сфері здійснюється фундаментальне реформування, пов’язане, насамперед, із значним скороченням чисельності Збройних Сил, вдосконаленням порядку їх комплектування, переведенням Збройних Сил на новий, якісно більш високий рівень технічного забезпечення. Не можна не враховувати і те, що вже сформовано і діє досить ефективна система органів Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, існуючі і потенційні можливості якої можуть стати важливим підґрунтям ефективності діяльності територіальних прокуратур при забезпеченні законності у Збройних Силах та інших військових формуваннях. При цьому удосконалення наглядової діяльності органів прокуратури у військовій сфері, безумовно слід пов’язувати із оптимізацією функціонування Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Одним із пріоритетних напрямків здійснення контролю за станом додержання прав і свобод військовослужбовців є вдосконалення громадського контролю в цій сфері і, зокрема, контролю з боку громадських організацій. При цьому, посиленню ефективності такого роду контролю може сприяти подальше вдосконалення механізму контрольної діяльності. З урахуванням цього сформульовано пропозиції до Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави». Звертається увага на доцільність вирішення питання про професійні спілки військовослужбовців та закріплення їх статусу в окремому законі. З метою підвищення ефективності забезпечення прав і свобод військовослужбовців формулюються пропозиції щодо вдосконалення діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в цій сфері. Окремо розглядається питання реалізації військовослужбовцями права на звернення, наводяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення його нормативно-правового регулювання.

У підрозділі 2.3 «Забезпечення прав і свобод військовослужбовців при притягненні до дисциплінарної та адміністративної відповідальності» досліджено сутність та значення адміністративної та дисциплінарної відповідальності військовослужбовців. Розглядаються особливості дисциплінарної відповідальності, її мета та принципи реалізації. Наголошено на необхідності врахування при притягненні до дисциплінарної відповідальності військовослужбовців обставин, що пом’якшують або обтяжують її, приводиться авторська позиція з цього приводу. Звертається увага на необхідність закріплення в Дисциплінарному статуті ЗС України обставин, що виключають дисциплінарну відповідальність військовослужбовців. Доводиться доцільність впорядкування дисциплінарних стягнень, що можуть застосовуватися до військовослужбовців за критерієм їх суворості, зокрема, від менш суворого до більш суворого, пропонується відповідна система стягнень. Значна увага приділяється питанням вдосконалення порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладання дисциплінарних стягнень, формулюються конкретні пропозиції з цього приводу, в тому числі, із урахуванням особливостей несення служби у ВМС ЗС України.

Розглядається низка питань, що пов’язані із застосуванням до військовослужбовців такого виду юридичної відповідальності як адміністративна. Зокрема, це питання матеріально-правового характеру, що стосуються складів окремих адміністративних проступків. Поряд з цим, значна увага приділяється питанням вдосконалення процедури притягнення військовослужбовців до адміністративної відповідальності, формулюються конкретні пропозиції з цього приводу.

У підрозділі 2.4 «Соціальний захист військовослужбовців», останній визначається як певна система юридичних, економічних, організаційних та інших заходів, що здійснюються державними органами та органами місцевого самоврядування з метою належного забезпечення якісного рівня життя військовослужбовців і членів їх сімей та їх матеріального добробуту. На основі аналізу відповідних нормативно-правових актів та практики їх застосування розглядаються актуальні питання, пов’язані з реалізацією військовослужбовцями права на житло. Робиться висновок про те, що один із найбільш важливих напрямків вирішення проблем, що виникають у зв’язку з житловим забезпеченням військовослужбовців має стати запровадження максимально прозорих процедур, пов’язаних із забезпеченням військовослужбовців житлом, у тому числі і при постановці на облік та при розподілі житла. Розглядаються питання, що пов’язані з проблемами реалізації права військовослужбовців на охорону здоров’я та медичне забезпечення. Підкреслюється необхідність удосконалення системи психологічної допомоги військовослужбовцям та доводиться доцільність правової регламентації її надання на рівні окремого підзаконного акту. Пропонується також активізувати діяльність психологів, які діятимуть у військових частинах. Щодо підвищення якості санаторно-курортного обслуговування військовослужбовців, робиться висновок про доцільність використання пільгового оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності у випадках, якщо ними здійснюються санаторно-курортне обслуговування військовослужбовців.