АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ГОЛОВИ МІСЦЕВОГО СУДУ УКРАЇНИ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, подано відомості про зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, окреслено мету і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, зазначені дані про апробацію результатів дисертаційного дослідження.

Розділ 1 «Теоретико-правові основи адміністративно-правового статусу голови місцевого суду України» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Історія становлення та місце місцевих судів в системі судів загальної юрисдикції України» досліджено історію становлення судової влади на теренах України та визначено місце місцевих судів в системі судів загальної юрисдикції в Україні.

Підкреслено, що місцеві загальні суди України є правонаступниками народних судів, які функціонували в Українській Радянській Соціалістичній Республіці. Проте первинні судові ланки в Україні мають набагато глибші історичні корені. Перші згадки про судові органи, що існували на теренах нашої держави, пов’язані з формуванням у Середньому Подніпров’ї Київського князівства, яке згодом стало осередком величезної імперії – Київської Русі (IХ – ХІІІ ст.). Найдавнішим судовим органом вважається суд общини, де община здійснювала судочинство відповідно до звичаєвого права.

З охрещенням Русі у 988 р. запроваджуються церковні суди, які розглядали такі порушення християнських норм, як «умикання» нареченої, двоєженство, шлюб між особами, які знаходяться у близькому родстві тощо. Судова влада продовжувала зосереджуватися в руках великого князя.

З розпадом у ХІІ ст. Київської Русі її державно-правові традиції продовжила Галицько-Волинська держава (перша половина ХІІІ – друга половина ХІV). Судові функції в Галицько-Волинській землі не були відмежовані від адміністративних. Вищими судовими інстанціями були князь та Боярська рада. На місцях судові функції виконували воєводи, волостелі, намісники. Право суду мали також чини центрального та місцевого управління. Поступово право суду над залежними селянами набувають великі землевласники. Існував і церковний суд.

Після занепаду Галицько-Волинської держави, українські землі опинилися під владою Великого князівства Литовського. Майже до кінця XIV ст. судова система Великого князівства Литовського була подібною до суду Київської Русі. Вся повнота судової влади належала великому князеві, а на місцях – спочатку удільним князям, потім намісникам, воєводам, старостам, державцям, тіунам, тобто суд не був відділений від адміністрації. Міські та сільські громади мали свої, виборні суди.

Тривалий час у Литві існували (ще з часів Київської Русі) общинні або так звані копні (громадські) суди для сільської громади, їх юрисдикції підлягало все населення копного округу.

У середині XVI ст. відбулася велика судова реформа, що скасувала привілейовану підсудність місцевих князів, панів, бояр та ін. Всі вони, як і шляхта, повинні були судитися у таких судах: 1) гродських, або замкових; 2) підкоморських; 3) земських судах або шляхетському трибуналі.

Наступний період державного будівництва в Україні розпочинається із заснуванням у XVI ст. Запорозької Січі, яка мала власні законодавчі та виборні виконавчі органи, оригінальну систему судочинства та права.

В подальшому формування судової системи здійснювалося під впливом Речі Посполитої, Австро-Угорської імперії, Російської Імперії та інших державностей. В цілому виділено 13 історичних періодів становлення та розвитку судової системи України.

Сьогодні в Україні місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди. Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, передбачених процесуальним законом.

У підрозділі 1.2 «Структура адміністративно-правового статусу голови місцевого суду України» охарактеризовано зміст та сутність понять «суб’єкт адміністративного права», «статус», «правовий статус особи», «адміністративно-правовий статус державного службовця». Проаналізовано позиції вчених-адміністративістів щодо розуміння змісту категорій адміністративно-правового статусу особи, державного службовця та посадової особи судової влади.

Відзначено, що одним з найближчих до адміністративно-правового статусу голови місцевого суду України, що безпосередньо впливає на його зміст, є врегульований нормами адміністративного права статус державного службовця.

Підкреслено, що правовий статус посадової особи судової влади складається з сукупності елементів, які утворюють його склад. Серед них більшість вчених виділяють права та обов’язки, щодо інших елементів їх точки зору істотно відрізняються.

Автором відстоюється думка, що адміністративна правосуб’єктність голови місцевого суду України є передумовою виникнення його адміністративно-правового статуту, тому її не слід вважати окремим елементом досліджуваної категорії.

Питання щодо віднесення законних інтересів до елементів правового статусу судді також залишається відкритим. Дисертант доводить, що законні інтереси розглядаються як прості легітимні дозволи, не заборонені законом, і не можуть бути включені до елементів правового статусу посадової особи судової влади, оскільки реалізуються в праві лише через встановлені права та свободи громадян.

Щодо віднесення юридичної відповідальності до складу правового статусу судді, зокрема і адміністративно-правового статусу голови місцевого суду України, то здобувач доводить, що юридична відповідальність є складовим елементом адміністративно-правового статусу голови місцевого суду України, оскільки останній зобов’язаний нести юридичну відповідальність за результатами виконання своїх повноважень (у разі їх невиконання або неналежного виконання).

Таким чином, дисертант відстоює точку зору, що адміністративно-правовий статус голови місцевого суду України повинен містити в собі такі елементи як: права, обов’язки і юридичну відповідальність.

У підрозділі 1.3 «Особливості адміністративно-правового статусу голови місцевого суду України» автор обґрунтовує, що адміністративно-правовому статусу голови місцевого суду України притаманні як загальні ознаки, які властиві правовим статусам інших суб’єктів права, так і особливі ознаки, що відносяться виключно до даної правової категорії.

Відзначено, що адміністративно-правовий статус голови місцевого суду України похідний від загального правового статусу судді. Він співвідноситься із загальним правовим статусом судді як загальне і особливе. Автор звертає увагу на те, що адміністративно-правовий статус голови місцевого суду України доповнюється посадовим та індивідуальним посадовим статусами. Саме посадовий та індивідуальний посадовий статус конкретизують коло повноважень (прав і обов’язків), які входять до загального адміністративно-правового статусу голови місцевого суду України.

Дисертантом наголошується, що суддя на період перебування на посаді судді позбавляється певних прав, які входять до загального правового статусу громадянина. Ця обставина обмежує загальну дієздатність судді як громадянина, і тим самим звужує межі його загального правового статусу.

Розглянуто організаційну (інституціональну) та функціональну незалежність суддів. Зазначено, що суддівська недоторканність є не особистим привілеєм громадянина, що займає посаду судді, а засобом юридичного захисту його професійної діяльності, необхідним елементом спеціального правового статусу.

Специфіка правового статусу судді як різновиду соціально-професійного статусу полягає у тому, що тільки судді мають виняткову можливість виконувати певну соціальну роль – реалізовувати судову владу. Правовий статус професійного судді характеризує обсяг правових можливостей, певну міру свободи поведінки носія судової влади. За своєю сутністю він є спеціальним різновидом професійного статусу, оскільки йдеться про виняткові правові можливості посадової особи судової влади, якій надаються відповідні правові можливості для ефективного здійснення професійної діяльності.

Відзначено, що права й обов’язки голови місцевого суду України найповніше визначають ступінь його можливої (службової) поведінки. Запропоновано класифікувати права та обов’язки голови місцевого суду України за наступними ознаками: 1) основні (конституційні) права і обов’язки; 2) службові права та обов’язки; 3) спеціальні (індивідуальні) права та обов’язки.

Розділ 2 «Елементи адміністративно-правового статусу голови місцевого суду України» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Обов’язки голови місцевого суду України» здійснено аналіз повноважень, що входять до адміністративно-правового статусу голови місцевого суду України.

Автором відзначено, що обов’язки голови місцевого загального суду України є невід'ємним складовим елементом його адміністративно-правового статусу, адже формування цього правового феномену починається саме з їх закріплення.

Доведено, що правове закріплення службових обов'язків судді проявляється у певних вимогах до його поведінки. Результатом такої поведінки судді виступає його волевиявлення у формі прийнятих рішень, дій чи бездіяльності в період перебування у статусі носія судової влади.

Запропоновано службові обов’язки голови місцевого суду України згрупувати у наступні групи: а) дотримання законності при здійсненні професійної діяльності; б) дотримання етичних основ діяльності; в) сумлінне і професійне виконання своїх службових функцій. Відзначено, що обов’язок голови місцевого суду дотримуватись етичних норм тісно пов’язаний з обов’язком дотримуватися службової дисципліни, адже етичні норми та службова дисципліна взаємодоповнюють один одного.

Розглянуто поняття «службової дисципліни». Наголошено, що діяльність суду неможлива без високої організованості та належної службової дисципліни, яка досягається, по-перше, за рахунок знання працівниками суду законів і інших нормативних актів, що регламентують діяльність судових органів, по-друге, їх точного, суворого й свідомого виконання.

Запропонована класифікація спеціальних (індивідуальних) обов’язків голови місцевого суду України: а) здійснення загального керівництва роботою місцевого суду України; б) забезпечення організації роботи по підбору і розміщенні кадрів організаційної структури місцевого суду України; в) вирішення питань про заохочення та покарання підлеглих працівників; г) організація і контроль за роботою апарату судового органу; д) персональна відповідальність за виконання завдань, які покладені на організаційну структуру місцевого суду України. Відзначено, що спеціальні обов’язки голови місцевого суду України мають адміністративний, організаційний характер, оскільки спрямовані: по-перше, на забезпечення представницької функції, по-друге, забезпечення організації діяльності місцевого суду, як органу судової влади.

У підрозділі 2.2 «Права голови місцевого суду України» здійснено аналіз основних прав голови місцевого суду України.

Підкреслено, що голова місцевого суду України, як і усі інші професійні судді, користується всіма правами та основними свободами людини і громадянина, за винятком встановлених національним законодавством обмежень, обумовлених особливостями правового статусу судді.

Із переліку загальних прав, закріплених законодавством, адміністративно-правовий статус голови місцевого суду України визначає лише ті права, які дають йому можливість повноцінно виконувати службові обов’язки. Права судді, пов'язані зі здійсненням правосуддя, визначаються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», процесуальними та іншими законами. Всі інші права відносяться до особистих суб’єктивних прав громадянина, що заміщує посаду професійного судді, а тому виключаються із структури нормативних положень, що визначають загальний правовий статус та посадові повноваження судді.

Відзначено, що правам голови місцевого суду України притаманні наступні риси: по-перше, вони належать конкретному суб’єкту – судді; по-друге, ґрунтуються на нормах позитивного права – Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ін.; по-третє, являють собою забезпечену державою і правом можливість певної поведінки, спрямованої на досягнення соціального блага; по-четверте, їх виникнення обумовлюється конкретним юридичним фактом – призначенням (обранням) на посаду судді; по-п’яте, зміст та обсяг прав суддів визначаються специфікою правового статусу носіїв судової влади в конкретній державі; по-шосте, забезпечуються загальними (економічними, політичними, ідеологічними, організаційними) і спеціальними (юридичними) гарантіями; по-сьоме, їх порушення тягне юридичну відповідальність.

Запропоновано згрупувати основні службові та спеціальні (індивідуальні) права голови місцевого суду України у три блоки: 1) статутні права, до яких віднесено: право на зайняття посади судді місцевого суду України; право на повагу професійної честі і гідності судді; право на відставку; право на особисту та майнову недоторканість; право на вдосконалення свого професійного рівня та проходження з цією метою відповідної підготовки та ін.; 2) функціональні права, до яких належать: право отримувати в установленому порядку інформацію та матеріали, необхідні для виконання службових повноважень; права, пов’язані з прийняттям рішень та даванням висновків, а також з участю в їх підготовці у відповідності з посадовими обов’язками, у тому числі суддівський розсуд; право судді викладати окрему думку; право публічного висловлювання своєї думки з питань провадження у місцевому суді України та ін.; 3) соціально-особистісні права, до яких належать: право на державний захист; право на одержання матеріальної винагороди за працю; право на пенсійне забезпечення; право на матеріальне та побутове забезпечення суддів; право на відпочинок; право на державне страхування; право на медичне обслуговування судді та членів його родини, у тому числі і після виходу судді у відставку або на пенсію та ін..

У підрозділі 2.3 «Юридична відповідальність голови місцевого суду України» охарактеризовано зміст та сутність таких понять як «юридична відповідальність», «дисциплінарна відповідальність», «дисциплінарний проступок», «адміністративна відповідальність» тощо.

Проаналізовано позиції вчених-адміністративістів щодо розуміння змісту інституту юридичної відповідальності. Визначено ознаки юридичної відповідальності. Встановлено, що юридична відповідальність судді – це здатність судді звітувати перед собою, суддівським корпусом, кваліфікаційною комісією, Вищою радою юстиції за результати своєї професійної діяльності та додержання норм моралі і одержувати позитивні чи негативні оцінки своєї діяльності із застосуванням, у разі потреби, відповідних санкцій за неналежну поведінку.

Визначено наступні види юридичної відповідальності голови місцевого суду, застосування яких відбувається з огляду на особливий статус особи-правопорушника: дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність. Відзначено, що питання притягнення до юридичної відповідальності голови місцевого суду, як і будь-якого іншого носія судової влади, тісно пов’язані з його імунітетом, оскільки судді за своїм статусом є недоторканні. Тому відповідальність суддів можлива лише за межами зазначеного імунітету.

Досліджено підстави і порядок дисциплінарної та адміністративної відповідальності голови місцевого суду України, оскільки саме ці види юридичної відповідальності входять до його адміністративно-правового статусу. Виділено особливості дисциплінарної та адміністративної відповідальності голови місцевого суду України. Відзначено, що голова місцевого суду України притягається до адміністративної відповідальності на загальних підставах. Адміністративне провадження щодо судді-правопорушника здійснюється за стандартними правилами, проте застосування заходів забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення та адміністративних стягнень відбувається з урахуванням особливостей статусу судді.