ЕКОЛОГІЧНІ ПРАВА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ: ГАРАНТІЇ ЇХ СУДОВОГО ЗАХИСТУ Автореферат

У вступі обґрунтовуються актуальність теми дисертаційного дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, визначається мета, завдання, об’єкт та предмет дослідження, методологічна основа та науково-теоретична база дослідження, формулюється наукова новизна та практичне значення роботи, вказується її структура та обсяг, апробація результатів та публікації за темою дисертації.

Розділ І. "Теоретико-методологічні засади формування екологічних прав громадян України" складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. "Історичні етапи доктринально-законодавчого формування екологічних прав громадян" досліджуються наукові підходи та аналізуються нормативні акти, які стали основою для виокремлення відповідних етапів. Обґрунтовано удосконалену періодизацію етапів формування екологічних прав громадян в Україні.

В історії доктринально-законодавчого формування екологічних прав громадян за критерієм якісної зміни в наукових уявленнях про екологічні права громадян та їх нормативного закріплення за результатами дослідження виділено наступні історичні етапи:

1. Період становлення, який тривав з 1945 по 1972 роки, і характеризувався значною активністю у міжнародному співробітництві із закладення основ та проголошення прав людини, зокрема, права людини на життя, яке і стало основою для розвитку права громадянина на безпечне для життя та здоров'я навколишнє природне середовище.

2. Гуманістичний період у розвитку екологічних прав громадян, який тривав з 1972 по 1992 роки, та розпочався з проголошення в принципі № 1 Стокгольмської декларації гуманістичних цінностей, що стало поворотним моментом в розвитку екологічних прав громадян та ознаменувало перехід від консервативної охорони природи до гуманістичних цінностей людства. В зазначений час вчені-правники на науковому рівні аргументовано обґрунтовували необхідність закріплення в правовому полі держави досягнень Стокгольмської конференції. І лише в кінці 80-х років на початку 90-х років ХХ століття, з часу проголошення Україною незалежності склалися об'єктивні умови для переведення потреб в сфері взаємодії громадян і природи в категорію їх суб'єктивних прав. Що і відбулось, як під впливом міжнародних документів, так і кардинальних перетворень в правовій системі держави. Зокрема, 25 червня 1991 року Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", який закріпив основні базові положення щодо охорони довкілля, приділив особливу увагу забезпеченню екологічної безпеки та вперше серед держав, що утворилися на теренах Радянського Союзу, закріпив систему екологічних прав громадян.

3. Період формування та розвитку концепції сталого розвитку, який триває з 1992 р. по сьогодні, і пов'язаний із: 1) реалізацією рішень Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку, яка відбулася в Ріо-де-Жанейро в 1992 р.; 2) прийняттям Конвенції ООН про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля у 1998 році; 3) документами, ухваленими на Всесвітній зустрічі на вищому рівні зі сталого розвитку, яка відбулася в Йоганнесбурзі у 2002 році; 4) реалізацією рішень Конференції ООН зі сталого розвитку 2012 року, яка відбулася в Ріо-де-Жанейро; 5) прийняттям Конституції України 1996 року; 6) удосконаленням чинного законодавства у галузі охорони навколишнього природного середовища. У вказаних документах сформовано розуміння того, що якість навколишнього середовища є елементом сталого розвитку суспільства. Згадані документи закріпили низку екологічних прав людини та визначили гарантії їх реалізації та захисту. Сучасний період пов'язаний із формуванням та подальшим розвитком інституту екологічних прав громадян, якісно новими підходами до правового регулювання екологічних відносин. Вказаний період характеризується екологізацією всіх галузей права та пріоритетністю державної екологічної політики загалом та у галузі гарантування та захисту екологічних прав громадян, зокрема.

У підрозділі 1.2. "Поняття та система екологічних прав громадян України" досліджується поняття "екологічні права громадян" України, а також їх система.

На основі аналізу юридичної та суспільної літератури зроблено висновок про те, що екологічні права громадян України є солідарними (колективними) правами, які належать як всьому людству, так і окремій людині, яка є членом певної спільноти.

Запропоновано визначення екологічних прав громадян України, які розглядаються як їх правові можливості у сфері збереження, відтворення та раціонального використання навколишнього природного середовища та забезпечення екобезпеки, вид та обсяг можливої поведінки, яким кореспондує відповідна поведінка зобов'язаної особи, та, які закріплені розгалуженою системою формально-визначених, загальнообов'язкових правових норм.

Проведене дослідження засвідчило, що чіткої та обґрунтованої системи екологічних прав громадян сьогодні на законодавчому рівні в Україні не запроваджено. Причиною тому, на думку автора, є, по-перше, динамічність розвитку самих екологічних прав, що обумовлено поглибленням їх змісту та розширенням сфер їх визнання. По-друге, вирішення питання про систематизацію екологічних прав громадян належить до завдань правової доктрини.

Запропоновано, суб’єктивні екологічні права громадян класифікувати залежно від юридичної функції правовідносин, в межах яких реалізуються такі права: 1) екологічні права, які реалізуються в рамках регулятивних правовідносин (права, передбачені п.п. "а" – "ж" ст. 9 Закону) і за колом зобов’язаних осіб вони є абсолютними – екологічні права регулятивного спрямування; 2) екологічні права, які реалізуються в рамках охоронних правовідносин (права, передбачені п.п. "з", "и" ст. 9 Закону) і за видовою ознакою вони відносяться до тих екологічних прав, які реалізуються на міжгалузевому рівні - екологічні права охоронного спрямування.

У підрозділі 1.3. "Гарантії екологічних прав громадян України та їх види" досліджено етимологію поняття "гарантії" та на підставі аналізу наукової літератури запропоновано визначення поняття юридичних гарантій суб’єктивних екологічних прав громадян як сукупності закріплених в законодавстві засобів, а також організаційно-правову діяльність по їх застосуванню, яка спрямована на безперешкодне здійснення особою суб'єктивних екологічних прав, усунення перешкод у їх здійсненні та захист останніх від порушень.

Класифіковано гарантії вказаного права на: а) гарантії – права (п.п. "б" – "и" ст. 9 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"); б) гарантії – обов'язки (ст. 10 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

В підрозділі обґрунтовано висновок про те, що екологічні права, які закріплені у п.п. "з", "и" ст. 9 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", а саме право на подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище та право на оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом, є не лише гарантіями фундаментального екологічного права, а також є гарантіями інших екологічних прав громадян тобто "гарантіями гарантій". Зазначене обумовлює особливе значення права на звернення до суду, а саме: право на звернення до суду відносно фундаментального екологічного права є "гарантією-правом", а відносно інших екологічних прав – "гарантією-гарантій".

Класифікацію гарантій екологічних прав громадян України запропоновано здійснювати за наступними юридично значимими критеріями: 1) за територією дії: внутрішньодержавні гарантії (гарантії реалізації та охорони прав і свобод людини, судовий захист прав людини, право на самозахист), міжнародні гарантії (охоронні, захисні); 2) за правовідносинами, в яких вони проявляються: гарантії реалізації та охорони - гарантії в рамках регулятивних правовідносин (визначення меж суб’єктивних екологічних прав, встановлення юридичних фактів, з якими пов’язується їх реалізація, визначення процесуально-правових форм реалізації прав та обов’язків, законних інтересів, засоби заохочення та пільги для стимулювання ефективної їх реалізації, контрольна діяльність органів влади за дотриманням встановленого порядку реалізації екологічних прав), гарантії захисту - в рамках правоохоронних правовідносин (засоби попередження екологічних правопорушень, засоби припинення (присікання) екологічних правопорушень, засоби відновлення порушеного суб’єктивного екологічного права та інтересу, засоби еколого-правової відповідальності, процесуально-процедурні форми захисту суб’єктивних екологічних прав та інтересів громадян); 3) за суб'єктом захисту: гарантії судового захисту, гарантії захисту органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, гарантії самозахисту.

Зроблено висновок, що однією з найдієвіших юридичних гарантій екологічних прав громадян є гарантії судового захисту, адже саме до судових органів змушені звертатися громадяни у випадку порушення їх екологічних прав або створення перешкод у реалізації зазначених прав органами влади, суб'єктами господарювання або приватними особами.

Розділ 2. "Гарантії судового захисту екологічних прав громадян України" складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 2.1. "Поняття права на судовий захист екологічних прав громадян України та гарантій їх судового захисту" присвячений дослідженню поняття права на судовий захист екологічних прав громадян, його змісту та відмежування останнього від правової охорони. Також в цьому підрозділі сформульовано визначення гарантій судового захисту екологічних прав громадян.

В рамках наукового дослідження термін «захист» екологічних прав громадян розглядається саме як «юридичний захист», що зумовило необхідність його відмежування від такого суміжного правового явища як «охорона» екологічних прав. При цьому автор поділяє позицію Т. Пашука, про те, що критерієм відмежування правового захисту від правової охорони є не сам факт порушення чи не порушення права людини, а факт застосування будь-якого виду державно-правового примусу в процесі юрисдикційної діяльності.

В якості видів державного примусу, що опосередковують захист екологічних прав та інтересів громадян, визначено наступні: попередження; присікання; відновлення суб’єктивного екологічного права; застосування юридичної відповідальності у вигляді компенсації шкоди.

Зроблено висновок, що право на судовий захист екологічних прав громадян не є структурним елементом інших суб'єктивних екологічних прав, виходячи, зокрема, з того що: у випадку включення права на судовий захист в якості структурного елемента до суб'єктивного екологічного права, та з виникненням вказаного регулятивного екологічного права виникає і право на судовий захист, а отже починається перебіг позовної давності; включення права на судовий захист, яке є відносним за правовою природою, до складу, зокрема, абсолютного права власності на земельну ділянку, призводить до нівелювання концепції поділу прав на абсолютні та відносні. Також обґрунтовано висновок про те, що право на судовий захист екологічних прав громадян не є їх особливим станом, виходячи зокрема з наступного: 1) право на судовий захист (право на позов) за правовою природою відрізняється від того суб'єктивного екологічного права, яке ним захищається, оскільки (права): а) пов'язують різних осіб (фундаментальне екологічне право - є абсолютним, а право на відшкодування шкоди спрямоване проти заподіювача такої шкоди); б) є різними за змістом (право на відшкодування шкоди може бути примусово здійснено, а фундаментальне право - ні); 2) у зв'язку із знищенням внаслідок протиправних дій, наприклад, природних ресурсів – об'єкта суб'єктивного права загального використання, суб'єктивне екологічне право на таке загальне використання зазначеного об'єкта припиниться, натомість право на судовий захист (право на позов) при цьому не зникає.

Проведений аналіз дозволив аргументувати висновок про те, що право на судовий захист екологічних прав громадян є самостійним суб'єктивним екологічним правом.

За результатами проведеного дослідження обґрунтовано висновок про те, що право на судовий захист реалізується в охоронних правовідносинах і виникає як вимога до судового органу про відправлення правосуддя, за наслідком якого від суду вимагається вирішення питання про застосування одного із засобів примусу відповідно до обраного позивачем способу захисту екологічних прав. В зв'язку з зазначеним запропоновано визначення поняття права на судовий захист екологічних прав та інтересів громадян як юридичної можливості, яка реалізується в охоронному екологічному правовідношенні, та полягає у можливості носія такого права вимагати в юрисдикційному судовому порядку застосування до особи, яка порушила суб'єктивне екологічне право або охоронюваний законом екологічний інтерес управомоченої особи, заходів державного примусу.

Виходячи з вищенаведеного запропоновано удосконалити частину 3 статті 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шляхом закріплення в ній можливості громадян на звернення до суду за захистом екологічних прав та просити суд вжити заходів щодо попередження порушення екологічних прав, припинення екологічно небезпечної діяльності, що загрожує суб’єктивним екологічним правам громадян, та компенсації громадянам шкоди, заподіяної порушенням їх прав.

Аргументовано висновок про те, що засоби попередження екологічних правопорушень, засоби припинення (присікання) екологічних правопорушень, засоби відновлення порушеного суб’єктивного екологічного права, засоби еколого-правової відповідальності, процесуальна форма захисту суб’єктивних екологічних прав та інтересів громадян належать до юридичних гарантій судового захисту екологічних прав. Виходячи з викладеного сформульовано визначення гарантій судового захисту екологічних прав громадян як сукупності закріплених в законодавстві засобів впливу суду на правопорушника, які спрямовані на припинення (присікання) екологічних правопорушень, відновлення порушеного суб’єктивного екологічного права, притягнення правопорушника до еколого-правової відповідальності та процесуально-процедурних форм захисту суб’єктивних екологічних прав та інтересів громадян.

Обґрунтовано необхідність нормативного закріплення гарантій захисту прав громадян України у галузі охорони навколишнього природного середовища. Зокрема, запропоновано внести доповнення до статті 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», закріпивши положення про те, що держава гарантує захист екологічних прав громадян шляхом встановлення засобів попередження екологічних правопорушень, засобів припинення (присікання) екологічних правопорушень, засобів еколого-правової відповідальності та шляхом встановлення процесуальних форм захисту суб’єктивних екологічних прав громадян.

У підрозділі 2.2. "Право на судовий захист екологічних прав громадян України за національним законодавством" проведено аналіз чинного вітчизняного законодавства на предмет нормативного закріплення об'єкта судового захисту та процесуального порядку захисту екологічних прав громадян України.

Запропоновано класифікацію спорів, предметом яких є захист екологічних прав та охоронюваних законом екологічні інтересів громадян, вирішення яких віднесено до компетенції судів, за критерієм предмету спору на наступні групи: а) спори, пов'язані із оскарженням рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; б) спори, пов'язані із набуттям, реалізацією та обмеженням прав спеціального природокористування; в) спори, пов'язані з припиненням права природокористування; г) спори, пов'язані із поновленням права спеціального природокористування; д) спори про відшкодування збитків та компенсацію шкоди; е) спори, пов'язані з обмеженням еколого-небезпечної діяльності; є) спори, пов'язані із охороною та відтворенням природних ресурсів.

З аналізу чинного законодавства зроблено висновок, що екологічні права громадян України можуть бути захищені в порядку цивільного, господарського, адміністративного або кримінального судочинства.

Визначено, що суб'єктів, які можуть звертатися до суду за захистом суб’єктивних екологічних прав громадян, слід поділити на дві групи: 1) суб’єкти, яким безпосередньо належать вказані права, та 2) суб’єкти, яким законом надано право звертатися до суду за захистом екологічних прав інших осіб. До перших належать громадяни України та інші особи, на яких поширюється національний режим, а до других - органи прокуратури, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та природоохоронні об’єднання громадян (за умови надання природоохоронним об’єднанням громадян такого права, що, на думку автора, є доцільним).

Запропоновано доповнити статтю 11 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" відповідною частиною, в якій передбачити способи захисту екологічних прав громадян у вигляді відкритого переліку, а саме: визнання права спеціального використання природних ресурсів; визнання недійсними договорів, які укладені з порушенням встановленого законодавством порядку або під час укладення чи виконання яких порушуються екологічні права громадян; припинення дії, яка порушує екологічні права громадян або створює загрозу такого порушення; відновлення становища, яке існувало до порушення екологічних прав громадян; примусове виконання в натурі обов'язку, що випливає із зобов’язань, предметом яких є право спеціального природокористування; зміна або припинення екологічного правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відновлення майнової шкоди заподіяної екологічним правам громадян; відшкодування моральної (немайнової) шкоди заподіяної внаслідок порушення екологічних прав громадян; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, які порушують екологічні права громадян; визнання недійсними висновків державної екологічної експертизи.

У підрозділі 2.3. "Судовий захист екологічних прав громадян України в Європейському суді з прав людини" проведено аналіз чинного національного законодавства та аналіз законодавства ЄС на предмет закріплення порядку захисту екологічних прав громадян України в Європейському суді з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї, після їх ратифікації, стали частиною законодавства України, завдяки чому, будь-яка особа може звернутися як до Європейського суду з прав людини, так і до національного суду на підставі безпосередньо норм Конвенції. Проте, сама Конвенція не спрямована на підміну національної системи захисту прав людини. Метою Конвенції є надання індивіду в додаток до національних можливостей захисту права, зокрема екологічного, додатково і міжнародних гарантій.

Зроблено висновок, що значне місце у формуванні підходів до прав людини загалом та до екологічних прав зокрема, займає практика Європейського суду з прав людини, яка свідчить, що нерідко при порушенні основних прав людини і громадянина відбувається порушення екологічних прав та інтересів громадян.

З аналізу практики Європейського суду з прав людини автором зроблено висновок, що діяльність вказаного юрисдикційного органу (виходячи з принципу "поза розумних сумнівів") базується на вільній оцінці всіх доказів. При цьому, доказ може випливати із співіснування достатньо потужних, зрозумілих і таких, що підтверджуються один одним умовиводів або аналогічних неспростовних презумпцій факту. Відповідно внесено пропозицію про доповнення ст. 11 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" положенням про те, що при оцінці доказів у спорах щодо захисту екологічних прав громадян суду необхідно керуватись принципом "поза розумних сумнівів", який полягає у тому, що доказ може випливати із співіснування достатньо потужних, зрозумілих і таких, що підтверджуються один одним умовиводів або аналогічних неспростовних презумпцій факту.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини дозволив обґрунтувати висновок про те, що вказаний суд вбачає прояв екологічних прав в окремих основних правах людини і громадянина, які закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема: 1) в праві на життя (ст. 2) (Oneryildaz v. Turkey, L.C.B. v. the United Kingdom, Calvelli and Ciglio v. Italy); 2) в праві на справедливий суд та на ефективний засіб юридичного захисту (ст.ст. 6, 13) (Zender v. Sweden, Fredin v. Sweden (No. 2); 3) в праві на повагу до свого приватного і сімейного життя (ст. 8) (Guerra and others v. Italy, Lopez Ostra v. Spain); 4) в праві на повагу до свого житла та на повагу до власності (ст. 8) (Arrondelle v. the United Kingdom, Powell and Rayner v. United Kingdom, Fadeyeva v. Russia); 5) в праві на свободу об'єднання з іншими особами для захисту своїх інтересів (ст. 11) (Koretskyy and others v. Ukraine).

В підрозділі обґрунтовано положення про те, що екологічні права громадян України можуть бути захищені в Європейському суді з прав людини саме через права, які закріплені в нормах Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.