| Короткий зміст: |
1) основний зміст роботи
У Вступі обґрунтовано актуальність теми, висвітлено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету і завдання дослідження, об’єкт, предмет та методи дослідження, сформульовано головні положення, що виносяться на захист, розкрито наукову новизну, науково-практичне значення роботи, охарактеризовано апробацію результатів дослідження.
У першому розділі «Джерелознавчий та ретроспективний огляд нормативного закріплення екологічних прав громадян в Україні та ЄС» здійснено джерелознавчий огляд ґенези наукових уявлень про екологічні права громадян України і ЄС, виявлено загальні та специфічні закономірності нормативного закріплення екологічних прав громадян у праві України та ЄС.
У підрозділі 1.1 «Стан розробки проблеми та джерелознавчий огляд ґенези наукових уявлень про екологічні права громадян України і ЄС» детально проаналізовано сучасний стан розробки досліджуваної проблеми. Незважаючи на те, що екологічні права громадян України та ЄС є предметом дослідження не лише екологічного права, а й інших юридичних галузей (конституційне право, природоресурсне право, міжнародне публічне право, порівняльне правознавство тощо), їх порівняльно-правовий аналіз не знайшов всебічної й глибокої розробки ані у вітчизняній, ані в зарубіжній літературі. Дослідження проводилися за такими головними напрямами: виховання екологічно культурної людини (Н. Я. Данілевський, І. А. Ільїн, А. О. Лагутін, А. Ф. Лосєв); збереження і покращення навколишнього середовища з метою захисту екологічних інтересів громадян (О. С. Колбасов, М. І. Матузов, В. В. Петров); як складова конституційного права громадян на охорону здоров’я (М. В. Вітрук, М. В. Кабалкін, В. В. Петров); як інститут екологічного права (В. І. Андрейцев, Н. Р. Кобецька, С. М. Кравченко, М. В. Краснова, Ю. С. Шемшученко та ін.); у контексті міжнародного екологічного правопорядку (Е. Ф. Пушкарьова) та екологічного права Європейського Союзу (Н. І. Андрусевич, О. А. Гусєв, П. І. Дойніков, П. О. Калініченко, Л. Кремер, Н. Р. Малишева, М. М. Микієвич, В. В. Ніколаєв та ін.). Це дає підстави стверджувати, що, як об’єкт наукового аналізу, екологічні права громадян України та ЄС є сприятливим ґрунтом для подальших порівняльно-правових досліджень.
У підрозділі 1.2 «Ретроспективний огляд нормативного закріплення екологічних прав громадян у праві України» здійснено в хронологічному порядку огляд нормативних документів, які прямо чи опосередковано закріплювали екологічні права громадян. Встановлено, що нормативне закріплення екологічних прав громадян України здійснювалося й далі здійснюється на таких трьох рівнях: 1) міжнародному універсальному; 2) міжнародному регіональному і 3) національному.
Водночас нормативні джерела можна розподілити на три групи:
1) універсальні та регіональні міжнародно-правові акти, присвячені правам людини, де екологічні розглянуто в контексті інших прав – політичних, соціальних, економічних (Загальна декларація прав людини, 1948 р., Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, 1950 р., Європейська соціальна хартія, 1961 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, 1966 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, 1966 р.);
2) міжнародні документи про охорону навколишнього середовища в рамках міжнародного права навколишнього середовища (міжнародне екологічне право), які містять відомості про екологічні права громадян. В межах цієї групи розрізняють: а) міжнародно-правові договори та угоди (Конвенція ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, 1972 р., Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище, 1977 р., Конвенція про охорону біологічної різноманітності, 1992 р., Рамкова конвенція ООН про зміну клімату, 1992 р., Конвенція про цивільну відповідальність за шкоду, завдану навколишньому середовищу небезпечними речовинами, 1993 р. та ін.) і б) «м’яке міжнародне право» (допоміжні процеси та рішення), серед яких головними є Стокгольмська декларація 1972 р., Декларація Ріо-де-Жанейро 1992 р. і Оргуська конвенція 1998 р.;
3) національні нормативно-правові акти про екологічні права громадян (Конституція України, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», 1991 р., інші закони та підзаконні нормативно-правові акти).
У підрозділі 1.3 «Еволюція нормативного закріплення екологічних прав громадян у правовій системі ЄС» здійснено аналіз нормативного закріплення екологічних прав людини у праві ЄС. Спочатку вони розвивалися в рамках узгодження екологічної політики держав – членів Співтовариства, згодом – в рамках шести програм дій європейських спільнот у сфері охорони природи, на основі яких координувалися й далі координуються заходи у сфері охорони довкілля держав-членів, держав-кандидатів та європейських міжнародних екологічних організацій. Лише в 2000 р. у ст. 38 Хартії фундаментальних прав Європейського Союзу вперше на рівні міжнародно-правового документа з прав людини було передбачено захист навколишнього середовища, що має здійснюватися відповідно до принципу сталого розвитку. Сьогодні екологічні права громадян ЄС знайшли своє нормативне закріплення на двох рівнях – первинного права ЄС (норми міжнародних угод, які становлять правову основу для функціонування всіх структур ЄС – Договір про створення ЄЕС, 1957 р., Закон про єдину Європу, 1986 р., Маастрихтський договір про утворення ЄС, 1992 р., Амстердамський договір 1997 р. та ін.) та вторинного права ЄС, серед яких особливе місце посідають директиви. Аналіз директив ЄС, ухвалених з метою покращення екологічного стану, дає змогу зробити висновок про те, що за призначенням директиви мають антропоцентричний чи біоцентричний (екоцентричний) характер. Причому в останні роки в контексті проголошеного курсу на сталий розвиток та збереження природи для сучасного та наступного поколінь відбувається ухил у бік біоцентризму.
У другому розділі «Правова природа поняття «екологічні права громадян» в Україні та ЄС» з’ясовано правову природу поняття «екологічні права людини» в Україні та ЄС, проведено їх класифікацію, виявлено загальне та особливе у теоретичних підходах до поняття «екологічні права громадян» і їх нормативного закріплення у праві України та ЄС.
У підрозділі 2.1 «Поняття і система екологічних прав громадян України» здійснено аналіз вітчизняної юридичної літератури, присвяченої питанням поняттєво-категоріального апарату та систематизації екологічних прав громадян у праві України. Встановлено, що сьогодні в екологічному праві України відсутній єдиний підхід до розуміння правової природи поняття «екологічні права громадян», що привело до такого їх розуміння: права на компенсацію завданої екологічної шкоди (М. В. Краснова, Л. П. Решетник); права на безпечні та нормальні умови існування (В. І. Андрейцев, М. М. Бринчук, Н. Р. Кобецька, О. О. Сурілова, Е. Ф. Пушкарьова); ступінь дозволеної поведінки під час користування природними об’єктами (Г. В. Анісімова, Г. М. Шеварднадзе); елемент змісту конкретних правовідносин (Л. П. Воєводін).
Запропоновано розрізняти у вітчизняній еколого-правовій доктрині поняття «екологічні права громадян» винятково в об’єктивному і суб’єктивному значеннях з метою розробки ефективних напрямів їх розвитку і наближення до екологічного права ЄС. Екологічні права громадян в об’єктивному значенні визначено як комплексний інститут, що становить систему правових норм, спрямовану на врегулювання відносин між громадянами в сфері охорони та захисту довкілля і в процесі здійснення ними раціонального використання природних ресурсів. Екологічні права громадян у суб’єктивному значенні запропоновано визначати як закріплений у правових нормах і забезпечуваний державою комплекс прав громадян щодо задоволення їхніх потреб у сфері охорони та захисту довкілля і раціонального використання ними природних ресурсів.
У системі екологічних прав громадян фундаментальним необхідно визнати право на безпечне довкілля як закріплену в законодавстві і забезпечену державою можливість особи перебувати в такому природному середовищі, яке задовольнятиме його екологічні потреби й позитивно впливатиме на життя, здоров’я і добробут.
У підрозділі 2.2 «Поняття і система екологічних прав громадян ЄС» встановлено, що відсутній єдиний підхід до розуміння форми та змісту екологічних прав громадян, їх критеріїв та лімітів в національному праві держав – членів ЄС, що зумовлено відсутністю у праві ЄС уніфікованого підходу до розуміння поняття «екологічні права громадян». Незважаючи на те, що екологічні права громадян тією чи іншою мірою регламентовані у національному праві окремих країн – членів ЄС, вони прямо не закріплені у праві цього міждержавного об’єднання, а отже, не становлять окремої групи прав людини. З’ясовано, що екологічні права громадян ЄС розглядаються як сума немайнових прав людини, закріплених у національних та міжнародних нормативних актах: право кожного сьогодні та право майбутніх поколінь на чисте та здорове довкілля, право на мир, розвиток, участь кожного у відкритих обговореннях стану довкілля та екологічної безпеки, право вимоги відповідального ставлення урядів держав до стану довкілля, право вимоги від держави відновлення екологічної системи в країні. Часто вони ототожнюються з правом на навколишнє середовище (А. Бойл, Г. Вінтер, Л. Кремер), розглядаються у матеріальному та процесуальному значенні (С. Кінгстон) або визнаються такими, що природно і об’єктивно існують, а тому не вимагають ані виокремлення в окрему групу прав, ані нормативного закріплення (Д. П. Рей, Е. Дейл). Здійснено поділ екологічних прав громадян в ЄС на такі взаємопов’язані групи: стандартні права людини на сприятливі природні умови проживання; права на судовий захист у разі порушення екологічних прав; права на оспорювання рішень органів державної влади на національному та європейському рівнях у разі прийняття ними спірних актів у сфері довкілля; права виступати активними суб’єктами еколого-правових відносин (зокрема, право на інформацію, право брати участь в екологічних організаціях та рухах).
У підрозділі 2.3 «Загальне та особливе у теоретичних підходах до поняття «екологічні права громадян» і їх нормативне закріплення у праві України та ЄС» встановлено, що існують певні розбіжності щодо обсягу екологічних прав громадян у правовій доктрині України та ЄС. Екологічне законодавство і країн ЄС, і України проголошує право на здорове довкілля, на інформацію про навколишнє середовище, право особи на участь у прийнятті екологічно важливих рішень. Проте такий «стандарт» екологічних прав громадян закріплено в законодавстві лише окремих держав. На жаль, до європейського стандарту екологічних прав людини вони не входять. Жоден фундаментальний документ ЄС (Статут ЄС, Хартія про основні права), поточне законодавство альянсу не містять чіткого та повного переліку екологічних прав особи. І в цьому контексті воно істотно програє на тлі національних законодавств країн-учасниць і навіть України (мається на увазі ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», в якій хоч і неповно, але перелічуються екологічні права громадян). Тому на сучасному етапі можна вести мову про імплементацію національного законодавства до норм окремих директив ЄС.
Аналіз сучасних наукових класифікацій екологічних прав в Україні та ЄС дав змогу виділити таку загальну класифікацію прав: публічно-правові екологічні права (право на судовий захист від дій екологічних порушників, на оскарження в суді дій уряду, на доступ до інформації та процедури прийняття рішень у сфері екологічних відносин) та приватноправові екологічні права (право на судовий захист у разі заподіяння шкоди позивачеві, застосування положень обмежувальних угод).
Встановлено, що нормативні акти ЄС стосовно захисту екологічних прав громадян, незалежно від сфери свого регулювання, ґрунтуються на трьох напрямах: попередження, викриття негативних фактів та наслідків, реакція на подібні явища. Очевидним є вірне розставлення подібних акцентів. Превентивна діяльність у державі відіграє значну роль і зумовлює мінімізацію можливостей порушення норм права. Екологічна безпека ЄС та його громадян залежить від дієвого співробітництва та координації членів ЄС, організацій ЄС та окремих зацікавлених органів. У цьому аспекті вказані суб’єкти домоглися великого прогресу. Подібна практика є корисна для України. Діалог у такому ключі з ЄС є важливою складовою лінією співпраці.
У третьому розділі «Порівняльно-правовий аналіз механізму реалізації та захисту екологічних прав громадян в Україні та ЄС» здійснено порівняльно-правовий аналіз правової доктрини і нормативно-правових актів України та ЄС з метою виявлення загальних та особливих підходів до проблеми реалізації та захисту екологічних прав їх громадян.
У підрозділі 3.1 «Механізм реалізації екологічних прав громадян в Україні та ЄС» встановлено, що у вітчизняному екологічному законодавстві спостерігається різний ступінь деталізації юридичних гарантій реалізації екологічних прав громадян. Залежно від цього законодавчі акти поділяються на: закони, що містять перелік юридичних гарантій; закони, що містять бланкетну норму стосовно таких гарантій; закони, які розкривають гарантії громадян під час забезпечення і реалізації їх прав в окремій сфері біоресурсів через поняття «права громадян» у відповідній сфері.
Серед гарантій забезпечення екологічних прав громадян в Україні виділяють загальні та спеціальні гарантії. До перших належать гарантії, закріплені в Конституції, міжнародних актах, до яких приєдналася Україна: гарантія прав на життя, фізичну недоторканність, на проживання в безпечних умовах, на отримання достовірної інформації про екологічний стан, на судовий захист у разі порушення екологічних прав, на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої особі в результаті екологічного правопорушення, на споживання безпечних продуктів харчування, споживання якісної питної води тощо. Спеціальні гарантії – це такі гарантії, які зазначені в спеціальному законодавстві та поширені в окремих сферах життєдіяльності держави та людей: пріоритет захисту людини і навколишнього природного середовища від впливу іонізуючого випромінювання; надання громадянину вичерпної інформації про дозу опромінення й можливу шкоду для здоров'я, що може бути заподіяна використанням іонізуючого випромінювання під час обстеження чи лікування, гарантування права на землю.
Обґрунтовано, що в Україні реалізація особами своїх екологічних прав ускладнюється низкою таких причин: недосконалість доступу до екологічної інформації, неврахування думки громадськості під час прийняття екологічно важливих рішень; керування економічними цілями отримання прибутку та ігнорування екологічних наслідків виробничої діяльності; відсутність системності в законодавчому закріпленні правових засобів реалізації екологічних прав громадян (економічних, просвітницьких, ідеологічних, організаційних).
На відміну від України, у так званих державах – лідерах ЄС пріоритетне місце посідають закріплені обов’язки суб’єктів права, за невиконання яких останні несуть сувору відповідальність. Реалізація екологічних прав у таких державах відбувається шляхом наявних організаційних засобів (надання органам виконавчої влади, місцевого самоврядування повноважень у сфері охорони природи, наявність не тільки національного контролю, а й контролю з боку інституцій ЄС), економічних засобів (матеріальне стимулювання екологічно небезпечного виробництва, зменшення негативних наслідків на природні комплекси).
Магістральними напрямами реалізації екологічних прав громадян в ЄС та захисту довкілля виступають: 1) створення і забезпечення функціонування організаційного механізму охорони навколишнього середовища (унормування права навколишнього середовища на рівні Співтовариства, впровадження єдиних правил оцінки впливу на навколишнє середовище, збирання й обробка екологічної інформації, а також моніторинг навколишнього середовища через Європейське агентство з навколишнього середовища, екологічна сертифікація Співтовариства, екологічний менеджмент та екологічний аудит); 2) створення і розвиток економічного механізму охорони навколишнього середовища; 3) становлення механізму захисту екологічних прав особи.
Незважаючи на те, що в Україні та ЄС існує система нормативного закріплення екологічних прав громадян, заходи з їх реалізації і в нашій державі, і в самому ЄС вимагають удосконалення. Одним із таких шляхів може стати розробка і прийняття Міжнародної конвенції про екологічні права людини, яка об’єднає норми у цій сфері, розпорошені у численній кількості директив, висновків та постанов Європарламенту та Європейської Ради, в єдине ціле і забезпечить єдиний підхід до реалізації екологічних прав.
У підрозділі 3.2 «Механізм захисту екологічних прав громадян в Україні та ЄС» з’ясовано, що здійснення захисту екологічних прав громадянин в Україні можливе у таких напрямах: нормативне забезпечення екологічних прав громадянина; виконавчо-розпорядча діяльність з реалізації екологічних прав громадянина; правоохоронна функція держави у забезпеченні екологічних прав громадянина; міжнародно-правове забезпечення розв`язання проблем захисту екологічного статусу особи. Удосконалення судового захисту екологічних прав громадян можливе шляхом усунення прогалин та суперечностей в чинному законодавстві, яке регламентує право кожного на відшкодування шкоди, завданої екологічними правопорушеннями, оскільки серед причин недостатньої захищеності цього права є недосконалість законодавства, в якому більшість норм проаналізованих нами законодавчих актів розмиті за своїм змістом та відсутній механізм їх реалізації. Розглядається можливість притягнення винних осіб у порушенні екологічних прав громадян України та ЄС до дисциплінарної, адміністративної, майнової та кримінальної відповідальності, здійснено характеристику основних санкцій за відповідні правопорушення та досліджено практику їх застосування.
Дисертантом визначається, що нормативні акти ЄС, присвячені захисту екологічних прав громадян, незалежно від сфери свого регулювання, ґрунтуються на трьох напрямах: попередження, викриття негативних фактів та наслідків, реакція на подібні явища. Очевидним є вірне розставлення подібних акцентів. Превентивна діяльність в державі відіграє значну роль і зумовлює мінімізацію можливостей порушення норм права. Екологічна безпека ЄС та його громадян залежить від дієвого співробітництва й координації членів ЄС, організацій ЄС та окремих зацікавлених органів. У цьому аспекті вказані суб’єкти досягли великого прогресу. Подібна практика є корисна для України. Діалог у такому ключі з ЄС є важливою складовою лінією співпраці.
В рамках судової діяльності ЄС пропонується створення Екологічного суду ЄС, який не підміняє за своїми функціями Європейський суд з прав людини, що поширює свою компетенцію також на держави Європи, які не є членами Євросоюзу. Новостворений орган має відображати всі принципи та засади діяльності судового органу, попереджати завдання екологічної шкоди, вирішувати спірні питання, що виникають між суб’єктами спору. На нашу думку, суб’єктами права звернення до такого суду мають виступати і окремі фізичні особи, і юридичні особи, громадські та неурядові організації, держава. Екологічний суд ЄС стане проявом екологічної функції самого ЄС.
|
