ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИВАТНИХ І ПУБЛІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ ПРИ БАНКРУТСТВІ ПІДПРИЄМСТВА Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми, відзначаються мета і завдання дисертаційної роботі, формулюються теоретичні засади, що характеризують наукову новизну дослідження, висвітлюється практичне значення одержаних результатів.

Розділ 1 Відновлення платоспроможності боржника як спосіб забезпечення інтересів суб’єктів господарювання складається із трьох підрозділів, у яких висвітлюються правові та фінансові підстави банкрутства, основні засади приватноправових та публічних інтересів при застосуванні інституту банкрутства.

У підрозділі 1.1. Характеристика приватних і публічних інтересів при відновленні платоспроможності (банкрутстві) досліджено і удосконалено поняття приватних і публічних інтересів при застосуванні інституту відновленні платоспроможності (банкрутства) підприємства.

При детальному дослідженні інституту відновлення платоспроможності підприємства-боржника встановлено, що неплатоспроможність є проблемою комплексною, яка поєднує в собі норми багатьох галузей права. Крім того, правове регулювання цього інституту неможливе поза процесів, що відбуваються в ринковій економіці. Слід також враховувати, що неспроможність (банкрутство) суб’єкта економіки – це завжди конфлікт інтересів. З одного боку потребують захисту кредитори, які втратили свої кошти, з іншого – постають інтереси боржника, який намагається виконати свої обов’язки перед кредиторами. Особливий інтерес представляють робітники, які не можуть через банкрутство роботодавця отримати заробітну платню і держава, яка насамперед захищає і забезпечує конституційні права та інтереси своїх громадян (робітників у даному випадку) і ризикує втратити підприємство як виробника матеріальних благ, роботодавця, платника податків і зборів, учасника інфраструктури.

Авторка вказує на необхідність розумного поєднання приватних і публічних інтересів при відновленні платоспроможності підприємства-боржника або визнання його банкрутом. Розумність поєднання приватного і публічного регулювання при відновленні платоспроможності (банкрутстві) суб'єкта господарювання може бути забезпечена, на думку автора, шляхом вдосконалення механізму господарсько-правового регулювання та законодавчого закріплення принципу забезпечення приватних і публічних інтересів при відновленні платоспроможності (банкрутстві) підприємства-боржника.

Авторка також відзначає, що одними з головних завдань законодавства про відновлення платоспроможності або визнання суб'єкта господарської діяльності банкрутом є зміцнення порядку, забезпечення узгодженості дій господарюючих суб'єктів і державних органів, їх зацікавленість у взаємовигідному позитивному результаті.

У підрозділі 1.2. Підстави виникнення неспроможності (банкрутства) з’ясовуються підстави виникнення ознак банкрутства боржника-суб’єкта господарювання, аналізується доктрина неплатоспроможності, що побудована на факті припинення боржником платежів за зобов’язаннями з причин недостатності наявних коштів боржника, тобто перевищення розміру зобов’язань над розміром вартості майна боржника.

Аналізуючи норми Закону про банкрутство автор звертає увагу на те, що підставою для застосування банкрутства до суб'єкта підприємницької діяльності є економічний чинник, нездатність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого терміну їх сплати грошових зобов'язань перед кредиторами, зокрема по заробітній платні, а також виконати зобов'язання по сплаті податків і зборів не інакше як через відновлення платоспроможності. Суб'єкт, нездатний виконати вказані грошові зобов'язання протягом трьох місяців після настання терміну, встановленого для їх сплати, визначається законом як боржник.

З погляду авторки дисертації, доктрина неплатоспроможності, запропонована Г.Ф. Шершеневичем, і підстави порушення справи про банкрутство за законодавством України, не суперечать один одному, а здатні забезпечити приватні і публічні інтереси при застосуванні інституту банкрутства.

Дисертант вважає, що встановлена законодавством одна з підстав порушення справи про банкрутство, а саме сукупна безперечна заборгованість перед кредиторами в розмірі не менше 300 мінімальних розмірів заробітної платні, яка не була задоволена боржником протягом трьох місяців після настання терміну її погашення, є необґрунтованою, оскільки не може бути об'єктивною для підприємств з різною чисельністю працівників, різного рівня і об'єму виробництва, розміру дебіторської заборгованості і т.п. Невиправданість існуючого підходу до порушення справи про банкрутство автором обґрунтовується в розділі 3 дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.3. Зміст понять, що застосовуються в процедурі відновлення платоспроможності або банкрутства з’ясовуються поняття, роль та місце інституту відновлення платоспроможності (банкрутства) в сучасних економічних відносинах, історія становлення та розвитку в Україні і напрямок його дії.

У дисертації проаналізовано не тільки становлення і розвиток інституту банкрутства в Україні, але і досвід правового регулювання і застосування інституту банкрутства в деяких зарубіжних країнах. У світовій практиці існує дві моделі ідеології банкрутства. Одна орієнтована на інтереси кредиторів. Саме вони грають провідну роль в процесі банкрутства боржника. Їм важливо швидке погашення кредиторської заборгованості боржника-банкрута шляхом розпродажу його майна з подальшою ліквідацією банкрута.

Інша ідеологія захищає інтереси боржника. Вважається, що сам боржник, як ніхто інший, знає шляхи виходу з кризової ситуації.

Вказані моделі підтримуються та обґрунтовуються і відомими українськими вченими-юристами і практиками В.В. Джунем та Б.М. Поляковим.

Авторка наголошує, що вказані моделі потрібно не протиставляти, а розумно поєднувати з метою забезпечення приватних і публічних інтересів на користь державній економіці.

Розділ 2 Забезпечення приватних і публічних інтересів при банкрутстві в сучасних економічних умовах складається із 2 підрозділів, в яких аналізуються особливості правового регулювання відновлення платоспроможності боржника-суб’єкта господарювання або визнання його банкрутом.

У підрозділі 2.1. Організаційно-правові питання попередження банкрутства в сучасних економічних умовах проаналізовано організаційно-правові питання попередження банкрутства на базі чинного законодавства та Закону про банкрутство в редакції від 22.12.2011 р.

На підставі аналізу чинного законодавства про банкрутство та практики його застосування встановлено неефективність організації та здійснення заходів щодо попередження банкрутства суб’єктів господарювання.

Відповідно до Концепції проекту Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», схваленої 22.11.2010р. було розпочато реформування в системі органів, що забезпечують державну політику з питань відновлення платоспроможності (банкрутства) суб’єктів господарювання.

У результаті зазначеної реформи головним органом в системі центральних органів виконавчої влади по формуванню та забезпеченню реалізації державної політики з питань банкрутства стало Міністерство юстиції України. Забезпечення реалізації державної політики з зазначених питань покладено на відповідні управління юстиції на місцях.

Аргументовано необхідність доповнити компетенцію Міністерства юстиції України та його управлінь забезпеченням супроводження провадження у справах про банкрутство та проведення фінансового аналізу, поряд з державними підприємствами та підприємствами, у статутному фонді яких доля державної власності перевищує 25%, також підприємствами, які мають соціальну та іншу цінність незалежно від форми власності.

Запропоновано доручити Міністерству юстиції України за поданням Міністерства економіки та органів місцевого самоврядування розробити перелік таких підприємств з виділенням суб’єктів господарювання, що мають регіональне значення.

Аргументовано доцільність у випадку порушення провадження у справах про банкрутство містоутворюючих, особливо небезпечних, таких, що мають соціальне та інше значення, при визначенні кандидатури арбітражного керуючого враховувати позитивний досвід роботи з подібними підприємствами.

Обґрунтовано необхідність встановлення обмежень відносно суміщення посад арбітражного керуючого з іншими видами оплачуваної діяльності та виконання обов’язків арбітражного керуючого, керуючого санацією, розпорядника майном боржника на декількох підприємствах одночасно.

У підрозділі 2.2. Особливості розгляду справ про банкрутство за чинним законодавством України досліджуються особливості провадження у справах про банкрутство в сучасних економічних умовах за чинним законодавством про банкрутство.

Аналізуючи практику застосування чинного законодавства України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом і зокрема Донецьким місцевим господарським судом авторка відзначає, що існує єдина судова практика розгляду вказаних справ. Проте наявні і певні труднощі, пов'язані з недосконалістю законодавства про банкрутство.

Для забезпечення приватних і публічних інтересів при банкрутстві підприємства-боржника найпривабливішими процедурами повинні бути процедури санації і мирової угоди.

Авторка відзначає, що мирова угода відіграє не вирішальну, але істотну роль в досягненні балансу приватних і публічних інтересів в застосуванні інституту відновлення платоспроможності (особливо в умовах фінансової кризи). Укладаючи мирову угоду, кредитори йдуть на певні поступки з метою отримання боргу в майбутньому, що не забезпечується в більшості випадків при визнанні боржника банкрутом і його ліквідації. Крім того, з'являється можливість зберегти боржника як суб'єкта господарювання зі всіма можливими наслідками.

Аналіз суті мирової угоди дає всі підстави кваліфікувати мирову угоду як господарський договір, який в основному містить публічно-правову основу і елементи приватноправового характеру. Мирова угода – це, перш за все, господарсько-правовий договір, який несе господарсько-процесуальне навантаження. Укладаючи його, сторони – кредитори і боржник – домовляються про шляхи виходу з процедури банкрутства, умови і порядок оплати боргу, способи фінансового оздоровлення, тобто збереження боржника.

Авторка вказує на необхідність введення певних обмежень можливості укладання мирової угоди, а саме тільки за умови повного погашення заборгованості по заробітній платі.

На думку авторки такі можливі додаткові умови мирової угоди, як виконання зобов'язань боржника третіми особами, обмін вимог кредиторів на акції боржника, задоволення вимог кредиторів іншими способами, не суперечать Закону про банкрутство. Вбачається також виправданим обговорення умов участі та відповідальність інвестора при укладанні мирової угоди.

Авторка наголошує, що мирова угода повинна бути комплексним договором, в якому переплітаються інтереси всіх учасників процедури банкрутства: кредиторів, боржника, власника, інвесторів, і т. ін. У такій угоді зобов'язання між учасниками повинні бути чітко регламентовані щоб уникнути додаткових суперечок. Тут величезну допомогу надала б приблизна мирова угода, затверджена Кабінетом Міністрів України або державним органом з питань банкрутства.

З метою проведення чіткої межі між санацією і мировою угодою необхідно враховувати: мету процедури санації – фінансове оздоровлення боржника і отримання часткового або повного контролю над підприємством. Як свідчить практика, санація – достатньо дорога процедура, і у разі простого стягнення боргу недоцільна для кредитора. Тому з метою оптимізації процесу стягнення боргу у деяких випадках ефективнішою і менш витратною є процедура мирової угоди.

Відсутність в Законі про банкрутство норми про планування ліквідаційної процедури приводить до неорганізованої ліквідації майна з великими витратами і зловживанням своїм положенням з боку ліквідатора. Вихід бачиться в плануванні дій ліквідатора в ліквідаційній процедурі і законодавчого закріпленні такого правила. Слід зазначити, що дана норма передбачає контроль вже здійснюваної діяльності. На думку дисертантки, доцільно зобов'язати ліквідатора надати план ліквідаційної процедури і затвердити його комітетом кредиторів, а потім контролювати його діяльність.

На думку авторки слід зобов'язати ліквідатора протягом десяти днів з моменту винесення ухвали суду про завершення конкурсного провадження надати вказану ухвалу в орган, що здійснює державну реєстрацію юридичних осіб, оскільки тільки з моменту внесення запису в державний реєстр про ліквідацію боржника повноваження конкурсного керівника припиняються, конкурсне провадження вважається завершеним, а боржник – ліквідованим.

З метою найбільш ефективного використання послуг арбітражних керівників і якості їх підготовки запропоновано їх підготовку здійснювати вищими навчальними закладами, що пройшли відбір державним органом з питань банкрутства (а у майбутньому Мінюстом України) на конкурсній основі.

Розділ 3 Удосконалення національного законодавства про банкрутство у напрямку забезпечення гармонізації приватних і публічних інтересів складається з двох підрозділів і присвячений шляхам удосконалення чинного законодавства про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та перспективам розвитку інституту відновлення платоспроможності (банкрутства) в Україні.

У підрозділі 3.1. Удосконалення національного законодавства про банкрутство та практики його застосування надається ретроспективний аналіз Законів від 14.05.1992 р., від 30.06.1999 р. та від 22.12.20 11р.

Аналіз зазначених нормативних актів та практики застосування перших двох виявив прокредиторський характер Закону 1992 р., продебіторський – Закону 1999 р. та ультра продебіторський – Закону 2011 р.

Авторка наголошує на тому, що однобічний підхід до вирішення питань відновлення платоспроможності (банкрутства) суб’єктів господарювання не забезпечує інтереси жодного з учасників зазначених правовідносин у повній мірі. Ефективне застосування інституту відновлення платоспроможності (банкрутства) суб'єктів господарювання, на думку дисертантки, можливе тільки при забезпеченні балансу приватних і публічних інтересів.

Аналіз чинного законодавства про банкрутство та практики його застосування виявив наявність численних недоліків в частині створення належних умов для відновлення платоспроможності суб’єктів господарювання, захисту майнових інтересів кредиторів, боржників, власників їх майна від ризиків, пов’язаних з несумлінним застосуванням процедур банкрутства. З метою усунення існуючих недоліків 22.12.2011 р. відповідно до схваленої Концепції було прийнято Закон про банкрутство в новій редакції.

При наявності позитивних аспектів нового Закону про банкрутство, він містить і деякі недоліки. Відповідно до зазначеного Закону суб’єкт господарювання може бути визнаний судом банкрутом, якщо виявлено неможливість відновлення платоспроможності за допомогою застосування процедур санації та мирової угоди.

Авторка наголошує, що застосування зазначених процедур не завжди є доцільним в залежності від виду суб’єкта господарювання, крім того, вимагає додаткових витрат часу і є економічно недоцільним. На думку дисертантки, поняття «банкрутство» доцільно залишити в редакції чинного Закону про банкрутство.

Обґрунтовано неефективність застосування процедури санації до порушення справи про банкрутство, оскільки вона передбачає можливість подвійного застосування мораторію на задоволення вимог кредиторів та вимагає витрачення додаткового часу, що не відповідає Концепції проекту цього Закону. За змістом зазначена процедура є попередньою досудовою санацією. На думку авторки доцільним є нормативне закріплення процедури досудової санації в редакції чинного Закону про банкрутство.

Аргументовано доцільність при відновленні платоспроможності (банкрутстві) боржника – малого підприємства використовувати прокредиторський підхід. Тобто застосовувати спрощену процедуру банкрутства без застосування процедур санації та мирової угоди. Це не позбавляє можливості відновити платоспроможність малого підприємства через процедуру досудової санації.

Неспроможність боржника повинна розглядатися з трьох позицій – корисність суб'єкта господарювання державі і суспільству. Для забезпечення приватних і публічних інтересів держава повинна створити для сумлінного підприємця максимально сприятливі умови для відновлення платоспроможності. Так звана «можливість нового старту». Таким стартом може бути реорганізація, запропонована самим боржником або його кредиторами чи інвесторами.

Запропоновано при розгляді справи про реорганізацію боржника надати йому можливість звільнитись від виконання фінансових зобов'язань. У склад таких зобов’язань не повинні входити більша частина податків і борги, які виникли в результаті протиправної поведінки боржника. Крім того, вбачається неможливим звільнення від сплати боргів підприємства, яке передавало або приховувало від управлінської комісії, кредиторів або суду своє майно; надало суду неправдиву інформацію при подачі заяви про реорганізацію; навмисно вилучило документи або майно з розпорядження суду або управлінської комісії; було нездібним або не бажало виконувати рішення суду; вже подавало заяву про реорганізацію і звільнення від боргів впродовж п'яти останніх років.

Якщо підприємство має заборгованість перед державою (наприклад, по податках або зобов'язання по кредиту), суд, який розглядає справу, може вимагати від державних органів утриматися від спроб стягнення заборгованості разом з іншими кредиторами. Якщо ж суд допускає сплату заборгованості перед державою, остання бере участь в розподілі майна боржника нарівні з іншими кредиторами згідно черговості, встановленої законом. Перевагою такого способу відновлення платоспроможності є те, що боржник отримує можливість легально припинити виплати заборгованості кредиторам, може одержати додаткові кредити і вільно розпоряджатися своїм майном, якщо такі дії можуть відновити фінансову самостійність.

На думку авторки, при вирішення питання про порушення справи про банкрутство підприємства-боржника доцільно надавати суду підтвердження аналізу фінансового стану боржника, що дозволить виявити фіктивність або навмисність банкрутства, якщо такі факти мали місце, а також дасть можливість кредиторам на перших їх зборах ухвалити оптимальне рішення.

У підрозділі 3.2. «Перспективи розвитку інституту банкрутства в Україні» вказано на необхідність розвитку зазначеного інституту з метою забезпечення приватних та публічних інтересів всіх його учасників.

На підставі аналізу чинного законодавства про банкрутство обґрунтовано необхідність нормативного комплексного закріплення принципів права банкрутства. Запропоновано Закон про банкрутство в редакції від 22.12.2011 р. та Господарський кодекс України доповнити статтями «Принципи права неспроможності (банкрутства)» наступного змісту: «Відновлення неспроможності (банкрутства) в Україні будується на наступних принципах:

пріоритет Закону перед іншими нормативними актами;

розумне поєднання приватних і публічних інтересів при банкрутстві державних, великих, середніх підприємств і підприємств, що мають соціальне і інше значення при пріоритеті публічних інтересів;

принцип конкурсу кредиторів;

допустимість інструментарію національного права банкрутства міжнародно-правовим стандартам (міжнародно-правової допустимості);

процедурний порядок задоволення вимог кредиторів;

державне регулювання відносин неспроможності;

збереження господарюючого суб’єкта при можливості відновлення його платоспроможності».

Аргументовано з метою захисту інтересів найманих робітників підприємства-банкрута та забезпечення конституційного права на оплату праці необхідність законодавчого закріплення обов’язкового державного страхування заробітної плати на випадок банкрутства роботодавця. У зв’язку з цим доручити Державному органу з питань банкрутства в особі департаменту нотаріату, банкрутства та функціонування центрального посвідчувального органу акумуляцію зазначених коштів та їх спрямування на виплату заборгованості із заробітної плати перед найманими робітниками підприємства-банкрута.

Аргументовано необхідність посилення заходів щодо попередження банкрутства суб’єктів господарювання незалежно від форми власності, що мають суспільну та іншу цінність шляхом проведення стрес-тестів. У зв’язку з цим доручити Державному органу з питань банкрутства забезпечити проведення таких заходів.