КООРДИНАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПРОКУРАТУРИ ЩОДО БОРОТЬБИ ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ Автореферат

У вступі роботи з’ясовано актуальність теми дослідження, визначено зв`язок роботи з науковими програмами, мета й завдання дослідження, а виходячи з них – об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано методологічну, теоретичну і емпіричну бази, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації та опублікування.

Розділ 1 «Теоретичні основи координаційної діяльності прокуратури щодо боротьби зі злочинністю» складається з трьох підрозділів і присвячений визначенню правової природи і концептуальних засад координаційної діяльності прокуратури.

У підрозділі 1.1 «Сутність, мета і завдання координаційної діяльності прокуратури» досліджено підходи до визначення поняття координаційної діяльності та її соціальне призначення.

Автор співставляє поняття «боротьба зі злочинністю», «попередження злочинності», «профілактика злочинності», «взаємодія», «координація», «функція прокуратури» і на підставі цього розглядає координаційну діяльність як функцію прокуратури, що виступає конкретною формою взаємодії правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю, що передбачає узгодження і спрямування їх діяльності у цьому напрямку.

Обгрунтовується висновок, що сутність координації полягає у спільній розробці і реалізації заходів, погоджених по місцю, часу, виконавцям, які направлені на боротьбу зі злочинністю, зміцнення законності і правопорядку. Основним призначенням координаційної діяльності прокуратури є підвищення ефективності боротьби зі злочинністю, усунення причин та умов, що їй сприяють.

У підрозділі 1.2 «Предмет і учасники координаційної діяльності прокуратури щодо боротьби зі злочинністю» охарактеризовано правоохоронні та інші органи, які беруть участь у координації під керівництвом прокуратури.

Розглядаючи учасників координаційної діяльності прокуратури щодо боротьби зі злочинністю, автор визначає їх, виходячи із закріпленого законом переліку правоохоронних органів. При цьому як критерії, що лежать в основі визначення суб’єктного складу координаційної діяльності, виокремлюються: (1) правоохоронні функції, що ними виконуються; (2) спільна мета і завдання по боротьбі зі злочинністю.

Доводиться, що відсутність чіткого визначення поняття та критеріїв віднесення того чи іншого державного органу до правоохоронних негативно позначається на їх діяльності, породжує невизначеність в організації боротьби із злочинністю, перешкоджає належній їх координованості в цій справі.

У підрозділі 1.3 «Принципи та форми координаційної діяльності прокуратури» розглянуто основні вихідні засади, які лежать в основі координаційної діяльності прокуратури щодо боротьби зі злочинністю, а також організаційні форми її здійснення.

Специфіка принципів координаційної діяльності прокуратури виявляється у тому, що вони виступають не лише загальними керівними положеннями координації, що є обов’язковими для всіх її учасників, а й правовими засобами та гарантіями її здійснення, які необхідно розглядати у єдності і взаємозв’язку.

Розглядаючи форми координаційної діяльності, дисертант відзначає їх різноманітність. Обгрунтовується, що при визначенні форм координації необхідно виходити із оперативної оцінки основних показників, одержаних на підставі аналізу статистичних даних та узагальнення стану, структури і динаміки злочинності. Вибір конкретних форм координації здійснюється прокурором з урахуванням завдань та повноважень кожного з учасників координації, додержуючись наступних вимог: оперативно відреагувати на криміногенну ситуацію, виробити однакові підходи до оцінки обстановки і правильно застосувати надані законом повноваження.

Розділ 2 «Правові основи координаційної діяльності

прокуратури» складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню особливостей нормативної регламентації координаційної діяльності прокуратури щодо боротьби зі злочинністю.

У підрозділі 2.1 «Ґенеза і сучасний стан правових основ координаційної діяльності» проаналізовано основні етапи розвитку законодавства про координаційну діяльність прокуратури щодо боротьби зі злочинністю, а також її правове врегулювання на сьогоднішній день.

Доведено, що на сучасному етапі правові основи координаційної діяльності складають норми: Конституції України; міжнародно-правових договорів України; законів України; підзаконних актів Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; відомчі акти Генерального прокурора, а також керівників правоохоронних органів, які беруть участь у координації.

На підставі аналізу чинного законодавства, автором зроблено висновок, що координація боротьби зі злочинністю в Україні організується на двох рівнях: (1) вищому – координація, яку здійснює Рада національної безпеки і оборони України, що регламентується Законом України „Про Раду національної безпеки і оборони України”; (2) основному – координаційна діяльність Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів, що регламентується Законом України „Про прокуратуру”.

У підрозділі 2.2 «Європейські стандарти координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю» розглядається досвід Європейського Союзу щодо узгодження правоохоронної діяльності по боротьбі зі злочинністю.

На прикладі організації і діяльності таких органів Європейського Союзу, як Європол і Євроюст, автором зроблено висновок, що вказані агентства мають повноваження органів, що узгоджують роботу правоохоронних установ всіх держав-членів ЄС при розслідуванні злочинів транснаціонального характеру, тобто їх можна розглядати в якості європейських структур, які здійснюють координацію діяльності національних правоохоронних систем щодо боротьби зі злочинністю.

Крім того, в умовах відсутності єдиної Європейської прокуратури функції останньої на сучасному етапі фактично виконує Євроюст. У зв’язку з цим, набуває актуальності укладення двостороннього договору про співробітництво Генеральної прокуратури України з вказаними європейськими правоохоронними координаційними структурами.

У підрозділі 2.3 «Проблеми удосконалення правового регулювання координаційної діяльності» виявляються прогалини, колізії й інші недоліки законодавства, що регламентує координаційну діяльність прокуратури щодо боротьби зі злочинністю, і пропонуються шляхи їх подолання.

Серед першочергових завдань автором розглядається необхідність закріплення функції координації прокуратурою діяльності правоохоронних органів щодо боротьби зі злочинністю на конституційному рівні, детальне визначення її поняття, учасників, організаційних форм і принципів на рівні Закону «Про прокуратуру», а також окремого законодавчого акта з питань координації, оновлення і вдосконалення відомчого рівня регулювання координаційної діяльності. Доведено, що від вирішення вказаних питань безпосередньо залежить ефективність боротьби зі злочинністю в цілому, що повинно базуватись на основі чіткого визначення пріоритетів, удосконалення засобів і методів запобігання злочинності, а також здійснення реформування правоохоронних органів.

Розділ 3 «Організаційні основи координаційної діяльності прокуратури» складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню проблем організаційного забезпечення і підвищення ефективності координаційної діяльності прокуратури щодо боротьби зі злочинністю.

У підрозділі 3.1 «Організаційне забезпечення координаційної діяльності прокуратури» розглядається робота прокурора з організації координаційної діяльності за такими напрямками, як: а) інформаційно-аналітичне забезпечення органів прокуратури в галузі боротьби зі злочинністю; б) прогнозування тенденцій розвитку злочинності; в) планування координаційних заходів; г) організація роботи координаційної, міжвідомчої нарад керівників правоохоронних та інших органів; д) контроль виконання координаційних заходів.

Автором обґрунтовується, що організуюча і керівна роль в координації належить прокуророві, який забезпечує виконання установлених вимог по здійсненню координаційних заходів всіма учасниками координаційного процесу. В той же час, невизначеність у законодавчому порядку повноважень прокурора, як організатора координації, стримують його можливості щодо належного впорядкування цього процесу і розбалансовують механізм координації.

У підрозділі 3.2 «Контроль за виконанням координаційних заходів» досліджуються проблеми здійснення контролю в процесі координаційної діяльності.

Дисертант доводить, що контроль прокурора за виконанням координаційних заходів займає важливе місце у здійсненні координаційної діяльності, виступаючи як заключний етап координації. Контроль повинен забезпечити повноту, якість і своєчасність виконання завдань, доручень й інших заходів, які приймаються в процесі координації. При цьому організаційна роль прокурора не повинна перешкоджати здійсненню координаційних заходів і підміняти контроль за їх виконанням в тій частині, яка входить до компетенції відповідного керівника.

У підрозділі 3.3 «Критерії оцінки ефективності координаційної діяльності» аналізуються проблеми визначення ефективності координаційної діяльності прокуратури щодо боротьби зі злочинністю.

Встановлено, що рівень ефективності координації прокуратурою діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю визначається результатом досягнення поставленої мети. Це означає, що ефективною можна назвати координаційну діяльність лише тоді, коли вона фактично об’єднує зусилля правоохоронних органів і дає позитивні зрушення у кримінологічній обстановці.

Автор обґрунтовує, що кожній формі координації притаманні свої критерії визначення ефективності її застосування. Одночасно ці елементи виступають складовими частинами категорії ефективності усієї координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю. Оцінюючи ефективність координаційної діяльності в цілому, висновок про її ефективність може бути зроблений на основі кількісних, якісних і результативних показників.