ПРАВОВІДНОСИНИ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА В СИСТЕМІ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв’язок з науковими планами та програмами, окреслюються мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані, що свідчать про особистий внесок здобувача в їх одержання, апробацію результатів дослідження та публікації.

Розділ 1. «Відносини соціального партнерства як складова предмета трудового права України» структурно складається з двох підрозділів, які в сукупності доводять приналежність правовідносин соціального партнерства до системи трудового права України за допомогою обґрунтування наукового теоретичного узагальнення про предмет трудового права та його зміст.

У підрозділі 1.1. «Загальна характеристика трудових відносин та їх місце в предметі трудового права» розглядаються різні точки зору на сутність урегульованих трудовим правом відносин. За допомогою здобутків науки в сфері теорії права та трудового, зокрема визначено, що предмет останнього утворює система трудових правовідносин, які є змістовно різними та відмінними між собою, але які мають певні загальні спільні ознаки. Трудові правовідносини охарактеризовано як галузеві; матеріальні; абсолютні; залежно від характеру правових норм, які їх регулюють, вони захисні, регулятивні; залежно від кількісного суб’єктного складу можуть бути як простими (індивідуальні трудові відносини), так і складними (колективні трудові відносини).

Встановлено, що виникнення трудових правовідносин у суспільному просторі можливе за наявності сукупності умов та підстав. Підставою виникнення трудових правовідносин є укладання трудового договору між найманим працівником і роботодавцем з метою реалізації права на працю, її здійснення та досягнення кінцевого результату: забезпечення пропозиції роботодавця, яка відбиває потреби суспільства та громадян, досягнення матеріального забезпечення та моральної самодостатності працівником. Трудовий договір представляє собою юридичний факт, котрий є юридично значимою подією, що залежить від волі людини. З огляду на те, що правовідносини у трудовому праві, за суб’єктним складом, можуть бути як індивідуальними, так і колективними, то для останніх підставами їх виникнення є колективні договори та угоди. Підставами для виникнення правовідносин соціального партнерства є колективні, галузеві, регіональні, національні договори; умовами для виникнення трудових правовідносин є (а) правосуб’єктність учасників; (б) наявність юридичного факту у вигляді юридично значимих вольових дій осіб з метою виникнення нових соціально-правових зв’язків; (в) існування норм трудового права, у межах яких мають розвиватися відповідні відносини.

Доведено, що інтерес працівника, як його права й обов’язки, охороняється державним законодавством та є однією з підстав виникнення колективних трудових правовідносин. У результаті працівники, об’єднані спільним законним інтересом, утворюють трудовий колектив для досягнення спільної мети. Звідси зроблено висновок, що загальний легітимний інтерес передує законному колективному праву на об’єднання з метою досягнення працівниками спільної мети або задоволення спільних вимог.

У підрозділі 1.2. «Місце правовідносин соціального партнерства в системі трудових правовідносин» доводиться, що в загальному вигляді система трудових правовідносин представляє собою складний механізм тісної взаємодії різних за змістом, але спільних за характером суспільно-трудових взаємних зв’язків. Складність визначеності системи трудових відносин полягає у визначенні складових питань, які впливають на сутність зв’язків, такі як (а) суб’єктний склад, (б) межі трудової сфери, в якій вони розвиваються, (в) взаємодія її з іншими сферами життєдіяльності людини та громадянина тощо.

Обґрунтовано, що системі трудових правовідносин, які складають предмет трудового права України, можна задати два правових вектори: «горизонтальний» і «вертикальний», котрі мають відображати принцип побудови їх структури та розвитку. Горизонтальна структура буде направлена на поступовість виникнення, розвитку та припинення трудових правовідносин, появу нових зв’язків і зникнення в процесі неактуальних, що дозволить прослідити їх розвиток. Вертикальна структура системи трудових правовідносин, що складають предмет трудового права України, повинна відобразити ієрархію, за якою вона будується. Саме у структурі вертикальної системи на останньому рівні знаходяться правовідносини соціального партнерства, що дозволило довести, що означені правовідносини входять до системи трудового права України, а відтак вони входять до сфери регулювання нормами трудового законодавства.

Розділ 2. «Правова характеристика відносин соціального партнерства в сучасних умовах» структурно складається з трьох підрозділів, які в сукупності дають фундаментальне уявлення про правову природу правовідносин соціального партнерства відносно до сучасних тенденцій розвитку ринкових відносин.

У підрозділі 2.1. «Причини виникнення правовідносин соціального партнерства» розкривається сутність правовідносин соціального партнерства та визначаються причини їх виникнення.

Встановлено, що причинами розвитку правовідносин соціального партнерства стало виникнення в трудових відносинах спірних і конфліктних ситуацій між його основними учасниками: роботодавцем і найманим працівником, їх представницькими органами. Досліджено соціально-правову сутність трудового спору та конфлікту й доведено, що трудовий конфлікт є більш небезпечним явищем, що супроводжується негативними наслідками у виді страйків, масових звільнень, у той час як трудовий спір може бути вирішено мирним шляхом. Встановлено, що для юридичного (офіційного) визначення трудового спору та конфлікту слід орієнтуватися на фактичний момент їх виникнення, який представляє собою юридичні факти у вигляді значимих дій, або бездіяльності, які мають форму офіційного документу, публічної заяви, ігнорування, що не відповідає вимогам визначеного учасника соціально-трудових відносин, який їх висунув, та призводять до виникнення трудового спору та конфліктної ситуації на підприємстві, установі, організації всіх форм власності. Предметом трудового спору та трудового конфлікту є зміст вимог однієї з їх сторін.

Визначено, що причини виникнення трудових спорів та конфліктних ситуацій у трудових відносинах перш за все пов’язані зі станом державного законодавства, яке залишає місце для неналежним чином урегульованих ситуацій, на другому місці – причини, пов’язані з поведінкою роботодавця, працівники ж у рідких випадках ініціюють напругу в трудових відносинах. При цьому причини залишаються суттєво аналогічними на всіх рівнях соціально-трудових відносин: локальному (на рівні підприємства, установи, організації), галузевому, регіональному та національному, але від того, наскільки глобальний утворився трудовий спір чи конфлікт, залежать його темпи та ефективність вирішення. До причин виникнення трудових конфліктів і спорів віднесено: (а) порушення державного законодавства України: міжнародного, загального (положень Конституції України), галузевого (трудового); (б) порушення галузевих, регіональних, локальних угод; (в) установлення нових умов праці; (г) зміну існуючих умов праці на гірші для працівників; (д) оплату праці, що не дозволяє працівнику реалізувати право на гідний рівень життя для себе та своєї сім’ї.

У підрозділі 2.2. «Види та форми правовідносин соціального партнерства» відзначається, що досліджувані правовідносини можуть мати різні види та, відповідно, набувати різних форм.

Форми правовідносин соціального партнерства розкрито як способи зовнішнього вираження, реалізації в соціально-правовому просторі основних їх видів. Виокремлено наступні види правовідносин соціального партнерства: (а) участь представницьких органів найманих працівників, трудового колективу та роботодавців в управлінні підприємством, установою, організацією; (б) взаємодія учасників трудових правовідносин: представницьких органів працівників, трудового колективу з роботодавцем, адміністрацією тощо; (в) участь соціальних партнерів у налагодженні зв’язків між сторонами трудового спору й (або) конфлікту; (г) діяльність соціальних партнерів у попередженні, запобіганні, ліквідації неприйнятних наслідків трудових конфліктів і спорів. Відповідно до перерахованих видів правовідносин соціального партнерства визначено такі форми, які вони можуть приймати: (а) переговори; (б) консультаційно-інформативна; (в) укладання національних, регіональних, галузевих, локальних угод; (г) утворення професійних об’єднань і громадських організацій; (д) проведення національних і міжнародних конференцій; (е) примирно-посередницькі процедури; (є) контроль і нагляд за розвитком трудових відносин на підприємстві, установі, організації та виконанням укладених угод тощо. Підкреслено, що перелік видів і форм правовідносин соціального партнерства є невичерпним. З огляду на динаміку розвитку відповідних зв’язків очевидна поява нових їх варіацій, що свідчитиме про прогрес у соціально-трудовій сфері. Відзначено, що чинним законодавством передбачено всього чотири форми соціального діалогу, однак це цілком логічно, оскільки соціальне партнерство є більш ширшим поняттям, аніж соціальний діалог, який представляє собою певний процес з досягнення спільних домовленостей.

Особливу увагу приділено такій формі досліджуваних відносин як укладання угод на національному, галузевому, локальному рівнях. Такими угодами є колективний договір, територіальні (регіональні та обласні) угоди, галузеві угоди, національна угода, котрі відрізняються між собою за сферою та територією дії, суб’єктами, що їх укладають. Визначено їх особливості та розкрито сутність.

У підрозділі 2.3. «Склад правовідносин соціального партнерства» відмічається, що кожне соціально-правове явище має свою внутрішню структуру, елементи якої тісно взаємодіють між собою. Встановлено, що правовідносин соціального партнерства мають основні та похідні елементи. Перші – це суб’єкти та об’єкт відповідних правовідносин, другі – це зв’язки, що виникають між суб’єктами у вигляді суб’єктивних і делегованих прав та юридичних обов’язків, що являють собою зміст правовідносин соціального партнерства.

Визначено, що об’єкт досліджуваних правовідносин можна розглядати в широкому та вузькому сенсі. В широкому він представляє собою власне трудові правовідносини. У вузькому – це матеріальні (вимога гідної оплати праці, матеріальні потреби працівників, тощо) та нематеріальні блага (трудові права, свободи та інтереси працівників й роботодавців), а також фактичні дії суб’єктів правовідносин соціального партнерства, що призводять до трудових спорів і конфліктних ситуацій.

Усіх учасників правовідносин соціального партнерства запропоновано поділити на «сторін» та «суб’єктів». Сторонами правовідносин соціального партнерства є роботодавець та наймані працівники, у яких виникають первинні суб’єктивні права та юридичні обов’язки з трудового договору, що укладений між ними, та держава. Суб’єкти представлені трьома групами, залежно від того на якій стадії вони вступають в такі правовідносини, яку роль у них виконують та якими повноваженнями наділені. Так, першу групу утворюють носії первинних прав та обов’язків, другу – особи, які мають делеговані повноваження, третю – особи, уповноважені на посередництво та примирення.

Визначено права та обов’язки, що виникають у всіх суб’єктів досліджуваних правовідносин, незалежно від того, до якої групи вони відносяться.

Розділ 3. «Нормативно-правове регулювання відносин соціального партнерства та шляхи його удосконалення» містить два підрозділи, в яких визначаються принципи правового регулювання означених відносин та надано рекомендації щодо вдосконалення такого регулювання.

У підрозділі 3.1. «Принципи нормативно-правового регулювання відносин соціального партнерства» зазначається, що всі нормативно-правові акти та норми, за допомогою яких здійснюється правове регулювання правовідносин соціального партнерства, мають базуватися на основоположних засадах правового регулювання досліджуваних правовідносин. Обґрунтовано, що лише в такий спосіб можливо забезпечити їх розвиток та ефективну реалізацію.

Встановлено, що система нормативно-правових актів, що регулює правовідносини соціального партнерства складає структуру: вертикальну: (а) міжнародні нормативно-правові акти, ратифіковані Україною та віднесені таким чином до системи державного законодавства; (б) Конституція України; (в) кодифіковані нормативно-правові акти, серед яких КЗпП України є основоположним; (г) Закони України «Про соціальний діалог», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», «Про організації роботодавців», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні договори і угоди» та деякі ін.; (д) підзаконні нормативно-правові акти (наприклад, положення про відповідні органи) та горизонтальну: (а) національні угоди; (б) галузеві угоди; (в) територіальні угоди; (г) колективні договори та угоди, які діють у межах одного підприємства, установи або організації.

Досліджено міжнародно-правові акти в сфері регулювання правовідносин соціального партнерства та розроблено систему принципів, відповідно до якої воно здійснюється. Порівняльний аналіз виділених принципів і положень чинного національного законодавства дозволив зробити висновок, що останнім не завжди витримано ці принципи, спостерігається їх порушення. Наголошено на тому, що особливу увагу слід приділити Закону України «Про соціальний діалог», який порушує визначальний принцип рівності сторін суб’єктів правовідносин соціального партнерства та добровільного і рівноправного партнерства.

У підрозділі 3.2. «Шляхи вдосконалення правового регулювання відносин соціального партнерства» доводиться, що чинне законодавство, як і проектоване, в частині правового регулювання правовідносин соціального партнерства потребує вдосконалення. Пропонуємо наступні зміни: 1) окрема глава проекту ТК України має бути присвячена регулюванню правовідносин соціального партнерства й повинна містити норму, що визначатиме склад цих правовідносин і надаватиме їм визначення; 2) у проект ТК України слід включити статтю, що визначатиме принципи, згідно з якими має здійснюватися правове регулювання правовідносин соціального партнерства; 3) слід надати перелік тих видів і форм, яких можуть набувати правовідносини соціального партнерства із вказівкою, що цей перелік не є вичерпним, оскільки розвиток правовідносин соціального партнерства повинен супроводжуватися появою нових форм і видів, що свідчитиме про їх прогрес і динамічний розвиток; 4) у проект ТК України слід внести корективи стосовно визначення понять «трудовий спір» і «трудовий конфлікт»; 5) потребують додаткового дослідження та перегляду положення Законів України «Про соціальний діалог», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».