СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СУДОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ 1921-1929 рр. Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, теоретичні основи, зв'язок роботи із науковими програмами, визначено мету і завдання дослідження, об’єкт та предмет, методи дослідження, наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення, апробацію результатів дослідження та публікації за темою дисертації.

Розділ 1 «Історіографія, джерельна база та теоретико-методологічні засади дослідження» складається із двох підрозділів.

У Підрозділі 1.1 «Історіографія дослідження» зазначається, що темі дослідження становлення та розвитку судової системи України 1921-1929 рр. присвячено роботи як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. Дисертантом був проаналізований значний обсяг історіографії. Передусім це праці сучасників становлення судоустрою УСРР (М. Скрипник, Д. Курський та ін.). Найбільшу та ґрунтовну частину історіографії становлять подальші розробки радянських вчених (Д. Сусло, М. Кожевніков та ін.). Сучасний досвід представлений порівняно невеликою кількістю робіт (О. Святоцький, О. Ярмиш та ін.). Так само були проаналізовані роботи таких авторів: Б. Бабій, Я. Берман, Я. Бранденбургський, С. Власенко, В. Гончаренко, Л. Герасіна, М. Гершонів, М. Діденко, А. Долженко, С. Іваницький, А. Коні, М. Криленко, В. Кульчицький, М. Мигашко, О. Михайлов, В. Обуховський, Д. Притика, М. Ряпухіна, Б. Тищик, І. Усенко, М. Чекунов, С. Черниченко, В. Чехович, В. Чисніков, Д. Шевченко та ін.

В підрозділі зазначається, що якщо спеціалізовані праці радянського періоду надмірно заідеологізовані, то сучасні історико-правові роботи характеризуються здебільшого критичним ставленням до надбань державного будівництва періоду, що вивчається, а отже, переважно не піддаються аналізу безумовні позитивні досягнення реформування та створення судової системи радянської України 1921-1929 рр. Тому не викликає сумніву, що ця тема становить інтерес серед науковців сьогодення, утім досі не була предметом ані монографічного, ані дисертаційного сучасного дослідження. Наведене свідчить про актуальність вивчення теми, необхідність її об’єктивного осмислення, ґрунтовної розробки на рівні дисертації.

Підрозділ 1.2 «Джерельна база та теоретико-методологічні засади дослідження» присвячений аналізу, класифікації джерельної бази, використаної у роботі та теоретико-методологічних засад, за допомогою яких було проведене дослідження. Наявну джерельну базу роботи було розподілено на масиви: нормативно-правові акти; підзаконні нормативно-правові акти; матеріали з’їздів вищих органів влади, конференцій, нарад; офіційні матеріали; матеріали періодичної преси; архівні матеріали. Зазначається, що джерельна база є обширною та достатньою, адже дисертантом було використано значну кількість нормативно-правових актів, які містяться у Бюлетені НКЮ УСРР, зібранні узаконень робітничо-селянських урядів УСРР, РРФСР, СРСР тощо. Одним з найважливіших джерел дисертації є архівні матеріали. Дисертантом було досліджено фонди Державного архіву Харківської області (ф. Р-870, ф. Р-871, ф. Р-876, ф. Р-1746), які містили справи щодо діяльності народних та губернських судів, інших складових судоустрою багатьох населених пунктів УСРР, а також загальні дані по всій державі. Переважна більшість справ введено у науковий обіг уперше. В цілому автором проаналізовано більше 50 архівних справ, 23 із яких було використано у списку джерел (при чому опис 1 ф. Р-1746 містить понад 300 особових справ членів колегій захисників, помітна частина яких опрацьована дисертантом та використана у дисертації). Отже, джерельна база є обширною та достатньою, а це дозволяє повною мірою вирішити основні завдання дослідження.

У розділі 2 «Становлення судової системи України 1921-1923 рр.», який складається із трьох підрозділів, аналізується початковий етап становлення судової системи УСРР, який мав визначальний вплив на розвиток судоустрою України 1921-1929 рр. Адже саме у 1921-1923 рр. була проведена судова реформа 1922 р.

Підрозділ 2.1 «Неп. Передумови становлення судової системи та її реформування» присвячений розгляду змін державно-правової дійсності, які відбулися в УСРР у 1921 р. – новій економічній політиці. Впровадження непу, мирне будівництво, тимчасова демократизація та відхід від методів «воєнного комунізму» та пов’язані із цим тимчасові поступки власникам приватного капіталу, прагнення радянських країн у визнанні їх міжнародною спільнотою потребували надання юридичних гарантій додержання прав громадян, що міг забезпечити виключно суд. Але судова система, що існувала на 1921 р. не відповідала цим умовам. У зв’язку із цим, дисертантом виокремлено та охарактеризовано елементи судоустрою УСРР на 1921 р., причини необхідності проведення повноцінної судової реформи.

Підрозділ 2.2 «Судова реформа 1922 р.» присвячений аналізу підготовки та проведення судової реформи УСРР 1922 р. Акцентується увага, що І Всеукраїнський З’їзд діячів юстиції та Нарада завідуючих губернських відділів юстиції 1922 р. стали визначальними в УСРР у прийнятті курсу на реформу. Визначено суть концепцій судової реформи, обговорених на з’їздах і нараді як в УСРР, так і в РРФСР. Піддано аналізу зміст резолюцій шляхом дослідження прийнятих у 1922-1923 рр. нормативно-правових актів. Звертається увага, що зміст резолюцій у більшості випадків був відтворений у новій законодавчій базі. Проаналізовано роль Наркома юстиції УСРР М.О. Скрипника, яка, на думку дисертанта, у проведенні судової реформи УСРР була значною. Досліджено оновлену судову систему відповідно до норм Положення про судоустрій УСРР 1922 р. із визначенням та аналізом безумовних досягнень, а саме: комплексності, послідовності та оперативності реформування. Автором було проаналізовано значне коло нормативно-правових актів для визначення основних напрямків регулювання діяльності оновленого судоустрою, прийнятих НКЮ УСРР. Було виділено такі лінії: організаційний напрямок роботи нових судових установ; діяльність внутрішньої структури судів. Дисертант аналізує результати реформування та зазначає, що законодавцям вдалося за короткий строк створити єдину, дієву судову систему. Тому реформування, що за такий стислий термін спростило та упорядкувало судову систему, було успішним. Адже Положення про судоустрій УСРР містило дієві механізми створення та діяльності нового судоустрою, втілило у собі загальну концепцію судової реформи, встановило єдину, зрозумілу для населення та дієздатну систему. Серед загальних надбань судової реформи 1922 р. проаналізовано та визначено також недоліки, що були властиві судоустрою УСРР після 1922 р., а саме: відсутність апеляційної інстанції та єдиного органу із правом тлумачення законів; позиціонування суду як знаряддя класової боротьби пролетаріату; компартійне керівництво органами суду та прокуратури.

Особлива увага в розділі приділена дослідженню заходів щодо роботи із населенням по популяризації суду. Сформульовано положення про те, що успішність впровадження в життя реформування судової системи досягається не лише досконалістю нормативно-правового акта, що буде її регулювати, а сприйняттям громадянами їх важливості та користі. Досліджено кадрову політику радянської влади у судовій системі. Проаналізовано критерії кваліфікації та освіти, а також чинники партійності та соціального походження, відповідно до яких добиралися особи на посади суддів та інших співробітників органів юстиції. На основі аналізу правових публікацій в УСРР 1921-1929 рр. надано оцінку практики громадського обговорення завдань та заходів судової реформи 1922 р., доведено забезпечення певною мірою права на свободу слова та друку у цьому контексті на початку непу.

Підрозділ 2.3 «Прокуратура та адвокатура як складові судової реформи 1922 р.» присвячений аналізу процесу створення прокуратури УСРР як складової судової реформи 1922 р., заходів щодо її впровадження, обґрунтування її необхідності, ролі та місця, які мала зайняти прокуратура серед органів юстиції. Для цього досліджено концепції створення прокуратури, що були запропоновані як в УСРР, так і у РРФСР. Проаналізовано Положення про прокурорський нагляд УСРР 1922 р. та відомчі нормативні акти, що регулювали створення та діяльність прокуратури УСРР. У підрозділі увага акцентується на тому, що судова реформа мала вплив не тільки на судоустрій, а на увесь державний механізм УСРР. Її створення стало органічною складовою судової реформи 1922 р., надало завершеного вигляду, комплексності. Зазначається, що відомі діячі свого часу (А.Ф. Коні, М.В. Криленко) схвально оцінювали цей процес.

Наступною складовою судової реформи 1922 р., яка піддається аналізу у підрозділі, є створення нової радянської адвокатури, яка визнавалася одним з необхідних компонентів правосуддя та була визначеною при загальному обговоренні концепції судової реформи. Це мало посилити загальний її ефект та підвищити результативність. Особлива увага дисертантом акцентується на факторі високої моральності серед адвокатів, в той самий час поєднаного із чинником партійності, який був актуальним при обговоренні майбутньої моделі радянської адвокатури, втіленому у нормативно-правових актах. Тому автором проаналізований підхід законодавця до формулювання вимог на посади членів колегій захисників, у зв’язку із кадровою політикою радянської влади. У підрозділі доведено, що при створенні системи адвокатури УСРР 1922 р. радянське керівництво хоча й не афішувало цього, але зверталося до досвіду своїх попередників – правників Російської імперії. На думку автора, прийняття Положення про адвокатуру УСРР 1922 р., що стало нормативно-правовим актом, який регулював діяльність оновленої радянської адвокатури, було зумовлено судовою реформою 1922 р. та мало чимале значення для її загального успіху, адже надало їй комплексності та завершеності.

Розділ 3 «Розвиток судоустрою України 1923-1929 рр.» складається із трьох підрозділів та присвячений аналізу розвитку судової системи України після судової реформи 1922 р. до завершення періоду, що розглядається.

У підрозділі 3.1 «Розвиток судової системи 1923-1929 рр.» аналізуються зміни, які відбулися у судовій системі 1923-1929 рр., особливості діяльності спеціальних судових органів, судових установ АМСРР, прийняття нового Положення про судоустрій УСРР у 1925 р. та нової його редакції у 1929 р. Автор робить висновок, що черговий, після 1923 р. етап розвитку судоустрою України в період непу був пов’язаний із змінами адміністративно-територіальної системи, утворенням АМСРР у складі УСРР та прийняттям у 1924 р. Основ судоустрою СРСР та союзних республік. Таким чином, назріла необхідність зміни Положення про судоустрій УСРР 1922 р., яка відбулася у 1925 р. Цього вимагала загальна ситуація розвитку держави та законодавства. Губернський суд був замінений окружним, а норми про адвокатуру, прокуратуру, слідчих та інших невід’ємних учасників були включені до Положення про судоустрій УСРР. Отже, заходи 1925 р. були закономірним продовженням реформи 1922 р., становили єдиний комплекс поступового розвитку судоустрою. Останньою значною подією, що характеризує судову систему УСРР 1921-1929 рр., було прийняття нової редакції Положення про судоустрій УСРР у 1929 р. Зміни, що були внесені у 1929 р. поліпшили судову систему УСРР, підсумували та врахували аспекти діяльності не тільки судових установ, а й органів юстиції. Привели до єдиного знаменника судові органи УСРР в одному законі, підвищили кваліфікаційні вимоги до ключових осіб судоустрою та навіть до допоміжних співробітників. При аналізі усіх редакцій Положення про судоустрій 1922, 1925 та 1929 рр. автор робить висновок, що найбільш вдалим за структурою було Положення про судоустрій 1922 р., а за змістом – редакція 1929 р. Однак поряд із загальними позитивними надбаннями існували й інші аспекти. Наприкінці непу робота суду та органів юстиції вже в значній мірі обслуговувала потреби тоталітарного режиму, що формувався. Судова система держави, зміст її діяльності віддзеркалювали нову державно-правову дійсність у країні.

В підрозділі так само підданий аналізу інститут народних засідателів, народних слідчих при губернських (окружних) судах, забезпечення прав національних меншин на правосуддя та захист рідними мовами, політика українізації, що мало на меті наближення суду до мас. Освітній та кваліфікаційні рівні юридичних кадрів, їх матеріальне забезпечення тощо. Автор робить висновок, що ці аспекти судоустрою мали на нього не менший вплив, ніж законодавче регулювання, адже проведення судової реформи 1922 р. та функціонування судоустрою до середини непу здійснювалося у скрутних матеріальних умовах, при дефіциті кадрів органів юстиції з широким залученням громадськості.

Підрозділ 3.2 «Прокуратура та адвокатура в контексті судоустрою 1923-1929 рр.» присвячений аналізу діяльності прокуратури та адвокатури УСРР в контексті судоустрою, їх взаємодії. Дослідження цього аспекту, на переконання автора, дозволило зрозуміти процеси, які відбулися у судовій системі, а саме: розробка концепції, комплексність судової реформи 1922 р., кадрова політика радянської влади, взаємодія суду, прокуратури щодо нагляду за діяльністю народних слідчих при судах, підвищення ефективності діяльності спеціальних судових органів, внесення до нової редакції Положення про судоустрій УСРР 1925 р. розділів про прокуратуру, адвокатуру тощо. Автор робить висновок, що значною мірою такий стан пов'язаний із тим, що у період непу Нарком юстиції УСРР здійснював загальне керівництво судовою системою країни та органами юстиції, одночасно був Прокурором республіки (Генеральним прокурором після 1925 р.), брав участь у керуванні діяльністю колегій захисників, які спочатку впроваджувалися при губернських радах народних суддів, їх списки формувалися за участі губсудів. У підрозділі зазначається, що діяльність колегій захисників була тісно пов’язана із губернськими судами та уповноваженими губсудів. Після внесення змін до законодавства про судоустрій УСРР у 1925 р. колегії захисників почали діяти при окружних судах. Протягом усього періоду, що вивчається, значного поширення набули сумісні наради суду, прокуратури, колегій захисників, часто за участю Наркома юстиції М.О. Скрипника, який справив вирішальний вплив як на проведення судової реформи, так і на подальший розвиток судоустрою. Актуалізується увага, що досить ефективною була взаємодія суду, прокуратури та адвокатури. За результатами дослідження стає зрозумілим, що згортання непу, перехід до тоталітарного режиму припинили процес демократизації судової системи, в тому числі адвокатури і прокуратури.

Підрозділ 3.3 «Питання гендерної рівності радянських юридичних кадрів протягом 1923-1929 рр. та спроби його розв’язання» присвячений спробі запровадження, забезпечення та намагання додержання гендерної рівності радянських юридичних кадрів у судовій системі УСРР 1921-1929 рр. Автором було проаналізовано значну кількість джерел, на основі яких доведено, що із часу створення радянської держави на території УСРР була започаткована практика рівності громадян у зайнятті посад у судовій системі, прокуратурі та адвокатурі незалежно від статі. За результатами дослідження зазначається, що поряд із удосконаленням судоустрою держави, тимчасовою демократизацією у зв’язку із непом, відбувалося розширення ролі та прав жінок в судоустрої УСРР.