ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ В ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУСПІЛЬСТВА (ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ) Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами; висвітлено ступінь розробки та методи наукового аналізу; визначено мету і завдання дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; подано відомості щодо публікацій; вказано форми апробації основних положень дисертації, її структуру та обсяг.

Розділ 1 «Загальний огляд наукової літератури та характеристика методології дисертаційної роботи» складається з двох підрозділів і присвячений аналізу стану наукової розробки проблеми політичних партій та методології її дослідження.

У підрозділі 1.1 «Стан наукової розробки проблематики політичних партій у вітчизняній та зарубіжній літературі» проаналізовано погляди українських і зарубіжних учених на досліджувану проблему. Розглянуто ґенезу феномену політичних партій, відтак зазначено, що перші згадки про політичні партії трапляються вже у працях античних мислителів. Загальноприйнята думка щодо часу виникнення політичних партій пов’язана з появою парламентаризму, тобто з періодом ранніх буржуазних революцій. Щоправда, прототипи цих політичних інститутів можна простежити і в рабовласницькому, і у феодальному, і в початковому періоді існування буржуазного суспільства.

Констатовано, що історично термін «партія» використовували в багатьох значеннях, для характеристики різних соціальних груп. Однак, незважаючи на тривалу історію функціонування політичних партій як найважливішого інституту політичної системи, у політології, соціології, а також у юридичних науках не існує єдиного, універсального визначення поняття політичної партії. У науковій літературі виділяють понад 30 різновидів і понад 200 визначень терміна «партія».

Акцентовано, що для правового регулювання основоположне значення має формулювання такої дефініції поняття «політична партія», яка дала б змогу відмежувати партії, як специфічний суб’єкт права, від інших видів об’єднань громадян.

У підрозділі 1.2 «Методологічні засади дослідження політичних партій» визначено методологічні орієнтири, за допомогою яких виявлено нові шляхи пізнання правової природи політичних партій та академічного відображення цього поняття в теорії держави і права.

Відзначено, що політичні партії є складним соціально-правовим феноменом. Зважаючи на це, виникають методологічні труднощі в дослідженні політичних партій, як-от: неоднозначність усього, що пов’язане з політикою; багатогранність політичних явищ, тим паче таких динамічних і водночас досить стійких, навіть консервативних, як політичні партії; вияв політики однієї партії в різних сферах державного та суспільного життя; відмінності між результатами наукових досліджень про партії і буденним рівнем суспільної свідомості; відмінності між політичною оцінкою і науковим аналізом позицій політичних партій (суб’єктивна думка і об’єктивна оцінка).

Обґрунтовано, що для теоретико-правового дослідження політичних партій у політичній системі суспільства доцільно застосовувати загальнонаукові методи: аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, аналогію, зіставлення, порівняння (просторове і темпоральне), класифікацію, типологізацію, формально-логічний та логіко-діалектичний методи, а також загальнотеоретичні: історико-порівняльний, компаративний, методи структурного, функціонального, структурно-функціонального аналізу, метод моделювання тощо.

Розділ 2 «Теоретико-правова характеристика політичної партії як елемента політичної системи суспільства» складається з чотирьох підрозділів, у яких висвітлено питання, пов’язані із сутністю, структурою політичної системи, природою, принципами та функціями політичних партій.

У підрозділі 2.1 «Політична система суспільства: сутність і структура» доведено важливість теоретико-правового з’ясування сутності і структури політичної системи, адже вона гармонізує суспільні відносини, визначає механізми розв’язання соціальних конфліктів, запобігає кризовим явищам, гармонізує політичні інтереси. Дослідження політичної системи має і практичне значення. Воно допомагає виокремити чинники, які забезпечують стабільність і розвиток суспільства, розкрити механізми узгодження інтересів різних верств населення.

Констатовано, що головним завданням політичної системи суспільства є забезпечення неперервності, взаємопов’язаності та координації діяльності різних політичних суб’єктів для досягнення поставлених цілей і реалізації їхніх інтересів.

Вказано, що політична система як складова соціальної системи дає змогу виявити межі політики та політичних відносин, їхні елементи та взаємозв’язок між ними. Дослідивши природу політичної системи, розкрито цілісність, динамізм і структуру політичного життя, його якісні характеристики, що визначаються насамперед місцем і роллю політики в суспільстві.

Запропоновано авторську дефініцію поняття «політична система» − це цілісна і динамічна сукупність однотипних, взаємодоповнювальних ролей, відносин інститутів влади, які взаємодіють на основі єдиних норм і цінностей, заданих інтересами домінантних у суспільстві соціальних груп і таких, що дозволяють останнім реалізувати свої цілі, наміри та інтереси.

Наголошено, що з позиції теорії держави і права доцільно виділити п’ять складових елементів структури політичної системи: інституційний, нормативний, функціональний, ідеологічний, комунікативний, які перебувають у тісній, органічній єдності. Це зумовлено насамперед тим, що вони мають загальну мету – благо людини. В основу взаємовідносин держави, громадських організацій і трудових колективів покладено принцип взаємодопомоги, що дозволяє ефективно вирішувати різноманітні завдання суспільного розвитку, оптимально розкривати можливості кожної ланки політичної системи. Водночас відзначено, що елементи політичної системи вирішують свої конкретні завдання, не підміняючи один одного.

У підрозділі 2.2 «Загальнотеоретичний аналіз політичної партії як соціального та правового інституту» зазначено, що стосовно розуміння сутності політичної партії в науковій літературі домінують три основні підходи: ліберальний (тлумачення партії як групи людей, котрі дотримуються однієї ідеологічної доктрини); класовий (трактування політичної партії як виразника інтересів визначеного класу); соціологічний (розуміння партії як організації, що діє в системі держави).

Зауважено, що з-поміж різноманітності визначень політичних партій у наукових дослідженнях найбільшого поширення набули електоральне, структурне, функціональне та структурно-функціональне визначення.

Не претендуючи на довершеність, запропоновано авторське трактування поняття «політична партія» – це зареєстроване згідно із законом на добровільних і демократичних засадах об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має на меті сприяти відповідно до законів і положень своєї програми виявленню та вираженню політичної волі громадян шляхом участі у формуванні органів державної влади та місцевого самоврядування, у виборах та інших політичних заходах.

Акцентовано, що юридичне визначення політичної партії є не тільки правовою конструкцією, а й основою для закріплення її правового статусу в політичній системі. Легальні дефініції політичної партії зазвичай містяться в нормативних актах держав, де діє законодавство про політичні партії. Констатовано, що здебільшого вони не мають «імперативного» характеру, є досить описовими, однак вказують на основні правові ознаки політичної партії як особливого громадського об’єднання.

У підрозділі 2.3 «Принципи організації та діяльності політичних партій» зазначено, що характеризувати принципи організації та діяльності політичних партій можна відповідно до загальнотеоретичного розуміння принципів права, оскільки принципи політичної партії є частиною теорії принципів права загалом.

Наголошено, що принципами визначення правового статусу політичної партії можна вважати лише незаперечні правила, які визнані суспільством та державою, зараховані до найважливіших правових ідей. Вони закріплені в Конституції й інших законодавчих актах як основоположні ідеї, що визначають місце і роль політичної партії в суспільстві та державі. Зокрема, досліджено такі принципи організації та діяльності політичних партій, як: свобода утворення політичних партій, добровільності, рівності, самоврядування, законності, гласності, територіальності та політичного плюралізму.

Вказано, що сукупно принципи слугують основою для правових актів, які регламентують організацію та діяльність державного інституту загалом або окремих його ланок. Натомість принципи організації та діяльності політичних партій – це закріплені в Конституції та інших законах основоположні вимоги, які виражають соціальне та державне призначення політичних партій, визначають завдання й повноваження політичних партій у здійсненні покладених на них функцій, їхній організаційний устрій та відмінність від інших організацій.

У підрозділі 2.4 «Функції політичних партій у політичній системі суспільства» констатовано, що функції політичних партій – це основні напрями та види їх діяльності, які здійснюються в межах компетенції цього політичного інституту. У функціях відображається реальна роль політичних партій у політичній системі суспільства та їх соціальне призначення. Правильне розуміння функцій політичних партій важливе і для державно-правової практики, що дає змогу визначити аспекти взаємодії партій з державними органами та іншими об’єднаннями громадян, визначити можливість правового опосередкування напрямів діяльності політичних партій. Зрештою, без правильного вирішення питання про функції політичних партій важко окреслити пріоритетні напрями та розкрити обсяг, характер і зміст діяльності цього складного правового інституту.

На основі теоретико-правового аналізу проблеми зроблено висновок, що функції політичних партій – це основні напрями діяльності, які випливають із цілей і завдань партій, визначають їх сутність і соціальне призначення та реалізуються в передбачених чинним законодавством формах і методах. Отже, цілі та завдання політичних партій є визначальними елементами у формуванні змісту кожної функції і повинні передувати практичній реалізації відповідної функції.

Зважаючи на наявні в теорії держави і права наукові критерії, визначено такі функції політичних партій: 1) політичні функції: електоральна, політичне рекрутування, конститутивна; 2) соціальні функції: інноваційна, акумуляція соціальних інтересів і їх соціальна агрегація, інтеграційна. Особливість такого поділу в тому, що політичні функції партій пов’язані з безпосередньою реалізацією владних відносин, а соціальні – стосуються інших складових суспільно-політичного життя. Така класифікація пов’язана насамперед з двояким характером інституту політичних партій – партії виражають інтереси частини громадянського суспільства і водночас є елементом системи владних відносин. Обсяг і зміст функцій політичних партій головно визначаються типом політико-правового режиму, нормами конституційного законодавства, а також характером сформованої в суспільстві партійної системи.

Обґрунтовано класифікацію функцій політичних партій за певними ознаками, зокрема: 1) за значенням – основні і допоміжні; 2) залежно від сфери дії – внутрішньопартійні, загальнополітичного значення та міжнародні; 3) з огляду на охоплення соціальних явищ – універсальні і специфічні; 4) за часом – постійні та тимчасові тощо. Водночас акцентовано, що для класифікації функцій політичних партій критеріями доцільно вибрати також соціальне призначення та основні цілі політичних партій. За їх допомогою можна ефективно продемонструвати основні напрями діяльності політичних партій.

Розділ 3 «Правове регулювання діяльності політичних партій в умовах становлення громадянського суспільства в Україні» складається з трьох підрозділів, у яких висвітлено питання, пов’язані зі значенням і роллю політичних партій у процесі формування громадянського суспільства.

У підрозділі 3.1 «Політичні партії як суб’єкти формування громадянського суспільства в Україні» вказано на особливе значення політичних партій у відносинах між демократичною державою і громадянським суспільством, що зумовлено сприянням реалізації волевиявлення членів громадянського суспільства. Зазначено, що політичні партії формують і репрезентують перед державою зорганізовані інтереси громадян, перетворюючи їх на державні рішення і забезпечуючи ефективність діалогу громадян і держави.

З позиції теорії держави і права обґрунтовано, що політичні партії є особливою складовою частиною громадянського суспільства. Доведено також, що вони виходять за межі громадянського суспільства і претендують на участь у формуванні та здійсненні державної влади. Місце політичних партій у політичній системі детерміновано їх двоякою правовою природою (елемент громадянського суспільства і частина механізму держави). Це надає політичній партії унікальну властивість агента двостороннього зв’язку громадянського суспільства і держави.

Наголошено, що не тільки держава покликана гарантувати стабільність громадянського суспільства, а й громадянське суспільство повинно опікуватися проблемою стабільності конституційного ладу. У контексті цього виділено низку чинників впливу громадянського суспільства на діяльність політичних партій: запобігання політичній корупції; громадський контроль за організацією і проведенням референдумів, виборів; підтримання політичної та соціальної стабільності в суспільстві; структурування соціальної і політичної активності громадян; сприяння формуванню і реалізації соціальних інтересів різних груп населення; вплив на державу у сфері прийняття правових актів, які стосуються інтересів громадянського суспільства.

Загалом констатовано, що політичні партії є запорукою сталості громадянського суспільства, яке, своєю чергою, є гарантом стабільності держави.

У підрозділі 3.2 «Роль політичних партій у механізмі стримувань і противаг в умовах формування громадянського суспільства» акцентовано, що під час реалізації принципу поділу влади в контексті оптимальної моделі організації та функціонування державного механізму в Україні політичні механізми набувають не меншого значення, аніж правові. Доведено, що класичне розуміння механізму стримувань і противаг зазнало суттєвих змін: нині він, поза сумнівом, забезпечує баланс, стабільність, безперервність та узгодженість дій між суб’єктами політичної системи суспільства. Зазначено, що реалізація принципу поділу влади в сучасній Українській державі тісно пов’язана з діяльністю політичних партій. Їхня роль у процесі поділу влади визначається насамперед існуванням у парламенті стабільної партійної більшості, впливом на формування та діяльність державних органів, можливістю блокування їхньої роботи тощо.

Виокремлено та проаналізовано чинники, що надають партіям особливого значення у фактичному поділі влади та впливають на їхню роль у механізмі стримувань і противаг. Це, зокрема, тип виборчої системи, партійна система, форма правління, партійна дисципліна, внутрішня структура партій тощо. Відтак констатовано, що нині, незважаючи на форму правління, яка існує в конкретній державі, важелі владного впливу перебувають здебільшого в лідерів політичних партій.

Наголошено, що дедалі більший вплив правлячих політичних партій на функціонування механізму стримувань і противаг, а також на діяльність державного апарату приховує неабияку небезпеку для демократії. У контексті розв’язання цієї проблеми пропоновано засоби вдосконалення механізму стримувань і противаг, що сприятимуть запобіганню зосередженню влади в руках однієї партії. Ідеться передусім про різні терміни повноважень виконавчої і законодавчої гілок влади, а також неможливість збігу дат виборів до їх органів; наявність верхньої палати в парламенті, яка допоможе запобігти ухваленню політизованих рішень нижньої палати; законодавче закріплення статусу парламентської опозиції. Аргументовано, що роль політичних партій у механізмі стримувань і противаг пов’язана передусім із забезпеченням стабільної діяльності державних інститутів, запобіганням деструктивному протистоянню гілок влади.

Вказано на необхідність внесення змін і доповнень до Конституції України, які забезпечили б ефективність дії механізму стримувань і противаг, що значною мірою залежить від вектора розвитку партійної системи держави.

У підрозділі 3.3 «Політичні партії у процесі модернізації політичної системи України: проблеми та перспективи» зазначено, що реформування політичної системи в Україні є тривалим процесом і на часі є дослідження ролі політичних партій у цьому процесі.

Основною причиною недосконалості вітчизняної політичної системи є те, що основні її інститути керуються у своїй діяльності не правовими нормами, а власними інтересами. Саме тому політична система України лише частково реалізує свої функції, оскільки досі не відбулося її докорінної трансформації в сучасну плюралістичну політичну систему. Причинами несформованості повноцінних політичних партій в Україні визнано: брак соціальних верств, які виконували б важливі суспільні функції, зокрема сформованого середнього класу; політична слабкість, несамостійність інтелектуальної еліти; кримінально-номенклатурна природа національного підприємництва.

Акцентовано, що утвердження в Україні партійної системи європейського зразка слід визнати стратегічним пріоритетом сучасного етапу розвитку політичної системи держави. Така партійна система повинна ґрунтуватись на кількох потужних політичних партіях, здатних сприяти ефективному формуванню і вираженню волі громадян, задоволенню їхніх політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Наголошено, що становлення парламентських політичних партій, які виражали б суспільні прагнення основних соціальних верств України, дозволить удосконалити політичну систему України.