Правове забезпечення умов праці державних посадових осіб України

Короткий зміст

Основний зміст РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційної роботи, простежується її зв’язок з науковими програмами й темами, визначаються цілі й задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкриваються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, містяться дані про апробацію й публікації результатів дослідження, наводяться його структура й обсяг.

Розділ 1 Загальна характеристика державних посадових осіб за трудовим законодавством України» складається з трьох підрозділів, які присвячено уточненню сутності поняття державних посадових осіб, виокремленню загальних характеристик державних посадових осіб, їх класифікації та правового статусу, розгляду правових основ встановлення умов праці державних посадових осіб.

В підрозділі 1.1 «Поняття та класифікація державних посадових осіб України» державних посадових осіб визначено як державних службовців, працівників державних органів та установ, які обіймають посаду в органі управління на підставі загальних або спеціальних нормативних актів, виконують організаційно-розпорядницькі функції з реалізації компетенції даного органу, наділені спеціальними владними (розпорядницькими) повноваженнями, що виражаються у володінні правом здійснювати дії, які безпосередньо призводять до настання певних юридичних наслідків, і несуть у зв’язку з цим підвищену відповідальність (соціальну і правову) за невиконання або неналежне виконання своїх посадових обов’язків.

Зазначається, що до посадових осіб у першу чергу належить керівний склад державних органів та їх апарату, органів місцевого самоврядування та їх апарату, установ і підприємств всіх форм власності, який покликаний здійснювати управління відповідною структурою і створювати належні умови для її безперервної діяльності. Керівна посада передбачає підтримання необхідного організаційно-функціонального зв’язку у відповідній структурній одиниці, а керівник наділений найбільшим обсягом повноважень по виконанню управлінських завдань та функцій.

Підкреслюється, що закріплення в окремому нормативно-правовому акті окремих видів посадових осіб сприятиме встановленню узагальнених критеріїв оцінки професійної підготовки посадових і службових осіб; створить умови для стажування у державних органах чи організаціях; сприятиме забезпеченню матеріального та соціально-побутового становища цих службовців; забезпечить умови для удосконалення механізму вступу та проходження публічної служби. Крім того, аналіз законодавства дає підстави виділити три рівні правового закріплення видової класифікації: конституційний, законодавчий, підзаконний нормативно-правовий, які сприяють оптимальному розміщенню кадрів і забезпеченню виконання завдань і функцій по управлінню відповідною організацією.

В підрозділі 1.2 «Характеристика джерел правового статусу державних посадових осіб» зазначається, що правовий статус державних посадових осіб України являє собою сукупність прав, свобод, обов’язків, обмежень, морально-правових вимог, заборон, гарантій у сфері проходження служби державними службовцями, а також їх соціально-правовий захист та юридичну відповідальності за невиконання чи неналежне виконання посадових обов’язків.

Правові норми, які регламентують умови праці державних посадових осіб, необхідно поділити на дві групи. До першої слід віднести правові приписи, які повністю відтворюють загальні норми трудового законодавства (про тривалість робочого дня, порядок надання днів відпочинку, принципи оплати і методи зміцнення дисципліни праці, гарантійні та компенсаційні виплати, пільги для жінок). Другу групу повинні скласти норми, що випливають із загальних норм трудового законодавства, але мають певні специфічні особливості щодо характеру і умов праці державних посадових осіб.

Зазначається, що особливістю правового статусу посадових осіб є наявність спеціального статусу, який зумовлений особливістю виконуваної праці. Спеціальний статус характеризує представника тієї або іншої соціальної групи, який наділений, згідно із законами та іншими нормативними актами, спеціальними, додатковими правами, обов’язками, обмеженнями та відповідальністю. Зміст правового статусу державних посадових осіб, як суб`єктів трудового права, розкривається у конституційних положеннях, загальних нормах трудового законодавства та в нормах спеціального законодавства, що регулює питання проходження державної служби.

Внесена пропозиція передбачити у Законі України «Про державну службу» окремий розділ під назвою «Правовий статус державних посадових осіб», у якому зазначити про поширення на державних службовців загальногромадських прав. У окремих статтях даного розділу мають міститися права, що так чи інакше пов’язані зі вступом на державну службу, її проходженням та припиненням. Назви цих статей повинні бути такими: «Права при вступі на державну службу», «Службові права», «Особисті права державних службовців».

В підрозділі 1.3 «Умови праці державних посадових осіб за трудовим законодавством України» під умовами праці державних посадових осіб мається на увазі сукупність обставин проходження державної служби, що встановлені як нормами законодавства про працю, так і спеціальними нормативно-правовими актами, що регулюють ту чи іншу діяльність посадових осіб.

Наголошується, що до істотних умов праці державних посадових осіб України належать ті з них, що визначені законодавством (істотно-обов’язкові), та ті, що внесені до змісту трудового договору за ініціативою будь-якої зі сторін, щодо яких досягнуто згоди (істотно-ініціативні). Систему умов праці державних посадових осіб об’єднано у дві групи: 1) загальні умови праці, що характерні для всіх працівників, до яких слід віднести: а) час праці та час відпочинку; б) оплату праці; в) відпустки; 2) умови праці, які характеризують особливий трудоправовий статус державних посадових осіб, насамперед – соціальне забезпечення державних посадових осіб, гарантії та компенсації.

З-поміж істотно-обов’язкових умов виділено загальні та спеціальні. До перших належать умови, які є необхідними для зайняття відповідної посади (про трудову функцію, про місце роботи, про оплату праці, про час початку роботи). Спеціальні істотно-обов’язкові є важливими для договорів певного виду (контракту, трудового договору про роботу, пов’язану із доступом до державної таємниці).

Внесена пропозиція у проекті Трудового кодексу України закріпити поняття істотних умов праці та визначити загальні істотно-обов’язкові умови, що є обов’язковими при укладенні всіх видів трудових договорів. Такими є: умова про трудову функцію державних посадових осіб, про місце їхньої роботи, про оплату праці, про час початку державною посадовою особою роботи.

Розділ 2 «Класифікація умов праці державних посадових осіб» складається з чотирьох підрозділів, які присвячено уточненню сутності умов праці державних посадових осіб. В розділі акцентовано увагу на таких умовах праці державних посадових осіб, як час праці і час відпочинку, оплата праці, гарантійні та компенсаційні виплати, соціальний захист.

В підрозділі 2.1 «Час праці і час відпочинку державних посадових осіб» зазначається, що час праці і час відпочинку є однією з основних умов праці державних посадових осіб, що складають предмет і зміст трудового правовідношення.

До особливостей часу праці державних посадових осіб слід віднести те, що значне коло державних службовців виконують роботу в особливих умовах праці, які складають поняття ненормований робочий день, до таких державних службовців слід віднести й державних посадових осіб. На відміну від встановленої норми робочого часу, цей особливий режим роботи допускає виконання трудової функції понад встановлену правилами внутрішнього розпорядку тривалість робочого часу для певного кола працівників без додаткової оплати. Однією з особливостей режиму робочого часу державних посадових осіб є чергування. Вони запроваджуються з метою оперативного вирішення різного роду питань, які виникають впродовж доби, у вихідні та святкові дні. Чергування полягає в обов’язку державної посадової особи знаходитися на визначеному роботодавцем робочому місці з метою вирішення невідкладних питань, не пов’язаних із трудовими обов’язками цього працівника, а також передачі інформації.

Наголошується, що однією з вад національного трудового законодавства в сфері регулювання часу відпочинку є невизначеність в ньому власне терміна «час відпочинку» та його окремих видів, що значно ускладнює правозастосовчу практику. Проект Трудового кодексу України в ст. 155 також не розкриває означений термін, а лише визначає види часу відпочинку: перерви упродовж робочого дня (зміни); щоденний (міжзмінний) відпочинок; вихідні дні (щотижневий безперервний відпочинок); дні державних та релігійних свят, робота в які не проводиться; відпустки, у подальшому розкриваючи кожен з його видів (ст.ст. 156–162). Внесена пропозиція час відпочинку державних посадових осіб визначити як період часу, протягом якого працівник звільняється від виконання покладених на нього обов’язків.

В підрозділі 2.2 «Оплата праці державних посадових осіб» виокремлено особливості порядку обчислення заробітної плати державних посадових осіб.

На основі аналізу теоретичних джерел та нормативно-правових актів сформульовано основні ознаки щодо оплати праці державних посадових осіб. Загальними ознаками щодо оплати праці всіх державних посадових осіб є: існування єдиного джерела виплати винагороди за працю; єдиний метод прямого державного регулювання щодо встановлення розмірів, форм та систем оплати праці; праця на державу; залежність розміру заробітної плати працівників бюджетної сфери головним чином від розміру видатків з державного бюджету. Оскільки джерелом фінансування є кошти державних бюджетів всіх рівнів (величина яких вже заздалегідь обмежена), обмеженою є можливість підвищення в договірному порядку заробітної плати цих категорій працівників. З цього погляду, у названої категорії працівників в певній мірі порушується договірний принцип встановлення винагороди за працю. Особливою ознакою, що відокремлює державних службовців від інших працівників бюджетної сфери, є регулювання оплати праці на основі спеціальних нормативно-правових актів.

В підрозділі 2.3 «Стан соціального забезпечення державних посадових осіб» проаналізовано сучасний стан соціального захисту державних посадових осіб.

Зроблено висновок, що соціальний захист державних посадових осіб передбачає забезпечення державою гарантій можливості здійснення успішної службово-трудової діяльності, задоволення їхніх потреб та інтересів, що стимулюють ефективну реалізацію функціонально-посадових повноважень і закріплення на державній службі. Соціальний захист державних посадових осіб – це сукупність нормативно закріплених економічно-матеріальних гарантій, що надають їм додаткові пільги чи права та забезпечують механізм реалізації і захисту цих пільг і прав. Об’єктом соціального захисту державної посадової особи є майнова сфера – матеріальні блага та послуги, які надаються державою з метою забезпечення для даної соціально-професійної групи всієї повноти прав громадян держави та компенсації обмежень та заборон, пов’язаних з проходженням державної служби.

Внесена пропозиція у Законі України «Про міліцію» перейменувати назву ст. 21 «Правовий захист працівників міліції та громадян, які сприяють міліції в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю» на «Соціальний захист працівників міліції та громадян, які сприяють міліції в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю»; в Законі України «Про Службу безпеки України» перейменувати розділ п’ятий «Соціальний та правовий захист військовослужбовців та працівників Служби безпеки України» на «Соціальний захист військовослужбовців та працівників Служби безпеки України»; в Законі України «Про прокуратуру» перейменувати ст. 50 «Заходи правового та соціального захисту працівників органів прокуратури» на «Соціальний захист працівників органів прокуратури».

В підрозділі 2.4 «Гарантії та компенсації посадових осіб за трудовим законодавством України» гарантійні та компенсаційні виплати визначаються наступним чином: гарантійні виплати – це виплати, що здійснюються роботодавцем за періоди, коли працівник з підстав, визначених законом, угодою, колективним чи трудовим договором, не працював, з метою збереження доходів такого працівника. До гарантійних належать також грошова виплата за невикористану відпустку або її частину i вихідна допомога; компенсаційні виплати – це грошові виплати, встановлені для відшкодування працівнику витрат, пов’язаних з виконанням ним трудових чи інших обов’язків, визначеними трудовими функціями працівника, передбачених цим Кодексом, законами та іншими нормативно-правовими актами i колективним договором.

В підрозділі визначено особливості гарантійних та компенсаційних виплат державним посадови особам. Внесена пропозиція Закон України «Про державну службу» доповнити статтею «Гарантії та компенсації державного службовця», де визначити окремо поняття гарантій та компенсацій державного службовця та вказати, що державному службовцю гарантуються: грошове утримання, а також інші виплати і доплати, передбачені Кодексом законів про працю України та іншими нормативно-правовими актами; належні умови праці, що забезпечують виконання посадових обов’язків; перепідготовка та підвищення кваліфікації; можливість переведення на іншу державну посаду у випадку ліквідації державного органу або скорочення штату; компенсаційні виплати відповідно до чинного законодавства, обов’язковість одержання його згоди на переведення на іншу посаду державної служби; оплачувана щорічна відпустка; безоплатне медичне обслуговування державного службовця та членів його родини, у тому числі після виходу на пенсію; пенсійне забезпечення за вислугу років та пенсійне забезпечення членів родини службовця у випадку його смерті; обов’язкове державне страхування на випадок захворювання або втрати працездатності, заподіяння шкоди здоров’ю або майну у зв’язку з виконанням посадових обов’язків за рахунок державного бюджету; захист державного службовця та членів його родини від насилля, погроз, інших протизаконних дій у зв’язку з виконанням ним посадових обов’язків.