ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСОБІВ ЗАХИСТУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ РОСЛИН

Короткий зміст

1)    ОС­НО­В­НИЙ ЗМІСТ РО­БО­ТИ

У Всту­пі об­ґру­н­то­ву­єть­ся ак­ту­а­ль­ність об­ра­ної те­ми дисертації, визна­ча­ють­ся ме­та й завдання до­слі­джен­ня, стан наукового опрацювання пробле­ми; характеризуються об’­єкт, предмет і ме­то­ди до­слі­джен­ня; розкрива­ють­ся отри­ма­ні внаслі­док наукових пошуків ос­но­в­ні резуль­та­ти дослі­джен­ня, їх наукова новизна, теоретич­не і прак­ти­ч­не зна­чен­ня, наводиться інфор­ма­ція про форми їх ап­ро­ба­ці­ї.

Роз­діл 1 «Загальні правові засади застосування засобів захисту сільськогосподарських рослин» скла­да­єть­ся з трьох під­роз­ді­лів.

У під­роз­ді­лі 1.1. ­«Історико-правовий аналіз розвитку законодавства щодо застосування засобів захисту сільськогосподарських рослин» зазначається, що сфера захисту рослин у своєму розвитку пройшла досить складний шлях – від перших згадувань про засоби такого захисту до становлення повноцінної розгалуженої системи, яка має доволі розвинуту правову регламентацію.

Історію становлення сфери захисту сільськогосподарських рослин та правового регулювання відповідних відносин поділено на такі періоди: 1) зародження законодавства у сфері захисту рослин (ІІ половина ХІХ ст.); 2) його становлення й розвиток (20-ті – 40 роки ХХ ст.); 3) розвиток законодавства в повоєнний період (кінець 40-х  – 60-ті роки ХХ ст.); 4) його активний розвиток (60-ті роки до 1995 р.); 5) розвиток законодавства незалежної України в розглядуваній сфері (1995 р. до сьогодення).

Відмічено відсутність належної нормотворчої діяльності протягом тривалого періоду історичного розвитку законодавства щодо засобів захисту сільськогосподарських рослин, що негативно вплинуло на функціонування відповідних відносин у період з 20-х по 50-ті роки ХХ ст.

 У підрозділі проаналізовано, що в умовах сучасності, після проголошення незалежності України, спостерігається деяка активізація розвитку нормативно-правової бази, що забезпечує сталу підтримку на державному рівні розвиток сфери засобів захисту сільськогосподарських рослин. Прийнято низку нормативних актів, з метою здійснення правового регламентування господарської діяльності, що стосується виробництва, застосування й реалізації засобів захисту сільськогосподарських рослин, функціонують спеціально створені уповноважені органи державної виконавчої влади з розмежуванням їх компетенції, фінансується з боку держави процеси захисту сільськогосподарських рослин.

Обґрунтовано, що правовий інститут захисту рослин є одним з крупних комплексних інститутів аграрного права, який охоплює сукупність правових норм, які впорядковують суспільні відносини з підтримання фітосанітарного правопорядку в Україні і спрямовані на захист рослин від шкідників, хвороб і бур’янів. Підґрунтя цього інституту становлять в основному норми Закону України «Про захист рослин». Зроблено висновок про те, що вищезгаданий правовий інститут характеризується подальшим поступовим розвитком. Особливо це стосується правової регламентації застосування хімічних засобів захисту сільськогосподарських рослин, де відбувається подальше накопичення правових норм.

У підрозділі 1.2. «Характеристика основних категорій у сфері застосування засобів захисту сільськогосподарських рослин та їх нормативне закріплення» проаналізовані такі поняття як «сільськогосподарські рослини», «захист сільськогосподарських рослин», «методи захисту сільськогосподарських рослин», «засоби захисту сільськогосподарських рослин».

Сформульовано і визначено поняття категорії «застосування засобів захисту сільськогосподарських рослин», а саме як запровадження у вжиток комплексної системи засобів захисту сільськогосподарських рослин для боротьби зі шкідниками, хворобами та шкідливими організмами з метою зменшення втрат урожаю й запобігання погіршення стану сільськогосподарських рослин. Зважаючи на те, що ст. 1 Закону України «Про захист рослин», де визначаються деякі вживані терміни, не містить дефініції поняття «застосування засобів захисту сільськогосподарських рослин», обгрунтовано потребу в доповненні її новою частиною, в якій і слід його закріпити.

У підрозділі проаналізовано і надано правову оцінку існуючим засобам боротьби зі шкідниками, якими оперують для захисту рослин (агротехнічного, механічного, фізичного, біотехнічного, біологічного, хімічного та ін.).

Автор робить висновок, що в законодавстві України належним чином закріплено хімічний засіб захисту сільськогосподарських рослин, його певні елементи. Щодо інших засобів, то вони є лише окремими заходами, які в комплексі з хімічним методом захисту становлять досить ефективну й дійову систему боротьби з шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур.

Обгрунтовано думку про те, що законодавством України недостатньо врегульовані відносини у сфері застосування агротехнічного й біологічного засобів захисту сільськогосподарських рослин і забезпечення екологічної безпеки довкілля при використанні хімічного методу. Також потребують удосконалення існуючі засоби захисту сільськогосподарських рослин та впровадження нових, більш дійових і безпечних як для людей, так і для навколишнього природного середовища, наприклад, використання нових ефективних пестицидів з покращеними санітарно-токсикологічними й екологічними характеристиками, які мають бути нешкідливими для людей при контактуванні з ними як під час виробництва й застосування, так і щодо споживання харчових продуктів.

  У підрозділі 1.3. «Загальна характеристика міжнародно-правового регулювання застосування засобів захисту сільськогосподарських рослин та його вплив на розвиток законодавства України» здійснено аналіз діяльності міжнародних організацій, які тим чи іншим чином здійснюють правове регулювання міжнародних відносин у сфері захисту рослин, а саме: Європейська і Середземноморська організація із захисту рослин (ЕСОЗР), Продовольча та сільськогосподарська організація (ФАО), Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСР).

Особливу увагу акцентовано на правовому дослідженні Міжнародної конвенції про захист рослин, яка була прийнята 6 грудня 1951 р. й ратифікована Україною 31 січня 2006 р., і на сьогодні є основоположним нормативно-правовим актом, який регулює відносини у сфері міжнародного захисту рослин. Було зроблено висновок про те, що вимоги згаданої Конвенції Україною ігноруються щодо створення офіційної організації захисту рослин й виконання передбачених нею зобов’язань із прийняття законодавчих, технічних та адміністративних заходів. Тому автором запропоновано створити самостійний орган виконавчої влади у складі Міністерства аграрної політики та продовольства України, – Департаменту із захисту рослин, як цього вимагає вказана Міжнародна конвенція. Відповідне Положення про Департамент із захисту рослин має бути затверджено Президентом України.

У підрозділі зазнав аналізу досвід правового регламентування застосування засобів захисту сільськогосподарських рослин за законодавством деяких держав СНД, а також США, який є прийнятним для України. Аргументовано доцільність запозичення досвіду США в межах правової регламентації оперування засобами захисту сільськогосподарських рослин в Україні, а саме: (а) удосконалення правового впорядкування ліцензування діяльності, пов’язаної з виробництвом і торгівлею пестицидами й агрохімікати, (б) установлення більш жорстких вимог щодо відповідальності осіб, які порушили приписи законодавства про пестициди й агрохімікати і (в) удосконалення вимог до маркування упаковки досліджуваних хімічних засобів.

Проаналізовано деякі питання адаптації національного законодавства в царині застосування засобів захисту сільськогосподарських рослин до норм європейського законодавства. Установлено, що масштабне й найчастіше агресивне проникнення все нових пестицидів на внутрішній ринок України викликано як розширенням її торговельно-економічних зв’язків, так і недостатньою захищеністю внутрішнього ринку, хоча й існує доволі жорсткий контроль над безпекою засобів захисту рослин у країнах ЄС. Дисертантом запропоновано реєстрацію таких засобів, дозволених до використання в Україні, адаптувати до відповідних нормативно-правових актів Європейської спільноти, зокрема Директиви 91/414/ЄЄС, шляхом внесенням змін до Закону України «Про пестициди і агрохімікати» в частині врахування міжнародних вимог і стандартів, у тому числі, встановити подвійну систему оцінки пестицидів, запровадити обов’язковість для використання в Україні офіційного списку дозволених в ЄС пестицидів.

              Роз­діл 2 «Характеристика правового регулювання застосування засобів захисту сільськогосподарських рослин» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Правове забезпечення державного регулювання застосування засобів захисту сільськогосподарських рослин»

У підрозділі розроблено поняття державно-правового регламентування захисту сільськогосподарських культур, як сукупність заходів з визначення системи органів державного управління, які можуть впливати на сферу застосування засобів захисту сільськогосподарських рослин шляхом установлення й застосування державними органами правил, спрямованих на коригування діяльності суб’єктів аграрного господарювання з метою досягнення максимальної ефективності захисту сільськогосподарських культур і забезпечення охорони навколишнього природного середовища.

Установлено, що до системи органів державного регулювання застосування засобів захисту сільськогосподарських рослин належать: а) у сфері захисту рослин – Кабінет Міністрів України, уряд Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування, спеціально уповноважені органи виконавчої влади (Головна державна інспекція й державні інспекції захисту рослин Автономної Республіки Крим, областей і районів – до квітня 2011 р. На сьогодні створено Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України, основним завданням якої має бути здійснення державної політики в досліджуваній сфері); б) у сфері діяльності, повязаної з пестицидами й агрохімікатами – Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади з питань: охорони довкілля (Міністерство екології та природних ресурсів України), аграрної політики (Міністерство аграрної політики та продовольства України), охорони здоров’я (Міністерство охорони здоров’я України).

Обґрунтовано і доведено, що державне регулювання застосування засобів захисту сільськогосподарських рослин окрім визначення системи державних органів, включає в себе також ліцензування господарської діяльності, пов’язаної з виробництвом пестицидів та агрохімікатів, а також стандартизацію господарської діяльності, що стосується цих препаратів, їх виробництва, транспортування, реалізації, застосування та торгівлі ними. Автором внесена пропозиція з удосконалення законодавства у сфері проведення випробувань і державної реєстрації пестицидів та агрохімікатів, а саме прийняття спеціальних нормативно-правових актів, які конкретніше закріплювали б специфіку вищезгаданих питань.

У підрозділі 2.2. «Договірно-правове регулювання відносин в галузі застосування  засобів захисту сільськогосподарських рослин» визначені й охарактеризовані такі види договорів у царині захисту рослин при використанні засобів захисту сільськогосподарських культур:

1) договори у сфері реалізації названих засобів (купівлі-продажу, поставки);

2) договори у сфері застосування таких засобів (про надання послуг – агрохімічне обслуговування, авіахімічні роботи).

Дисертантом доведена необхідність запровадження в сфері застосування засобів захисту сільськогосподарських рослин комплексного договору, який опосередковуватиме весь спектр відносин у досліджуваній сфері – від купівлі-продажу (поставки) таких засобів до їх безпосереднього використання. Він також має поєднувати в собі окремі елементи (істотні умови) договорів (а) купівлі-продажу (поставки) таких засобів і (б) про надання агрохімічних (авіаційно-хімічних) послуг.

Обґрунтовано думку про доцільність доповнення ст. 1 Закону України «Про захист рослин» новим абзацом двадцятим такого змісту: «договір із застосування засобів захисту сільськогосподарських рослин – комплексний договір, що поєднує окремі елементи (істотні умови) договорів купівлі-продажу (поставки) засобів захисту сільськогосподарських рослин і про надання агрохімічних (авіаційно-хімічних) послуг». Аналогічно й ч. 1 ст. 18 названого Закону, де визначені права підприємств, установ та організації усіх форм власності і громадяни у сфері захисту сільгоспкультур, пропонуємо доповнити новим абзацом п’ятим такого змісту: «на укладення договору із застосування засобів захисту сільськогосподарських рослин».

У підрозділі 2.3. «Правове регулювання запобігання негативного впливу застосування засобів захисту сільськогосподарських рослин» визначено, що головними пріоритетами екологічної безпеки у сфері діяльності, пов’язаної з пестицидами й агрохімікатами є: (а) збереження здоров’я населення й охорона довкілля; (б) економічний ефект від застосування пестицидів та агрохімікатів, (в) мінімізація їх використання за рахунок впровадження екологічно безпечних технічних методів захисту рослин; (г) безпека для здоров’я, як людей так і щодо довкілля під час їх виробництва, випробування, використання, проведення державних випробувань з ними, їх державної реєстрації.

Підкреслено і обґрунтовано, що основними причинами виникнення негативних наслідків застосування хімічних засобів захисту сільськогосподарських рослин є: (а) використання препаратів, не дозволених до застосування населенням; (б) проведення робіт із застосуванням хімічних засобів захисту рослин без дотримання затверджених регламентів їх безпечного використання: дози препаратів, кратність обробок, умови застосування обов’язково указуються на етикетці; (в) здійснення робіт з порушенням вимог техніки безпеки при використанні пестицидів та агрохімікатів, тощо.

Автором установлено, що для охорони навколишнього природного середовища й харчових продуктів від забруднення хімічними засобами рекомендується вжиття наступних заходів: (а) удосконалення асортименту застосовуваних пестицидів; (б) одержання оптимальних з екологічної точки зору хімічних препаратів, менш токсичних, але ефективніших і продуктивніших; (в) посилення екологічних вимог до пестицидів шляхом створення ефективних законодавчих заходів перешкоджаючих оперуванню препаратами з несприятливими санітарно-токсикологічними й екологічними властивостями; (г) розробка інтегрованого методу захисту рослин, що передбачає зниження обсягу застосування хімічних засобів (при збереженні ключового значення хімічного методу) за рахунок збільшення масштабів використання інших способів захисту й вдосконалення прогнозу й контролю за поширенням шкідливих організмів; (д) підбір безпечного асортименту препаратів відповідно до конкретних умов, місця й часу дотримання науково обґрунтованих технологій використання пестицидів, тощо.

Зроблено висновок про те, що на даний час одним з доволі важливих напрямків екологізації сфери захисту сільськогосподарських рослин є розвиток органічного землеробства. Автором підтримано пропозиції прийняття закону «Про органічне виробництво», оскільки Україна має доволі високий потенціал для виробництва органічної сільськогосподарської продукції та її реалізації шляхом експорту, а також її постачання на внутрішній ринок.