ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОВОДЖЕННЯ З РАДІОАКТИВНИМИ ВІДХОДАМИ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обґрунтовуються актуальність теми дисертаційного дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, визначається мета, завдання, об’єкт та предмет дослідження, методологічна та науково-теоретична основи дослідження, розкриваються сутність і стан обраної проблеми, наукова новизна одержаних результатів, практичне значення роботи, наводяться дані щодо апробації результатів дослідження та публікації за темою, вказуються структура та обсяг роботи.

Розділ перший “Правова природа радіоактивних відходів” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Юридичне поняття, ознаки та класифікація радіоактивних відходів” на доктринальному та нормативному рівні на основі проведення аналізу положень наукової юридичної літератури, законодавства України, міжнародного законодавства та законодавства ряду зарубіжних країн досліджується поняття “радіоактивні відходи”, основні поняття, які є суміжними з ним, і використовуються при регулюванні поводження з радіоактивними відходами.

Встановлено, що вперше на законодавчому рівні поняття “радіоактивні відходи” зафіксовано в Законі України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 року. Визначення поняття “радіоактивні відходи” міститься також в Законі України “Про поводження з радіоактивними відходами” від 30 червня 1995 року. На думку дисертантки, поняття “радіоактивні відходи”, що закріплене на законодавчому рівні не відображає природу походження радіоактивних відходів. У зв’язку з чим, запропоновано уточнене визначення поняття “радіоактивні відходи” як матеріальних об’єктів та субстанцій природного і техногенного походження, які не мають на сьогодні практичної цінності, активність радіонуклідів та радіоактивне забруднення яких перевищує безпечні межі, визначені нормативними актами, подальше використання яких не передбачається.

Визначено юридичні ознаки, які притаманні поняттю “радіоактивні відходи”: 1) вони не мають практичної цінності; 2) є об’єктом правового регулювання; 3) законодавством чітко визначена процедура поводження з ними; 4) є загальнодержавною власністю з часу підписання документа про їх передачу від ліцензіата; 4) при поводженні з ними обов’язково мають бути вжиті заходи щодо забезпечення фізичного захисту.

Досліджено принципи поводження з радіоактивними відходами та з’ясовано, що в Україні такі принципи, як запобігання необґрунтованого тягаря на майбутні покоління та захист майбутніх поколінь не виконуються в повній мірі. Це пов’язано, перш за все, з тим, що на сьогоднішній день відсутні технології остаточної утилізації радіоактивних відходів, а їх вирішення покладено на майбутні покоління. Запропоновано закріпити вищезазначені принципи в Законі України “Про поводження з радіоактивними відходами”, оскільки вони повинні розглядатись, як одні з найголовніших.

В результаті проведеного аналізу зроблено висновок: поняття “радіоактивні матеріали” є загальним поняттям по відношенню до таких понять, як “радіоактивні відходи”, “відпрацьоване ядерне паливо”, “джерело іонізуючого випромінювання” та “ядерний матеріал”, оскільки радіоактивні матеріали включають в себе вищезазначені поняття.

З’ясовано, що поняття “джерело іонізуючого випромінювання” є ширшим поняттям, ніж поняття “радіоактивна речовина”, оскільки радіоактивна речовина входить до складу джерел іонізуючого випромінювання.

Обґрунтовано, що поняття “радіоактивний матеріал”, “ядерний матеріал” та “відпрацьоване ядерне паливо” співвідносяться між собою як загальне, особливе та одиничне.

На підставі проведеного дослідження класифікацій радіоактивних відходів як на національному та міжнародному рівнях, обгрунтовно необхідність прийняття єдиної міжнародної класифікації радіоактивних відходів для всіх країн, що сприяло б ефективному регулюванню суспільних відносин у сфері поводження з радіоактивними відходами та забезпечення ядерної і радіаційної безпеки.

У підрозділі 1.2. “Правове регулювання у сфері поводження з радіоактивними відходами: порівняльно-правовий аналіз законодавства України та законодавства деяких зарубіжних країн” у порівняльному аспекті досліджено положення нормативно-правових актів України та деяких зарубіжних країн у сфері поводження з радіоактивними відходами.

За результатами проведеного дослідження визначена трьохрівнева система правового регулювання у сфері поводження з радіоактивними відходами.

До першого рівня належать міжнародні конвенції, учасницею яких є Україна, закони та підзаконні акти у сфері поводження з радіоактивними відходами. Основними міжнародними джерелами у сфері поводження з радіоактивними відходами є: “Конвенція про відкрите море” від 28 квітня 1958 року, “Паризька конвенція про відповідальність перед третьою стороною у сфері ядерної енергії” від 29 липня 1960 року, “Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду” від 21 травня 1963 року, “Брюссельська конвенція про цивільну відповідальність у сфері морських перевезень ядерних матеріалів” від 17 грудня 1971 року, “Конвенція про допомогу в разі ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації” від 26 вересня 1986 року, “Спільний протокол про застосування Паризької та Віденської конвенції” від 21 вересня 1988 року, Об'єднана Конвенція “Про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами” від 5 вересня 1997 року та інші. Вищезазначені нормативно-правові акти складають необхідну основу для здійснення діяльності у сфері поводження з радіоактивними відходами.

Встановлено, що національне законодавство переважної більшості країн, які мають відношення до поводження з радіоактивними відходами, широко використовує правила та норми МАГАТЕ. Проте МАГАТЕ видає не лише норми та правила, а й “Технічні документи” та “Серії технічних повідомлень”, які ґрунтуються на результатах і висновках нарад, комісій та робочих груп з питань, що відносяться до сфери поводження з радіоактивними відходами.

Виявлено, що не тільки МАГАТЕ розробляє норми та правила безпечного поводження з радіоактивними відходами, певну роль у сфері поводження з радіоактивними відходами відіграють і інші міжнародні організації. Так, Міжнародна комісія з радіологічного захисту надає рекомендації організаціям з нормування та наукового супроводу в якості допомоги в реалізації меж радіаційного захисту. Дана організація не має права нав’язувати свої пропозиції державам, проте законодавство більшості країн дотримується її рекомендацій.

Встановлено, що Всесвітня організація охорони здоров’я здійснює свою діяльність у сфері моніторингу, попередження та ліквідації негативного впливу радіаційного забруднення на здоров’я людини. Виявлено, що Всесвітня організація охорони здоров’я тісно співпрацює з МАГАТЕ з метою адекватного реагування на випадки радіаційного забруднення, що викликане аваріями на атомних установках.

До нормативно-правових актів першого рівня відносяться Закони України: “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року; “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 року; “Про поводження з радіоактивними відходами” від 30 червня 1995 року; “Про видобування і переробку уранових руд” від 19 листопада 1997 року; “Про Загальнодержавну цільову екологічну програму поводження з радіоактивними відходами” від 17 вересня 2008 року та інші. Зроблено висновок, що деякі положення законодавчих актів не виконуються. Так, на сьогоднішній день не створено відповідно до ст. 4 Закону України “Про поводження з радіоактивними відходами в Україні” Державний фонд поводження з радіоактивними відходами. Аргументовано, що створення надійного централізованого джерела коштів для вирішення питань фінансування Державної програми поводження з радіоактивними відходами має реалізуватися шляхом прийняття Закону України „Про Державний фонд поводження з радіоактивними відходами”.

До другого рівня системи правового регулювання у сфері поводження з радіоактивними відходами відносяться норми, правила та стандарти у сфері поводження з радіоактивними відходами, а саме: “Санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України” від 2 лютого 2005 року, “Правила ядерної та радіаційної безпеки при перевезенні радіоактивних матеріалів” від 30 серпня 2006 року, “Правила ведення обліку та контролю ядерних матеріалів” вiд 26 червня 2006 року тощо.

Третій рівень системи правового регулювання у сфері поводження з радіоактивними відходами складають відомчі документи, що спрямовані на досягнення відповідності вимогам нормативних документів першого та другого рівнів, і конкретизують показники, встановлені ними. До таких відомчих документів належать: “Умови і вимоги безпеки (ліцензійних умов) провадження діяльності з переробки, зберігання та захоронення радіоактивних відходів” від 22 жовтня 2002 року, “Порядок проведення інспекційних обстежень та перевірок сховищ для захоронення радіоактивних відходів на етапах експлуатації та закриття” від 19 червня 2003 року тощо.

На підставі проведеного порівняльного дослідження зроблено висновок про те, що вкрай актуальним та нагальним в Україні є встановлення прямої заборони щодо зберігання та захоронення відпрацьованого ядерного палива та радіоактивних відходів не українського походження, шляхом внесення доповнень до Закону України “Про поводження з радіоактивними відходами”.

Розділ другий “Особливості правовідносин у сфері поводження з радіоактивними відходами” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Поняття правовідносин у сфері поводження з радіоактивними відходами та їх структура” досліджуються правовідносини у сфері поводження з радіоактивними відходами, їх суб’єкти, об’єкти, зміст, підстави виникнення, зміни і припинення.

За результатами проведеного дослідження правовідносини у сфері поводження з радіоактивними відходами визначено як особливий вид суспільних відносин, що врегульований нормами чинного законодавства, який виникає між суб’єктами в процесі попередньої обробки, обробки, зберігання, кондиціонування, перевезення, захоронення радіоактивних відходів природного або техногенного походження.

Визначено структуру правовідносин у сфері поводження з радіоактивними відходами, а саме: складні юридичні факти як підстави виникнення правовідносин; суб’єкти правовідносин; об’єкти правовідносин; зміст правовідносин; складні юридичні факти як підстави зміни та припинення правовідносин.

Проведене дослідження дозволило встановити, що юридичними фактами як підставами виникнення правовідносин у сфері поводження з радіоактивними відходами, є життєві обставини, з якими правові норми пов’язують виникнення правовідносин у сфері поводження з радіоактивними відходами.

Встановлено, що правовідносини у сфері поводження з радіоактивними відходами мають особливість: їм притаманний складний характер, тобто вони є складними юридичними фактами (складами), під якими розуміється сукупність фактів, між якими існує сувора залежність. Вони виникають в чітко визначеному порядку і повинні бути в наявності у потрібний час.

Юридичними фактами, які є підставою зміни та припинення правовідносин у сфері поводження з радіоактивними відходами, є переоформлення, зупинення та анулювання дії ліцензії; припинення існування чи діяльності юридичної особи; смерть фізичної особи; відмова від здійснення діяльності у сфері поводження з радіоактивними відходами; закінчення чи зміна договору; судове рішення.

Встановлено, що суб’єктами правовідносин у сфері поводження з радіоактивними відходами є: держава в особі органів державної влади; фізичні та юридичні особи, які мають дозвіл органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки на здійснення діяльності, яка пов’язана з поводженням з радіоактивними відходами; органи місцевого самоврядування; громадські організації.

Серед юридичних осіб у сфері поводження з радіоактивними відходами виділено спеціалізовані підприємства, експлуатуючу організацію (оператора), відправника та перевізника. Спеціалізовані підприємства у сфері поводження з радіоактивними відходами: Державна корпорація “Українське державне об’єднання “Радон”, Державне спеціалізоване підприємство “Комплекс”, Державне спеціалізоване підприємство “Чорнобильська АЕС” та інші здійснюють свої повноваження, що покладені на них законодавчими актами у вищезазначеній сфері та діють у відповідності до їх статутів.

Обґрунтовано, що існує необхідність у призначенні єдиної експлуатуючої організації (оператора), яка б здійснювала свої повноваження стосовно всіх радіоактивних відходів (на всіх етапах поводження з ними) та несла б відповідальність за порушення законодавства в зазначеній сфері.

Запропоновано створення вищезазначеного оператора шляхом прийняття постанови Кабінету Міністрів України “Про призначення експлуатуючої організації (оператора) у сфері поводження з радіоактивними відходами”.

На підставі проведеного дослідження визначено об’єкти правовідносин у сфері поводження з радіоактивними відходами, якими є самі радіоактивні відходи та об’єкти, що призначені для поводження з ними.

Аналіз нормативно-правових актів у сфері поводження з радіоактивними відходами дозволив встановити, що зберігання та захоронення радіоактивних відходів здійснюється у трьох видах сховищ: 1) геологічних (у стабільних геологічних формаціях); 2) приповерхневих; 3) наземних. З’ясовано, що правовий режим вищезазначених видів сховищ є різним та встановлюється окремими нормативними актами.

Запропоновано класифікацію приповерхневих та наземних сховищ радіоактивних відходів за принципом утворення радіоактивних відходів як об’єктів правовідносин у сфері поводження з радіоактивними відходами:

1) сховища, в яких здійснюється зберігання та захоронення радіоактивних відходів, що утворюються в процесі експлуатації та зняття з експлуатації АЕС. На сьогоднішній день в Україні діють чотири АЕС: Хмельницька, Запорізька, Рівненська та Південно-Українська. З’ясовано, що саме на їх майданчиках розміщені сховища, де і зберігаються радіоактивні відходи. Такому виду сховищ притаманний спеціальний правовий режим, про що свідчить спеціальне законодавство, що стосується поводження з зазначеною категорією радіоактивних відходів: постанова Кабінету Міністрів “Про призначення експлуатуючої організації-оператора ядерних установок” від 8 червня 1998 року, накази Держатомрегулювання “Умови та порядок видачі окремих письмових дозволів на види робіт або операцій на етапах введення в експлуатацію, експлуатації та зняття з експлуатації ядерної установки” від 27 лютого 2004 року, “Загальні положення безпеки атомних станцій” від 19 листопада 2007 року, “Вимоги з безпеки до вибору майданчика для розміщення атомної станції” від 7 квітня 2008 року тощо;

2) сховища, в яких здійснюється зберігання та захоронення радіоактивних відходів, що утворилися внаслідок Чорнобильської катастрофи. Основними сховищами, в яких знаходяться радіоактивні відходи, що виникли внаслідок Чорнобильської катастрофи в Україні є: об’єкт “Укриття”, Пункт захоронення радіоактивних відходів “Підлісний”, Пункт захоронення радіоактивних відходів “ІІІ черга ЧАЕС”, Пункт захоронення радіоактивних відходів “Буряківка”. Сховищам, в яких знаходяться радіоактивні відходи чорнобильського походження, також притаманний спеціальний правовий режим, про що свідчить спеціальне законодавство, що стосується поводження з зазначеною категорією радіоактивних відходів: Закони України “Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблоку цієї АЕС на екологічно безпечну систему” від 11 грудня 1998 року, “Про Загальнодержавну програму зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему” від 15 січня 2009 року, постанова Кабінету Міністрів “Про дострокове зняття з експлуатації енергоблоку № 1 Чорнобильської АЕС” від 22 грудня 1997 року тощо;

3) сховища, в яких здійснюється зберігання та захоронення радіоактивних відходів, що утворилися на промислових підприємствах, в медичних, наукових закладах, в процесі експлуатації об’єктів Міністерства оборони України. З’ясовано, що зберігання та захоронення радіоактивних відходів, які не відносяться до ядерної енергетики, здійснює державна корпорація “Українське державне об’єднання “Радон”. Такому виду сховищ притаманний спеціальний правовий режим, про що свідчить спеціальне законодавство, що стосується поводження із зазначеною категорією радіоактивних відходів: накази Держатомрегулювання України “Про затвердження вимог та умов безпеки (ліцензійні умови) провадження діяльності з використання джерел іонізуючого випромінювання” від 2 грудня 2002 року, “Про затвердження Вимог та умов безпеки (ліцензійних умов) провадження діяльності з використання джерел іонізуючого випромінювання у променевій терапії” від 28 грудня 2007 року тощо;

4) сховища, в яких здійснюється зберігання та захоронення радіоактивних відходів, що утворюються від уранодобувної та переробної промисловості. Встановлений спеціальний правовий режим, щодо вказаного виду сховищ, насамперед, пов'язаний з особливістю уранодобувної та переробної промисловості, про що свідчить спеціальне законодавство, яке стосується поводження з зазначеною категорією радіоактивних відходів: Закон України “Про видобування та переробку уранових руд” від 19 листопада 1997 року, накази Міністерства екології та природних ресурсів України “Про затвердження умов та правил провадження діяльності з переробки уранових руд” від 20 березня 2001 року, “Про затвердження вимог до звіту про аналіз безпеки провадження діяльності з переробки уранових руд” від 11 березня 2001 року.

На основі проведеного дослідження з’ясовано, що спеціальні міжобласні комбінати ДК “УкрДО “Радон” призначені для зберігання радіоактивних відходів від промисловості, медицини та наукових установ, а НАЕК “Енергоатом” здійснює свою діяльність лише стосовно радіоактивних відходів атомної промисловості. Встановлено, що ДСП “Комплекс” та ДСП “Чорнобильська АЕС” утворені для виконання робіт, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, для безпечного зняття з експлуатації першого - третього енергоблоків ЧАЕС та інших атомних електростанцій, перетворення об'єкта “Укриття” в екологічно безпечну систему. Також встановлено, що ДП “Східний гірничо-збагачувальний комбінат” та ДП “Бар'єр” призначені для поводження з відходами видобутку і переробки уранових руд та приведення небезпечних уранових об'єктів в екологічно безпечний стан та забезпечення захисту населення і охорони навколишнього природного середовища від шкідливого впливу іонізуючого випромінювання. Обґрунтовано, що велика кількість спеціалізованих підприємств, які здійснюють зберігання і захоронення радіоактивних відходів y сховищах, ще раз доводить про наявність різних правових режимів для вищезазначених видів сховищ та необхідність призначення єдиного оператора у сфері поводження з радіоактивними відходами.

У підрозділі 2.2. “Організаційно-правове забезпечення у сфері поводження з радіоактивними відходами” досліджується система державних органів, що здійснюють повноваження у сфері поводження з радіоактивними відходами.

На підставі проведеного дослідження визначено систему органів державної влади України у сфері поводження з радіоактивними відходами, яка складається з державних органів загальної компетенції та державних органів спеціальної компетенції.

Державними органами загальної компетенції у сфері поводження з радіоактивними відходами в Україні є: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим; Рада Міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевої державної виконавчої влади.

Виявлено, що Президент України займає особливе місце в системі органів державної влади у сфері поводження з радіоактивними відходами, оскільки відповідно до Конституції України є главою держави і виступає від її імені.

Визначено, що Національна комісія з радіаційного захисту населення України, яка діє при Верховній Раді України, відповідно до законодавства не є конституційним органом, а є лише дорадчо-консультативним органом. Пропонується прийняти Закон України “Про Національну комісію з радіаційного захисту населення України”, яким би вона визнавалась як орган державної влади зі спеціальним статусом.

До державних органів спеціальної компетенції у сфері поводження з радіоактивними відходами віднесено органи державного управління спеціальної компетенції та органи державного регулювання спеціальної компетенції у сфері поводження з радіоактивними відходами.

Державними органами спеціальної компетенції, що здійснюють управління у сфері поводження з радіоактивними відходами, є: Міністерство України з надзвичайних ситуацій, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України та Державне агентство України з управління зоною відчуження.

1. Встановлено, що згідно зі ст.1 указу Президента “Про Положення про Державну інспекцію ядерного регулювання України” зазначена Інспекція є центральним органом виконавчої влади, який є головним у системі центральних органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у сфері безпеки використання ядерної енергії, забезпечення ядерної та радіаційної безпеки, в тому числі y сфері поводження з радіоактивними відходами. Проте державне регулювання y сфері поводження з радіоактивними відходами здійснюють і інші органи державної влади: Міністерство охорони здоров’я України, Державна санітарно-епідеміологічна служба України, Державна митна служба України, Адміністрація Державної прикордонної служби України, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України. Обґрунтовано необхідність переходу від юридичного закріплення до практичного утвердження Державної інспекції ядерного регулювання України як головного органу державного регулювання у сфері поводження з радіоактивними відходами. На основі вищезазначеного пропонується внести відповідні зміни до Закону України “Про поводження з радіоактивними відходами” від 30 червня 1995 року.

У підрозділі 2.3. “Функціонально-правове забезпечення у сфері поводження з радіоактивними відходами” досліджуються основні функції органів державного управління та регулювання у сфері поводження з радіоактивними відходами в Україні.

Встановлено, що функціонально-правове забезпечення у сфері поводження з радіоактивними відходами являє собою виконавчо-розпорядчу діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, головною метою яких є організація забезпечення охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки у сфері поводження з радіоактивними відходами.

Управлінська діяльність у сфері поводження з радіоактивними відходами, реалізується в межах організаційно-правових заходів (функцій), основними серед яких є: прогнозування; моніторинг; державний облік; екологічний аудит; контроль і нагляд; ліцензування; нормування; державна експертиза та інформування.

З’ясовано, що прогнозування здійснюється на всіх етапах поводження з радіоактивними відходами, оскільки за його допомогою реалізується принцип гарантування майбутнім поколінням права на щонайменше такий самий рівень протирадіаційного захисту, який належить нинішньому поколінню.

Обґрунтовано, що суб’єкти у сфері поводження з радіоактивними відходами (АЕС, державні спеціалізовані підприємства та державні підприємства) зобов’язані здійснювати радіаційний моніторинг, що входить в систему державного екологічного моніторингу.

На підставі проведеного дослідження встановлено, що у сфері поводження з радіоактивними відходами проводиться радіоекологічний моніторинг, який є складовою екологічного моніторингу.

Обґрунтовано необхідність створення радіоекологічного банку даних в Україні для систематизації та зберігання інформації, яка отримана внаслідок проведення радіоекологічного моніторингу.

З’ясовано, що Державне агентство України з управління зоною відчуження у сфері поводження з радіоактивними відходами контролює ведення державного обліку радіоактивних відходів та їх сховищ, а веденням такого обліку займаються Головний інформаційно-аналітичний центр державної системи обліку радіоактивних відходів на базі Українського державного об’єднання “Радон”, державне спеціалізоване підприємство “Комплекс” та регіональні інспекції Державної інспекції ядерного регулювання України.

Встановлено, що екологічний аудит здійснюється на замовлення зацікавлених органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо об'єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку. Обґрунтовано, що під обов'язковий екологічний аудит підпадають атомні електростанції, державні спеціалізовані підприємства та державні підприємства у сфері поводження з радіоактивними відходами.

При здійсненні державними органами функцій нагляду та контролю у сфері поводження з радіоактивними відходами виявлені тенденції збільшення порушень вимог законодавства в вищезазначеній сфері. Зважаючи на зазначене, запропоновано запровадити кримінальну відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері поводження з радіоактивними відходами.

Запропоновано визначити ліцензування діяльності у сфері поводження з радіоактивними відходами як діяльність уповноважених державою органів, яка спрямована на надання в установленому порядку юридичним та фізичним особам дозволу на здійснення діяльності у сфері поводження з радіоактивними відходами за певних умов, передбачених законодавчими актами України, на захист прав і законних інтересів громадян, організацій та охорону навколишнього природного середовища, а також забезпечення безпеки держави.

На основі проведеного дослідження встановлено, що в нормативних актах відсутнє таке поняття, як “нормування у сфері поводження з радіоактивними відходами”. З метою удосконалення чинного законодавства України у сфері нормування безпечного поводження з радіоактивними відходами пропонується доповнити Закон України “Про поводження з радіоактивними відходами” статтею 3-1 наступного змісту: “Державне нормування у сфері поводження з радіоактивними відходами полягає в розробці національних норм та правил y сфері поводження з радіоактивними відходами. Розробка та прийняття державних норм та правил y сфері поводження з радіоактивними відходами здійснюється спеціально уповноваженими органами державної влади, що здійснюють контроль та нагляд y зазначеній сфері відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів”.