ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ПРОКУРОРСЬКИХ ПРАЦІВНИКІВ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкривається її зв’язок з науковими планами і програмами, визначаються завдання, об’єкт, предмет, мета і методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, подано відомості щодо апробації результатів дисертації та публікації, її структуру та обсяг.

Розділ перший «Загальноправова характеристика трудового статусу прокурорських працівників» містить три підрозділи, які присвячено дослідженню такого поняття, як прокурорський працівник, його співвідношенню з працівниками прокуратури, державними службовцями та іншими категоріями працівників, а також особливостям набуття трудового статусу прокурорськими працівниками.

У підрозділі 1.1 «Основні критерії диференціації правового регулювання праці прокурорських працівників» проаналізовано встановлені законодавством про працю та про прокуратуру норми, що регулюють трудову діяльність прокурорських працівників, та комплексно досліджено критерії, на підставі яких відбувається диференціація правового регулювання трудових відносин прокурорських працівників. Це дало змогу виявити особливості трудо-правового статусу прокурорських працівників та зробити висновок, що норми, які регулюють трудові відносини в органах прокуратури, в окремих випадках надають певні переваги працівникам, порівняно з іншими працівниками, а в інших випадках, навпаки, обмежують прокурорських працівників у їх правах та свободах.

Критерії диференціації правового регулювання трудових відносин прокурорських працівників визначаються як система юридично-значущих чинників, які упорядковують правовідносини з метою досягнення максимального результату діяльності працівників та їх соціального забезпечення. Диференціація трудових відносин прокурорських працівників має багаторівневий характер, який ґрунтується на організаційно-правових формах діяльності органів прокуратури, соціальному ризику, якому підлягають прокурорські працівники під час проходження служби, специфіці суб’єктів таких правовідносин. Одним із найбільш поширених критеріїв диференціації правового регулювання праці прокурорських працівників є особливості правового статусу таких працівників. Об’єктивні критерії диференціації пов’язані з організацією прокурорської діяльності, а також виконанням обов’язків прокурорського працівника (підстави прийняття на службу в органи прокуратури, умови виконання обов’язків на посаді прокурорського працівника, підстави звільнення з органів прокуратури). Суб’єктивні критерії характеризують особу прокурорського працівника та його професійні якості (стать, класний чин та посада, наявність заслуг перед державою, тривалість служби).

Виділені критерії диференціації правового регулювання праці прокурорських працівників відповідають тезі про те, що служба в органах прокуратури є формою реалізації права на працю.

У підрозділі 1.2 «Поняття прокурорського працівника – сторони трудових правовідносин» досліджується поняття «прокурор», яке є центральним у вирішенні питання про врегулювання трудо-правових відносин прокурорських працівників. Аналізується законодавство країн СНД, а саме Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Республіки Молдова, Республіки Вірменія в частині тлумачення даного поняття, надається критична оцінка відповідним нормам. Проведене дослідження законів про прокуратуру окремих республік колишнього СРСР свідчить про їх принципову схожість у аспекті визначення поняття «прокурор», «працівник прокуратури». Зроблено висновок, що жоден закон не дає чіткого та повного їх визначення. Аналіз законодавчих актів засвідчив спільну проблему: відсутність легального тлумачення поняття «прокурор».

У дисертації пропонується конкретніше розкрити поняття «прокурор», включивши у визначення не тільки перелік посад, а і його загальноправові характеристики як суб’єкта правовідносин, та викласти у новій редакції ст. 56 Закону України «Про прокуратуру», згідно з якою прокурор – це фізична особа, що перебуває на постійній основі на службі в органах прокуратури, прийнята на роботу у порядку, встановленому законом, та виконує обов’язки і має права, передбачені чинним законом про прокуратуру та нормативними актами Генеральної прокуратури України, і зобов’язана виконувати завдання, покладені на органи прокуратури. Прокурором виступає Генеральний прокурор України, його перший заступник та заступники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, прокурори міст, районів, та прирівняні до них прокурори, їх заступники, начальники головних управлінь, управлінь, відділів, їх заступники, старші прокурори, прокурори головних управлінь, управлінь та відділів, старші помічники та помічники прокурорів, старші прокурори-криміналісти, прокурори-криміналісти.

Для розмежування понять «прокурорський працівник» та «працівник прокуратури» останнього запропоновано визначити як особу, яка перебуває у трудових відносинах з органом прокуратури, працює на підставі укладеного трудового договору, але не є прокурорським працівником.

У підрозділі 1.3 «Зміст трудово-правового статусу прокурорських працівників» надається характеристика трудового статусу прокурорських працівників, їх трудової правосуб’єктності, досліджується коло прав і обов’язків прокурорських працівників, їх специфіка та практичні проблеми, що виникають при їх реалізації.

Права та обов’язки прокурорського працівника відрізняються від прав та обов’язків працівників інших органів державної влади та обумовлюються організаційно-правовою формою діяльності органів прокуратури, їх територіальним розташуванням, цілями та завданнями, покладеними на органи прокуратури.

Встановлено, що правовий статус прокурорських працівників зумовлений особливим видом діяльності, для здійснення якої ці суб’єкти трудового права можуть виконувати визначене, обмежене коло дій, а це означає наявність обмеженого кола прав, свобод та обов’язків прокурорських працівників. Особливість правового статусу прокурорського працівника в тому, що держава делегує йому чітко визначені в нормативно-правових актах права та обов’язки і тільки держава може привносити зміни у правовий статус прокурорського працівника, зменшуючи чи збільшуючи межі, коло його прав та обов’язків.

Зміст правового статусу Генерального прокурора України, прокурорів АРК, областей, міст Києва та Севастополя ширше, ніж у підлеглих прокурорів та слідчих прокуратури, та охоплює організаційні, дисциплінарні, нормативні права та обов’язки.

Доведено необхідність практичного впровадження професійного психофізіологічного відбору працівників та подальшого проходження ними служби, який передбачає висунення високих вимог до рівня підготовки самого працівника прокуратури та, що не менш важливо, до нормативного врегулювання взаємовідносин його з іншими суб’єктами правовідносин у державі. Тому серед вимог до психофізичних якостей прокурорських працівників запропоновано законодавчо закріпити такі: задовільний стан фізичного здоров’я, підтверджений комплексним медичним висновком військово-лікарської комісії, у тому числі медичною довідкою про психічний стан здоров’я.

Розділ другий «Виникнення, зміна та припинення трудових відносин з прокурорськими працівниками» містить три підрозділи, в яких досліджуються теоретичні та практичні проблеми правового регулювання виникнення, зміни та припинення трудових відносин з прокурорськими працівниками.

У підрозділі 2.1 «Підстави виникнення трудових відносин прокурорських працівників» розглядаються особливості реалізації права на працю в органах прокуратури.

Приділяється увага аналізу юридичних фактів, які породжують трудові правовідносини в органах прокуратури, їх класифікації. Розглянуто специфіку підстав виникнення окремо для матеріальних трудових правовідносин та процедурних трудових. Так, для виникнення процедурних трудових правовідносин між особами та органами прокуратури достатньо єдиного юридичного факту – а саме волевиявлення особи, яка бажає розпочати трудові відносини в якості прокурорського працівника. Водночас для виникнення матеріальних правовідносин між ними завжди потрібен складний юридичний склад. Факт волевиявлення особи обійняти посаду прокурорського працівника в органах прокуратури є єдиною та достатньою підставою для початку процедурних правовідносин з розгляду кандидатури такої особи.

Для реалізації проголошеного Конституцією України принципу рівного доступу громадян до державної служби обґрунтовано пропозицію про необхідність здійснення добору прокурорсько-слідчих працівників та подальше їх просування по службі та на керівні посади в органи прокуратури виключно на підставі конкурсного відбору кандидатів через кваліфікаційні іспити та тестування.

Доведено, що конкурсний відбір дасть змогу отримати реальну можливість поступити на службу в прокуратуру молоді, яка має бажання працювати та отримала освіту за спеціальністю «Правознавство» в різних навчальних закладах України, а не лише в тих, які є сьогодні пріоритетними для Генеральної прокуратури.

Пояснюється існування об’єктивно необхідних вимог до кандидатів на посади прокурорсько-слідчих працівників і законодавче закріплення певних правообмежень. Дисертантка дійшла висновку, що вони не тільки не суперечать принципу рівності у правах, а й виступають одними з основних засад ефективного функціонування прокуратури в рамках закону. Це зумовлено трьома причинами: а) запобігання зловживанням, б) забезпечення незалежності, в) підвищення ефективності діяльності цих працівників.

Окремо досліджено підстави та порядок складання Присяги працівника України як особливої умови початку трудової діяльності прокурорського працівника, стосовно якого було видано наказ про призначення на посаду.

У підрозділі 2.2 «Особливості зміни трудових відносин прокурорських працівників» досліджено порядок та підстави зміни трудових правовідносин в органах прокуратури, що відбувається при сукупності таких юридичних фактів: ініціатива зацікавленої сторони, спрямована на переведення працівника; волевиявлення працівника на виконання ним функцій на новій посаді або фактичний початок виконання ним своїх трудових функцій; письмове оформлення волі керівництва органу прокуратури.

Розглянуто особливості зміни трудових відносини прокурорських працівників у разі переведення їх на нижчу чи вищу посаду за результатами атестації.

Аналізуючи встановлений законодавством механізм об’єктивної оцінки професійного рівня та кваліфікації працівників, наголошується на необхідності удосконалення процедури атестації прокурорських працівників, підвищення вимог до кандидатів до складу атестаційної комісії, які за рівнем освіти, стажем роботи в органах прокуратури, послужним списком мають бути гідними проводити контроль відповідності прокурорських працівників займаній посаді. До складу таких комісій можливо включати співробітників навчальних юридичних закладів країни.

У підрозділі 2.3 «Правове регулювання припинення трудових відносин прокурорських працівників» досліджено загальні (передбачені законодавством про працю) та спеціальні (передбачені в законодавстві про прокуратуру) підстави припинення трудових відносин з прокурорськими працівниками. Визначено, що припинення трудових відносин із прокурорським працівником внаслідок порушення Присяги працівника прокуратури вимагає вказівки на конкретні обставини недотримання ним Присяги.

Приділяється увага загальнотеоретичному визначенню поняття припинення трудових правовідносин, яке характеризують два терміни – припинення трудового договору та розірвання трудового договору. Термін «звільнення» має процедурно-процесуальний відтінок і характеризує порядок реалізації двох перших понять. Припинення і розірвання трудового договору – це юридичні факти, а звільнення працівника – це процес чи порядок реалізації відносин, зумовлених появою вказаних фактів.

Поняття припинення трудового договору визначено як припинення трудових правовідносин за волевиявленням працівника, роботодавця, вимогою третіх осіб, які не є сторонами трудового договору, або за наявності визначених у законодавстві життєвих обставин. Поняття розірвання трудового договору визначено як припинення трудових правовідносин за волевиявленням сторін трудового договору або за вимогою інших громадських організацій чи державних органів. Звільнення може торкатися лише працівників і його поняття визначено так: це процедурно-процесуальна форма, відповідно до якої відбувається припинення чи розірвання трудового договору.

На думку дисертантки, необхідно змінити порядок звільнення з посади Генерального прокурора України. Таке рішення повинне прийматися законодавчим органом. Тим самим буде мінімізуватися ситуація, коли рішення про особу Генерального прокурора України залежить від волі однієї особи в державі.

Розділ третій «Система організації праці та матеріального забезпечення прокурорських працівників» містить три підрозділи, в яких досліджуються особливості трудового розпорядку, оплати праці та притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності прокурорських працівників.

У підрозділі 3.1 «Правове регулювання робочого часу та часу відпочинку прокурорських працівників» досліджується проблема оптимізації робочого часу прокурорських працівників, вирішується завдання створення ефективного механізму організації праці в органах прокуратури.

Встановлено, що одним із видів надурочних робіт для прокурорських працівників в органах прокуратури є чергування слідчих, помічників прокурорів, прокурорів, організоване за розпорядженням керівника органу прокуратури. На думку дисертантки, важливо закріпити у нормативному акті необхідність залучення прокурорського працівника до виконання службових повноважень у надурочний час (у святкові, неробочі, вихідні дні, по закінченні трудового дня) за наявності таких підстав: введення надзвичайного стану; вчинення у районі, який обслуговується органом прокуратури, масових заворушень, порушень масового порядку; вчинення резонансного злочину чи злочину, який зумовив особливо небезпечні шкідливі наслідки з метою його швидкого розкриття та розслідування.

На підставі аналізу законодавства про відпустки прокурорських працівників робиться висновок, що порівняно з класичною тривалістю відпусток для інших працівників у строк 24 дні, норма про встановлення для прокурорських працівників відпустки тривалістю 30 календарних днів є нормою-доповненням, заохоченням ефективніше виконувати свої трудові обов’язки після відпустки.

Запропоновано авторське визначення поняття «відпустка» як вільного від роботи часу, який вираховується календарними днями, окрім неробочих та святкових, що надається працівникові для відновлення працездатності із збереженням місця роботи та середнього заробітку.

Доведено наявність повного права прокурорського працівника користуватися відпустками без збереження зарплати.

Підтримується пропозиція з приводу можливості закріплення у трудовому законодавстві України так званих заохочувальних відпусток.

У підрозділі 3.2 «Система оплати праці та форми стимулювання праці прокурорських працівників» розглянуто співвідношення понять заробітної плати та грошового утримання як особливої форми оплати праці прокурорських працівників. Визначено їх структуру, спільні ознаки та відмінності.

Досліджуючи питання стану виконання функцій заробітної плати в аспекті оплати праці прокурорських працівників, авторка доходить висновку, що соціальна функція та функція стимулювання спрацьовують не завжди, адже рішення керівників відповідних органів прокуратури не завжди є об’єктивними в питаннях матеріального заохочення підлеглих. У зв’язку з цим дисертанткою запропоновано змінити підхід до встановлення грошового утримання прокурорських працівників. Слід виключити прерогативу керівників окремих органів своїм одноособовим рішенням знімати різні доплати та надбавки, крім випадків вчинення дисциплінарних проступків. Грошове утримання прокурорського працівника повинне напряму залежати від якості виконання професійної діяльності.

Всі види заохочень та матеріального забезпечення прокурорських працівників класифіковано за такими критеріями: загальноправові (конституційні права на працю, відпочинок, заробітну плату, на судовий захист); трудові (підвищення кваліфікації із збереженням посадового утримання на період навчання, навчання в аспірантурі); соціально-медичні (пільгове придбання житла, безкоштовний проїзд, встановлення телефонів у квартирі, дітям працівників прокуратури місць у дошкільних закладах, членство у житлово-будівельних кооперативах, грошове утримання працівника внаслідок втрати здоров’я через виконання трудових функцій, членів родини прокурорського працівника внаслідок його загибелі при виконанні трудових функцій, обов’язкове державне страхування працівника прокуратури, пенсійне забезпечення працівника після закінчення строку проходження служби в органах прокуратури та виходу на пенсію).

У підрозділі 3.3 «Особливості відповідальності прокурорських працівників за трудовим законодавством України» досліджено специфіку правового регулювання дисциплінарної та матеріальної відповідальності прокурорських працівників та внесено пропозиції щодо вдосконалення відповідного нормативно-правового забезпечення у цій сфері.

Аналізуючи суть дисциплінарного стягнення, звернуто увагу на питання притягнення прокурорських працівників до дисциплінарної відповідальності за діяння, не пов’язані з виконанням трудових обов’язків. Правове регулювання трудової дисципліни прокурорських працівників відмінне тим, що передбачає можливість притягнення до дисциплінарної відповідальності за негідну поведінку, що ганьбить честь прокурорського працівника, за результатами вчинення ним адміністративного правопорушення, не пов’язаного з трудовою діяльністю, поза межами робочого часу та завдань керівника. Обґрунтовано думку, про необхідність скасування таких дискримінаційних підстав притягнення прокурорських працівників до дисциплінарної відповідальності, як винесення виправдувального вироку, повернення кримінальної справи для додаткового розслідування, скасування запобіжного заходу та інших процесуальних рішень, що не може вважатися несумлінним виконанням трудових обов’язків.

Вадами чинної редакції Дисциплінарного статуту прокуратури України, на погляд авторки, є відсутність норм, що передбачають порядок службової перевірки. У зв’язку з чим внесено пропозиції щодо визначення суб’єктів проведення такої перевірки, їх повноважень, форми організації таких перевірок.

Окреме місце у роботі займає питання матеріальної відповідальності прокурорських працівників за завдану ними шкоду, і ця відповідальність спрямована на відновлення порушених майнових інтересів держави та виконує компенсаційну функцію. Основним видом запропоновано обмежену матеріальну відповідальність. Причому порядок відшкодування завданих матеріальних збитків повинен визначатися лише в судовому порядку, а не роботодавцем в односторонньому порядку.