ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ В УСТАНОВАХ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ Автореферат

У вступі роботи з’ясовано актуальність теми дослідження та обґрунтовано її вибір, визначаються зв`язок роботи з науковими програмами, мета й завдання дослідження, а виходячи з них – об’єкт і предмет дослідження, характеризуються методологічна, теоретична і емпірична бази, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані щодо їх апробації.

Розділ 1 «Сутність прокурорського нагляду за додержанням законів в установах виконання покарань» складається з двох підрозділів і присвячений визначенню правової природи і теоретичному обґрунтуванню концептуальних засад прокурорського нагляду за додержанням законів в установах виконання покарань.

У підрозділі 1.1 «Правові засоби забезпечення додержання законів в установах виконання покарань» досліджено систему правових засобів, які забезпечують додержання законів в установах виконання покарань. Залежно від рівня і характера діяльності відповідних суб’єктів, їх класифіковано на: 1) державні; 2) недержавні; 3) міжнародні (наднаціональні) засоби .

Автор аналізує роль судового, відомчого, парламентського, громадського та інших видів контролю у забезпеченні прав засуджених, співставляючи їх із прокурорським наглядом. На піставі проведеного порівняння, обґрунтовується, що, на відміну від контрольної діяльності інших державних структур, прокурорсько-наглядова діяльність характеризується такими специфічними ознаками, як активність, постійність, системність, ініціативність, динамічність, наглядовий характер, наявність владно-розпорядчих повноважень, спеціальна суб’єктність. Тому органи прокуратури виступають конституційним гарантом забезпечення додержання законів в установах виконання покарань, а прокурорський нагляд визначається як найбільш дієвий засіб захисту прав людини у цій сфері.

У підрозділі 1.2. «Загальна характеристика прокурорського нагляду як основного засобу забезпечення додержання законів в установах виконання покарань» розкрито природу нагляду прокурора за додержанням законів в установах виконання покарань, виділено її правові основи, окреслено предмет і об’єкти, визначено завдання та основні напрямки, а також охарактеризовано повноваження прокурора при здійсненні нагляду.

Розглядаючи структуру прокурорського нагляду за додержанням законів в установах виконання покарань, автор аргументує доцільність виокремлення таких обов’язкових елементів (параметрів) наглядової роботи прокурора методико-тактичного спрямування, як: а) законність перебування осіб в установах виконання покарань; б) законність режиму та умов відбування покарань; в) основні засоби виправлення і ресоціалізації засуджених, якими є соціально-виховна робота із засудженими, їх загальноосвітнє і професійне навчання та залучення до суспільно-корисної праці.

Автором обгрунтовано, що достатньо висока ефективність прокурорського нагляду як засобу забезпечення додержання законів в установах виконання покарань обумовлена низкою факторів: 1) можливістю кожного засудженого письмово або усно особисто звернутися зі скаргою безпосередньо до прокурора, який здійснює нагляд в даній установі; 2) повноваженням прокурора негайно вжити заходів для усунення порушень закону, що мають місце; 3) обов’язковістю вимог прокурора про усунення порушень закону для адміністрації установи виконання покарань.

Дисертант акцентує увагу на тому, що ефективність прокурорського нагляду насамперед визначається досконалістю методики його здійснення. Проаналізувавши критерії останньої, зроблено висновок, що методика прокурорського нагляду за додержанням законів в установах виконання покарань повинна відповідати таким загальним вимогам, як: 1) законність; 2) обґрунтованість; 3) цілеспрямованість; 4) своєчасність.

Розділ 2 «Забезпечення законності в установах виконання покарань засобами прокурорського нагляду» складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню особливостей організації та методики роботи прокурора з основних напрямів наглядової діяльності в установах виконання покарань.

У підрозділі 2.1 «Перевірка прокурором законності перебування осіб в установах виконання покарань» проаналізовано специфіку нагляду прокурора за законністю перебування особи в установах виконання покарань.

Законність перебування осіб в установах виконання покарань посідає першочергове місце в структурі предмета нагляду, тому вимагає пильної уваги прокурора при проведенні перевірки. Проаналізувавши теоретичні, методичні та емпіричні джерела, автор доходить висновку, що під законністю перебування осіб в установах виконання покарань слід розуміти законність поміщення особи до таких установ, законність і обґрунтованість переміщення її із однієї установи до іншої, а також законність і обґрунтованість звільнення із установи.

При цьому дисертант обґрунтовує, що законність перебування осіб в установах виконання покарань не слід ототожнювати з режимом і умовами тримання осіб в них. В іншому випадку, за умови порушення відповідних положень, що визначають режим і умови тримання, це було б рівнозначно незаконності перебування, і в такому випадку прокурор був би зобов’язаний відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 44 Закону України «Про прокуратуру» негайно звільнити засудженого з місць обмеження чи позбавлення волі.

У підрозділі 2.2. «Прокурорський нагляд за додержанням законів, що визначають режим та умови відбування покарань» розглядається тактика і методика забезпечення засобами прокурорського нагляду законності режиму та умов відбування покарань.

Важливими вимогами режиму в установах, які підлягають перевірці прокурора, є: а) обов’язкова ізоляція засуджених від суспільства; роздільне тримання різних категорій засуджених, в залежності від статі і віку, а також від ступеню їх суспільної небезпеки, особи, характеру і кількості скоєних злочинів; б) постійний нагляд за засудженими, що запроваджується з метою виключення можливості вчинення ними злочинів або інших правопорушень, отримання необхідної інформації про їх поведінку; в) виконання покладених на засуджених обов’язків, а також реалізація їхніх прав і законних інтересів.

Основні положення, що визначають умови відбування покарань, є загальними для усіх видів установ виконання покарань. Різниця стосується в першу чергу: а) приміщень, де утримуються засуджені; б) права використання коштів на придбання продуктів харчування і предметів першої необхідності; в) права на отримання передач та бандеролей; г) права засуджених на побачення.

Дисертант звертає увагу на те, що поряд із забезпеченням додержання передбачених законом прав засуджених, прокурорській перевірці підлягає додержання законодавства щодо виконання засудженими покладених на них обов’язків. При цьому перевірці прокурора підлягають такі елементи: 1) необхідність вчинення засудженими певних дій (встановлена ст. 57, ч. 3 ст. 107 КВК); 2) необхідність утримуватись від певних, визначених законодавчо, дій (ст. ст. 37, 41, 51, 59, п. 2 ч. 7 ст. 102, ч. 4 ст. 107 КВК).

Автор обґрунтовує висновок про те, що закріплення правового статусу засуджених означає одночасно і встановлення меж та форм діяльності персоналу установ виконання покарань, що зобов'язує їх суворо дотримуватися норм закону, які визначають права та обов'язки засуджених. Тому чітке визначення правового статусу засудженої особи є вихідною ланкою у правовому забезпеченні її інтересів, в тому числі і засобами прокурорського нагляду.

У підрозділі 2.3. «Прокурорський нагляд за додержанням законодавства про соціально-виховну роботу із засудженими, їх загальноосвітнє і професійне навчання та залучення до суспільно-корисної праці» висвітлюється діяльність прокурора із забезпечення законності у сфері реалізації основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених.

На підставі аналізу міжнародних документів (Мінімальних стандартних правил поводження з в’язнями від 1955 р. та Рекомендації R (2006) 2 Комітету Міністрів Ради Європи «Європейські пенітенціарні правила»), чинного законодавства України і теоретичних робіт, автором зроблено висновок, що праця засуджених є важливою умовою для їх виправлення і ресоціалізації, яка водночас не повинна нести в собі додаткову кару. Перевірці прокурора підлягає додержання законодавства щодо: забезпечення можливості засуджених працювати, порядку залучення до суспільно-корисної праці, умов праці, порядку її оплати, утримання з їх заробітку, залучення засуджених до роботи без оплати, пенсійне забезпечення засуджених, в тому числі і тих, що втратили працездатність під час відбування покарання в пенітенціарних установах.

Аналізуючи методику нагляду прокурора за додержанням законодавства про навчання засуджених, автор обґрунтовує, що здійснюючи перевірку, прокурор повинен: а) витребувати у адміністрації установи виконання покарань інформацію, яка характеризує стан загальноосвітнього та професійно-технічного навчання; б) з’ясувати, скільки осіб не охоплені навчанням, та встановити причини цього; в) з’ясувати, чи створює адміністрація установи необхідні умови для поєднання праці засуджених із їхнім навчанням.

У роботі підкреслюється важливість забезпечення засобами прокурорського нагляду додержання законодавства про соціально-виховну роботу із засудженими. До предмета прокурорської перевірки входить належне проведення в установах виконання покарань морального, правового, трудового, естетичного, фізичного, санітарно-гігієнічного та інших видів виховання засуджених, що сприяють становленню їх на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно-корисної діяльності.

Автор звертає увагу на значущість перевірки прокурором додержання законів під час реалізації таких засобів виправлення і ресоціалізації засуджених, як діяльність релігійних організацій, що забезпечує право засуджених на віросповідання. Крім того, до предмету прокурорської перевірки входить законність застосування заходів заохочення і стягнення, що виступають як засіб забезпечення режиму, а також відіграють роль певного психологічного стримуючого фактора, за допомогою якого держава здатна впливати на поведінку засуджених.