РОЗСЛІДУВАННЯ ЗАВІДОМО НЕПРАВДИВОГО ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ЗАГРОЗУ БЕЗПЕЦІ ГРОМАДЯН, ЗНИЩЕННЯ ЧИ ПОШКОДЖЕННЯ ОБ\'ЄКТІВ ВЛАСНОСТІ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, визначено ступінь її наукової розробленості та науково-теоретична основа, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються об’єкт, предмет, мета, завдання та методи дослідження; висвітлюється наукова новизна, емпірична база, методологічна основа і практичне значення отриманих результатів та форми їх апробацій; кількість публікацій.

Розділ 1 «Криміналістична характеристика завідомо неправдивого повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Генезис завідомо неправдивого повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності» визначається, що вперше злочин, пов’язаний з завідомо неправдивим повідомленням, що може «возбудить общественную тревогу слуха о правительственном распоряжении, общественном бедствии или ином событии», згадувався в «Уголовном уложении» 1903 року. У КК УРСР 1922 року передбачалася відповідальність за поширення з контрреволюційною метою неправдивих чуток або неперевірених відомостей, які могли посіяти паніку серед населення, викликати недовіру до влади або дискредитувати її. За часів Другої світової війни кримінальна відповідальність за розповсюдження неправдивих відомостей була встановлена Указом Президії Верховного Суду СРСР від 16 березня 1941 року «Об ответственности за распространение ложных слухов, возбуждающих тревогу среди населения».

У КК УРСР 1960 року аналізований склад злочину взагалі був відсутній. Лише у 1993 році, у зв’язку зі значним розповсюдженням на території України завідомо неправдивих повідомлень про загрозу безпеці громадян, знищення або пошкодження об’єктів власності, до КК України вперше було внесено даний злочин, відповідальність за який передбачалася у статті 206². У чинному КК України 2001 року цей склад злочину, визначений нині у статті 259, істотних змін у порівнянні з попереднім КК УРСР 1960 року, не зазнав.

Проаналізувавши кримінальне законодавство ряду зарубіжних держав (Білорусі, Іспанії, Латвії, Російської Федерації, Франції, Швеції та інших) у частині завідомо неправдивого повідомлення, дисертант вказує на спільні та відмінні положення у визначенні цього складу злочину та критично їх розглядає.

У підрозділі 1.2 «Елементи криміналістичної характеристики завідомо неправдивого повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності», виходячи з усталеного визначення, висловлюється точка зору, що криміналістична характеристика завідомо неправдивого повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності є результатом наукового аналізу та узагальнення емпіричних даних у вигляді систематизованого опису типових криміналістично значимих ознак, які надають можливість для ефективного виявлення, розкриття та розслідування цієї категорії кримінальних справ.

Дисертант підтримує точку зору П.Д. Біленчука про те, що у кожному виді (групі) або конкретному злочині структура криміналістичної характеристики може конкретизуватися і видозмінюватися. Тому, виходячи з аналізу теоретичних положень та слідчої практики, висловлюється точка зору, що структуру криміналістичної характеристики злочинів, пов’язаних із завідомо неправдивим повідомленням про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності, складають наступні елементи: а) спосіб вчинення злочину, б) обстановка вчинення злочину, в) слідова картина, г) особа злочинця.

Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності, за способом вчинення злочину диференціюється на вчинені без підготовки або з попередньою підготовкою.

Визначальне місце в структурі способу вчинення злочину займають дії злочинця з безпосереднього доведення адресатові інформації про акт, який нібито готується. При цьому виділяються два способи повідомлення: безпосередній і опосередкований. У першому випадку повідомлення передається усно, зокрема по телефону чи домофону або за допомогою інших засобів зв’язку, у другому – письмово, у тому числі через засоби масової інформації; через третіх осіб, а також через глобальні й локальні комп’ютерні мережі. Як показує вивчення кримінальних справ, у абсолютній більшості випадків (95,6 %) передача повідомлення здійснюється по телефону.

Одним з елементів способу вчинення злочину є його приховання. Зокрема, до способів приховання відносяться передача інформації з телефона-автомата, незаконне підключення до телефонних ліній, передача повідомлення на телефон, не обладнаний автоматичним визначником номера, зміна голосу при розмові, відтворення аудіозапису тощо. При направленні письмового повідомлення можна виділити такі способи приховання досліджуваного злочину, як складання письмового тексту з букв і слів, вирізаних із друкованих видань; написання тексту друкованими літерами, лівою рукою, зі зміною почерку, конфігурації букв; відправлення виготовлених матеріалів по поштовому каналу з різних місць.

Обстановка вчинення злочину як елемент криміналістичної характеристики включає в себе, насамперед, місце та час вчинення злочину. Вона детермінує спосіб його вчинення, а результат її пізнання сприяє вирішенню завдань встановлення події злочину, винуватості підозрюваної особи. При аналізі обстановки вчинення досліджених злочинів звернено увагу на обставини, що обумовили поведінку злочинця при вчиненні злочину: місце акту, що нібито готується (об’єкт погрози), місце й час вчинення злочину; інші умови оточуючого середовища (доступ до засобів передачі повідомлення, розташування засобів передачі повідомлення щодо об’єкта погрози тощо), які у дисертації докладно розглядаються.

Механізм слідоутворення при завідомо неправдивому повідомленні про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності, на переконання дисертанта, має низку особливостей, які відповідно визначають типову слідову картину даної категорії злочинів. Підтримуючи точку зору Д.В. Тишина, дисертант зазначає, що найбільш змістовною є слідова картина на місці вчинення злочину ‑ місці, звідки було зроблене повідомлення. Зокрема, у випадку передачі завідомо неправдивого повідомлення по телефону, як домінуючому способі, при огляді місця вчинення злочину можуть бути виявлені: 1) сліди рук ‑ безпосередньо на трубці телефонного апарата, диску або кнопках номеронабирача, лицьовий і бічних поверхнях телефонного апарата, в інших місцях, на які особа, що дзвонила, могла при розмові опиратися відкритими частинами тіла (скло, рама в будці таксофона тощо). Вивчення кримінальних справ показало, що сліди рук були виявлені у 75 % випадків; 2) сліди слини ‑ на слухавці (у тій частині корпуса, де розташований мікрофон); 3) сліди одягу чи рукавичок ‑ у тих же місцях, де можуть бути виявлені сліди рук, якщо особа дзвонила, не знімаючи рукавичок або опиралася під час розмови плечем, коліном, ліктем на внутрішню поверхню будки телефона-автомата чи стіни, на якій висить апарат. При цьому, сліди одягу можуть виглядати як трасологічні відображення, а також бути у вигляді матеріалів та речовин ‑ волокон, часток текстильних виробів; 4) сліди взуття ‑ на підлозі будки або приміщення, де висить телефонний апарат, на поверхні асфальту, ґрунті навколо місця розташування телефону; 5) сліди-предмети (недопалки сигарет, сірники, випадково загублені предмети ‑ рукавички, носові хустки, запальнички, записки з текстом попередньо підготовленого повідомлення тощо). Зазначені предмети можуть бути носіями одорологічних слідів, потожирових виділень людини, слідів рук, мікрооб’єктів тощо і підлягати подальшому дослідженню, у тому числі шляхом призначення експертиз.

Залишення матеріально фіксованих слідів характерне також для письмового способу завідомо неправдивого повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності, а також при виготовленні й залишенні макету вибухового пристрою на об’єкті погрози. У цьому випадку на місці підготовки до вчинення злочину можуть бути виявлені різні сліди-предмети: письмові прилади, папір, матеріали, інструменти й устаткування, що використовувалися для виготовлення макета вибухового пристрою тощо. При цьому, можливою є наявність слідів злочинця і його одягу на даних предметах.

Певний науковий інтерес у практичному аспекті становить узагальнення даних про особу злочинця, насамперед її вік та стать. Саме ці дані значною мірою визначають фізичний стан і можливості особи, коло її потреб та інтересів, життєвих установок, прагнень і бажань, реакцію на різноманітні конфліктні ситуації, мотивацію злочинної поведінки тощо. Найбільш численну групу утворюють неповнолітні особи − 60,5 %, близько 40 % з них навчалися у середніх школах, серед них − 84 % осіб чоловічої статі. Такі особи характеризуються безвільністю, брехливістю, нестриманістю, схильністю до неосмислених вчинків та стороннього впливу. Нерідкісним явищем є вчинення аналізованого злочину у стані алкогольного сп’яніння.

Розділ 2 «Встановлення та доказування обставин завідомо неправдивого повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Поняття та перелік обставин, що належать встановленню та доказуванню при розслідуванні завідомо неправдивого повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності» розглядається співвідношення понять «предмет доказування», «обставини, що підлягають доказуванню» та «обставини, що підлягають встановленню». На думку дисертанта, перші два поняття є синонімами, їх зміст та перелік визначені у статтях 64 та 23 КПК. Щодо обставин, що підлягають встановленню, вони виходять за межі предмета доказування, містять у собі криміналістично значимі елементи, індивідуалізуються у конкретних ситуаціях розслідування кримінальних справ. У загальному вигляді до таких обставин припустимо віднести: 1) місце, звідки було зроблене повідомлення (місце вчинення злочину); куди надійшло повідомлення (адресат повідомлення); відомості про акт, що нібито готується (об’єкт погрози); підготовка до вчинення злочину (якщо така здійснювалася); встановлення макету вибухового пристрою (якщо такий виготовлявся); затримання підозрюваної особи; 2) час: виникнення умислу на вчинення злочину; підготовки до вчинення злочину; спрямування (передача) повідомлення; отримання (виявлення) повідомлення адресатом; встановлення макету вибухового пристрою (якщо такий установлювався); затримання підозрюваної особи; 3) спосіб вчинення злочину: підготовчі дії, що здійснювалися до передачі повідомлення; спосіб доведення повідомлення та його дослівний зміст; супроводження повідомлення іншими діями особи; дії з приховання причетності особи до вчиненого злочину; 4) якщо виготовлявся предмет, що імітує вибуховий пристрій, встановлюються: зовнішні ознаки виготовленого предмета; матеріали й речовини (їх частини), з яких був виготовлений макет; коли, де, у кого були для цього придбані матеріали; за допомогою яких інструментів і технічних засобів виготовлявся макет; 5) умови вчинення злочину: які події передували виникненню умислу на вчинення злочину і його реалізацію; кого особа інформувала про задум вчинити злочин; у присутності кого здійснювалася підготовка до вчинення злочину й реалізовано злочинний задум; чи здійснювалися з боку інших осіб спроби перешкодити вчиненню злочину; 6) дані, що характеризують особу обвинуваченого: стать, вік, національність, віросповідання, родинний стан, наявність утриманців, місце роботи (навчання) та проживання; фізичне й психічне здоров’я особи, наявність у неї хворобливих пристрастей, непогашених і незнятих судимостей; 7) обставини, що характеризують суб’єктивну сторону злочинної поведінки особи: характеристика умислу, мети й мотивів вчинення злочину; усвідомлення винним завідомої неправдивості повідомлених відомостей у момент вчинення злочину; 8) наслідки вчиненого злочину: які матеріальні збитки і в якому розмірі заподіяні об’єкту загрози в результаті повідомлення та правоохоронним органам і іншим службам оперативного реагування в результаті проведення заходів щодо перевірки повідомлення; яка моральна шкода завдана громадянам у результаті вчинення злочину. Цей перелік обставин, що підлягають встановленню, не є вичерпним і може варіюватися залежно від конкретних обставин вчиненого злочину.

У підрозділі 2.2 «Особливості дослідчої перевірки та порушення кримінальної справи при виявленні завідомо неправдивого повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності» акцентується увага на необхідності при виявленні ознак зазначеного злочину одержання максимальної інформації про нього, у першу чергу, від особи, яка по телефону або у інший спосіб здійснює завідомо неправдиве повідомлення. У випадках встановлення номеру та місця знаходження телефону, звідки надійшло анонімне повідомлення, при проведенні оперативно-розшукових заходів та огляді місця події, поряд з документуванням даного факту, увага оперативних працівників повинна спрямовуватися на підозрілих осіб, які спостерігають за діями міліції. У таких випадках доцільно використовувати фото- і відеозйомку цих осіб з метою подальшого виявлення причетних до вчинення злочину.

При огляді встановленого телефону чи таксофону, з якого надійшло повідомлення, незалежно від того, затриманий правопорушник чи ні, вилученню підлягають як сліди пальців рук з телефонної трубки, самого апарату, так і мікрочастки на можливих місцях контакту підозрюваного з навколишніми предметами. Паралельно з оглядом місця події здійснюється опитування громадян, які працюють або мешкають поряд із місцем, де розташований таксофон чи інший телефонний апарат.

При неможливості встановлення номера абонента на телефонному вузлі зв’язку з’ясовуються місця розташування таксофонів поблизу об’єкта, щодо якого надійшло повідомлення про його знищення або пошкодження загально-небезпечним способом. Саме там, у першу чергу, відповідно до частини п’ятої статті 97 КПК, із залученням додаткових сил і засобів проводяться оперативно-розшукові заходи серед осіб, які знаходяться чи знаходилися на об’єкті або поряд із ним, і які були зацікавлені у короткочасному зупиненні роботи установи тощо.

Розділ 3 «Організаційно-тактичні основи розслідування завідомо неправдивого повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Слідчі ситуації, версії та планування розслідування з метою встановлення обставин завідомо неправдивого повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності», насамперед, розглядаються питання типовості слідчих ситуацій у справах зазначеної категорії. На думку дисертанта, класифікувати їх можна залежно від: 1) встановлення особи підозрюваного (особа, яка зробила завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності, невідома; ця особа встановлена і затримана; є інформація про цю особу, але місцезнаходження її невідоме); 2) встановлення місця передачі повідомлення (встановлене чи не встановлене); 3) способу передачі повідомлення (письмовий, усний чи через посередників, які або знають, або не знають зміст повідомлення); 4) об’єкта, безпосередньо впливаючи на який досягається бажаний злочинний результат (навчальні заклади, об’єкти органів державної влади, житлові будинки й приміщення, транспортні засоби та комунікації, об’єкти підвищеного рівня небезпеки (АЕС, хімічні підприємства, греблі), змішані об’єкти (зокрема, комерційний об’єкт чи транспортний засіб, розташовані у громадському місці; потяг, що знаходиться на пероні вокзалу; 5) заявленого способу заподіяння шкоди (вибух, підпал, інший загально-небезпечний спосіб); 6) приналежності об’єкта (державна, колективна, приватна чи особиста власність) 7) суспільної значимості об’єкта (міжнародне, національне, регіональне, місцеве чи особливе для людини значення); 8) особи, якій було зроблене повідомлення (приватна чи посадова особа, правоохоронні чи інші державні органи, засоби масової інформації тощо); 9) виявлення підозрілих предметів на об’єкті (такі предмети відсутні, виявлено підозрілий предмет випадкового походження або муляж вибухового пристрою).

Версії у справах про вчинення злочинів аналізованої категорії є похідними від визначених типових слідчих ситуацій і виступають зовнішнім виразом складної розумової діяльності слідчого, що матеріалізується у плані розслідування. Складність його підготовки на початковому етапі розслідування полягає у обмеженні обсягу наявних фактичних даних про подію злочину, а по мірі їх накопичення існує реальна можливість його уточнення і складання конкретного розгорнутого плану розслідування.

Підрозділ 3.2 «Особливості тактики проведення окремих слідчих дій і використання спеціальних знань при розслідуванні завідомо неправдивого повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності» присвячений висвітленню специфіки проведення окремих слідчих дій. Звертається увага на необхідність проведення огляду самого об’єкта загрози знищення чи пошкодження, а також місця, звідки надійшло завідомо неправдиве повідомлення. Дана слідча дія може дозволити, по-перше, виявити, зафіксувати й використовувати в процесі розслідування залишені на місці події сліди; по-друге, ознайомитися з обстановкою вчинення злочину з метою висування версій про можливі шляхи підходу й відходу злочинця; по-третє, розв’язати ряд оперативно-тактичних завдань з виявлення свідків вчиненого злочину. До таких осіб можуть бути віднесені: 1) особа, яка отримала повідомлення про акт, що нібито готується; 2) очевидці, які безпосередньо сприймали зловмисника і його дії в момент передачі повідомлення; 3) працівники, мешканці об’єкта погрози вибуху, підпалу тощо; 4) родичі, знайомі підозрюваного й інші особи, яким стало відомо про його злочинну діяльність і наміри; 5) громадяни й працівники правоохоронних органів, які брали участь у затриманні підозрюваного; 6) співробітники підприємства зв’язку, які допомагали у встановленні телефону, з якого було передане повідомлення.

Для оптимізації й інтенсифікації процесу розслідування злочину, встановлених у справі свідків слід допитати негайно після порушення кримінальної справи. Це викликане необхідністю, по-перше, одержання потрібної інформації для пошуку злочинця по «гарячих слідах», а по-друге, фіксації відображених у пам’яті людини особливостей мови й голосу особи, яка дзвонила, і супутньої звукової обстановки, що згодом можуть бути забуті свідком.

Джерелами інформації про особу, яка зробила завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності, завдяки яким можливі її встановлення і розшук, можуть бути: 1) сліди й інші матеріальні носії інформації, що відображають ознаки особи, яка розшукується; 2) показання очевидців вчиненого злочину, співучасників та інших осіб, які мають відомості про ознаки особи, яка розшукується; 3) обстановка місця події й прилегла до неї територія.

Тактика допиту затриманого підозрюваного визначається, виходячи із ситуації, що склалася. При цьому, негайний допит підозрюваного у випадку затримання його за «гарячими слідами» має свої переваги й недоліки. Затримана безпосередньо після вчинення злочину, особа звичайно не встигає детально розробити лінію своєї поведінки на допиті й тактику протидії розслідуванню. Натомість слідчий в умовах розслідування злочину за «гарячими слідами» володіє обмеженим обсягом фактичних даних, не завжди має можливість ретельно підготуватися до допиту, що ускладнює проведення цієї слідчої дії.

Допит обвинуваченого проводиться з використанням сукупності тактичних прийомів, розроблених і рекомендованих у дисертації, з урахуванням конкретних слідчих ситуацій. Зокрема, враховуються обставини за яких особа може бути схильною давати правдиві свідчення, певною мірою заперечувати свою причетність до вчиненого злочину чи налаштованою не давати правдивих показань і заперечувати встановлені й доведені обставини справи.

У справах про завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності виникає необхідність проведення пред’явлення для впізнання. Його об’єктами є голос особи, у тому числі зафіксований на звукозаписуючий пристрій. У першому випадку вказана слідча дія проводиться за загальними правилами, встановленими процесуальною формою, з урахуванням специфіки – поза візуальним спостереженням того, кого впізнають. Така процедура її проведення передбачається не як захід забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, а як захід одержання достовірних доказів при пред’явленні особи для впізнання саме за голосом, а не за зовнішніми ознаками. Натомість, при пред’явленні для впізнання за фонограмою важливо запропонувати для прослуховування три фонограми, зафіксовані голоси на яких не мали б різких відмінностей у тембрі та інших особливостях голосу людини з метою подальшого призначення фоноскопічної експертизи.

У підрозділі 3.3 «Профілактична діяльність слідчого при розслідуванні завідомо неправдивого повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності» з метою запобігання цих злочинів та своєчасного їх розкриття органами внутрішніх справ надаються рекомендації заходів та способів їх попередження. Зокрема, створити регіональні фоноскопічні лабораторії; в органах внутрішніх справ поновити картотечний облік осіб, які притягувались до відповідальності за визначені правопорушення, та неповнолітніх, схильних до таких вчинків; підрозділам кримінальної міліції у справах неповнолітніх та дільничним інспекторам міліції проводити у навчальних закладах профілактично-роз’яснювальну роботу про кримінальну відповідальність за вчинення таких видів злочинів. постійно проводити заняття з особовим складом транспортної міліції щодо їх дій при надходженні сигналу про загрозу вибуху з визначенням порядку евакуації та перевірки приміщень потягів, літаків на наявність вибухових або підозрілих предметів; посилити взаємодію та постійний обмін оперативною інформацією між органами внутрішніх справ та територіальними органами Служби безпеки, прокуратури, підрозділів Міністерства надзвичайних ситуацій України тощо.

При розслідуванні кримінальних справ слідчий зобов’язаний виявити обставини, що сприяють вчиненню злочину і вжити заходів до їх усунення. Процес виявлення таких обставин повинен носити характер процесуального доказування, оскільки ці обставини віднесені законодавцем до предмета доказування.

Тобто по кожній кримінальній справі потрібно не лише складати подання в порядку статті 23¹ КПК, а й встановлювати причини економічного, соціального, політичного, культурно-виховного, правового, організаційного, оперативного характеру.

Все це надасть можливість не лише вдосконалити окрему криміналістичну методику розслідування та попередження даного виду злочину, а й прийняти на державному рівні ефективну програму боротьби зі злочинами, пов’язаними з посяганням на громадську безпеку.