СПРИЯННЯ УЧАСНИКАМ ЗЛОЧИННИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА УКРИТТЯ ЇХ ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА, КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЗАПОБІГАННЯ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його зв’язок з науковими програмами, планами та темами, визначено мету й завдання дослідження, його об’єкт, предмет, методи, висвітлено наукову новизну й практичне значення одержаних результатів, подано дані про їх апробацію.

Розділ 1 “Обумовленість встановлення кримінальної відповідальності й загальна характеристика сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності” складається з двох підрозділів і присвячений аналізу історичного розвитку кримінального законодавства України щодо відповідальності за сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності, підстав і принципів криміналізації зазначеного діяння на сучасному етапі, поняття та ознак такого стійкого злочинного об’єднання, як злочинна організація.

У підрозділі 1.1. “Історико-правовий аналіз розвитку кримінального законодавства України щодо відповідальності за сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності, підстави й принципи криміналізації зазначених діянь” простежено процес історичного розвитку уявлень щодо небезпечності сприяння учасникам зазначених формувань та обґрунтовано, що криміналізація сприяння учасникам злочинних організацій та укриття злочинної діяльності є цілком обумовленою й повністю відповідає загальним підставам і принципам криміналізації суспільно небезпечних діянь.

Уперше відповідальність за вказані діяння в кримінальному законодавстві з’явилася у ХІХ ст. в Уложенні “О наказаниях уголовных и исправительных” від 15.08.1845 р., де у ст. 350 передбачалася відповідальність як за заздалегідь обіцяне, так і за заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам “тайных зловредных обществ” (банд чи злочинних організацій в сучасному розумінні).

У чинному кримінальному законодавстві відповідальність за заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій передбачено в окремій нормі (ст. 256 КК України), що обумовлено історією розвитку кримінального законодавства нашої держави та рівнем злочинності на сучасному етапі.

Підставами криміналізації сприяння членам злочинних організацій або укриття їх злочинної діяльності є: несприятлива динаміка розвитку зазначених суспільно небезпечних діянь; особлива небезпека зазначених дій; необхідність виконання зобов’язань за міжнародними угодами. Принципами криміналізації сприяння членам злочинних організацій або укриття їх злочинної діяльності є: суспільна небезпечність; відносна поширеність діяння; домірність позитивних і негативних наслідків криміналізації; кримінально-правова адекватність криміналізації; системно-правова несуперечність криміналізації конкретного діяння; міжнародно-правова необхідність і допустимість криміналізації; процесуальне здійснення переслідування; необхідність кримінально-правової гарантії охорони конституційних прав та установлень; безпробільність і ненадмірність кримінально-правової заборони; визначеність і єдність термінології; повнота складу; домірність санкції та економії репресії. Норма, передбачена ст. 256 КК України, відповідає підставам та принципам криміналізації, за винятком принципу безпробільності й ненадмірності кримінально-правової заборони, оскільки, встановлюючи відповідальність за сприяння членам злочинних організацій, заборона щодо створення яких міститься у ст. 255 КК України, законодавець залишив без уваги таку форму об’єктивної сторони зазначеного злочину, як участь у злочинах, що вчиняються членами такої організації, у зв’язку з чим заздалегідь не обіцяне сприяння особам, які не є членами злочинної організації, але беруть участь у злочині, вчиненому нею, розглядається не як сприяння найнебезпечнішій формі організованої злочинності, а на загальних підставах, як потурання злочину, без урахування його суспільної небезпечності.

У підрозділі 1.2. “Поняття та ознаки злочинної організації як різновиду стійкого злочинного об’єднання” проаналізовано поняття зазначеного виду стійкого злочинного об’єднання та притаманні йому ознаки.

Виявлено, що злочинна організація має такі ознаки: кількісний склад (п’ять або більше осіб), стійкість, ієрархічність та мета створення.

Стійкість як ознака злочинної організації полягає у наявності постійних груп або членів такого угруповання, тісних зв’язків між його членами і взаємодії між його групами, визначеного рівня ієрархічного підпорядкування, здатності та готовності кожного члена угруповання виконати будь-яке завдання, що входить у плани спільної діяльності злочинної організації, та наявності розподілу обов’язків між учасниками угруповання. На думку дисертанта, визначальними для цієї ознаки є якісні критерії угруповання, кількісні ж критерії, а саме кількісний склад членів та невизначена кількість злочинів, щодо вчинення яких створюється зазначене формування, не впливають на наявність цієї ознаки.

Ієрархічність як ознака злочинної організації полягає у наявності чітко побудованої структури підпорядкованості між членами цього об’єднання, що передбачає певну вертикальну підлеглість, при якій усі нижчі рівні (члени) організації підпорядковуються вищим.

Мета як ознака злочинної організації характеризується дуальністю. Це, з одного боку, первісна мета – створення злочинної організації, забезпечення її функціонування, формування структури, визначення керівника, встановлення правил координації учасників об’єднання, а з другого, – кінцева мета – вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, при цьому друга може бути досягнута лише тоді, коли досягнута первісна мета – існує злочинне об’єднання, якому притаманні всі обов’язкові ознаки злочинної організації.

Розділ 2 “Характеристика об’єктивних і суб’єктивних ознак сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності” складається з двох підрозділів і присвячений аналізу елементів складу злочину, передбаченого ст. 256 КК України.

У підрозділі 2.1. “Об’єктивні ознаки злочину, передбаченого ст. 256 Кримінального кодексу України” подано аналіз різноманітних підходів до визначення об’єкта та розкрито сутність форм об’єктивної сторони злочину, що досліджується.

Позиція законодавця, викладена в КК України, відповідно до якої ст. 256 передбачена в розділі ІХ “Злочини проти громадської безпеки”, є правильною, адже саме громадська безпека страждає від суспільно небезпечної діяльності осіб, що сприяють учасникам злочинних організацій або укривають їх злочинну діяльність.

На підставі того, що вчинення діянь, передбачених ст. 256 КК України, спрямоване на надання певної допомоги учасникам злочинної організації, тобто об’єднання, створеного для вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів, зроблено висновок, що аналізований злочин має додатковий факультативний об’єкт, який становлять суспільні відносини, що характеризують безпосередній об’єкт зазначених злочинів.

Склад аналізованого злочину за конструкцією об’єктивної сторони є формальним, отже, вважається закінченим з моменту безпосереднього вчинення діяння, спрямованого на сприяння учасникам злочинної організації, укриття їх злочинної діяльності чи здійснення інших дій зі створення умов, які сприяють їх злочинній діяльності, незалежно від того, чи була продовжена злочинна діяльність зазначеного об’єднання, уникнули відповідальності його учасники чи ні.

Обґрунтовано положення, що поняття “сприяння” та “укриття” мають різний обсяг та значення, тому недоцільним є використання між ними лише сполучника “та” в диспозиції норми, передбаченої ч. 1 ст. 256 КК України; пропонується використовувати сполучник “або”, що вказує на альтернативність діянь.

У підрозділі 2.2. “Суб’єктивні ознаки злочину, передбаченого ст. 256 Кримінального кодексу України” подано характеристику суб’єкта та суб’єктивної сторони досліджуваного злочину.

Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 256 КК України, може бути осудна особа, яка на момент вчинення цього злочину досягла шістнадцятирічного віку.

Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 256 КК України, може бути службова особа. Передбачення такої кваліфікуючої ознаки є доцільним та обґрунтованим кроком законодавця.

Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 256 КК України, характеризується виною у формі прямого умислу.

Визначено, що мотив не є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони цього складу злочину й ним можуть бути будь-які спонукання осіб, які сприяють діяльності учасників злочинної організації або укривають їх злочинну діяльність.

Обґрунтовано, що мета також не є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони цього складу злочину, тому особа може вчиняти зазначені діяння з різною метою.

Розділ 3 “Кримінологічна характеристика сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності” складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу кількісно-якісних характеристик цього злочину.

У підрозділі 3.1. “Загальна кримінологічна характеристика сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності” проаналізовано основні кримінологічно значущі ознаки злочину, що досліджується.

Доведено, що кримінологічно значущі характеристики сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності кореспондують з відповідними характеристиками діяльності суб’єктів організованої злочинності – злочинних організацій та їх учасників. Перш за все, це стосується напрямів діяльності зазначених суб’єктів.

Залежно від спрямованості можна виокремити такі види діяльності зі сприяння учасникам злочинних організацій або укриття їх злочинної діяльності: 1) спрямована на створення сприятливих умов злочинної діяльності відповідних угруповань (надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів тощо); 2) спрямована на створення несприятливих зовнішніх умов виявлення та розслідування злочинної діяльності відповідних угруповань (знищення, утаювання, маскування або фальсифікацію інформації (її носіїв); перешкоджання здійсненню оперативно-розшукових заходів та слідчих дій тощо); 3) спрямована на утворення несприятливих внутрішніх умов виявлення та розслідування злочинної діяльності відповідних угруповань (здійснюється, як правило, працівниками правоохоронних органів).

Аналіз наявних статистичних даних (за період 2001–2010 рр. було зареєстровано всього три злочини) свідчить, що для досліджуваного злочину характерним є вчинення його в містах чи селищах міського типу нечисленною групою осіб у віці 29–39 років (у тому числі жіночої статі), з професійно-технічною або базовою середньою освітою, які працездатні, але не працюють і не навчаються або працюють за наймом, громадянами України.

Величезний ступінь латентності досліджуваного злочину обумовлений тим, що встановлення його складу в діянні особи, доведення факту його вчинення та вини особи викликає чималі труднощі. Перш за все, це пов’язано з украй високою латентністю злочинів, вчинюваних злочинними об’єднаннями. Причому чим вищий ступінь організованості злочинного об’єднання, тим вищий рівень підготовки вчинюваних злочинів, їх латентність і латентність злочинної діяльності такого об’єднання в цілому. Крім того, цьому сприяє недосконалість законодавчої норми (ст. 256 КК України), що передбачає відповідальність за цей злочин, у тому числі обумовлені цим помилки при кваліфікації відповідних діянь.

У підрозділі 3.2. “Особистість злочинця, який сприяє учасникам злочинних організацій та укриває їх злочинну діяльність” надано кримінологічну характеристику та запропоновано типологію осіб, які вчиняють досліджуваний злочин.

Встановлення основних типів злочинців, що сприяють учасникам злочинних організацій та (або) здійснюють приховування їхньої злочинної діяльності, з урахуванням глибини антисоціальної спрямованості особистості, дослідження їхньої загальної характеристики і специфіки мотиваційної сфери показало, що більшість з них належить до ситуативно-криміногенного типу: 1) посадовці-корупціонери; 2) працівники правоохоронних органів; 3) неповнолітні та представники маргінальних груп населення; 4) представники етнічних меншин. До послідовно-криміногенного типу належать: 1) особи, які відбули покарання у виді позбавлення волі (як правило, неодноразово) та (або) займаються злочинним промислом і мають стійкі антисуспільні настановлення та кримінальну орієнтацію; 2) колишні учасники злочинних об’єднань, які відбули кримінальне покарання; 3) колишні учасники злочинних об’єднань, які уникнули кримінального покарання. Ситуативний тип складають: 1) спеціалісти різних рівнів та напрямів; 2) пересічні громадяни.

Мотиви вчинення аналізованого злочину можуть бути різними: від елементарного побоювання “нерозуміння” і помсти з боку учасників злочинної організації до ідеологічної солідарності з ними (негативні “ідейні” мотиви) і прагнення ствердитися, самоствердитися; від користі й так званих “кар’єристських” мотивів до хибного розуміння справедливості (позитивні “ідейні” мотиви); від прагнення індивіда не відповідати за власні вчинки, вести гедоністичний спосіб життя, бажання свідомо уникати різного роду ускладнень тощо (легковажно-безвідповідальні мотиви) та небажання індивіда виділятися й ставати предметом підвищеної уваги, прагнення “бути, як усі”, страх змін, небажання виявляти ініціативу, необхідності побудови нормальних стосунків з оточенням, особливо більш сильними та авторитарними індивідами, шляхом компромісу (конформістські мотиви) до помсти, ревнощів тощо.

Підрозділ 3.3. “Особливості детермінації сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності” присвячено дослідженню комплексу факторів детермінації цього злочину.

Доведено, що специфічні особливості комплексу факторів детермінації сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності пов’язані, перш за все, із взаємозв’язком цього злочинного діяння з організованою злочинністю (специфікою та сферами її діяльності) та, відповідно, широким колом суб’єктів злочинів і складністю мотивації їх злочинної діяльності.

Загальні фактори детермінації сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності зокрема пов’язані, перш за все, з недоліками й помилками в соціально-культурній, духовній сфері. Зазначені вище процеси в тісному й нерозривному зв’язку з негативними соціально-економічними процесами, що відбуваються в нашому суспільстві, детермінують вчинення досліджуваного злочину спеціалістами різного роду, державними службовцями й пересічними громадянами з корисливих та інших особистих мотивів.

Окремим фактором детермінації досліджуваного злочину є проблема міграції населення й протиправної поведінки мігрантів. Одним з негативних явищ у житті нашого суспільства, що є фактором детермінації досліджуваного злочину, є корупція. Основними причинами вчинення працівниками правоохоронних органів досліджуваного злочину, поряд з економічними, є недоліки кадрової роботи (відбір і розміщення кандидатів на службу, професійна підготовка співробітників, контроль за їх діяльністю тощо), а також криміногенна роль середовища здійснення службових функцій працівниками правоохоронних органів, що обумовлена конфліктно-змістовним характером службової діяльності та прямим або непрямим негативним впливом на працівника з боку правопорушників, що може викликати небажані зміни у світогляді особистості, у системі її моральних цінностей.

Розділ 4 “Запобігання сприянню учасникам злочинних організацій та укриттю їх злочинної діяльності” складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню системи запобіжних заходів.

Наголошено, що система заходів запобігання сприянню учасникам злочинних організацій та укриттю їх злочинної діяльності повинна являти собою сукупність взаємопов’язаних заходів, що вживаються різноманітними суб’єктами запобіжної діяльності на загальносоціальному й спеціально-кримінологічному рівнях, спрямованих на обмеження, нейтралізацію чи усунення факторів детермінації цього злочину, а також недопущення його вчинення окремими особами.

У підрозділі 4.1. “Загальносоціальні заходи запобігання сприянню учасникам злочинних організацій та укриттю їх злочинної діяльності” подано аналіз основних заходів запобігання досліджуваному злочину загальносоціального рівня.

Першорядну роль у протидії організованій злочинності як необхідній передумові запобігання сприянню учасникам злочинних організацій та укриттю їх злочинної діяльності відіграють заходи соціально-економічного характеру. Необхідно усунення, ослаблення або нейтралізація факторів (включаючи їх прояви на рівні мікросередовища та індивідуальному рівні), які обумовлюють зниження життєвого рівня громадян та різке соціальне розшарування суспільства, забезпечення належних умов для соціалізації особистості, обмеження негативних наслідків безробіття, розширення соціальної бази реформ, забезпечення мінімально гарантованого рівня медичного, культурного, побутового й соціального обслуговування населення тощо.

Заходи загальносоціального характеру повинні також включати широке коло дій ідеологічного та культурно-виховного характеру, спрямованих на: підвищення загального культурного рівня не лише маргінальних та соціально незабезпечених, а всіх прошарків населення; руйнування кримінальної субкультури; формування в членів суспільства моральної свідомості на базі загальнолюдських цінностей; усунення правового нігілізму тощо.

Підрозділ 4.2. “Спеціально-кримінологічні заходи запобігання сприянню учасникам злочинних організацій та укриттю їх злочинної діяльності” присвячено аналізу основних заходів запобігання досліджуваному злочину загальносоціального рівня – загальних та індивідуальних – та складається з двох відповідних пунктів.

У пункті 4.2.1. “Загальні спеціально-кримінологічні заходи запобігання сприянню учасникам злочинних організацій та укриттю їх злочинної діяльності” наголошено, що основним суб’єктом запобігання сприянню учасникам злочинних організацій та укриттю їх злочинної діяльності є оперативні підрозділи правоохоронних органів, перш за все, ОВС. Найбільший запобіжний потенціал при цьому мають підрозділи кримінальної міліції, оперативні працівники якої здійснюють оперативно-розшукову профілактику – заходи, спрямовані, з одного боку, на саму особистість, у якої виявлений намір на вчинення сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності, а з іншого – на оточення цієї особи, а також накопичення, обробку, аналіз і оцінювання розвідувальної інформації щодо осіб, які вчинюють відповідні діяння або схильні до них.

Окрема роль у запобіганні сприянню учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності відводиться заходам, спрямованим на підвищення ефективності призначення й виконання покарань, виправлення осіб, засуджених за здійснення злочину та організацію належного соціального контролю за особами, схильними до повторних злочинів сприяння процесу ресоціалізації (соціальної адаптації) осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі.

Одним із суб’єктів здійснення ефективного запобігання досліджуваному злочину є слідчі підрозділи правоохоронних органів, які, встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний орган подання про вжиття заходів для усунення цих причин та умов. Ефективним заходом щодо запобігання сприянню досліджуваному злочину є застосування кримінально-правових норм так званої “подвійної превенції”.

Отримання об’єктивної кримінологічної картини сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності як запоруки розробки ефективних, адекватних ситуації запобіжних заходів потребує вживання заходів стимулювання повноти виявлення й розкриття цього виду злочинів.

У пункті 4.2.2. “Індивідуальні спеціально-кримінологічні заходи запобігання сприянню учасникам злочинних організацій та укриттю їх злочинної діяльності” акцентовано увагу на тому, що ядро комплексу спеціально-кримінологічних запобіжних заходів повинні становити заходи, спрямовані на виявлення осіб, схильних до вчинення цього злочину, блокування можливості його вчинення та своєчасне припинення їх злочинної діяльності. Тому однією з центральних організаційних проблем запобігання досліджуваному злочину є встановлення кола осіб, щодо яких необхідна відповідна оперативно-розшукова робота та вжиття заходів індивідуального впливу, оскільки специфіка виявлення, обліку й роботи з такою категорією осіб залежить від особливостей цього злочинного діяння як найбільш специфічного та небезпечного виду причетності до злочину.

Не менш важливим є кримінологічне вивчення осіб, які потрапили в поле зору суб’єктів запобігання, а також джерел негативного впливу на цих осіб на основі узагальнення й аналізу відповідної інформації, що становить запобіжний інтерес (соціально-демографічних, кримінально-правових, морально-психологічних відомостей тощо). Отримання відповідної інформації обумовлює необхідність постановки на облік осіб, які схильні сприяти учасникам злочинних організацій та укривати їх злочинну діяльність, з метою проведення з ними індивідуальної профілактичної роботи.

Специфіка індивідуальних засобів впливу на особистість окремих осіб (основні з яких – переконання, стимулювання і примус) з метою запобігання сприянню ними учасникам злочинних організацій та (або) укриттю їх злочинної діяльності обумовлено, головним чином, спрямованістю на формування в особи переконання в ненормальності сприйняття злочинного способу життя й у необхідності активізації внутрішніх процесів самозахисту своєї особистості, що мають запобігти негативному впливу кримінальної субкультури та окремих представників злочинного світу.

Також акцентовано увагу на тому, що специфіка злочину, дослідженню якого присвячена робота, обумовлює спрямованість заходів запобігання девіктимологічного характеру на самих потенційних злочинців.

Специфічними суб’єктами спеціально-кримінологічного запобігання досліджуваному злочину на індивідуальному рівні є органи внутрішньовідомчого контролю правоохоронних органів (Служба внутрішньої безпеки (СВБ) МВС, Інспекція з особового складу та ін.), які здатні вжити специфічних заходів індивідуального запобігання вчиненню цього злочину працівниками правоохоронних органів, а також оперативні та інші підрозділи (служби) установ пенітенціарної системи.