| Короткий зміст: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, характеризується ступінь її розроблення у спеціальній літературі, визначається мета, основні задачі, об’єкт і предмет дисертаційного дослідження, зазначається науково-методологічна основа проведеного дослідження, відображається наукова новизна та практичне значення роботи. Також формулюються положення, що виносяться на захист. Наводяться відомості щодо публікацій за темою дисертації, структури та обсягу роботи.
У першому розділі « визначається правова природа охорони праці у сільському господарстві, генезис розвитку правового регулювання охорони праці у сільському господарстві, розкриваються принципи правового регулювання охорони праці у сільському господарстві.
У підрозділі 1.1. «Правова природа охорони праці у сільському господарстві» розглянуто семантичне значення лексичної конструкції «охорона праці у сільському господарстві» шляхом аналізу термінів «охорона», «праця» та «сільське господарство». Проаналізовані висловлені в юридичній літературі наукові підходи до визначення змісту поняття «охорона праці», розкрито його особливості в рамках аграрно-трудового правовідношення. Як наслідок, сформульовано визначення поняття правого регулювання охорони праці у сільському господарстві.
Виокремлено особливості галузевої належності правовідносин із охорони праці у сільському господарстві як підінституту правового інституту аграрних трудових відносин, що включає правові норми, які характеризуються однорідністю фактичного змісту, єдністю, нормативною відособленістю.
У підрозділі 1.2. «» здійснено аналіз становлення та розвитку правового регулювання охорони праці у сільському господарстві від часів зародження до сьогодення. Автором виділено три основні періоди історичного розвитку процесу правового регулювання охорони праці у сільському господарстві.
Дореволюційний період зародження права на охорону праці у сільському господарстві (кінець ХІХ ст. – 1917 р.), який характеризується зміною правового статусу селян, інтенсивною механізацією та капіталізацією сільськогосподарського виробництва, інтенсифікацією праці сільськогосподарських працівників, що в поєднанні зі збільшенням рівня травматизму, незадовільними умовами праці і підвищенням рівня освіченості сільського населення, призвели до усвідомлення в сільськогосподарських працівників необхідності виборювати право на охорону праці та змусили царську владу законодавчо врегулювати питання трудових правовідносин у сільському господарстві актами фабричного законодавства.
Радянський період (1917–1991 рр.), який умовно можна розділити на три етапи. Перший – це етап виникнення правового регулювання охорони праці у сільському господарстві на базі норм радянського трудового і колгоспного права (1917–1967 рр.), що характеризується належністю нормативних актів до трудового законодавства, відсутністю диференціації спеціальних нормативних актів із охорони праці у сільському господарстві за галузями виробництва, їх переважно комплексний характер, приділення основної уваги вимогам техніки безпеки на механізованих роботах. Другий – це етап уніфікації правил техніки безпеки як для колгоспів, так і для державних сільськогосподарських підприємств (1967–1974 рр.). Третім є етап удосконалення правового регулювання охорони праці у сільському господарстві шляхом систематизації спеціального законодавства внаслідок створення Системи стандартів безпеки праці (1974–1991 рр.), де правове регулювання охорони праці у сільському господарстві, відображення її специфіки здійснювалося за допомогою поєднання загального законодавства з охорони праці та спеціальних галузевих нормативних актів (правил, положень, інструкцій тощо), для яких стає характерним поглиблення спеціалізації, звуження кола застосування, розмежування за виробничими процесами, сільськогосподарськими культурами, колом посадових чи службових осіб та категоріями працюючих.
Сучасний період (1991 р. – дотепер), який складається з етапу врегулювання відносин, що виникли після прийняття Закону України «Про охорону праці» (1991–2009 рр.), та етапу врахування в правовому регулюванні охорони праці в сільському господарстві норм міжнародного права, зокрема Конвенції Міжнародної організації праці № 184 «Про безпеку та гігієну праці в сільському господарстві» (з 2009 р. триває донині), якому притаманна тенденція до запозичення міжнародного досвіду у сфері охорони праці у сільському господарстві.
Підрозділ 1.3. «Принципи правового регулювання охорони праці у сільському господарстві» присвячений визначенню і систематизації основних засад правового регулювання охорони праці у сільському господарстві.
Автор дійшов висновку, що правове регулювання охорони праці у сільському господарстві базується на низці правових принципів, до яких належать: а) загально-правові принципи гуманізму, рівності перед законом, демократизму, законності; б) галузеві принципи нерозривного взаємозв’язку трудових і земельних відносин; державного регулювання аграрного сектору; гарантованості прав селян незалежно від виду та форм ведення сільськогосподарської діяльності; постійного удосконалення механізму правового регулювання, в тому числі шляхом запозичення зарубіжного досвіду; в) спеціальні принципи: циклічного характеру заходів із охорони праці внаслідок сезонності сільськогосподарської праці; врахування особистісних якостей працівника в процесі його взаємодії з живими організмами (насамперед тваринами) при здійсненні трудової діяльності; підвищеної охорони праці окремих категорій сільськогосподарських працівників. Автор роботи зазначає, що основні засади державної політики в галузі охорони праці, закріплені в Законі України «Про охорону праці», повною мірою поширюються на сферу правового регулювання охорони праці у сільському господарстві, з врахуванням приманних цій галузі особливостей.
Розділ другий « присвячений характеристиці основних проблем правового регулювання охорони праці в галузях тваринництва та рослинництва, винесенні пропозицій щодо способів їх усунення.
У підрозділі 2.1. «Організаційно-правові напрями підвищення рівня захищеності прав сільськогосподарських працівників, зайнятих на роботах у тваринництві» уточнено перелік підгалузей тваринництва, на основі аналізу показників виробничого травматизму в тваринницькій галузі виокремлено найбільш небезпечні та шкідливі виробничі фактори, існування яких має враховуватися при розробці механізму правового регулювання охорони праці. Винесено пропозиції щодо удосконалення структури Реєстру державних нормативних актів із охорони праці. Зокрема на даний час нормативні акти з охорони праці для працівників рибництва віднесені до розділу «Рибне господарство» підрозділу «Риборозведення» Реєстру державних нормативних актів із охорони праці, тобто не включені до розділу «Сільське господарство», що на думку автора, є помилковим та потребує виправлення шляхом перенесення групи нормативних актів із охорони праці в рибництві до підрозділу «Тваринництво» розділу «Сільське господарство». Також обґрунтована пропозиція щодо виключення з розділу «Сільське господарство» Реєстру державних нормативних актів з охорони праці підрозділу «Мисливство», оскільки ця діяльність не є сільськогосподарською.
Науковий аналіз нормативних джерел дозволив зробити висновок, що чинне законодавство з питань охорони праці у тваринництві характеризується колізійністю, застарілістю нормативного матеріалу, наявністю значної кількості прогалин.
У підрозділі 2.2. «Особливості правового регулювання охорони праці в рослинництві та напрямки його вдосконалення» акцентовано увагу на недосконалості галузевого законодавства у цій сфері, закріплення вимог безпеки праці у рослинництві у значній кількості нормативних актів та застарілості змістового наповнення останніх.
Запропоновано оптимізувати нормативну базу у сфері охорони праці в рослинництві шляхом прийняти єдиного комплексного галузевого нормативного акту – Правил охорони праці в рослинництві (додаток Б).
На основі врахування положень конвенції Міжнародної організації праці № 184 «Про безпеку та гігієну праці в сільському господарстві» обґрунтовується думка про необхідність законодавчого закріплення (на рівні галузевих нормативних актів) заборони використання сільськогосподарських машин та устаткування не за призначенням.
Охарактеризовано стан правового регулювання охорони праці осіб під час виконання робіт із пестицидами і агрохімікатами. Досліджено колізійні питання нормативних актів із охорони праці щодо тривалості робіт із пестицидами і агрохімікатами, винесено пропозиції щодо удосконалення формулювання і законодавчого закріплення тривалості роботи із пестицидами та агрохімікатами залежно від класу небезпеки. Запропоновано встановити, що тривалість роботи з пестицидами першого і другого класів небезпеки не повинна перевищувати 4 години, з іншими – 6 годин на добу (з доробкою іншої частини робочого дня на операціях, не пов’язаних із застосуванням пестицидів); тривалість роботи з іншими агрохімікатами не повинна перевищувати 6 годин на добу (з доробкою іншої частини робочого дня на операціях, не пов’язаних із застосуванням агрохімікатів).
Досліджено зміст примірних інструкцій з охорони праці для працівників під час виконання робіт у рослинництві, виявлено неузгодженості між ними та іншими галузевими нормативними актами з охорони праці в рослинництві (Правилами охорони праці в сільськогосподарському виробництві) щодо порядку допуску осіб до роботи. Для приведення пункту 1.2 Примірної інструкції з охорони праці під час заготівлі кормів та пункту 1.6 Примірної інструкції з охорони праці під час виконання робіт у захищеному ґрунті у відповідність до положень законодавства, запропоновано викласти вказані пункти в наступній редакції: «виконуйте роботу відповідно до вашої професії та кваліфікації; не приступайте до робіт, які повинні виконуватися за нарядом-допуском, без відповідного наряду-допуску; не допускайте на робоче місце сторонніх осіб і не передоручайте свою роботу іншим особам», а з пункту 1.3 Примірної інструкції з охорони праці під час виконання ручних робіт у рослинництві – вилучити фразу «виконуйте тільки ту роботу, яка вам доручена відповідним нарядом».
Вказано на необхідність заміни терміну «медикаментозне сп’яніння» відповіднішим терміном «токсичне сп’яніння» як підстави для недопущення працівника до роботи в тексті примірних інструкцій з охорони праці для працівників під час виконання робіт у рослинництві. Зроблено висновок, що не приступати до роботи особа може лише у випадках, коли є вагома причина вважати, що існує загроза для її життя, здоров’я або для життя і здоров’я оточуючих та у разі хвороби (належним чином підтвердженої). Це, в свою чергу, викликає необхідність виключення з тексту примірних інструкцій з охорони праці для працівників під час виконання робіт у рослинництві фрази «не приступайте до роботи у хворобливому та стомленому стані».
Розділ третій «Особливості правового регулювання охорони праці окремих категорій працюючих у сільському господарстві» присвячений визначенню особливостей правового регулювання охорони праці неповнолітніх та жінок у сільському господарстві.
У підрозділі 3.1. «Проблеми правового регулювання охорони праці неповнолітніх у сільському господарстві та напрями їх вирішення» зосереджено увагу на необхідності удосконалення правового регулювання охорони праці неповнолітніх, оскільки сільське господарство характеризується як галузь економічної діяльності, в якій неповнолітні особи (члени фермерських господарств) наділені спеціальною правосуб’єктністю, що, в свою чергу, викликає додаткову потребу підвищення рівня охорони праці таких працівників.
Виходячи з того, що галузь економічної діяльності, в якій застосовується праця неповнолітніх, є об’єктивною підставою диференціації правового регулювання охорони праці, було проведено порівняльну характеристику законодавства України та країн ближнього зарубіжжя – Росії, Білорусі та Казахстану, яке регулює питання визначення небезпечних робіт, на яких заборонено використовувати працю неповнолітніх у сільському господарстві, а також проаналізовано ступінь відповідності правового регулювання охорони праці неповнолітніх нормами вітчизняного законодавства до норм міжнародних нормативно-правових актів.
Як один із основних недоліків вітчизняного законодавства, що призводить до ускладнення практичного забезпечення охорони праці неповнолітніх у сільському господарстві, названо можливість доповнення загального переліку робіт, на яких забороняється застосування праці цих осіб іншими видами робіт, через вказівку на це у інших нормативних актах. Пропонується сконцентрувати перелік робіт, на яких забороняється застосування праці молодих працівників, у Переліку важких робіт і робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров’я від 31 березня 1994 р. № 46, та доповнити його видами робіт, які на сьогодні вміщені в галузевих нормативних актах із охорони праці у сільському господарстві (роботи із обслуговування кнурів-плідників та підсосних свиноматок; роботи по обслуговуванню сільськогосподарських тварин, хворих на заразні хвороби; роботи із обслуговування страусів у репродуктивний період; роботи із газації яєць і тари; роботи із основних технологічних процесів у звірівництві; роботи із закладання на зберігання плодоовочевої продукції; підсобні роботи під час доробки та закладання на зберігання плодоовочевої продукції).
У підрозділі 3.2. «Проблеми вдосконалення правового регулювання охорони праці жінок у сільському господарстві» здійснено аналіз законодавства у сфері правого регулювання охорони праці жінок у сільському господарстві радянського періоду та в сучасній Україні, який доводить приділення значно більшої уваги специфіці охорони праці жінок у сільському господарстві за часів радянської влади. Поряд із цим проведений порівняльний аналіз законодавства України та Росії, Білорусі і Казахстану показав, що вітчизняне законодавство у сфері охорони праці жінок у сільському господарстві є одним із найбільш орієнтованих на захист прав жінок-працівниць та в цілому відповідає основним міжнародним актам у сфері регулювання праці жінок.
Вказано на неузгодженість нормативного матеріалу щодо встановлення різних вимог до праці жінок із хімічними речовинами у різних підгалузях сільського господарства відповідними галузевими нормативними актами з охорони праці. Проведено диференціацію застосування жіночої праці, пов’язаної з усіма видами робіт із пестицидами, агрохімікатами та іншими шкідливими хімічними речовинами через заборону залучення жінок будь-якого віку до всіх видів робіт із пестицидами, заборону використання праці жінок найоптимальнішого дітородного віку (тобто до 35 років), вагітних жінок та жінок, що годують груддю, на роботах з пестицидами, агрохімікатами, дезинфікуючими засобами та іншими хімічними речовинами, що застосовуються у сільськогосподарському виробництві.
Для врахування у вітчизняному законодавстві вимог конвенції МОП № 184 «Про безпеку та гігієну праці в сільському господарстві» розроблені пропозиції щодо заборони допуску вагітних жінок та жінок, що годують немовлят, до виконання робіт з догляду за тваринами, хворими на заразні хвороби, та максимального обмеження контакту жінок з об’єктивно небезпечними категоріями тварин шляхом внесення цих робіт до Переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я від 29 грудня 1993 р. № 256.
|
