Договір перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом в Україні Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про їх апробацію та впровадження, а також щодо кількості публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1. «Ґенеза субінституту перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом» складається з двох підрозділів.

Підрозділ 1.1. «Доктрина правового регулювання перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом та її вплив на розвиток законодавства» присвячено дослідженню етапів становлення договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом, правової доктрини та законодавства у сфері залізничних перевезень. У розвитку наукової думки, що стосується проблематики дисертаційного дослідження, первісно виділяється три етапи: дослідження, здійснені за часів Російської імперії; дослідження, здійснені за часів існування радянської держави; дослідження, здійснені вітчизняними науковцями після набуття Україною незалежності.

Здійснюючи аналіз рівня наукового дослідження проблематики, що становить предмет цього дисертаційного дослідження, особливу увагу автор зосередив на наукових роботах А.Г. Гусакова «Железнодорожное право по законодательству СССР» (1929 р.), Б.В. Покровського «Договор перевозки пассажиров и багажа по железным дорогам СССР» (1956 р.), М.К. Олександров-Дольніка «Договоры советского транспортного права» (1963 р.), М.О. Тарасова «Договор перевозки» (1965 р.), Г.О. Мікрюкової «Договор перевозки пассажира в советском гражданском праве» (1986 р.), М.І. Брагінського та В.В. Вітрянського «Договорное право: Договоры о перевозке, буксировке, транспортной экспедиции и иных услугах в сфере транспорта» (2007 р.), В.А. Єгіазарова «Транспортное право» (2007 р.) та ін.

Не применшуючи значного внеску, зробленого названими авторами у розвиток правової школи договору перевезення, автор робить висновок, що в Україні, наразі, вочевидь бракує досліджень, пов’язаних із цивільно-правовим регулюванням перевезень пасажирів.

Зроблено висновок, що розвиток юридичної доктрини та законодавства у сфері перевезень залізничним транспортом протягом усіх періодів існування відносин із перевезення являв собою взаємопов’язаний та взаємозалежний процес. Доктринальні пошуки вчених спрямовували розвиток цих правовідносин, поступово втілюючи їх у нормативно-правову форму.

Крім того, автором з’ясовано, що нормативно-правове регулювання відносин із перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом протягом усіх етапів розвитку інституту перевезення відзначалося тенденцією до створення системи нормативно-правових актів, яка характеризується складною ієрархічною побудовою та наявністю в її складі численних пов’язаних між собою та взаємозалежних елементів. У зв’язку з цим аргументовано позицію, що ефективне функціонування усіх ланок системи нормативно-правового забезпечення перевезень має забезпечуватися єдиним нормативним актом у сфері перевезень – Транспортним кодексом України, на основі якого та у відповідності з яким перевізники повинні розробляти власні Правила перевезень, враховуючи специфіку кожного виду транспорту.

У підрозділі 1.2. «Місце договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом у системі цивільно-правових договорів» автором здійснюється виокремлення договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом із загальної системи цивільно-правових договорів, системи транспортних договорів та системи договорів у сфері залізничних перевезень.

Автором доводиться погляд щодо доцільності розмежування усієї маси транспортних договорів на основні та допоміжні, які хоча і є взаємопов’язаними та взаємозалежними між собою, проте їх кінцева мета та призначення є відмінним: основні транспортні договори виражають взаємозв’язки між сторонами договору перевезення щодо переміщення людей чи певних матеріальних об’єктів, допоміжні ж виконують функцію організації перевізного процесу.

Процес визначення місця договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом дозволив автору дійти висновку, що в системі цивільно-правових договорів договір перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом посідає одне з центральних місць, що виражає в собі основне завдання функціонування транспортної системи – задоволення потреб людей у їх просторовому переміщенні.

Розділ 2. «Загальна характеристика договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Поняття та юридична характеристика договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом» дисертант робить висновок, що договір перевезення багажу не утворює самостійного зобов’язання з перевезення, окремого від зобов’язання із перевезення пасажира. З іншого боку, автором також доводиться, що договір перевезення пасажира може мати самостійний характер, незалежно від того, чи укладено договір перевезення багажу. Однак, через неможливість існування зобов’язання з перевезення багажу без укладення договору перевезення пасажира, розглядати окремо ці два види договору також не можна. У той же час, не можна погодитися і з тим, що ці договори формують єдиний транспортний договір, адже наявні деякі відмінні особливості правової природи таких договорів не дозволяють їх об’єднати в одну категорію. Таким чином, автор доходить висновку, що договір перевезення багажу є лише додатковим правочином, укладення якого може мати місце лише за наявності основного договору – договору перевезення пасажира. Разом із цим, їх об’єднання одним спільним поняттям – «договір перевезення пасажира та багажу», є доцільним, адже вони мають одну спільну мету – забезпечення переміщення пасажира та його багажу.

На основі аналізу доктринальних поглядів на розуміння цивільно-правового договору, окремо аналізуючи кожен із його елементів, автор надає доктринальне визначення цивільно-правового договору як зобов’язально-правової форми правовідносин, що ґрунтується на домовленості двох або більше сторін, які дійшли згоди за всіма істотними умовами, з метою досягнення позитивного правового результату та настання юридичних наслідків.

Дотримуючись того погляду, що реальними є договори, які вважаються укладеними з моменту початку свого виконання, автор доводить, що договір перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом є не лише консенсуальним, а й реальним правочином. Зокрема, обґрунтовано, що реальними є договори, які укладаються: у процесі перевезення після того, як особа вже здійснила посадку у вагон поїзда; в момент посадки до вагону; за завчасно придбаними квитками для проїзду «туди і назад», що надають право проїзду на одну поїздку «туди» і одну поїздку «назад» у період дії квитка; за абонементними квитками, які надають можливість виїхати протягом часу їх дії у певному напрямку декількома рейсами.

Дослідження деяких основних ознак, що характеризують договір перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом, дозволило дійти висновку, що даний договір за своєю юридичною характеристикою є двостороннім, оплатним та консенсуальним (реальним) правочином.

У підрозділі 2.2. «Елементи договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом (предмет, суб’єктний склад)» автор встановлює, що послугою з перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом є певна діяльність, що хоча й не пов’язана зі створенням матеріального об’єкта, проте у процесі її надання формується певне благо, що як раз і є тим результатом, якого досягає пасажир у результаті отримання послуги з перевезення. Саме ж перевезення є послугою, яка не лише споживається в процесі її надання, а й формує певний правовий інтерес, що проявляється у доставці пасажира та його багажу до пункту призначення.

Разом із тим, істотне значення при визначенні предмета договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом має саме якість послуг із перевезення, що відіграє велику роль у забезпеченні суб’єктивних прав та законних інтересів пасажирів.

Ці висновки дозволили сформулювати предмет договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом, під яким пропонується розуміти послугу з перевезення, яка виявляється у безпечній, своєчасній та якісній доставці залізничним перевізником пасажирів та багажу до пункту призначення.

Дослідження суб’єктного складу договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом дозволило виявити, що законодавство про залізничний транспорт України до «пасажирів» відносить досить широке коло осіб, надаючи такий статус як особам, що мають проїзні документи, так і особам, які лише планують здійснити поїздку, але ще не уклали із залізничним перевізником договір перевезення.

З метою забезпечення визначеності в питанні набуття чи не набуття статусу пасажира особами, які планують укласти договір перевезення, та особами, які вже такий договір уклали, здійснене чітке розмежування їх правового становища:

1) особи, що не мають статусу пасажира – які перебувають на території вокзалу в пунктах продажу проїзних документів, пунктах обслуговування з метою скористатися послугами цих пунктів щодо проїзду залізничним транспортом, перевезення ручної поклажі, багажу, вантажобагажу, отримання довідки тощо;

2) особи, що є пасажирами: а) у широкому розумінні – які уклали договір перевезення, придбали квиток і перебувають на території вокзалу безпосередньо перед поїздкою або після неї; б) у вузькому розумінні – які уклали договір перевезення, пред’явили квиток провіднику вагона для погашення та перебувають у транспортному засобі з метою здійснення поїздки.

Ця класифікація надала змогу сформувати власне доктринальне поняття пасажира, що перевозиться залізничним транспортом: пасажиром є фізична особа, що уклала договір перевезення та перевозиться залізничним транспортом на підставі проїзного документа, або що має проїзний документ і перебуває на території вокзалу безпосередньо перед вказаною поїздкою або безпосередньо після неї.

Окрім того, доведено, що багажем є речі пасажира, що прийняті до перевезення до залізничної станції призначення, вказаної у перевізних (багажна квитанція, ярлик), а не проїзних (квиток) документах. На основі аналізу цієї та інших ознак, що притаманні багажу, дисертантом встановлюється, що багажем є речі та предмети, здані пасажиром для перевезення за окрему плату на підставі проїзного документа (квитка) до залізничної станції призначення, вказаної у перевізному документі (багажній квитанції, ярлику).

У підрозділі 2.3. «Зміст договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом» розглянуто основні суб’єктивні права та юридичні обов’язки сторін цього договору.

Обґрунтовано необхідність здійснення класифікації обов’язків перевізника з перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом, відповідно до якої їх можна розділити на чотири групи: 1) обов’язки, пов’язані із забезпеченням перевезення пасажира; 2) обов’язки, пов’язані із забезпеченням перевезення багажу та ручної поклажі пасажирів; 3) обов’язки, пов’язані із забезпеченням вчасної та безпечної доставки пасажира до пункту призначення; 4) обов’язки, пов’язані із забезпеченням якісного обслуговування пасажирів, шляхом надання їм комплексу супутніх послуг відповідного рівня комфортності.

Встановлено критерії категорій «комфортність» та «якість», а також їх співвідношення. Зокрема, визначено, що якістю пасажирських перевезень як правової категорії є критична оцінка пасажиром ступеня відповідності комфортності перевезень його сподіванням та нормам закону, тобто така властивість, яка визначає рівень забезпечення комфортності пасажирських перевезень.

У підрозділі 2.4. «Особливості укладення та форми договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом», враховуючи загальний порядок укладення цивільно-правових договорів, розкриваються стадії та специфічні особливості укладення договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом, а також особливості його форми. З’ясовано, що договір перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом за своїм характером є публічним договором, а за способом укладення відноситься до договорів приєднання, що значно обмежує ступінь свободи пасажира під час визначення умов цього договору. Разом із цим, обґрунтовується той погляд, що віднесення договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом до договорів приєднання є необхідним та єдиним прийнятним способом укладення цього договору. Говорячи ж про недоліки, що наразі виділяються в юридичній літературі, необхідно вести мову не про вади способу укладення досліджуваного договору, а про недостатнє його юридичне та законодавче забезпечення.

Доведено, що моментом укладення договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом через мережу Інтернет є момент надходження на баланс залізничного перевізника суми, що становить оплату за проїзд, та отримання пасажиром підтвердження здійснення цієї операції – паролю (захисного коду), а не момент отримання проїзного документа в касі.

Автор обґрунтовує, що на осіб, які не досягли шестирічного віку і перевозяться безплатно без надання їм окремого місця, повинен поширюватися статус пасажирів, наявність якого має підтверджуватися оформленням для них безкоштовного проїзного документа.

Доведено, що з юридичного погляду сплата комісійного збору за послугу, пов’язану з оформленням, поверненням, переоформленням проїзних документів, є необґрунтованою. Більш того, з’ясовано, що цивільне законодавство взагалі не містить терміна «комісійний збір». Існує термін «комісійна плата», яка, відповідно до діючого законодавства, виплачується на підставі договору комісії, положення якого на ці правовідносини не поширюються.

Розглядаючи питання форми договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом, автор робить висновок про те, що квиток на проїзд залізничним транспортом не можна вважати письмовою формою договору, хоча цей правочин за своєю природою та сутністю наближається до письмового.

Автор здійснив аналіз позитивних та негативних наслідків, до яких призвела відміна іменних квитків на проїзд залізничним транспортом та зробив висновок про те, що задля створення оптимальних механізмів врегулювання відносин між сторонами договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом, внесення даних про пасажира до проїзного квитка є сучасною правовою та соціальною необхідністю.

Дослідження основних ознак, що характеризують договір перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом дало можливість сформулювати його теоретичне визначення як двостороннього правочину, за яким одна сторона (залізничний перевізник) зобов’язується безпечно й своєчасно перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення та надати якісні послуги з перевезення згідно з придбаним проїзним документом, а в разі здавання багажу – доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на його одержання, а пасажир зобов’язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу – також за його провезення.

Розділ 3. «Припинення договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом. Відповідальність сторін» містить два підрозділи.

У підрозділі 3.1. «Припинення договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом» встановлено, що договір перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом може бути припинений виконанням, за домовленістю сторін, неможливістю виконання зобов’язання, смертю фізичної особи, через втрату проїзного квитка та через односторонню відмову пасажира від поїздки.

Автор обґрунтовує, що припинення зобов’язання неможливістю його виконання завжди має відшкодовуватися перевізником або ж в повному обсязі, або ж лише за непрослідувану відстань, залежно від того, на якій стадії виконання зобов’язання виникла така ситуація.

Доведено, що втрата проїзного квитка (який лише підтверджує факт укладення договору) пасажиром не може тягти за собою припинення договору перевезення. Як доказ укладення договору слід використовувати дані про пасажира та номер документа, на підставі якого було видано проїзний квиток. Такі дані, окрім зазначення їх у проїзному квитку, мають дублюватися перевізником у електронних базах даних укладених договорів.

У підрозділі 3.2. «Відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання зобов’язань за договором перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом» розглядаються підстави та умови цивільно-правової відповідальності сторін за порушення зобов’язань із договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом.

Автор робить висновок про те, що усунення несправності транспортного засобу може слугувати підставою звільнення перевізника від відповідальності за затримку відправлення пасажира або ж за порушення строку доставки пасажира до пункту призначення лише в тому випадку, якщо ці порушення сталися внаслідок непереборної сили. Затримка ж відправлення транспортного засобу, викликана необхідністю ліквідації несправностей, що можуть загрожувати життю та здоров’ю пасажирів, не може слугувати підставою звільнення перевізника від відповідальності, адже залізничний перевізник повинен дотримуватися графіку руху поїздів та виконувати свої зобов’язання за договором, надавши інший, справний транспортний засіб.

Встановлено, що наразі відповідальність перевізника за втрату або пошкодження багажу пасажирів має обмежений характер, тобто перевізник несе відповідальність лише у межах вартості перевезеного багажу і лише за наявності вини. Цією нормою перевізник обмежує права та законні інтереси пасажирів, у зв’язку з чим пропонується замість виключної неустойки, що сьогодні застосовується у разі притягнення перевізника до відповідальності за порушення зобов’язання з перевезення багажу залізничним транспортом, використовувати штрафну, яка б надавала можливість стягнення не лише самої неустойки, а й суми збитків.