ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ ДО ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, висвітлено зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами, визначено мету, задачі, об’єкт, предмет дослідження, охарактеризовано методи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення, подано відомості про апробацію результатів дослідження, публікації, наведено інформацію про структуру й обсяг дисертації.

У першому розділі «Історико-метологічні передумови необхідності формування в учнів технологічної культури» розглянуто сутність технології як феномену людської діяльності, проаналізовано вплив розвитку технологій на формування середовища людської життєдіяльності, розкрито роль і місце технології в загальній теорії людської діяльності.

Визначено, що поняття технології на сучасному розвитку суспільства набуває більш широкого значення, а технологізація пронизує практично всі сфери життєдіяльності людини. Показано, що у філософській літературі сформувалося уявлення про технологію не тільки як засіб, а й процес активної цілеспрямованої діяльності суб’єкта, в якій реалізуються творчі можливості людини щодо перетворення світу – природи, суспільства, культури. Певна послідовність операцій у структурі технологічної діяльності зумовлена не тільки й не стільки законом природи, скільки безпосередньо практичною метою. У процесі цього перетворення складаються й відтворюються суто людські відносини, а також умови людської діяльності. Крім того, технологія – це інтелектуальне опанування дійсністю, збільшення знань про неї.

Проте, технологія – не тільки процес і результат, а й засіб людської діяльності. Функціонуючи, технологія певною мірою відчужується від людини, формує, так би мовити, технологізоване середовище людської життєдіяльності. Завдяки технологічним перетворенням формується штучний світ людської життєдіяльності, в якому вплив людини на природу, суспільство, культуру стає дедалі технологічним, причому не тільки в тому розумінні, що форми технології як засіб практичної діяльності визначають спрямованість перетворення світу. Технологічність означає жорстку обумовленість структури людського відношення до об’єкта діяльності – природи, людини, культури, чітку послідовність операцій людської діяльності.

Аналіз літературних джерел засвідчує, що вплив сучасних технологій на всі сфери життя людини дає змогу дослідникам кваліфікувати сучасний етап розвитку суспільства як технічну цивілізацію, технологічне суспільство, час технологічних революцій, вік технологічної культури тощо. Визначаючи поняття технології, її місце в людському бутті, виходячи перш за все з аналізу функціонування технології у такій сфері практики, як виробництво, значна кількість авторів безпосередньо або опосередковано робить предметом дослідження технологічну орієнтацію розвитку різних сфер людської діяльності – процес технологізації.

Сутність процесу технологізації полягає в тому, що результати, які проектуються суб’єктом, однозначно визначають порядок, схему діяльності, регламентують способи її здійснення, а орієнтири та цілі діяльності обґрунтовуються функціонально, тобто виходячи з можливостей функціонування суб’єкта діяльності у даній технологічній системі – виробництві, науковому дослідженні, освіті, спілкуванні тощо. Організаційно-технологічний момент у здійсненні людської життєдіяльності висувається на перший план.

Проведене дослідження загальних закономірностей природних і виробничих технологій приводить до нового розуміння технології: загальне уявлення про технологію перетворюється на науку про принципи, структуру та динаміку організованих процесів. Отже, технологія – це найзагальніше поняття, що виконує методологічно-інтегруючу роль щодо всіх наук. Такий висновок має право на існування. По-перше, самі виробничі технології стають частиною широкого комплексу, що включає як штучні, так і природні технології, так звані синтетичні технології. По-друге, багато закономірностей природних технологій в наш час використовують у виробничих технологіях. Сенс у тому, щоб звернути увагу на продуктивність вивчення загальних законів складних за організацією процесів у природних і штучних системах, використання цих законів для управління такими процесами, що має велике теоретичне й прикладне значення.

Суспільний прогрес зумовив технологізацію не лише матеріального виробництва, а й інтенсивно проник у сферу культури, гуманітарного знання. Технологія пронизує усі форми життєдіяльності людини (навчальну, професійну, дозвільну, управлінську, комунікативну, ігрову діяльність), а отже, є підстави стверджувати, що технологія є багатоаспектним і багаторівневим поняттям і повинна вивчатися філософськими, психологічними, економічними, педагогічними та іншими науками.

На всіх етапах розвитку суспільства будь-яка технологія впливала на формування середовища людської життєдіяльності, а поява нової технології спрямовувалася на подолання суперечності між перевищенням потреб суспільства над можливостями їхнього задоволення недосконалими засобами виробництва.

Існування людини в технологізованому середовищі зумовлює значну деіндивідуалізацію діяльності, що не дозволяє повністю реалізувати неповторність, глибину, цілісність окремої особистості. Внаслідок технологізації життя людини перетворюється на об’єкт, який включено до певної «технології життя». Це явище було зафіксовано і кваліфіковано екзистенціалізмом як абсолютна влада техніки, технології над людиною, абсолютністю відчуження в цих умовах техніки й технології від людини, внутрішнього світу людини від самої людини («самовідчуження»). Виникає проблема, як в умовах технологізації в людській життєдіяльності співвідносяться залученість до певної системи «технології життя» й потреба реалізувати індивідуальність, свій внутрішній світ, тобто вийти за межі домінуючої технології.

Дослідження загальних закономірностей природних і виробничих технологій приводить до нового розуміння технології: загальне уявлення про технологію перетворюється на науку про принципи, структуру та динаміку організованих процесів. Отже, технологія – це найзагальніше поняття, що виконує методологічно-інтегруючу роль щодо всіх наук. Таке твердження має право на існування, і ось чому. По-перше, самі виробничі технології стають частиною широкого комплексу, що включає як штучні, так і природні технології, так звані синтетичні технології. По-друге, багато закономірностей природних технологій в наш час використовують у виробничих технологіях. Сенс у тому, щоб звернути увагу на плідність вивчення загальних законів складних за організацією процесів у природних і штучних системах, використання цих законів для управління такими процесами, що має велике теоретичне й прикладне значення.

У другому розділі «Технологічна культура як визначальний чинник професійної діяльності вчителя трудового навчання» визначено роль і місце феномену технологічної культури в структурі професійно-педагогічної підготовки вчителя трудового навчання, розкрито її сутність, структуру і визначено компоненти.

Обґрунтовано, що складовою частиною професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя трудового навчання є технологічна культура, що проявляється в умінні вирішувати проблеми в умовах невизначеності завдань і варіативності можливих результатів. Поняття «технологічна культура» стає все більш актуальним у педагогічній науці й практиці, оскільки є базовою характеристикою особистості вчителя трудового навчання, утворюючись в зоні перетинання трьох блоків: системи полікомпонентних якостей особистості, що включає базові й периферійні властивості; його психологічної готовності до проектної діяльності, а також системи спеціалізованих технологій, якими він повинен опанувати в процесі навчання. Успішність якісної підготовки майбутнього вчителя знаходиться у прямій залежності від становлення технологічної культури особистості в процесі освіти як важливої частини його загальної та професійної культури.

На основі аналізу існуючих визначень технологічної культури цей вид трактуємо як спосіб творчої самореалізації вчителя, який продукує предметний світ, який є носієм ідеалів і гуманістичних цінностей світу духовного, перетворює педагогічне середовище відповідно до даних ідеалів, і цінностей. Спираючись на концептуальні положення теорії діяльності, що сприяють аналізу творчої, технологічної сутності педагогічної діяльності, можна зробити висновок про те, що технологічна культура вчителя трудового навчання ґрунтується на:

а) проектній компетентності, яка містить предметні знання й уміння та відповідні знання й уміння, пов’язані з проектуванням навчальної діяльності під час вивчення конкретного предмета;

б) гуманістичному ставленні до педагогічного середовища, що припускає творчу активність у реформаторській діяльності, спрямовану на її оптимізацію й гуманістичну організацію;

в) сформованості творчих якостей і здібностей особистості, вмінні конструювати власні технологічні підходи до вирішення завдань у динамічно мінливих нестандартних ситуаціях.

Таким чином, можна зазначити, що в технологічній компетентності представлений когнітивний аспект технологічної культури особистості вчителя, емоційно-ціннісний аспект, що відображається в гуманістичному відношенні вчителя до середовища педагогічної діяльності, творчий аспект розвитку особистості вчителя, що виявляється в процесі проектування даного середовища й окремих його частин. Перераховані компоненти технологічної культури вчителя найбільш оптимально можуть формуватися в процесі засвоєння основ педагогічного проектування, у практичній проектній діяльності, спрямованій, в остаточному підсумку, на створення гармонійного гуманістичного середовища освітньої установи.

У процесі дослідження визначено умови формування у майбутнього вчителя технологічної культури: мотивація особистості на оволодіння технологічною культурою й розроблений комплекс педагогічних заходів щодо оволодіння методологією проектування; наявність у кожного із суб’єктів освітнього процесу досвіду творчої діяльності; зміст освіти, зафіксований у навчальних програмах; організація процесу проектування як системоутворюючої діяльності, що відображає специфіку моделювання освітнього середовища загальноосвітньої школи. Це дало підстави стверджувати, що формування технологічної культури майбутніх учителів трудового навчання буде успішним, якщо:

‒ у них сформоване ціннісно-смислове відношення до технологічної культури як необхідного компонента їхньої професійної культури в цілому;

‒ вони мають різноманітний у змістовному, функціонально-рольовому плані досвід технологічної діяльності;

‒ навчання проектуванню здійснюється в декількох основних напрямках, і включає розвиток відповідних особистісних властивостей, оволодіння системою знань і способів професійної проектувальної діяльності;

‒ формування технологічної культури носить цілісний характер, що забезпечує повноту освоєння ними всіх етапів проектування;

‒ форми й методи формування технологічної культури спираються на їхній індивідуально-психологічні особливості педагогів, їхні професійно-особистісні потреби й запити.

Показано, що процес становлення технологічної культури вчителів – це безперервний, складний динамічний процес, що визначається передусім активністю самого педагога, його суб’єктною позицією. Тобто, основою процесу становлення технологічної культури є суб’єктна позиція майбутнього вчителя, що має особистісну значимість для цього процесу й результатів проектування, творча активність у проектній діяльності.

Доведено необхідність поетапного здійснення процесу формування технологічної культури на основі комплексного підходу до організації навчально-виховного процесу, єдності теоретичної й практичної підготовки й спрямованості на послідовний розвиток усіх компонентів проектної культури. Педагогічна взаємодія в цьому процесі розглядається як поєднання прийомів педагогічної підтримки (активізація, допомога, порада, консультація, співтворчість) з боку викладача, що забезпечує успішність засвоєння знань і вмінь у процесі роботи над проектом та дозволяє актуалізувати, і розвивати внутрішній потенціал особистості студента. У цьому випадку студент самовизначається в ціннісно-смисловій сфері, знаходячи особистісний сенс у проектуванні, що сприяє підвищенню його професійної й загальної культури.

Динамічна природа процесу становлення технологічної культури вчителя розглядається як поетапний перехід з одного стану в інший, що відрізняється своїми функціями у вирішенні завдань становлення особистості вчителя. У даному цілісному й безперервному процесі умовно виділяють три етапи (настановчий, проектувальний, продуктивний). Кожний компонент технологічної культури (проектна компетентність, гуманістичне відношення до педагогічного середовища, творчі якості й здібності особистості) на певному етапі наповнюється різним змістом, характеризується розвитком і формуванням системи відносин, особистісних якостей, а також засвоєнням знань, виробленням умінь і навичок.

Обґрунтовано, що в узагальненому вигляді технологічну культуру слід сприймати як рівень розвитку перетворювальної діяльності людини, яка визначається сукупністю досягнутих технологій матеріального й духовного виробництва і дає їй можливість ефективно долучатися до сучасних технологічних процесів на засадах гармонійної взаємодії з природою, суспільством і технологічним середовищем. У свою чергу технологічна культура, як складовий елемент професійно-педагогічної компетентності вчителя трудового навчання, – необхідний компонент творчої самореалізації та професійного самовдосконалення особистості майбутнього фахівця, глибокого та грамотного оволодіння основами освітньої діяльності, готовності до інновацій та новаторства.

Аналіз літературних джерел засвідчує, що наприкінці ХХ століття на етапі формування нового технологічного суспільства («суспільство знань»), технологічні знання й уміння стали визначальним ресурсом окремої особистості, підприємства та економіки в цілому. Як наслідок цього, показником грамотності й обізнаності визначилася технологічна культура. Усвідомлення такого факту стало причиною появи в навчальних планах загальноосвітніх навчальних закладів більшості розвинутих країн світу нової освітньої галузі «Технологія». Замінивши традиційне трудове навчання, «Технологія» стала обов’язковою для вивчення як майбутніми інженерами, програмістами, дизайнерами, так і менеджерами, економістами, юристами, лікарями тощо.

Необхідність розвитку технологічної культури школярів у процесі їх технологічної підготовки зумовлена тим, що сучасний технологічний розвиток впливає на перетворення природи, суспільства, людини, але й може викликати невиправдані трагічні наслідки для існування людської цивілізації. В подібній технологічній реальності набуває загострення етична проблема відповідальності людини за свої дії в технологічних ситуаціях і відношеннях, коли багато чого залежить від неї самої. Відчуття і усвідомлення відповідальності визначають розвиток технології, одночасно виступаючи їх важливим стимулом. Здатність людини взяти цю відповідальність на себе, обрати оптимальну лінію поведінки, передбачити не лише найближчі, але й віддалені наслідки своєї діяльності багато в чому залежать від її технологічної культури.

Технологічна культура, відповідаючи на запитання про те, що і як створює людська діяльність, виступає мірилом відношення людини до світу, її влади над природою. Культура визначає межі можливого і перспективного технологічного розвитку суспільства надалі.

В основі технологічної культури лежить перетворювальна діяльність людини, в якій знаходять прояв її знання, уміння і творчі здібності. Перетворювальна діяльність сьогодні проникає в усі сфери людського життя і діяльності – від промисловості й сільського господарства до медицини й педагогіки, дозвілля та управління.

У дослідженні технологічну культуру нами розглянуто в соціальному (широкому) і особистісному (вузькому) планах. В соціальному плані технологічна культура – це рівень розвитку життя суспільства на основі доцільної та ефективної перетворювальної діяльності людей, сукупність досягнутих технологій в матеріальному і духовному виробництві. В особистісному – технологічна культура – це рівень оволодіння людиною сучасними способами пізнання і перетворення себе і навколишнього світу.

Технологічна культура впливає на всі сторони життя людини і суспільства. По-перше, вона передбачає наявність у людини системи технологічних знань, умінь і особистісних якостей. Технологічні знання включають розуміння базових технологічних понять, уявлення про техносферу, способи перетворювальної діяльності, сучасні і перспективні технології виробництва і форм життєдіяльності людини тощо. Технологічні уміння – це освоєні людиною способи перетворювальної діяльності на основі набутих знань. До них відносяться уміння свідомо і творчо обирати оптимальні способи перетворювальної діяльності, швидко опановувати нові професії і технології, проектувати свою діяльність і передбачати її результати, проводити дизайн-аналіз, користуватися комп’ютером, здійснювати проектну діяльність, виконувати графічні побудови тощо. Технологічно важливі якості – це властивості людини, необхідні для успішного оволодіння перетворювальної діяльністю. До них можна віднести сформованість адекватного професійного самовизначення, працьовитість, різноманітність інтересів, гнучкість мислення, професійну мобільність, самостійність і компетентність, відповідальність, дисциплінованість, заповзятість, потреба в постійному вдосконаленні та ін.

Технологічна культура формує певний (технологічний) погляд на світ і виявляється в технологічному світогляді. Під технологічним світоглядом слід розуміти систему технологічних поглядів на природу, суспільство, людину і його мислення. Його основа – це глобальний, планетарний погляд на світ, що є єдністю біосфери, соціосфери, техносфери і ноосфери. В центрі цієї системи стоїть людина, яка своїм розумом повинна свідомо підтримувати рівновагу в світі.

Технологічний світогляд будується на положенні про те, що в основі суспільного розвитку лежить спосіб перетворювальної діяльності людей, а також рівень їх технологічної культури і суспільства. І в той же час технологічна культура є одним з найважливіших показників рівня розвитку суспільства, мислення і творчих здібностей людини.

Кожна людина повинна бути спеціально підготовлена до гармонійного співіснування і ефективного функціонування в інформаційно і технологічно насиченому світі. Жити у такому середовищі і не знати його особливостей дуже небезпечно і, навіть, злочинно. Цей факт сприяє здійсненню технологічної підготовки молоді, що передбачає формування у неї технологічної картини світу, ефективних способів перетворювальної діяльності, забезпечуючих гармонійну взаємодію людини з природним і технологічним середовищем які поліпшують якість її життя.

Складовою частиною технологічної культури є технологічне мислення, як розумова здатність людини до перетворювальної діяльності по створенню матеріальних і духовних цінностей для блага людини, суспільства, природного середовища, узагальнене й опосередковане віддзеркалення індивідом науково-технологічної сфери. Технологічне мислення направлене на пошук оптимальних засобів перетворення речовини, енергії та інформації в потрібний для людини продукт.

Технологічне мислення характеризується певними особливостями, зокрема:

1) воно спрямоване не стільки на пізнання навколишньої дійсності, скільки на зміну її на користь людини. Цільова установка пов’язана перш за все з пошуком відповіді на питання «Як?», а не на питання «Що?». Такий вид установки змістовніший і творчий, направлений на створення нового об’єкту або додавання йому нових інноваційних якостей;

2) знання повинні носити комплексний характер і мати пошуковий і перетворювальний аспекти;

3) провідне місце відводиться методам і засобам засвоєння і застосування нового навчального матеріалу. Особлива увага повинна приділятися таким сучасним методам пошуку вирішення різних завдань, як метод проектів, мозковий штурм, метод морфологічного аналізу і синтезу, метод сфокусованих об’єктів, функціонально вартісний аналіз, ігри, розумовий експеримент, дизайн виробів тощо;

4) припускає сформованість таких розумових дій, як уміння оцінювати власну діяльність і її результати на основі рефлексії, швидко переходити з одного рівня узагальнення на іншій, аналізувати і прогнозувати економічні, екологічні наслідки, будувати образ оптимального кінцевого результату цієї діяльності;

5) бути проектним і одночасно процесом узагальненого і опосередкованого пізнання дійсності, в ході якого людина використовує технологічні, технічні, економічні й інші знання для виконання проектів по створенню товарів або послуг від ідеї до її реалізації;

6) має дві основні тенденції. З одного боку висока швидкість змін, що відбуваються, сприяє виробленню мислення, спрямованого в майбутнє, а з іншого – перехід від технократичного до технологічного мислення спричиняє революцію самої особистості.

Одночасно спрямованість свідомості в майбутнє знижує відчуття відповідальності людини за сьогодення, тому необхідно постійно підвищувати її технологічну культуру.

Технологічна культура пов’язана з технологічною естетикою, тобто естетичним відношенням людини до засобів, процесу і результатів перетворювальної діяльності, яке виражається в дизайнерських знаннях, уміннях і здібностях перетворювати технологічне середовище за законами краси.

В умовах все більшого втручання людини в розвиток природних і соціальних процесів питання етики набуває нового значення. Основним завданням етики є оцінка відповідності дій окремої людини з погляду їх наслідків для «етичного партнерства». Ролі «етичних партнерів» раніше відводилися людині, а в умовах техногенного суспільства це коло значно розширилося.

У нових умовах творці сучасних технічних систем опинилися не в змозі передбачати наслідки власної перетворювальної діяльності, що підвищує відповідальність творців і споживачів цих систем до результату їх діяльності і вимагає формування у них технологічної етики.

Отже, підсумовуючи сказане, під технологічною культурою розуміємо рівень розвитку перетворювальної діяльності людини, виражений в сукупності досягнутих технологій матеріального і духовного виробництва і що дозволяє їй ефективно брати участь в сучасних технологічних процесах на основі гармонійної взаємодії з природою, суспільством і технологічним середовищем.

У третьому розділі «Теоретичні засади підготовки майбутнього вчителя трудового навчання до формування в учнів технологічної культури» визначено мету, завдання і принципи технологічної підготовки учнів у загальноосвітніх навчальних закладах України, розкрито можливості проектно-технологічної діяльності як основи формування технологічної культури школярів.

Аналіз сучасного середовища життєдіяльності людини засвідчує, що воно носить переважно штучний, рукотворний характер і може називатися технологічним. Виразником перетворюючої діяльності людини стали найрізноманітніші технології, які відображають сукупність способів і засобів праці, кваліфікацію працівників, розвиток інфраструктури. Сучасне технологічне середовище характеризується різноманітністю технічних засобів і технологій, які за своєю сутністю і призначенням дозволяють забезпечити гарантоване отримання необхідного продукту праці відповідно до заданих цілей діяльності. Характер технічної оснащеності суспільства і наявних технологій у їх сукупності відображають рівень інтелектуального, духовного потенціалу суспільства, можливості самореалізації кожної людини. Тому підростаючому поколінню необхідно засвоювати знання про сутність технологічних перетворень навколишньої дійсності.

Практичне засвоєння технологічних закономірностей перетворюючої діяльності, оволодіння способами, засобами і культурою праці, професійне самовизначення може здійснюватись тільки за наявності в структурі загальної середньої освіти відповідної самостійної освітньої галузі. Ця галузь покликана забезпечувати формування культури праці, технічної культури, практичних знань і вмінь, що відображають поширені способи, засоби, процеси, результати і наслідки пізнання, застосування, отримання або перетворення об’єктів природного, штучного і соціального середовища, чого не забезпечує жодний інший напрямок загальної освіти.

Така освітня галузь як «Технологія» має місце у Базовому навчальному плані загальноосвітньої школи України і реалізується головним чином у навчальному предметі «Трудове навчання». Державний стандарт освітньої галузі визначає, що її головна мета полягає у формуванні технічно, технологічно і комп’ютерно освіченої особистості, підготовленої до життя й активної трудової гуманістичної і природовідповідної перетворюючої діяльності в умовах сучасного високотехнологічного інформаційного суспільства. Характерною рисою оновленого змісту трудового навчання стала його особистісна орієнтація. Свідченням цього є назва змістових ліній, покладених в основу Державного стандарту: 1) людина в технічному середовищі; 2) технологічна діяльність людини; 3) соціально-професійне орієнтування людини на ринку праці; 4) графічна культура людини; 5) людина й інформаційна діяльність; 6) проектна діяльність людини у сфері матеріальної культури. Реалізація цих змістових ліній передбачає організацію трудового навчання на основі проектно-технологічного підходу.

«Технологія» – це освітня галузь, в основі якої лежить предметно-перетворювальна діяльність людини в матеріальному світі, спрямована на створення навчального середовища, для розкриття й розвитку в учнів здібностей в особистісно-зорієнтованій сфері проектування та виготовлення виробів і ознайомлення в процесі роботи з різними матеріалами, інформацією й іншими ресурсами відповідно до потреби творчої ідеї учнів. Ефективність технологічної освіти визначається рівнем технологічної культури, адекватним професійним самовизначення випускників школи.

Сучасний розвиток трудового навчання ґрунтується на таких теоретико-методологічних засадах: 1) проблема формування творчої особистості багато десятиліть є предметом уваги педагогів усього світу. Проте, поряд із багатьма іншими якостями школа повинна сформувати в учнів потребу в самостійній творчій діяльності. Надзвичайно великого значення цьому надавали вітчизняні педагоги, завжди ставлячи в центрі вирішення проблеми залучення учнів до трудової діяльності; 2) зміна освітніх парадигм у нашій країні передбачає, що мета розвитку дитини є провідною по відношенню до цілей засвоєння змісту, який, у свою чергу, є лише засобом її розвитку; 3) теорія розвитку змісту освіти свідчить як мінімум про дві детермінанти, які визначають зміст освіти: інваріантно-діяльнісні сторони особистості і генеральні галузі наукового знання. Перетворюючій діяльності з матеріальними об’єктами відповідають практичні науки, а їм, у свою чергу, повинен відповідати навчальний предмет, або освітня галузь у навчальному плані, інтерактивна за своєю суттю; 4) склалася нова галузь філософії – філософія технології. Тут можна виділити декілька основних напрямів. По-перше, це дихотомія «технологія-техніка» (у англомовних країнах – це філософія технології, у німецькомовних – філософія техніки). По-друге, це інженерна філософія технології (або парадигма «технологія як прикладна наука»); 5) формується нова галузь наукового знання – технологічні знання, які є рядоположними з природничо-науковими знаннями. Існують різні підходи до класифікації технологічних знань. Найбільш розповсюджений – за рівнем генералізації: на одному кінці спектра перебувають систематизовані й формалізовані знання інженерів, на іншому кінці – приховані знання ремісників.

Ринкові відносини також серйозно вплинули на формування концепції технологічної освіти. Орієнтація на споживача, на ринок, на покупця, а не на усереднену людину – важливі і невід’ємні риси технологічної підготовки.

Об’єктивна необхідність технологічної освіти обумовлена тим, що практика політехнічної, трудової й професійної підготовки школярів, яка склалась на сьогодні, безсистемно поділений по навчальних предметах практичний матеріал у вигляді прикладів із життя не дозволяє в повному обсязі реалізувати принципи системності й цілісності. Загальноосвітні предмети мають невелику технологічну спрямованість. Розрізнені шкільні навчальні предмети не можуть у повному обсязі забезпечити розвиток в учнів технологічного світогляду й мислення, сформувати в них уявлення про технологічні процеси на мега-, макро-, меза- та мікрорівнях, показати загальне значення технологій. Тому технологічна освіта передбачає перехід від предметного до проблемно-орієнтованого навчання. Школа потребує інтегрованих галузей знань, побудованих на міжпредметній основі.

Проектно-технологічна діяльність, покладена в основу трудового навчання, найбільш придатна для реалізації в ньому особистісно-орієнтованого підходу. Це нова педагогічна технологія, що являє собою можливу альтернативу традиційній класно-урочній системі. Необхідність застосування проектно-технологічної діяльності в сучасній шкільній освіті зумовлена очевидними тенденціями в освітній системі до більш повноцінного розвитку особистості учня, його підготовки до реальної діяльності. Вона забезпечує не лише міцне засвоєння навчального матеріалу, але й інтелектуальний і моральний розвиток учнів, їхню самостійність, доброзичливість до вчителя й однолітків, комунікабельність, бажання допомогти іншим.

Доведено, що творчу проектно-технологічну діяльність школярів у процесі трудового навчання слід розглядати як інтегративний вид діяльності з метою створенню виробів чи послуг, що мають об’єктивну чи суб’єктивну новизну і особисту чи суспільну значимість.

Найчастіше проектно-технологічну діяльність розглядають як обґрунтовану і сплановану заздалегідь творчу навчально-трудову діяльність, яка передбачає обґрунтування, планування, розроблення конструкції, технології, виготовлення й реалізацію об’єктів проектування. Вона спрямована на формування в учнів певної системи творчо-інтелектуальних та предметно-перетворювальних знань і вмінь. Процес здійснення проектної технології передбачає застосування сукупності дослідницьких, пошукових, творчих за своєю суттю методів, прийомів, засобів. Таким чином, суть проектної технології полягає в тому, аби стимулювати інтерес учнів до певних проблем, що передбачають володіння знаннями, а також через проектну діяльність, яка передбачає вирішення однієї або цілої низки проблем, показати практичне застосування набутих знань.

Проектно-технологічна діяльність дає можливість реалізувати варіативність у змісті трудової підготовки, тобто уникнути жорсткої регламентації наповнення змісту навчальної діяльності учнів. У разі правильного спрямування діяльності учнів, виконання творчих проектів набере рис справжньої продуктивної праці, позбавленої формалізму і вимушеного виконання робіт, що не завжди були зрозумілими учням.

Проектно-технологічна діяльність передбачає, що освітня галузь «Технологія» має бути інтегративною, яка синтезує в собі наукові знання з математики, фізики, хімії, біології, дизайну, економіки, основ правознавства і показує їх прояв у роботі промисловості, сільського господарства, енергетики, транспорту, зв’язку, будівництва, сфери надання послуг, ведення домашнього господарства, культури побуту й інших напрямків діяльності людини. Це в свою чергу сприяє посиленню мотивації учнів до вивчення інших загальноосвітніх предметів.

У процесі дослідження вдосконалено структурно-функціональну модель проектно-технологічної діяльності учнів на уроках трудового навчання, яка є сукупністю педагогічних компонентів, що виконують специфічні функції і перебувають у взаємозв’язку.

Залучення учнів до проектно-технологічної діяльності вимагає суттєвого вдосконалення системи технологічної підготовки майбутнього вчителя трудового навчання. Технологічна підготовка майбутнього вчителя трудового навчання у нашому дослідженні визначена як процес і результат активного набуття студентом технологічних знань, умінь, навичок і особистісних якостей з метою формування технологічної культури учнів, що виражається готовністю до творчої і гармонійної перетворювальної діяльності на науковій основі.

Серед основних завдань підготовки майбутнього вчителя трудового навчання до формування в учнів технологічної культури визначено: формування особистої технологічної культури (технологічного світогляду, технологічної культури, технологічного мислення, культури праці, взаємин, дизайнерських якостей); формування практичної готовності до творчої і гармонійної перетворювальної діяльності (технологічні знання, уміння і навички), навчання учнів технологічній грамотності, умінню спілкуватися з сучасними засобами праці; підготовка до адекватного професійного самовизначення, планування своєї соціально-професійної кар’єри; виховання активної життєвої позиції, готовності до конкурентної боротьби на ринку праці, здатності активно включитися в систему ринкових відносин, озброєння основами підприємницької діяльності; розвиток творчих здібностей, навчання проектної діяльності, графічній і комп’ютерній грамотності; формування екологічної культури в творчій перетворювальної діяльності; виховання самостійності, активності, завзятості і наполегливості, заповзятливості, уміння планувати своє життя й об’єктивно його оцінювати.

Аналіз наукової літератури і власні дослідження дали підстави виокремити принципи технологічної підготовки майбутнього вчителя трудового навчання.

1. Цілісність технологічної підготовки забезпечується єдністю розвитку, виховання і навчання студентів; загальністю процесів перетворення одиничного і особливого в загальне і навпаки на мега-макро-меза-мікровнях; цілісністю уявлення про способи перетворювальної діяльності, що включає знання про засоби, предмети, технології і результати цієї діяльності; єдністю опредмечувания і розпредмечування знань, індукції і дедукції, аналізу і синтезу, логічного і емоційного в процесі навчання, теоретичних і практичних занять.

2. Принцип кулътуродоцільності. Відповідно технологія є однією з головних культурних детермінант нашого часу, фундаментальною частиною загальної культури, тому парадигмою освіти є технологічна культура, яка впливає на зміст, форми і методи навчання молоді. Освіта повинна бути спрямована на формування технологічного світогляду і мислення, технологічної етики і естетики.

3. Природодоцільність технологічної підготовки означає перш за все необхідність включення в її зміст екологічного аспекту, пов’язаного з формуванням у людини відношення до природи як до «етичного партнера», щоб забезпечити екологічно стійкий розвиток суспільства. Цей принцип обумовлює також необхідність включення в зміст технологічної підготовки валеологічного компоненту, направленого на формування у молоді валеологічної культури і здорового способу життя.

4. Принцип інтегративності технологічної підготовки обумовлений багатоаспектністю і складністю поняття «Технологія», яке є соціально-філософською, культурологічною, психолого-педагогічною категорією і галуззю наукових знань.

Структурна інтеграція технологічної підготовки полягає в тому, що вона синтезує знання з природничонаукових і суспільно-гуманітарних дисциплін. Функціональна інтеграція виражається в тому, що технологічна освіта показує способи практичного застосування наукових знань в процесі творчої перетворювальної діяльності людини, а також сприяє формуванню у студентів таких інтегральних якостей, як професійна компетентність, професійна мобільність, заповзятливість тощо. Ці якості дозволяють людині успішно функціонувати в умовах технологічно насиченого світу, що змінюється.

5. Технологія є універсальним способом діяльності, що включає проектування і виготовлення виробу. Тому провідним принципом технологічної підготовки є її проектність. Творча проектна діяльність (а не знання, уміння, навички) стає основною одиницею технологічної підготовки.

Проектна діяльність студентів орієнтована на сучасну дидактичну систему яка характеризується тим, що навчання, виховання і розвиток забезпечують цілісність педагогічного процесу.

6. Для технологічної підготовки характерний принцип модульної побудови змісту навчання, який полягає в розробці повчальних блоків-модулів. У змісті технологічної підготовки є модулі, які складають ядро відповідно до державного освітнього стандарту. Крім того, до змісту технологічної підготовки включені варіативні модулі, які відповідно до базисного навчального плану, можуть вивчатися як обов’язкові дисципліни за вибором, або на факультативних, індивідуальних і групових заняттях.

7. Ціннісна орієнтованість технологічної підготовки полягає у виділенні пріоритетів і наскрізних (пріоритетних) ліній змісту цієї освіти. У технологічній підготовці повинен бути забезпечений пріоритет: способу над результатом навчальної діяльності; практичного застосування знань над їх придбанням, практичній діяльності над теоретичною; розвитку над навчанням і вихованням учнів; активних, продуктивних методів над інформаційно-репродуктивним навчанням; самостійній творчій навчальній діяльності (учіння) над викладанням.

8. Інформативність технологічної підготовки обумовлена зростанням ролі інформації в навчанні і вихованні. Ця інформація необхідна для: забезпечення зворотного зв’язку, отримання оперативної інформації про результати процесу навчання; індивідуалізації темпу навчання; забезпечення тих, що навчаються необхідною інформацією з метою формування картини сучасного науково-технологічного світу.

Ефективність технологічної підготовки значно підвищується, якщо в сукупності дотримуватимуться виділених вище принципів.