Замовити дисертацію Педагогическое наследие и просветительская деятельность Е. Маркова (1835-1903 гг.) :

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, розкрито наукову новизну та практичну значущість одержаних результатів, схарактеризовано методи дослідження, висвітлено дані щодо апробації й упровадження результатів; подано інформацію про публікації автора та структуру дисертаційної роботи.

Перший розділ – „Історико-теоретичні основи вивчення педагогічної спадщини та просвітницької діяльності Є. Маркова” – присвячено історіографічному аналізу досліджуваної проблеми, схарактеризовано використані в роботі джерела, проаналізовано життєдіяльність Є. Маркова, виокремлено провідні чинники становлення та формування світогляду педагога, публіциста, просвітянина, проаналізовано напрями та зміст діяльності на різних етапах, розкрито його роль у розвитку системи освіти Таврійської, Тульської та Воронезької губерній, досліджено погляди Є. Маркова на педагогічні ідеї представників вітчизняної культурної еліти.

Аналіз наукової літератури дозволив дійти висновку, що спеціальні дослідження, присвячені педагогічній і просвітницькій спадщині Є. Маркова в галузі гімназійної освіти, відсутні, це пояснюється новизною теми дослідження. До вивчення творчої спадщини педагога вперше звернулися наприкінці ХХ століття В. Аміньєва, І. Баскевич, С. Либрович, О. Люсій, Л. Маршал, Н. Михайлівська, А. Маркевич, А. Непомнящий, Д. Прохоров. Основну інформацію джерел (архівні матеріали) почерпнуто в фондах Центрального архіву Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь) і Російського державного архіву літератури та мистецтва (м. Москва), що дають уявлення про життєві та громадянські позиції Євгена Маркова, систему родинного виховання, напрями громадсько-просвітницької діяльності; його педагогічні ідеї; висвітлюють малодосліджені аспекти життєдіяльності педагога.

У розділі простежено основні віхи життя та творчості Є. Маркова, виявлено чинники, що впливали на формування світогляду, становлення особистості педагога, просвітянина, літератора, громадського діяча: сім’я, освіта в Курській і Харківській гімназіях, Харківському імператорському університеті; науково-культурне та духовно-просвітницьке середовище, спілкування з представниками передової суспільно-політичної та педагогічної думки.

Із позицій системно-історичного підходу визначено, обґрунтовано й охарактеризовано основні етапи педагогічної та просвітницької діяльності Є. Маркова: I етап – початок педагогічної діяльності: викладання в Тульській чоловічій гімназії (1859–1862 рр.); II етап – робота на посаді інспектора гімназій Тульської губернії при Міністерстві освіти (1862–1865 рр.); III етап (кримський етап) – робота на посту директора Сімферопольської чоловічої казенної гімназії та народних училищ Таврійської губернії (1865–1870 рр.); IV етап – науково-педагогічна й адміністративно-управлінська діяльність (1870–1887 рр.); V етап – добродійна та громадська діяльність (1888–1903 рр.).

На основі всебічного аналізу документальних джерел доведено, що діяльність Є. Маркова була багатовекторною та різноплановою, включала такі напрями: педагогічний, літературний, краєзнавчий, науковий, громадський, просвітницький, добродійний. До провідних напрямів педагогічної та просвітницької діяльності Є. Маркова відноситься:

– безпосередньо педагогічна: викладання дисциплін природознавчого циклу в Тульській чоловічій казенній гімназії, Сімферопольській чоловічій казенній гімназії та Сімферопольській жіночій казенній гімназії; читання публічних лекцій у Таврійській, Курській і Воронезькій губерніях;

– організаційно-педагогічна: діяльність на посту інспектора Тульської гімназії, робота в Міністерстві народної освіти, виконання обов’язків директора Сімферопольської казенної чоловічої гімназії та народних училищ Таврійської губернії; робота в Комісії з питань освіти інородців Таврійської губернії;

– науково-методична: розробка навчальних планів, методичних рекомендацій із викладання різних дисциплін, розробка та впровадження „Положення про тьюторство”, підготовка та проведення методологічних семінарів для викладачів Сімферопольської гімназії, написання статей, присвячених проблемам навчання та виховання.

Систематизація й узагальнення творчої спадщини Є. Маркова в її динаміці на основі історико-структурного методу дозволили простежити становлення його світогляду від російського лібералізму до монархізму. Аналіз літературного доробоку Є. Маркова свідчить, що він, як представник російського лібералізму, виступав за: позитивність процесу європеїзації Росії стосовно реформування системи освіти та підвищення рівня обізнаності всіх прошарків суспільства; значущість русифікації як розв’язання проблеми освіти національних меншин; ставлення до дворянства як найбільш освіченого верства, за яким зберігалася головна роль в управлінні всіма процесами в державі. Водночас, незважаючи на ліберальні тенденції, Є. Марков був переконаним монархістом, виступав за необхідність збереження самодержавства на околицях Російської Імперії, в тому числі й у сфері освіти; розглядав земства як засіб практичного здійснення необхідного для держави єднання царя з народом.

Аналізуючи релігійні погляди, відбиті в творчій спадщині педагога, можна визначити той факт, що релігійні погляди педагога змінювалися від ідеалізму до елементів матеріалізму; виявляв індиферентне ставлення до інституту релігії, що було властиве в цілому ліберальному світогляду другої половини XIX століття; пізніше надавав релігії важливе значення у вихованні підростаючого покоління як морального кодексу поведінки. Доведено, що Є. Марков був добре обізнаний із іншими релігіями, зокрема магометанською, що дозволяло йому ефективно розв’язувати проблемні питання з урахуванням принципу толерантності в організації системи освіти для національних меншин.

Виявлено, що Є. Марков був не лише творцем власних педагогічних творів та ідей, він активно досліджував і творчі здобутки багатьох, важливих для розбудови народної освіти відомих вітчизняних педагогів, письменників, громадських діячів, а саме – Ф. Достоєвського, М. Пирогова, О. Пушкіна, Л. Толстого, І. Тургенєва, прагнув здійснити аналіз їхніх думок і визначити ті ідеї, які були найбільш актуальними для тогочасної народної школи, мотивуючи можливості активного їх використання для вдосконалення системи гімназійної освіти.

Доведено, що одним із напрямів просвітницько-педагогічної діяльності Є. Маркова була літературно-публіцистична, літературно-краєзнавча. Працюючи у відомих мистецько-культурних і педагогічних періодичних виданнях, а саме: „Журнал Министерства народного „Отечественные записки”, „Русский вестник”, „Вестник Европы”, „Голос”, „Одесский вестник”, „Дело”, „Русская речь”, „Русь”, „Русский взгляд”, „Новое время”, „Труды Воронежской ученой архивной комиссии”, „Филологические записки”, „Кавказ”, висвітлював проблеми гімназійної освіти, виховного процесу в навчальних закладах, поширення освіти серед представників різних національностей, становлення жіночої освіти. Своє літературне призначення Є. Марков вбачав в просвіті широкого кола читачів. Його книги нарисів і подорожей популярно знайомили освічену публіку із загальною картиною найцікавіших місць, із історією та побутом численних і украй цікавих народностей. Він адресував свої тексти обізнаній більшості, мислячому читачеві, розуму та серцям, яким у всіх обставинах дороге мистецтво і знання.

На основі вивчення літературно-публіцистичної спадщини Є. Маркова виявлено його освітньо-виховні ідеї, а саме: критика шкільної науки того часу, догматичної, формальної, схоластичної („История старой болезни”, 1877; „Грехи и нужды нашей средней школы ”, 1900; „Живая душа” в школе. Мысли и воспоминания старого педагога”, 1900; „Учебные годы старого барчука (рассказы из прошлого)”, 1901); необхідність національної спрямованості освіти та виховання для представників різних народів і національностей („Очерки Крыма”, 1902, „Очерки Кавказа”, 1887; „Материалы по вопросу образования крымских татар, извлеченные из дел Таврической дирекции училищ и других, местных источников директором Таврических училищ Марковым”, 1869.); виховання шанобливого ставлення дітей і молоді до традицій свого народу, історії, мови, природи („Берег моря”, 1879; „На своей борозде // Русский вестник ”, 1896 „О русском люде и русаком быте. Путевые мечты”, 1877; („Очерки Крыма”, 1902, „Очерки Кавказа”, 1887; „Россия в Середней Азии”, 1901), які впроваджував під час безпосередньої педагогічної діяльності.

Окрім літературно-просвітницької діяльності Є. Марков займався громадською діяльністю: працював губернським голосним, потім головою Щигровської земської управи повіту Курської губернії, членом місцевої селянської присутності. Будучи головою земської управи, займався питаннями розвитку шкільної та лікарняної справи в Щигровському повіті; піклувався про поліпшення селянського побуту; Євген Львович на початку 1870-х років у Курську заснував реальне училище й учительську земську школу. У Воронежі він вступив на державну службу: став керівником воронезького відділення державного дворянського земельного банку та відділення селянського поземельного банку. За участі Є. Маркова у Воронежі створено „Спілку сприяння народній освіті” й Особливу комісію з устрою губернського музею; Губернську статистичну комісію та Вчену архівну комісію (Є. Марков очолював Воронезький статистичний комітет із 1891 по 1903 роки; будучи засновником створення Воронезької архівної комісії в 1900 році, був її першим головою); Раду опікування про сліпих і гурток любителів малювання.

Зроблено висновок, що педагогічна, просвітницька, літературно-просвітницька та літературно-краєзнавча спадщина Є. Маркова, що складає більш ніж 50 праць, дозволили йому отримати визнання та зайняти почесне місце серед видатних діячів другої половини ХІХ століття.

Другий розділ – „Науково-педагогічна та просвітницька діяльність Є. Маркова в контексті освітніх реформ другої половини ХІХ століття” – присвячено аналізу педагогічної, науково-педагогічної, просвітницької та літературно-краєзнавчої діяльності Є. Маркова в контексті освітніх реформ другої половини ХІХ століття, виявлено та схарактеризовано основні напрями педагогічної, просвітницької діяльності; загальнопедагогічні погляди й освітньо-виховні ідеї стосовно реформування системи середньої освіти, розкрито навчально-виховний потенціал педагогічної спадщини Є. Маркова, обґрунтовано його внесок у розвиток сучасної школи.

Ретроспективний аналіз архівних документів і літературних джерел дав можливість визначити зміст педагогічної та просвітницької діяльності Є. Маркова, а саме: педагогічна діяльність у Тульській казенній чоловічій гімназії на посаді вчителя географії; адміністративно-організаційна та педагогічна діяльність на посту директора Сімферопольської чоловічої казенної гімназії та народних училищ, діяльність у спеціальній комісії з питань освіти інородців у Таврійській губернії.

Виявлено, що тульський період Є. Маркова пов’язаний із його становленням як прибічника реформування системи середньої освіти з позиції демократичного стилю на тлі ліберальної течії другої половини ХІХ століття в Росії. З’ясовано, що в цей період діяльності педагог-просвітянин наголошував на необхідності вдосконалення системи народної освіти. Це визначило основні положення полеміки Є. Маркова з Л. Толстим: право одного покоління втручатись у виховання іншого; обов’язок вищих класів керувати народною освітою; школа має бути підпорядкована сучасним історичним умовам і відповідати потребам сучасного суспільства; прийняття ліберального стилю виховання як найбільш ефективного.

Є. Марков не згоден із визначенням освіти, яке наводить Л. Толстой; вважає, що школи не можуть і не повинні бути відірвані від історичних умов; доводить, що сучасні школи набагато більше відповідають умовам і потребам сьогодення, ніж середньовічні; виступає прихильником демократичного виховання як ефективного; відкидає повну свободу виховання, вважаючи повну свободу шкідливою й неможливою; припускає, що устрій Яснополянської школи суперечить переконанням Льва Миколайовича Толстого.

Схарактеризовано напрями адміністративно-організаційної та педагогічної діяльності Є. Маркова на посту директора Сімферопольської чоловічої казенної гімназії та народних училищ Таврійської губернії: реформування структури, змісту навчально-виховного процесу Сімферопольської чоловічої казенної гімназії; розвиток жіночої освіти в Таврійській губернії; реорганізація реальних і ремісничих училищ.

Аналіз діяльності Є. Маркова в Сімферопольській чоловічій казенній гімназії дає змогу виділити декілька напрямів, за якими здійснювалась його педагогічна діяльність:

1. Організаційний і матеріально-технічний: відкриття паралельних класів, підготовчого класу та землемеро-таксаторських класів; відновлення пансіону при гімназії, татарського відділення; поліпшення бібліотечного фонду й обладнання кабінетів; будівництво церкви на території гімназії.

2. Навчально-методичний: розробка та прийняття нового статуту гімназії, а саме програм викладання дисциплін у гімназії; видання методичних рекомендацій із російської мови, арифметики, геометрії, географії, історії, Закону Божого для викладачів гімназії; підготовка екзаменаційної документації для підсумкової атестації випускників; проведення щомісячних педагогічних зборів-практикумів.

3. Виховна робота: розробка положення та методичних рекомендацій за системою тьюторства; підготовка й упровадження „Кодексу гімназиста” та чіткої системи стягнень і покарань за порушення навчальної дисципліни, правил поведінки, проживання в пансіоні.

Аналізуючи зміни в контингенті гімназистів у період діяльності Є. Маркова, можна охарактеризувати його роботу як позитивну за такими напрямами: прагнення збільшувати чисельність гімназистів, проте не просто ірраціональним набором без надання повноцінних умов, а за рахунок постійного поліпшення матеріальної бази; турбота про доступність середньої освіти незалежно від походження та віросповідання; забезпечення ефективності та якості підготовки випускників за рахунок реформування статуту гімназії та навчально-виховного процесу.

Зазначено, що науково-теоретичні положення та методичні напрацювання Є. Маркова, його рекомендації з організації виховного процесу в кримських гімназіях є значним внеском у вітчизняну педагогіку. Зокрема його заслугою є розробка та впровадження інституту тьюторства; обґрунтування вимог до особистості тьюторів, їхніх прав та обов’язків; розробка методичних рекомендацій щодо змісту, форм і методів роботи тьюторів, що не тільки покращило виховний процес, але й підвищило статус класних наставників.

Проведене дослідження доводить, що в період діяльності Є. Маркова на посту директора училищ Таврійської губернії особливу увагу приділено розвитку жіночої освіти в губернії, а саме: відкрито 5 жіночих навчальних закладів (Двокласне жіноче училище (Севастополь, 1869), Жіноче училище 3-ого розряду (Євпаторія, 1869), Жіночу гімназію Феодосії (Феодосія, 1866), Приватний жіночий пансіон пані Ветошнікової (Сімферополь, 1866), Сімферопольську казенну жіночу гімназію (Сімферополь, 1871)); розроблено програму та навчальний план для Сімферопольської жіночої казенної гімназії; розроблено та впроваджено систему тьюторства у виховний процес жіночої гімназії; постійне піклування про поліпшення її матеріально-технічної бази. Є. Марков обіймав посаду члена опікунської ради й викладача географії в Сімферопольській казенний чоловічий гімназії та Сімферопольській жіночій казенний жіночій гімназії.

У розділі зазначено, що важливу увагу у власній творчій спадщині Є. Марков приділяв освіті кримських татар, підкреслено особливу роль його в цьому напрямі: ґрунтовний аналіз і систематизація даних про стан і особливості освіти татар у Таврійській губернії; збір матеріалів для вивчення питання про освіту кримських татар; активна участь у Комісії з питань освіти національних меншин та розробка Проекту поширення освітньої частини серед кримських татар; створення та розробка навчальної частини Сімферопольської татарської вчительської школи; відкриття підготовчого класу й окремого пансіону для татар при Сімферопольській чоловічій казенній гімназії.

Є. Марков вважав винятково важливим створити систему виховання відповідно до національних традицій народу, саме тому в гімназіях він розвивав ідеї народної, краєзнавчої освіти та виховання, виступаючи за формування любові молодого покоління до своєї вітчизни. Відстоював необхідність уведення в навчальний процес закладів освіти знань із краєзнавства, оскільки вважав, що подібні зміни дозволяють розв’язати комплекс навчально-виховних завдань: виховання почуття поваги до рідного краю, народу; відповідальності за майбутнє своєї країни.

Доведено, що в науково-педагогічному доробку Є. Маркова важливе місце відведено ролі, меті, змісту та завданням гімназійної освіти, провідним ідеям щодо вдосконалення народної освіти; розширення громадської й освітньої діяльності закладів освіти; підвищення кваліфікації вчителів, використання новітніх методів навчання, свобода творчості, необхідність державної підтримки вчителів. Євген Львович, без перебільшення, є одним із фундаторів національної школи в Україні. Педагогічній спадщині Є. Маркова, що відображена в його творах, належить помітне місце у вітчизняній педагогічній думці, оскільки йому вдалося не лише довести необхідність реформування народної школи, а й концептуально обґрунтувати та методично розробити власні ідеї гуманістичного навчання та виховання особистості дитини.

Аналіз педагогічного доробку Є. Маркова довів, що він був прибічником народної школи, виступав за тісний взаємозв’язок науки та практики. В сучасних умовах визначення стратегії національної освітньої політики, пошуку шляхів реалізації мети щодо підвищення якості навчально-виховного процесу в закладах освіти, формування професіоналізму вчителя педагогічні ідеї Є. Маркова набувають особливої актуальності, а його науково-педагогічна спадщина може впливати на ефективність сучасних перетворень в освіті України в силу її актуальних і концептуальних ознак.