ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ДО УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОФЕСІЙНОГО РІВНЯ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ В УМОВАХ БЕЗПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження; схарактеризовано методи дослідження, висвітлено наукову новизну, практичну значущість одержаних результатів, відомості про апробацію результатів; подано інформацію про публікації автора та структуру дисертаційної роботи.

У першому розділі – „Теоретико-методологічні основи формування готовності майбутніх учителів до вдосконалення професійного рівня в умовах безперервної освіти” – визначено особливості становлення та розвитку феномену готовності із удосконалення професійного рівня на етапі навчання у вищому навчальному закладі.

Теоретичний аналіз досліджень із означеної проблеми дозволив уточнити сутність таких понять: „готовність”, „формування”, „безперервна освіта”, „компетентність”, „навчальна діяльність”, „удосконалення”; схарактеризувати загальні структурні та функціональні основи готовності майбутніх учителів до вдосконалення професійного рівня.

Методологічну основу дослідження визначають діяльнісний і компетентнісний підходи. Діяльнісний підхід до проблем професійного навчання (Б. Бадмаєв, Л. Виготський, П. Гальперін, В. Давидов, Д. Ельконін, І. Зимня, А. Кіктенко, О. Леонтьєв, Л. Лузіна, В. Лозова, Є. Машбіц, Н. Мисліцька, А. Міночкін, В. Моляко, О. Пєхота, І. Підласий, Л. Проколієнко З. Решетова, С. Рубінштейн, В. Столін, Б. Сусь, Н. Тализіна, Л. Фрідман та інші) відповідає суті професійної освіти у вищій школі.

Поєднання методологічних можливостей діяльнісного та компетентнісного підходів є надзвичайно продуктивним методом науково-педагогічного дослідження, дозволяє на високому рівні дослідити теоретичні й організаційні засади формування готовності майбутнього педагога до вдосконалення професійного рівня. Дослідження засвідчило правильність обраної методологічної бази та ресурсну невичерпність діяльнісного та компетентнісного підходів для вивчення педагогічного процесу підготовки майбутніх учителів до вдосконалення професійного рівня, їхнього подальшого саморозвитку. Основна ідея компетентнісного підходу – здатність студента мобілізуватися на оволодіння знаннями, вміннями, досвідом і способами професійної діяльності. Діяльність є там, де існує внутрішній мотив, бажання та готовність майбутнього вчителя виконувати ту чи іншу роботу. Навчальна діяльність студентів – один із видів діяльності, спрямований на засвоєння знань, оволодіння вміннями, навичками самостійно вчитися, застосовувати отримані знання на практиці, тобто розвиватися. На відміну від трудової, навчальна діяльність не забезпечує виробництва матеріальних і духовних цінностей, вона сприяє засвоєнню людиною суспільного історичного досвіду у вигляді знань, узагальнених способів дії, без чого неможливе ні відтворення, ні примноження цінностей і ресурсів людського існування. Змістом навчальної діяльності виступають теоретичні знання, оволодіння якими за допомогою цієї діяльності розвиває основи теоретичної свідомості та мислення майбутніх учителів, а також творчо-особистісний рівень здійснення практичних видів діяльності.

Досліджено основні поняття категоріальної бази професійної компетентності майбутнього педагога. На разі існують різні дефініції терміна „компетентність”, різноманітні погляди та підходи щодо розуміння значення компетентності в умовах глобалізованої освіти (В. Алфімов, В. Андрущенко, І. Бех, І. Волощук, І. Єрмакова, В. Кремень, В. Крижко, Г. Нессен, Т. Осипова, Є. Павлютенков, О. Савченко, І. Сіданіч, Л. Сохань).

Нами визначено категорію „компетентність” як інтегративну якість, що виявляється в здатності до педагогічної діяльності, готовності виконувати різноманітні професійні функції на основі гармонійного поєднання особистісних і базових професійних якостей, що забезпечують високу результативність фахової діяльності та постійне підвищення професійного рівня.

Під компетентнісним підходом розуміється методологічна основа опису й оцінювання феномену професіоналізму, що ґрунтується на врахуванні знань, умінь, навичок, а також особистісних якостей, які дають змогу особистості реалізувати професійний потенціал на практиці.

Неперервна освіта – це процес особистісного, соціального та професійного розвитку педагога протягом життя, що здійснюється з метою вдосконалення якості його життя. Досліджено роль безперервної освіти як провідної умови формування готовності майбутніх педагогів до вдосконалення професійного рівня (Л. Бабенко, Б. Гершунський, С. Гончаренко, Г. Гребенюк, Т. Десятков, А. Добридень І. Зязюн, Т. Кіндюх, Н. Ничкало, В. Нікітенко, В. Олійник, Н. Протасова, С. Сисоєва, Л. Сігаєва, В. Федяєва). Процес безперервної освіти майбутнього педагога є багатозначним поняттям: підвищення кваліфікації, післядипломна освіта, курсова перепідготовка, стажування, методична діяльність із створення авторського портфоліо, самоосвіта особистості.

Досліджено форми безперервної освіти, визначено основні вимоги до них: варіативність, динамічність, гнучкість, урахування умов і соціальної ситуації, потреб (або відсутності такої потреби в кадрах, того або іншого напряму підготовки / спеціальності); збереження основного методологічного ядра, орієнтованого на вимоги до професії і професіограми; інтереси особистості; потреби суспільства.

Успішність безперервної освіти забезпечується через механізми наступності та взаємозв’язку всіх ланок системи освіти; навчання самостійному пошуку необхідних знань, набуття вмінь і навичок, розвитку вмінь самоаналізу, самоконтролю, саморегуляції, самокорекції; забезпечення ефективної самоосвіти на всіх етапах життєвого шляху майбутнього педагога; інтересу до науково-педагогічної діяльності, вміння систематизувати набуті знання; підвищення професійної компетентності тощо.

Дослідженню поняття „готовність” у психолого-педагогічній літературі присвятили свої роботи Б. Ананьєв, П. Атутов, А. Вайсбург, В. Васенко, Ю. Васильєв, Ю. Гільбух, П. Горностай, Т. Іванова, Л. Ковальова, Л. Кондрашова, С. Корнієнко, А. Кочетов, О. Кривильова, В. Крутецький, М. Левченко, В. Моляко, С. Ніколаєва, Р. Пєнькова, К. Платонов, С. Рубінштейн, В. Сластьонін, Д. Узнадзе, А. Яблонський. Установлено, що готовність майбутнього вчителя до вдосконалення професійного рівня в умовах безперервної освіти – це особливий особистісний стан, що передбачає наявність спеціальних знань, умінь, навичок, індивідуальних здібностей, а також комплекс індивідуальних психологічних, психічних, характерологічних особливостей, які забезпечують високу ефективність професійного функціонування студента в просторі безперервної професійної освіти.

Структура готовності майбутнього педагога до вдосконалення професійного рівня передбачає такі складові компоненти: мотиваційний, морально-вольовий, когнітивний, організаційний. Визначено організаційно-педагогічні умови як необхідні та достатні обставини, від яких залежить ефективність процесу формування готовності майбутніх учителів до вдосконалення професійного рівня.

Для посилення рівня готовності студентів-випускників щодо вдосконалення професійного рівня в умовах безперервної освіти необхідно, на нашу думку, дотримання таких організаційно-педагогічних умов: активізація усвідомлених спонукальних мотивів студентів до професійного вдосконалення; педагогічно доцільне поєднання традиційних та активних форм навчання, спрямованих на забезпечення особистісно-орієнтованої взаємодії; врахування особистісних якостей, психофізіологічних особливостей студентів у процесі професійної освіти; активна участь у навчально-дослідній і науково-дослідній діяльності студентів.

У другому розділі – „Організація експериментальної роботи з формування готовності майбутніх учителів до вдосконалення професій-ного рівня в умовах безперервної освіти” – проаналізовано стан готовності майбутніх учителів до вдосконалення їхнього професійного рівня; виявлено критерії та показники, схарактеризовано рівні готовності майбутніх учителів до вдосконалення професійного рівня; експериментально перевірено педагогічну технологію формування готовності майбутніх педагогів до вдосконалення професійного рівня в умовах безперервної освіти; проаналізовано динаміку результатів дослідно-експериментальної роботи.

Експериментальною базою дослідження виступили Бердянський державний педагогічний університет, Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького, Чорноморський державний університет імені Петра Могили, Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов. В експериментальній роботі взяли участь 510 студентів таких напрямів підготовки: 6.010101 Дошкільна освіта; 6.010102 Початкова освіта; 6.010103 Технологічна освіта; 6.010104 Професійна освіта. Комп’ютерні технології в управлінні та навчанні; 6.010104 Професійна освіта. Обробка та захист інформації в комп’ютерних системах і мережах, 6.010104 Професійна освіта. Комп’ютерні системи та мережі; 6.010104 Професійна освіта. Інженерна та комп’ютерна графіка; 6.010106 Соціальна педагогіка; 6.020302 Історія; 6.020303 Філологія; 6.020303 Практична психологія; 6.040201 Математика; 6.040203 Фізика.

Структура педагогічної технології передбачає такі складові:

1) концептуальну частину, що на основі педагогічного моніторингу та діагностики визначає теоретичне обґрунтування стану готовності студентів, вибір стратегії та методології проектування, в основі якої є застосування ресурсів діяльнісного та компетентнісного підходів;

2) змістовно-процесуальну частину, де запроваджується спецкурс „Формування готовності до вдосконалення професійного рівня майбутніх учителів” і спроектовано технологічний процес – систему технологічних одиниць, зорієнтованих на конкретний педагогічний результат. До таких нами віднесено: критерії, показники, рівні, компоненти, якості;

3) організаційно-оцінну частину, в якій проаналізовано результати експериментального дослідження щодо запровадження педагогічної технології та перевірено її ефективність засобами математичної статистики.

До педагогічної технології включено технологічну схему формування готовності майбутніх учителів із удосконалення професійного рівня – умовне зображення технології процесу, поділ його на окремі функціональні елементи та логічні зв’язки між ними. Технологічна схема реалізації педагогічної технології формування готовності майбутнього педагога до вдосконалення професійного рівня є дескрипцією (науковим описом) спільної проектної діяльності студентів і викладачів. Зміст і послідовність етапів технології формування готовності майбутнього вчителя та цільові настанови відповідають сутності, структурі професійної готовності, а конкретні засоби, форми, методи, прийоми спираються на основні вимоги, що висуваються до процесу професійної освіти студента.

Реалізацію педагогічної технології із формування готовності майбутніх учителів до вдосконалення професійного рівня в умовах безперервної освіти здійснено на трьох логічно пов’язаних технологічних етапах: діагностико-проектувальному, змістовно-процесуальному й оцінно-коригувальному. Метою діагностико-проектувального етапу визначено стимулювання зрілого усвідомлення значущості власної майбутньої педагогічної діяльності; формування позитивної мотивації особистісно-професійного вдосконалення через пізнання себе та дослідження форм, методів самоосвітньої діяльності, включаючи розробку індивідуальної програми самоосвіти. Змістово-процесуальним етапом є реалізація індивідуальної програми особистісно-професійного вдосконалення майбутнього вчителя. Метою третього, оцінно-коригувального етапу є корекція процесу професійного вдосконалення.

Розроблена технологічна схема педагогічної технології формування готовності майбутніх учителів до вдосконалення професійного рівня (рис.) необхідна для дидактичного та методичного увиразнення структури навчального процесу з формування готовності майбутніх учителів. Структурними елементами її визначено такі діяльності: навчальну освітню, самостійну, навчальну професійну та науково-дослідну.