ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПРИРОДНИЧИХ ДИСЦИПЛІН ДО ВИХОВАННЯ В УЧНІВ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

Короткий зміст

основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність та доцільність дослідження обраної теми, визначено мету та завдання, сформульовано об’єкт, предмет дослідження, охарактеризовано основні методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичну значущість, відбито дані про впровадження, особистий внесок автора та апробацію результатів дослідження, подано інформацію про публікації, структуру й обсяг дисертації.

У першому розділі – «Теоретичні засади формування готовності майбутніх учителів природничих дисциплін до виховання в учнів здорового способу життя» – проаналізовано актуальні соціальні та педагогічні проблеми формування ЗСЖ у школярів, розкрито існуючий досвід і проблеми та пріоритетні напрямки виховання в учнів ЗСЖ, дано оцінку сучасній педагогічній практиці підготовки кадрів до впровадження ЗСЖ у навчально-виховному процесі ЗНЗ.

На основі науково-теоретичного аналізу досліджень показано, що поняття «здоров’я» є складним феноменом, який доцільно характеризувати як філософську, соціальну, економічну, біологічну та педагогічну категорії у взаємозв’язку, що відбиває індивідуальну і суспільну цінності і виявляє системний динамічний характер, віддзеркалюючи взаємодію із зовнішнім середовищем, незважаючи на те, що є виразником внутрішнього стану індивіда.

Упровадження структурно-функціонального аналізу та принципів історизму і детермінізму уможливлює визначення основних компонентів поняття, в основу якого покладено фізичне здоров’я, що відбиває розвиток усіх органів людини та їхнє функціонування, і через психічне, розумове, соціальне, опосередковуючись основними потребами для створення комфорту, позитивних емоцій і розвитку, завершується духовним складником, котрий визначає спроможність регулювати життя і діяльність згідно з гуманістичними ідеалами індивіда. Показано, що у соціумі спрямованість особистості на здоров’я формується як результат цілеспрямованої педагогічної діяльності вчителя, що виокремлює педагогічний складник у вихованні ЗСЖ у школярів.

За цих обставин поняття способу життя трактується як виявлення соціального в індивідуальному з такими складниками: економічним (відбиває рівень життя), соціальним (відбиває якість життя), соціально-психологічним (стиль життя), соціально-економічним (уклад життя). Виявлено, що спосіб життя залежить від мотивів конкретної людини, від особливостей її психіки, стану здоров’я, функціональних можливостей організму. Тому кожна людина повинна створювати свій спосіб життя на основі позитивного досвіду старшого покоління. Саме у цьому і виявляється педагогічний сенс сутності поняття «формування ЗСЖ».

До освітніх проблем формування ЗСЖ у школярів, де учень є одночасно і об’єктом, і суб’єктом такої діяльності, відносяться: забезпечення систематичності виховання ЗСЖ; упровадження нових технологій, зокрема, інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ); виховання ЗСЖ має бути джерелом задоволення учнів; оцінка результатів має визначати власну траєкторію ЗСЖ учня; підготовка висококваліфікованих учителів до виховання в учнів ЗСЖ; відбір відповідного змісту навчального матеріалу; створення адекватної методики та методичного і матеріально-технічного забезпечення; створення нових програм та інтегрованих спецкурсів; урізноманітнення змісту, методів і форм позакласної роботи зі школярами, пропозиції індивідуальних завдань.

У процесі виховання ЗСЖ у школярів варто враховувати взаємопов’язані і взаємозумовлені різні підходи, які доцільно інтерпретувати як відповідні моделі: а) насичення навчального матеріалу різних дисциплін питаннями про здоров’я і ЗСЖ; б) реалізація проблеми виховання ЗСЖ у позакласній роботі; в) уведення окремої дисципліни, що інтегрує проблему виховання ЗСЖ; г) реалізація проблеми виховання ЗСЖ через самоосвіту. Вчитель з цього напрямку підготовки має ґрунтовно опанувати кожну із зазначених моделей і набути умінь і навичок поєднувати їх для розв’язання основної мети – виховання в учнів ЗСЖ.

Отже, у процесі підготовки майбутніх учителів природничих дисциплін до виховання ЗСЖ у школярів актуальними залишаються усі зазначені напрямки пошукової роботи у зв’язку з обґрунтуванням та створенням інтегрованої моделі формування готовності учительських кадрів до такого виду діяльності та виявлення педагогічних умов ефективної її реалізації для надання кожному учню можливості успішно розв’язувати питання ЗСЖ і діяльності.

У другому розділі – «Особливості та педагогічні умови формування готовності майбутніх учителів природничих дисциплін до виховання в учнів здорового способу життя» – з’ясовано сутність, зміст і структуру поняття готовності майбутніх учителів природничих дисциплін до виховання в учнів ЗСЖ, визначено її критерії та показники, а також з’ясовано педагогічні умови забезпечення ефективності моделі формування у студентів педагогічних ВНЗ високого професійного рівня виховання у школярів ЗСЖ.

Дослідження особливостей підготовки майбутніх учителів природничих дисциплін до виховання ЗСЖ у школярів переконують, що така підготовка є складним процесом і сьогодні вона може розглядатися як системне утворення з відповідними структурними компонентами та взаємозв’язками. Зокрема, наш аналіз уможливлює розгляд готовності як придатності (чи непридатності) людини до виконання конкретної роботи; при цьому виокремлюють готовність: тривалу (глобальну) як потенційну, яка означає наявність у вчителя професійної підготовки для успішної реалізації конкретних завдань і може діагностуватися на теоретичному рівні; ситуативну як здатність реалізації можливостей у конкретних ситуаціях, що оцінюється емоційним фоном (внутрішнім станом учителя), характеризує динамічний стан особистості, її внутрішню спрямованість на конкретні цілеспрямовані дії та визначає її продуктивність за конкретних умов.