Замовити дисертацію ОРГАНІЗАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРОСВІТИ БАТЬКІВ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ У США :

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження для сучасної історико-педагогічної науки в Україні, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних висновків, наведено дані про апробацію результатів роботи.

У першому розділі «Теоретичні питання організації просвіти батьків дітей дошкільного віку у США» узагальнено погляди учених щодо розвитку поняття просвіти батьків, розглянуто ступінь наукової розробки проблеми, проаналізовано передумови та етапи розвитку просвіти батьків дітей дошкільного віку в США.

У процесі дослідження встановлено, що предметом аналізу американських науковців став широкий спектр теоретичних і практичних питань із визначеної проблематики. До них можна віднести: становлення елементарної батьківської просвіти в епоху Просвітництва та XIX ст. (Л. де Моз, К. Мері, Д. Ричардсон та інші); вплив зміни ролі жінки на батьківську просвіту (К. Деглер, Л. Улрич, В. Чейф та інші); підготовка жінки до сімейного життя (Д. Айер, О. Блад, А. Іган та інші); виникнення та розвиток «Домашньої економіки» як наукової галузі (Н. Волоч, А. Кахн та інші); вплив ідей прогресивізму на просвіту батьків дітей дошкільного віку в США (Т. Бремельд, С. Гатек, Л. Гералд та інші); вплив «уседозволяючої» ідеології на організацію батьківської просвіти дошкільнят (К. Гранджу, Е. Реджин та інші); підготовка молоді до сімейного життя на сучасному етапі (Е. Бакер, В. Елкот та інші); форми взаємодії батьків і дошкільного закладу (Е. Галінскі, Е. Готмен, Л. Катц та інші) тощо.

Аналіз вітчизняної педагогічної літератури дає можливість стверджувати, що на сьогодні в науково-педагогічних дослідженнях в Україні проблема теорії та практики організації просвіти американських батьків дітей дошкільного віку розглядається в рамках вивчення питань сімейного виховання і педагогіки (К. Волков, Л. Гончаров, О. Демченко, В. Жуковський, В. Калюжна, В. Петрищев, Г. Фінчук та інші). Однак деякі питання з огляду на особливості підвищення психолого-педагогічної компетентності американських батьків стали об’єктом спеціальних наукових пошуків Ю. Азарова, В. Боровикової, Л. Гончарова, В. Калюжної, О. Кир’янової, З. Малькової, Н. Пацевко, М. Трунова, Т. Цирліної та інших. Дослідженням питань підготовки молоді до сімейного життя та батьківства займалися О. Демченко, В. Жуковський, Г. Фінчук, Л. Яворська. Організацію співпраці батьків із вихователями дошкільних закладів розглядали К. Волков, В. Петрищев, А. Харчева.

Зроблені в розділі узагальнення спільного в підходах науковців до означеного поняття дали підстави для висновку, що батьківська просвіта розглядається передусім як сукупність теоретичних розробок різної спрямованості та як мережа навчальних установ (різноманітні дошкільні заклади; центри просвіти батьків; організації, що координують батьківську просвіту), які їх реалізують. Конкретизовано також поняття «організація» батьківської просвіти як її педагогічне проектування, керування нею та контроль за її виконанням. З’ясовано, що історико-педагогічний аспект проблеми організації просвіти батьків дітей дошкільного віку в США в наукових дослідженнях не розглядався.

Аналіз широкого кола джерел дав можливість виявити передумови розвитку батьківської просвіти в США та встановити, що стрімкий економічний поступ країни, криза пуританізму (друга половина XVIII – початок XIX ст.), підвищення культурного рівня мешканців міст, з одного боку, та зміна ролі жінки під впливом соціально-економічних факторів (індустріалізація, урбанізація, зменшення родини), з іншого, – вплинули на загальний статус родини та дитини, погляди американців на виховні ролі батьків і загальну педагогічну свідомість батьків.

Виявлено, що під впливом теоретичних ідей і практичного досвіду західноєвропейських педагогів (Й. Песталлоці, Ф. Фребеля) та американських мислителів (Т. Джеферсона, Б. Раш, Б. Франкліна) в галузі виховання дітей дошкільного віку виникає розуміння необхідності роботи з батьками, формується усвідомлення того, що через них можливо формувати майбутнє держави завдяки впливу на дітей. Активізація феміністського руху в першій половині XIX століття спровокувала виникнення перших теоретичних розробок елементарної просвіти батьків у США, цільовою аудиторією яких були заможні жінки. Активний розвиток дошкільної психології в другій половині XIX ст., у свою чергу, розширює знання про дитину та її розвиток, збільшує інтерес батьків до малюка, а також стимулює американських педагогів (С. Гудрич, Д. Дрейк, Л. Сігорні та інші) до активного вироблення теоретичних засад дошкільної педагогіки, сприяє активізації громадського руху на підтримку батьківської просвіти. Таким чином, до 90-х років XIX століття серед освітян формується усвідомлення необхідності розробки основних принципів батьківської просвіти, теоретичного обґрунтування форм і методів роботи з батьками, активного впровадження теоретичних надбань у загальноамериканську сімейну виховну практику.

Доведено, що, починаючи з 90-х років XIX століття, батьківська просвіта США переживає період інтенсивного розвитку, який характеризується активним додаванням нового в методологію просвіти батьків дітей дошкільного віку. На ґрунті врахування таких критеріїв, як розвиток філософських, психолого-педагогічних теорій, еволюція завдань і змісту просвіти батьків, якісні зміни форм і методів батьківської просвіти, є підстави виділяти три етапи розвитку просвіти батьків дітей дошкільного віку у США: 90-ті pp. XIX ст. – 30-ті pp. XX ст.; 40 – 50-ті pp. XX ст.; 60-ті pp. XX ст. – початок XXI ст.

Перший етап (90-ті pp. XIX ст. – 30-ті pp. XX ст.) у дослідженні представлено як етап активної розробки теоретичних питань просвіти батьків дітей дошкільного віку в рамках «прогресивної» ідеології. Концепції Дж. Дьюї, Б. Болдвіна, А. Гезеля, С. Холла, Е. Кіркпатрика сприяли остаточному поверненню американських педагогів у бік прогресивізму (філософсько-педагогічної концепції, згідно з якою призначення виховання полягає в тому, щоб навчити дитину вирішувати реальні життєві проблеми й досягати максимального благополуччя в рамках норм, визначених суспільством) й педоцентризму (який розумівся реформаторами як зумовленість усіх аспектів педагогічної системи потребами розвитку дитини).

Теоретичні розробки науковців з приводу вивчення дитини розширюють мету, завдання, зміст просвіти батьків дітей дошкільного віку. Якщо традиційно посібники для батьків головним чином приділяли увагу фізичному догляду малюка (наприклад, посібник, розроблений Департаментом праці та Бюро дитини, «Догляд за дитиною: ваша дитина від одного до шести років», 1914 р.), то з активним розвитком педології розпочинається дослідження проблем усебічного розвитку дитини (фізичний, емоційний, соціальний, інтелектуальний), завдяки чому просвіта батьків починає концентруватися на комплексному вивченні специфіки дитячого розвитку (наприклад, посібник Б. Болдвіна та А. Гезеля «Дошкільна та батьківська просвіта: I. Організація і розвиток II. Пошук і метод», 1929 р.).

Перед батьківською просвітою періоду, що розглядається, ставилося завдання допомогти батькам у розумінні дитини й догляді за нею, отриманні новітніх знань про дитяче життя й особливості розвитку дитини, у вивченні особливостей її фізичного й психічного здоров’я.

При розробці теоретико-методологічних питань батьківської просвіти робляться перші спроби визначення понять «батьківська просвіта» (сукупність усіх методів і засобів дорослої освіти, що мають допомогти батькам у розумінні дітей і догляді за ними), «добатьківська просвіта» (навчання підлітків сімейного життя), «батьківське керівництво» (консультативні послуги для батьків). «Просвіта батьків» стала розглядатися як двобічний процес, де, з одного боку, батьки намагаються збільшити власні знання з приводу розуміння своєї дитини, а з іншого, – організації, клініки, дошкільні заклади допомагають їм у розширенні знань батьків про дитину й сімейні стосунки. У визначений період вперше пропонується теоретичне обґрунтування форм організації навчання батьків: групова, індивідуально-консультативна.

Другий етап (40 – 50-ті pp. XX ст.) розглянуто як етап розвитку питань організації просвіти батьків дітей дошкільного віку в контексті теорії «уседозволяючого» виховання, в основу якої були покладені ідеї видатних теоретиків О. Брим, Дж. Боулбі, Р. Блад, К. Рой.

Установлено, що «уседозволяюче» чи «пермісивне» виховання (від англ. рermission – дозвіл) характеризувалося відсутністю будь-яких жорстких заборон дітям із боку батьків. Особливу роль у розповсюдженні «уседозволяючої» ідеології відіграла теорія прихильності Дж. Боулбі, згідно з якою сильна прихильність до батьків, особливо до матері, дає дитині можливість розвинути базову довіру до світу й позитивну самооцінку. Учений дослідив особливості емоційного зв’язку «мати – дитина», вплив розлуки з матір’ю на розвиток дитини, взаємозв’язок відсутності материнської любові й психопатологічних відхилень. Послідовники Дж. Боулбі М. Харлоу, Р. Харлоу й Р. Хінд також стверджували, що ізоляція дитини від матері має тривалий і негативний ефект на психоемоційний розвиток немовляти.

Визнання американськими психологами матері як джерела емоційної підтримки малюка («тепло й ласка, що дитина отримує від матері в перші роки життя, є більш важливими, ніж правильний догляд чи навчання, здійснювані нею» (Дж. Боулбі), «функцію адаптації виконує батько, а емоційної підтримки – мати» (О. Брим), акцент на її відповідальності за гармонійний розвиток дитини сфокусували увагу у вихованні дитини саме на матері та на пермісивності материнської природи («поясненням того, що жінки частіше балують дітей, є пермісивність жіночої чи материнської природи» (Р. Блад, К. Рой).

У сімейному вихованні «уседозволяюча» теорія орієнтувала батьків на те, що вони не мають влади над дітьми, які повинні поводитися вільно, розкуто й незалежно від дорослих. Непокірність дітей розглядалася як прояв «твердого духу». Науковці стверджували, що дитина займає в родині верховну роль, тому для її виховання необхідна певна освіта батьків. Таким чином, «уседозволяюче» виховання спровокувало нову хвилю в розвитку батьківської просвіти. Уважалося, що діти придбали свій особливий статус і що для того, щоб стати хорошими батьками, потрібно безперервно вчитися.

Зміст батьківської просвіти змінюється у зв’язку з розвитком дошкільної психології (соціальної, експериментальної, генетичної). Тепер основний акцент робиться не на фізичній турботі про малюка, а на забезпеченні його психологічного благополуччя, на його психоемоційному розвитку (наприклад, посібник Дж. Боулбі «Материнська турбота й психічне здоров’я», 1951 р.).

На основі аналізу історико-педагогічної літератури в дослідженні було встановлено, що в рамках «уседозволяючого» виховання також були змінені акценти у формулюванні завдань просвіти батьків дітей дошкільного віку. Допомога у виконанні функцій фізичного догляду за дитиною ставиться лише на третє місце після таких першочергових завдань, як допомога батькам в отриманні новітніх знань про психологічне благополуччя малюка, його психоемоційний розвиток і допомога в установленні доброзичливих стосунків між батьками й дитиною, налагодженні довіри й любові в родинних стосунках (О. Брим).

Доведено, що на другому з визначених етапів розвитку батьківської просвіти продовжується розробка теоретичних засад батьківської просвіти: дається нове теоретичне обґрунтування поняття «батьківська просвіта» (як діяльність, що використовує освітні методи з метою впливу на виконання батьківської ролі), фахівцями виокремлюються етапи розвитку просвіти батьків у США (етап неформальної підготовки до батьківства, етап професійної підготовки до батьківства, етап підготовки до батьківства з позиції соціальних наук). Поряд із методом консультування, групового обговорення виділяють метод застосування засобів масової інформації.

Третій етап (60-ті pp. XX ст. – початок XXI ст.) у дисертації визначено як етап упровадження психолого-педагогічних теорій у методологію батьківської просвіти. На основі проведеного аналізу можна стверджувати, що, на відміну від попередніх етапів, науковою основою всіх нових розробок батьківської просвіти починають виступати саме психологічні теорії. Найбільш суттєвий вплив на методологію розв’язань питання батьківської просвіти мали погляди таких учених, як Ж. Піаже, Л. Виготський, К. Роджерс, Дж. Мід та К. Хорні. У 60 – 70-ті роки XX ст. їх теорії стали науковим підґрунтям для методичних рекомендацій, які розробляли фахівці з батьківської просвіти. Так, концепція про унікальність і цінність людини, важливість її самооцінки й права вибору американського психолога К. Роджерса безпосередньо вплинула на методику навчання батьків Х. Гінота. Остання орієнтувалася на емоційний контакт батьків із дітьми, дослідження істинних почуттів малюка, надання дитині права вибору.

Центральним у методі Х. Гінота є твердження, що стримування дитиною власних почуттів призводить до емоційних травм. Якщо батьки визнають почуття дитини, а також проявляють співчуття до неї, це дозволяє їй налаштуватися на розв’язання проблеми. Х. Гінот розробив метод «непрямої терапії» (замість реагування на конфлікт, дорослий досліджує істинні почуття дитини, підтримує їх, у бесіді використовує фрази, спрямовані безпосередньо на почуття).

З’ясовано, що в 70-х роках XX ст. паралельно з теоріями «емоційного» спілкування батьків із дітьми (Х. Гінот) значного розповсюдження набули «інтелектуальні» методики, які безпосередньо вплинули на організацію навчання батьків у напрямі активізації пізнавального розвитку дошкільника в родині. Американські педагоги Е. Пікартс і Д. Фарго, поглиблюючи й удосконалюючи теорію інтелекту дитини Ж. Піаже, розробили власну методику, яка навчала американських батьків активізації пізнавальної діяльності дошкільника в домашніх умовах (увага приділялася вдосконаленню сенсорної культури малюка, розвитку мовлення, розширенню його знань про природу й суспільство).

Виявлено, що у 80-х роках ХХ століття об’єктом дослідження фахівців стає теорія педагогічного спілкування. Т. Гордон у своїй теорії «ефективного батьківства» вдосконалив методику спілкування батьків із дітьми, змістивши акцент з аналізу поведінки обох сторін спілкування до вивчення їхнього взаємовпливу, що, у свою чергу, дало змогу зробити педагогічну комунікацію більш ефективною (були розроблені основи «активного слухання», «Я-повідомлення», метод «вирішення конфліктів без утрат»).

Установлено, що в 90-ті роки XX ст., розширюючи й удосконалюючи питання педагогічної взаємодії, дослідники почали диференціювати батьківську аудиторію. З’явилися програми, цільовою групою яких стали батьки-чоловіки (програма проф. Р. Леванта та проф. Дж. Келлі навчає чоловіків позитивній комунікації з малюком – як розуміти приховані почуття дітей; як навчитися спілкування без агресії та імпульсивності; як бути гарним слухачем); батьки робочого класу (фахівці «The Parent Project» навчають найпростіших елементів взаємодії – як встановити зоровий контакт із немовлям, яку роль відіграє усмішка, фізичний контакт для психоемоційного розвитку дитини); батьки дітей із фізичними вадами (методисти «FAPE» роблять акцент на емпатійному спілкуванні та «посередницькому підході», згідно з яким батьки виконують роль консультанта та помічника) та інші. Отже, зміст батьківської просвіти на третьому етапі доповнюється кожного десятиріччя.

До основних завдань батьківської просвіти фахівці відносять допомогу батькам у дослідженні істинних почуттів малюка, установлення співробітницького спілкування між батьками й дітьми, нової етики стосунків родини з дитиною. На третьому етапі робиться нове, більш багатогранне визначення поняття «батьківська просвіта» (навчання батьків з метою: а) грамотного виховання й навчання дітей; б) упровадження педагогічного досвіду з питань розвитку батьківських знань щодо дитини та заходів стимуляції її інтелектуальних, фізичних, моральних здібностей; в) формування позитивної взаємодії батьків із дітьми та створення умов для батьківсько-вчительського співробітництва).

З’ясовано, що на сучасному етапі розвитку батьківської просвіти в США спеціалісти продовжують удосконалювати форми й методи підвищення психолого-педагогічної компетентності батьків (активно використовуються Інтернет-ресурси – організовується обговорення виховних проблем у батьківських чатах, проведення онлайн-конференцій для батьків із різних психолого-педагогічних питань, транслювання лекцій в онлайн-режимі тощо). Головними рисами сучасних психолого-педагогічних теорій батьківської просвіти виступають гуманізм, демократизм, дитиноцентризм, які передбачають розвиток емоційної чутливості дорослих до світу дитинства взагалі й до кожної окремої дитини зокрема.

Отже, проведений аналіз дозволяє стверджувати, що проблема психолого-педагогічного всеобучу батьків займала чільне місце в спадщині освітян кожного періоду розвитку США. Доведено, що протягом зазначених періодів не всі теоретичні напрацювання мали прогресивний характер. Деякі положення (наприклад, домінування фахівця батьківської просвіти над батьками; невизнання дитинства як окремої стадії в життєвому циклі людини; непотрібність установлення ділових стосунків між батьками та малюком; пермісивність материнської природи; «верховенство дитини в стосунках» та інші) були визнані помилковими й не знайшли свого подальшого розвитку. До основних теоретичних розробок, які були визнані як ефективні, можна віднести такі положення: кожна дитина унікальна й відмінна від інших; батьківська чутливість є надзвичайно важливою протягом перших трьох років життя; організація просвіти батьків, що засновується на принципах гуманізму, демократизму, педоцентризму, характеризується систематичністю, регулярністю, позитивністю у відношеннях з батьками; диференційований підхід до роботи з батьками базується на врахуванні своєрідності умов життя кожної сім’ї, рівня підготовленості батьків у питаннях виховання тощо.

У другому розділі «Досвід організації просвіти батьків дітей дошкільного віку у США» на основі вивчення наукової літератури, періодичних видань визначено вплив зміни сімейних стандартів в американській родині на організацію батьківської просвіти, розглянуто діяльність організацій, що координують батьківську просвіту у США, та роботу «центрів програм педагогічної просвіти американських батьків».

У дослідженні обґрунтовано, що загальною характеристикою підвищення психолого-педагогічної компетентності батьків із 90-х рр.. XІX ст. до початку ХХІ ст. стало активне впровадження теоретичних надбань із питань батьківської просвіти у виховну практику американських сімей.

Установлено, що під впливом зміни сімейних стандартів (переорієнтація виховних ролей американських батьків була пов’язана з появою працюючих жінок-матерів, загальною демократизацією ролі батьків, активізацією ролі батьків-чоловіків) почали створюватися сетлменти («селище», метою якого було організувати культурне середовище в робочих районах міст), з’явилися спеціальні дошкільні заклади, які безпосередньо впливали на організацію просвіти американських батьків дітей дошкільного віку, виникла нова наукова галузь «Домашня економіка», для розвитку якої була характерна динамічність (протягом XX ст. вона пройшла шлях від факультативу для жінок до навчального предмету в рамках університетських курсів як для жінок, так і для чоловіків).

Значну роль у підвищенні культури батьківства відіграли організації, що координують батьківську просвіту в США. Вони почали з’являтися в 90-ті роки XІX століття з метою впровадження теоретичних надбань із питань батьківської просвіти у виховну практику американських сімей. Більшість організацій має широку загальнонаціональну мережу комітетів і займається широким спектром питань: розробкою програм для батьків дітей дошкільного віку, починаючи від народження дитини («Федерація з вивчення дитячої природи» (1888), закінчуючи шкільними підготовчими курсами («Асоціація для освіти дітей» (1919); батьківсько-вчительським партнерством із метою впровадження ідеї взаємодії школи з родиною («Асоціація прогресивної освіти» (1919); професійною підготовкою кадрів для роботи з батьками («Американська асоціація домашньої економіки» (1908).

У діяльності організацій кожен відділ має чітко окреслені та взаємозалежні обов’язки, починаючи від обробки наукових знань і закінчуючи розповсюдженням їх серед американського населення в адаптованому вигляді. Особливу увагу привертають різноманітність форм і методів здійснення педагогічної просвіти у вигляді лекцій, курсів, конференцій, радіопрограм, публікацій із питань ефективного батьківства тощо, а також різноплановість запропонованих тем із батьківства, серед яких виокремлюються загальні (питання позитивної дисципліни, соціальний розвиток дитини, методи виховання) й вузькоспрямовані (включення батьків-чоловіків до виховання дитини, особливості взаємодії батьків із дітьми з фізичними чи розумовими вадами).

Дослідженням доведено, що на сучасному етапі особливу роль у багатоступінчатій системі батьківської просвіти відіграють «центри програм педагогічної просвіти», кожен із яких займається розробкою й апробацією однієї програми з підвищення психолого-педагогічної компетентності батьків. На відміну від організацій, центри чітко окреслюють свою цільову аудиторію, ураховуючи етнічне походження й культурні особливості родини, роль конкретної людини в житті малюка, професію, умови праці й індивідуальні особливості окремої родини (наприклад, програми для афроамериканських батьків, для батьків і дідусів, для прийомних батьків тощо).

Залежно від мети діяльності виокремлено типи центрів: «центри програм», мета яких полягає в тому, щоб розширити батьківські знання з питань усебічного розвитку дитини й шляхів його стимуляції (STEP, PET, «Радісне батьківство», «Неймовірні роки» та інші). Навчальні курси, які пропонуються фахівцями програм, строго диференційовані залежно від віку дитини. Окремо проводяться заняття для батьків новонароджених і немовлят (від народження до 1 року), малюків 1 – 3 років життя, дітей 3 – 6 років («Програма для малюків першого року життя», «Програма для малюків, що починають ходити (від 1 до 3 років)». Наприклад, програма «Батьки дошкільнят» спрямована на організацію партнерства батьків-чоловіків із їхніми малюками (3 – 5 років) за допомогою гри, програма «Бібліотека дидактичних іграшок» має на меті навчити батьків якомога доцільніше використовувати дидактичні іграшки для навчання дітей молодшого дошкільного віку й середнього дошкільного віку (4 – 5 років).

Розглянуто діяльність центрів, метою яких є розширення взаємодії батьків із дітьми, підсилення родинних взаємин (програма «MELD» для батьків дітей до 3-х років, яка спрямована на зміцнення родини й взаємовідносин між її членами; програма «Ефективне батьківство» спеціально створена для афроамериканських батьків, які прагнуть заохочувати ефективну родинну комунікацію із дітьми від 2 років, здорову ідентичність дитини, створити сімейні цінності), поглиблення співпраці між батьками й навчально-виховними закладами (програма «AVANCE Підтримка сім’ї» призначена для матерів дітей від 1 – 4 років іспанського походження й орієнтована на стабілізацію й підсилення взаємин матері з дітьми, стимулювання успіху дитини в дитячому садку).

Зміст запропонованих батькам програм видозмінювався залежно від періоду. Питання кожної програми розглядались у контексті домінуючої концепції (за часів прогресивізму акцент робився на питаннях фізичного догляду малюка, на його активності, на всебічному й комплексному вивченні дитячого розвитку; на етапі «уседозволяючого» виховання увага фахівців зміщується в бік психоемоційного розвитку дошкільника, забезпечення його психологічного благополуччя, на його домінуючій позиції; на третьому етапі активізується діяльність у напрямку розробки комунікативних технологій, вивчення взаємовпливу батьків і дітей).

Кожен центр пропонує різноманітні методи батьківського навчання, які сприяють ефективній реалізації змісту підготовки американців до батьківства. До основних методів можна віднести такі: словесні (розповідь, бесіда, дискусія, рольова гра, драматизація, робота з книгою); наочні (ілюстрація та демонстрація матеріалу фахівцями – використання схем, таблиць, показ фільмів); практичні (розробка фахівцями психолого-педагогічних вправ, розв’язання батьками педагогічних ситуацій із метою застосування знань за нових умов, підготовка доповідей).

Доведено, що перелічені методи роботи центрів є загальними для всіх етапів розвитку батьківської просвіти. Активне вдосконалення традиційних методів припадає на початок ХХІ століття у зв’язку з комп’ютеризацією освіти. Центри батьківських програм починають використовувати Інтернет-ресурси з метою проведення дискусій на виховні теми в батьківських чатах, онлайн-лекцій, батьківських конференцій тощо.

Систематизація теоретичних питань та узагальнення досвіду організації просвіти батьків дітей дошкільного віку в США дає підстави для таких висновків:

1. З’ясовано ступінь наукової розробки проблеми та виявлено, що поряд з існуванням широкого кола наукових праць, присвячених розгляду теоретичних і практичних питань із батьківської просвіти американців, історико-педагогічний аспект проблеми організації просвіти батьків дітей дошкільного віку в США ще не був предметом цілісного аналізу.

2. Схарактеризовано передумови розвитку просвіти батьків дітей дошкільного віку в США, серед яких виокремлено такі: стрімкий економічний поступ країни, криза пуританізму; зміна ролі жінки під впливом соціально-економічних факторів (індустріалізація, урбанізація, зменшення родини), активізація буржуазно-феміністського руху; інтенсивний розвиток дитячої психології; вплив ідей західноєвропейської просвітницької філософії та американських мислителів, які змістили ціннісні орієнтири американського населення в бік усвідомлення унікальності дитинства; активізація діяльності громадських організацій та асоціацій із метою дослідження дитини та розвитку дошкільного виховання.

3. Науково обґрунтовано етапи розвитку просвіти батьків дітей дошкільного віку в США, які виокремлено на базі таких критеріїв, як: розвиток філософських, психолого-педагогічних теорій, еволюція завдань і змісту просвіти батьків, якісні зміни форм і методів батьківської просвіти.

Перший етап (90-ті рр. XIX ст. – 30-ті рр. XX ст.) – етап активної розробки теоретичних питань просвіти батьків дітей дошкільного віку в рамках «прогресивної» ідеології. З розвитком педології розпочинається дослідження проблеми всебічного розвитку дитини й просвіта батьків дітей дошкільного віку починає концентруватися на комплексному вивченні дитячого розвитку, завдання просвіти батьків зміщуються в бік забезпечення фізичного й психічного здоров’я малюка. В епоху активного розвитку ідей прогресивізму (20 – 30-ті рр. XX ст.) при розробці теоретико-методологічних питань батьківської просвіти робляться перші спроби визначення понять «батьківська просвіта», «добатьківська просвіта», «батьківське керівництво», подається теоретичне обґрунтування форм організації навчання батьків (групова, індивідуально-консультативна), у рамках дитячої психології виокремлюється дошкільний вік.

Другий етап (40 – 50-ті рр. XX ст.) – етап розвитку питань організації просвіти батьків дітей дошкільного віку в контексті теорії «уседозволяючого» виховання. В основі «уседозволяючої» виховної ідеології були покладені концепції видатних теоретиків у сфері просвіти батьків дітей дошкільного віку О. Брим, Дж. Боулбі, Р. Блад, К. Рой. У зв’язку з активним розвитком дошкільної психології (соціальної, експериментальної, генетичної) основний акцент у просвіті батьків робиться на психоемоційному розвитку дошкільника та забезпеченні його психологічного благополуччя, при цьому допомога у виконанні функцій фізичного догляду за дитиною тепер ставиться лише на третє місце після таких першочергових завдань, як допомога батькам в отриманні новітніх знань про психологічне благополуччя малюка, його психоемоційний розвиток і допомога в налагодженні довіри й любові в родинних стосунках; продовжується розробка теоретичних засад батьківської просвіти (пропонується нове теоретичне обґрунтування поняття «батьківська просвіта», виокремлюються етапи її розвитку, виділяються такі методи батьківської просвіти, як метод застосування засобів масової інформації, метод консультування, метод групового обговорення).

Третій етап (60-ті рр. XX ст. – початок XXΙ ст.) – етап упровадження психологічних теорій у методологію батьківської просвіти. Теорії Ж. Піаже, Л. Виготського, К. Роджерс, Дж. Мід та К. Хорні стали науковим підґрунтям для методичних рекомендацій, які розробляли фахівці з батьківської просвіти (Х. Гінот, Т. Гордон, Е. Пікартс, Д. Фарго та інші). Зміст просвіти батьків дошкільнят включає питання «емоційного» спілкування батьків із дітьми, що орієнтується на емоційний контакт батьків із дітьми, дослідження істинних почуттів малюка, надання дитині права вибору, підвищення її самооцінки; «інтелектуальні» методики, метою яких була активізації пізнавальної діяльності дошкільника в умовах родини. До основних завдань батьківської просвіти фахівці відносять допомогу батькам у дослідженні істинних почуттів малюка, установлення співробітницького спілкування між батьками й дітьми. У 90-ті роки починається процес диференціації у сфері навчання батьків – виникають програми, які чітко окреслюють батьківську цільову аудиторію. На сучасному етапі вдосконалюються форми й методи організації батьківської просвіти, активно використовуються Інтернет-ресурси.

Отже, з початку 90-х рр. ХІХ ст. в американському суспільстві активно досліджуються питання батьківської просвіти. Вихідними позиціями при їх осмисленні стали такі теоретичні положення, як: позитивне бачення дитини, усвідомлення її унікальності, емоційна чутливість батьків до дитинства; здійснення фахівцями систематичного, регулярного й диференційованого педагогічного впливу на батьків на основі ретельного аналізу умов життя сім’ї, психологічного клімату в ній, рівня педагогічної культури батьків тощо.

4. Узагальнено досвід організації просвіти батьків дітей дошкільного віку в США та встановлено, що в досліджуваний період відбувається процес упровадження теоретичних напрацювань щодо підвищення педагогічної культури родин у виховну практику американських батьків. Великий вплив на батьківську просвіту мали зміни американських сімейних стандартів, які передусім були пов’язані з новим перерозподілом виховних ролей американських батьків, появою «селищ-сетлментів», спеціальних дошкільних закладів, які займаються активізацією співпраці родини з вихователями й вдосконаленням форм і методів «батьківсько-вчительського партнерства», виникненням нової наукової галузі «Домашня економіка».

4.1. Наприкінці XIX ст. в американському суспільстві починають з’являтися організації, що координували батьківську просвіту. Більшість організацій мають широку загальнонаціональну мережу комітетів і філій по всій країні. Залежно від спектру досліджуваних питань і «цільової аудиторії» серед них виділяються: організації, що займаються розробкою програм для батьків дітей дошкільного віку, починаючи від народження малюка, закінчуючи підготовкою його до школи; батьківсько-вчительські організації, які займаються проблемами співробітництва батьків із дошкільними закладами; організації з професійної підготовки кадрів для роботи з батьками; організації, що надають консультативні послуги молодим матерям тощо. Особливу увагу в діяльності організацій привертають різноманітність форм і методів здійснення педагогічної просвіти (лекції, курси для батьків, конференції, радіопрограми, публікації з питань батьківства, сімейні програми тощо) і різноплановість запропонованих тем із батьківської проблематики, серед яких виокремлюються загальні й вузькоспрямовані.

4.2. Особливу роль в організації психолого-педагогічного всеобучу американських батьків відіграють «центри програм педагогічної просвіти». Займаючись розробкою й апробацією однієї конкретної програми для батьків, кожен із них чітко окреслює свою цільову аудиторію (батьки-чоловіки, дідусі й бабусі, афроамериканці тощо). Сьогодні, залежно від їхньої мети, можна виокремити такі типи центрів: ті, що збільшують загальну компетентність батьків, ураховуючи вік дитини (немовля, молодший, середній, старший дошкільний вік); ті, що підсилюють й укріплюють сімейні стосунки; ті, що розширюють «батьківсько-вчительське партнерство».

4.3. У процесі розвитку просвіти батьків дітей дошкільного віку в США накопичено цінний педагогічний досвід, який на сьогодні може бути раціонально використаний в умовах реформування вітчизняної освіти, зокрема потребують уваги такі питання: розробка методик з організації батьківської просвіти, педагогічні ідеї щодо створення центрів із підвищення психолого-педагогічної компетентності сучасних родин із питань батьківства та підготовки педагогічних кадрів для роботи з батьками, психолого-педагогічний досвід організацій, що координують просвіту батьків.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми організації просвіти батьків дітей дошкільного віку в США. Подальшої розробки потребують питання підготовки фахівців до діяльності з організації батьківської просвіти, зміст підготовки педагогічних кадрів для роботи з родинами та деякі інші.