| Короткий зміст: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність; визначено мету, задачі, об’єкт, предмет та методи дослідження; розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів та особистий внесок здобувача; наведено дані про апробацію та впровадження результатів наукового пошуку.
У першому розділі – «Науково-теоретичний аналіз проблеми формування комунікативної культури майбутніх фахівців» – проведено ретроспективний аналіз та вивчено сучасний стан дослідження комунікативної культури, різнобічно проаналізовано проблему формування комунікативної культури особистості.
Встановлено, що комунікативна культура – один iз основних екзистенцiйних та генеративних аспектів людської цивiлiзацiї, яка сформувалася та існує саме завдяки комунiкацiї мiж її членами. Комунiкацiя постає важливим аспектом культури, як i культура – важливою умовою реалiзацiї комунiкацiї. Поняття комунікативної культури майбутнього фахівця пов’язує характеристики спілкування в певну систему, яка окреслює спілкування як цілісне, суспільне і духовне явище. Професійний розвиток особистості поза комунiкацiєю, без спiвпрацi й дiалогу неможливий. Зазначено, що у психолого-педагогiчнiй науці виокремлюються три аспекти спілкування: комунікативний (Т. Дрiдзе, О. Леонтьєва, Б. Паригiна та iн.), інтерактивний (Б. Ломова, Н. Обозова, А. Строса та iн.), перцептивний (Г. Андрєєвої, О. Бодальова, Я. Коломiнського та iн.).
Аналіз наукових джерел дозволив дійти висновку, що в осмисленні комунiкативної культури виділяється філософський пiдхiд (Ф. Гемстергойс, М. Дюфрен, Г. Сковорода, В. Соловйов, М. Хайдеггер, К. Ясперс та ін.), згідно з яким вона розуміється як процес людської взаємодії; соціологічний (М. Вебер, Т. Парсонс, С. Сарновська, П. Сорокін, К. Черрі та ін.), який досліджує соцiально-комунiкативну культуру в структурі соціальних відносин i соціальних форм життєдiяльностi; етичний (М. Бахтін, М. Бубер, Дж. Томпсон та ін.), який досліджує людські взаємини за допомогою моральних понять; психолого-педагогiчнiй (І. Бех, Л. Виготський, М. Коган, О. Леонтьєв, Дж. Мід, В. Мясищев, Т. Шибутані), що ґрунтується на виявленнi почуттів, емоцій, настроїв суб’єктів взаємодії, з’ясування їх мотивації. Комунікативна культура відноситься до основних видів культури i надає можливість людині пізнавати себе та інших через головне джерело культури – спілкування. Головним аспектом комунiкативної культури, її дiяльнiсним стрижнем та системоформувальним чинником постає комунікативна взаємодія. До елементів комунікативної культури майбутнього фахівця відносяться: наявність установки на реалізацію здібностей кожного студента, на створення комфортного мікроклімату в навчально-виховному процесі; мовна культура; орієнтації на визнання позитивних якостей, сильних сторін, значущості іншого; здатність до емпатії; уміння організовувати позитивний зворотний зв’язок з навколишнім середовищем; уміння мотивувати інших на діяльність; наявність конкретних комунікативних умінь. Концепція комунiкативної взаємодії виникла як логічний розвиток попередніх теоретичних форм рефлексії людського спілкування. Відтак, у змiстовно-термiнологiчному сенсі поняття «комунікація» перебуває в одному ряду з близькими за змістом поняттями «взаємодія», «культура», «комунікація», «діалог» тощо. Взаємодiя у людському спiвтовариствi у своїй суттєвiй основi реалiзується як комунiкативна взаємодiя. Охарактеризовано висновок комунікативної лінгвістики стосовно того, що оптимальною формою для досягнення перлокутивного ефекту (результату комунікативної дії) є діалог, який розглядається як необхідна умова формування комунікативної культури майбутнього аграрія.
Особливим видом комунiкативної взаємодії є така, яка має місце серед учасників освітнього процесу. Тут можна говорити про педагогічну взаємодію особливостей його педагогічного такту, майстерності, стилю i його авторитету як керівника. Отже, спiвробiтництво, спiвтворчiсть можна вважати одним iз сприятливих, продуктивних видів взаємодії в системі «педагог – студент».
Комунiкативну культуру визначено в дослідженні як систему знань, норм, цінностей i зразкiв поведiнки, прийнятих у соцiумi, а також вмiння адекватно, природно реалізовувати їх у взаємодiї, спiлкуваннi. Комунікативна культура наділена загальними ознаками культури, вiдображаючи специфiчний характер комунiкацiї. Культура визначена у дисертаційному дослідженні як складне, багатопланове явище, що передбачає становлення i розвиток соцiально закарбованих контактiв мiж людьми, якi породжуються проблемами спiльної дiяльностi, включаючи в себе обмiн iнформацiєю, вироблення єдиної стратегії взаємодiї, сприймання та розуміння іншої людини.
Встановлено, що основою комунiкативної взаємодiї виступає мова i мовлення. У психолого-педагогiчнiй науці мову розділяють на зовнішню, орієнтовану на інших, та внутрішню, призначену для самого себе. Обґрунтовано, що теоретичне підґрунтя комунікативної культури майбутнього фахівця розглядається окремою галуззю мовознавства – комунікативною лінгвістикою, яку ще називають лінгвістикою спілкування. У межах цієї галузі науки одиницею комунікації вважається мовний акт у вигляді прохання, питання, твердження тощо; сукупний зв’язний текст (дискурс) виявляє свою значущість у окремих мовних елементах.
Комунікативна культура формується у діяльності та через діяльність,
у колективі та через колектив завдяки залученню людини до цінностей колективу та соціуму, в який людина інтегрована. Відтак, комунiкативна культура постає певним засобом адаптації людини до свого соціального оточення, що у цiннiсному аспекті потребує орiєнтацiї людини на певні референтні зразки соцiально-позитивної поведiнки. При цьому комунiкативна культура у плані соціальної iнтеракцiї реалізується завдяки розвитку соцiально-рольового аспекту поведiнки людини.
Значущим аспектом формування комунікативної культури майбутнього аграрія є його мовленнєва культура, що ґрунтується на знанні мови як основі комунікацій та підґрунті ділового спілкування, професійного спілкування, і загалом формуванні культури професійного спілкування в аграрній сфері.
Показниками комунiкативної культури людини є її ставлення до інших, вербальне i невербальне мовлення, згармонiзована експресія, мiмiка, жести, пози, оцінки, судження, мовлення, дії й iншi характеристики поведінки.
У другому розділі – «Методичні аспекти дослідження процесу формування комунікативної культури майбутнього аграрія» – розглянуто специфіку комунікативної культури фахівців-аграріїв та виявлено базові характеристики комунікативної компетентності як основи формування комунікативної культури майбутнього фахівця-аграрія у практиці діяльності ВНЗ.
Встановлено, що проблема формування комунікативної культури майбутніх аграріїв знаходиться у площині досліджень загальних та спеціальних проблем професійної підготовки спеціалістів для системи агропромислового комплексу. На підставі здійсненого аналізу наукової літератури (С. Амеліна, Л. Барановська, Г. Берегова, В. Кручек, Д. Мельничук, В. Михайлюк, Ю. Ніколанко, Т. Шепеленко та ін.) виокремлено головні наукові підходи до формування комунікативної культури студентів-аграріїв у процесі навчання у ВНЗ: діяльнісний (формування комунікативної культури як діяльність), культурологічний (формування комунікативної культури як компонент загального процесу розвитку культури особистості), суб’єктно-діяльнісний (що відображає суб’єкт-суб’єктний характер комунікативних процесів у студентському середовищі в процесі навчання), компетентнісний (формування комунікативної культури як процес розвитку комунікативної компетентності).
Встановлено, що зміст професійного спілкування аграрія зумовлюється функціональними особливостями та галузевою специфікою професійної діяльності. Обґрунтовано, що недостатня комунікативна підготовка, нездатність організувати фахове спілкування, відсутність певних умінь і навичок спілкування, низький рівень комунікативної культури різко знижують «вартість» фахівця-аграрія на ринку праці, можливості його працевлаштування, успішність виконання ним професійних обов’язків, особливо у нестандартних ситуаціях. Як засвідчив аналіз наукових джерел, дослідження комунікативної культури у контексті підготовки фахівців реалізується через аналіз таких категорій, як ділове спілкування, професійне спілкування, культура професійного спілкування.
З’ясовано, що формування комунікативної культури ґрунтується на компетентнісному підході, який відображає позицію європейських освітніх наукових установ щодо класифікації особистісних компетенцій на інструментальні, міжособистісні й системні. Встановлено, що кожна з трьох груп компетенцій вміщує значну частку комунікативних компетенцій, що уможливлює окреслення комунікативної культури через компетентнісний підхід. На категоріальному рівні розділено поняття «комунікативна культура» та «комунікативна компетентність»; відзначено, що комунікативна компетентність є підпорядкованим щодо комунікативної культури поняттям, а поняття комунікативної культури є більш об’ємним в категоріальному відношенні.
У роботі виокремлено п’ять видів ділового спілкування: пізнавальне, переконуюче, експресивне, сугестивне і ритуальне. Доведено, що поняття «ділове спілкування» і «професійне спілкування» можуть виступати синонімами, але мають певні розбіжності. Розглянуто сукупність тлумачень культури спілкування як поняття, суміжного з поняттям «комунікативної культури». Встановлено, що комунікативна культура аграріїв – це система комунікативних норм, знань, умінь і цінностей, яка реалізується у процесі міжсуб’єктної взаємодії фахівців і є фактором, що супроводжує їх професійну діяльність у виробничій сфері й зумовлює її фахово-комунікативну спрямованість. Культура професійного спілкування фахівців-аграріїв передбачає, що спілкування відбувається згідно з правилами і нормами загальнолюдських комунікацій, спирається на систему загальнолюдських цінностей, враховує психологічні закономірності міжособистісного спілкування й слугує успішному вирішенню професійних завдань. У процесі дослідження здійснено структурування комунікативної культури як об’єкта психолого-педагогічної науки, виділено три головні компоненти – когнітивний (суб’єкт-суб’єктна комунікативна взаємодія), ціннісно-мотиваційний (взаємодія у площині «суб’єкт-особистість»), діяльнісний (комунікативна діяльність). У роботі визначені відповідні критерії та показники сформованості комунікативної культури студентів-аграріїв: стимулюючий (рівень домагань студентів-аграріїв, просоціальні мотиви, спрямованість на досягнення успіху у професійній діяльності та міжособистісному спілкуванні), ціннісний (цінності майбутнього спеціаліста аграрної сфери індивідуальні: рівень емпатійності, рівень комунікабельності, рівень ригідності, тощо), когнітивний (рівень знань студентів про сутність та закономірності комунікативної культури, про основні принципи міжособистісного та ділового спілкування, про функції комунікативної взаємодії у професійній діяльності, про закони успішної комунікації), рефлексивний (свідомість навчання, свідомість вибору професії, критичне ставлення до своїх можливостей, свідоме ставлення до комунікативної взаємодії), практичний (активність, рівень професійних умінь і навичок, рівень комунікативних умінь, міжособистісний статус, рівень мовної культури студентів), результативний (рівень кваліфікації, рівень успішності у навчанні, сформованість навичок самостійної роботи, прагнення до самопізнання та самовдосконалення).
Система представлених критеріїв та показників дозволила виділити рівні комунікативної культури студентів-аграріїв залежно від ступеню та якості їх вияву у досліджуваних: номінальний, пізнавальний і творчий.
У третьому розділі – «Експериментальна перевірка ефективності моделі формування комунiкативної культури майбутніх аграріїв» – обґрунтовано модель формування комунікативної культури майбутніх аграріїв, охарактеризовано результати формувального та констатувального етапів експериментальної роботи.
Розроблена в ході дослідження модель формування комунікативної культури майбутніх аграріїв вміщує три головні змістові компоненти, узгоджені з компонентами комунікативної культури: когнітивний (інформація, яка підлягає засвоєнню; знання, які накопичені людством; основні ідеї, концепції, теорії, поняття науки; знання про шляхи, методи пізнання, типи і способи розумових дій), діяльнісний (способи діяльності: уміння, навички професійної і комунікативної діяльності) та ціннісно-мотиваційний (досвід емоційно-ціннісного ставлення до знань; досвід творчої діяльності) (рис. 1).
Специфіка моделі формування комунікативної культури майбутніх аграріїв у процесі професійної підготовки визначається системним підходом до формування комунікативної культури майбутніх аграріїв: більшість із представлених у моделі форм і методів не носять інноваційного характеру й використовуються у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців, однак процес їх застосування носить несистематичний, розрізнений, нецілеспрямований характер. Розробка і впровадження у процес професійної підготовки такої моделі дозволяє надати процесу формування комунікативної культури аграріїв характеру цілеспрямованості, логічності, послідовності, узгодженості, результативності, що підтверджується проведеною дослідно-експериментальною роботою. Запропонована нами модель об’єднала цільовий, технологічний, інструментальний, організаційний та результативний компоненти.
Цільовий компонент моделі передбачав формування комунікативної культури майбутніх фахівців-аграріїв. Вносячи категорію комунікативної культури до цільового компонента, визначено таксономію цілей: на рівні соціального замовлення цільовий компонент окреслював вимоги суспільства до професійної кваліфікації майбутніх аграріїв, виходячи зі змінних умов сільськогосподарського ринку; на рівні професійного становлення модель передбачала формування професійної компетентності, до якої закономірним компонентом входила і комунікативна компетентність. Реалізацією цільового компоненту стає сформованість потреби у розвитку особистісної комунікативної культури, уміння визначити мету формування комунікативних знань, умінь та навичок, розвиток пізнавального інтересу до занять, що формують комунікативну культуру майбутнього аграрія, прагнення до самовдосконалення у процесі формування комунікативної культури.
Технологічний компонент розробленої в дослідженні моделі передбачав передачу й засвоєння знань, умінь та навичок комунікативної взаємодії як основи професійної підготовленості й формування особистісного рівня комунікативної культури через гуманітарні (в т.ч. психолого-педагогічні) й спеціальні дисципліни. Аналізуючи зміст професійної підготовки майбутніх фахівців-аграріїв, у його структурі виділено блок спеціальних та соціально-гуманітарних (в т.ч. мовних і психолого-педагогічних) дисциплін, які несуть різне навантаження у контексті досліджуваної нами проблеми. Так, курс «Українська мова за професійним спрямуванням», який містить комунікативний матеріал для лекцій, практичних та семінарських занять, враховує специфіку професійної діяльності фахівця-аграрія.
Курс «Іноземна мова за професійним спрямуванням» має потенційні можливості наближення процесу вивчення іноземних мов до реальних умов комунікації. На заняттях з іноземної мови використовувалися такі методи навчання: дискусії, мозкова атака, фокус-групи, ситуаційно-рольові ігри, самостійна робота з джерелами професійної інформації, метод критичних інцидентів.
|
