ВИХОВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ МОЛОДІ У СТУДЕНТСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, гіпотезу, задачі, об’єкт, предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію і впровадження основних наукових положень, наведено дані про публікації, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – «Теорія і практика виховання соціальної спрямованості студентської молоді» – здійснено теоретичний аналіз філософської, психолого-педагогічної та спеціальної літератури з проблеми дослідження; на основі вивчення наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених уточнено сутність ключових понять дослідження; здійснено діагностику стану вихованості соціальної спрямованості молоді у студентському середовищі.

Аналіз наукових джерел (Л. Божович, З. Васильєва, В. Зінченко, Т. Коннікова, А. Муст, К. Платонов, В. Семиченко, В. Шатенко та ін.) показав, що соціальна спрямованість студентської молоді розглядається в дослідженнях як інтегральне, ідейно-моральне і соціально-педагогічне утворення, здатне закріпити її творчу суспільну діяльність, моральні вчинки і самодисципліну та інтерпретується як система соціальних цінностей суспільно організованої особистості, складовими якої є інтегровані позитивні моральні ознаки, позитивне ставлення до соціального буття, інтерес до нього, потреба в ньому, переконаність у його необхідності як основному сенсі життя, прагнення до формування й удосконалення вмінь і навичок жити і діяти в соціумі та оволодіння способами дії у студентському середовищі.

Процес виховання соціальної спрямованості студентської молоді розглядають науковці (О. Абдулліна, Т. Бірюкова, І. Бех, О. Коберник, Т. Кравченко, М. Лукашевич, Н. Смакотина) як єдність усіх основних її сфер, що «створюють» для особистості дійсність, у якій вона діє, пізнає і спілкується – і цим опановує систему суспільних відносин.

У нашому дослідженні поняття «виховання соціальної спрямованості студентської молоді» трактується як педагогічний процес становлення і розвитку особистості студента, що здійснюється в освітньо-виховній діяльності у взаємодії зі світом на рівні сучасних досягнень культури, максимального розвитку особистості, що передбачає формування системи необхідних соціально значущих якостей з метою входження в контекст соціального життя.

Встановлено, що середовищем для студентства, де воно постійно вступає в безпосередні контакти з ровесниками, наставниками, старшими товаришами,
є студентське середовище, осередками якого є: вищий навчальний заклад, студентське містечко з його організаційно-методичною структурою та організованим самоврядуванням, сім’я.

На основі аналізу наукових досліджень (С. Аверинцев, П. Бергер, Г. Легенький, Т. Лукман та ін.) теоретично й емпірично обґрунтовано, що студентське середовище, до якого належить сучасна українська молодь, є як носієм ціннісних переваг у соціокультурному розумінні, так і «залежною змінною» від домінувальних суспільних установок; джерелом знань з усіх сфер суспільного життя: інтелектуальній, матеріальній, нормативній, естетичній. Воно є джерелом емоційних переживань студентства, вироблення емоційно-оцінкового ставлення до світу, гуманізму, колективізму, демократизму, толерантності – найважливіших складових якості людини і громадянина, сферою застосування фізичних і духовних сил студентства, що беруть участь у його вдосконаленні, а значить, воно є джерелом розвитку особистості.

Студентське середовище, зокрема освітньо-виховний простір, має величезний вплив на суспільну свідомість студентів. За період навчання у ВНЗ за сприятливих умов у них розвиваються всі рівні соціальної спрямованості. Для успішного навчання у вищому навчальному закладі необхідний високий рівень загального інтелектуального розвитку, а саме сприйняття, уявлення, ерудованості, широкого кола пізнавальних інтересів. За певного зниження цього рівня можлива компенсація за рахунок підвищеної мотивації, досконалої інтелектуальної праці, продуктивної старанності й емоційного задоволення від освітньо-виховної діяльності.

З’ясовано, що вчені (Л. Балабанова, А. Зубенко, С. Кириленко, Н. Лавриненко, В. Лисовский, І. Мелехова, Т.Оржеховська, Т. Хілько та ін.) розглядають студентську молодь та її оточення як самостійну систему в загальній соціальній системі, визначаючи внутрішні й зовнішні взаємозв’язки елементів цих систем залежно від конкретних функцій. Таким чином, студентська молодь – це соціально-демографічна група, яка переживає період становлення соціальної зрілості, адаптації до соціального буття, в очікуванні майбутніх змін. Вона має рушійні механізми свого віку, котрі залежать від соціально-економічного розвитку суспільства, рівня культури, умов життєдіяльності. Ця особлива соціальна група постійно перебуває в колі інтересів дослідників – педагогів, психологів, соціологів, оскільки саме її учасники є чутливим індикатором суспільних змін; вони визначають загалом потенціал розвитку суспільства, що створює найсприятливіші умови для виховання інтегральної особистісної якості – соціальної спрямованості. Від того, наскільки вивчений світ цінностей сучасної студентської молоді, наскільки він є зрозумілою систематизованою структурою, наскільки досліджено її установки, життєві плани, залежить ефективність проведених освітньо-виховних заходів.

Результати теоретичного аналізу досліджуваної проблеми переконують, що подальший успіх її розв’язання залежить від діагностики стану вихованості соціальної спрямованості молоді у студентському середовищі.

Проведення діагностики стану вихованості соціальної спрямованості молоді у студентському середовищі під час констатувального етапу експерименту передбачало визначення: а) вихідного рівня соціального становлення особистості, який характеризується інтересом до соціально значущої діяльності, орієнтацією на загальнолюдські цінності і здатністю виявляти суспільну мотивацію, знання про суспільне життя, емоційно-ціннісне спрямування; в) потреби студентів у соціально активній діяльності у мікро- і макросередовищах.

Аналіз досвіду визначення позицій спрямованості особистості, окреслення її соціального змісту дав змогу визначити компоненти виховання соціальної спрямованості студентської молоді: мотиваційний (сформованість гармонійної єдності особистісно і суспільно значущих мотивів освітньо-виховної діяльності студентської молоді); когнітивний (одержання досконалих знань про суспільство, про соціальну реальність, наявні в дійсності соціальні явища й процеси як життєво необхідні потреби); емоційно-ціннісний (емоційно-позитивне ставлення до освітньо-виховної діяльності, що забезпечує формування системи особистісно значущих ціннісних якостей для виховання соціальної спрямованості студентської молоді – одержання бажаного соціального статусу, сприймання соціуму як необхідного середовища для самовдосконалення).

В основу визначення компонентів виховання соціальної спрямованості студентської молоді було покладено такі критерії й показники: система домінувальних мотивів соціального буття студентської молоді (самопізнання, саморозвиток особистості, здатність до рефлексії, оволодіння способами саморегуляції, самовдосконалення, моральне самовизначення, ствердження життєвої позиції, розуміння своїх індивідуальних якостей – самосвідомість, оцінка стосунків з іншими, здатність адаптуватися до певних умов життя, прагнення власного успіху і суспільного прогресу); когнітивні характеристики (природні прагнення до знань про суспільні явища і процеси, уміння і навички їх використовувати, оволодіння способами дій у процесі освітньо-виховної діяльності); сукупність якостей і характеристик, що репрезентують її емоційно-ціннісну сферу (формування усвідомленого прагнення до суспільної діяльності; ініціативність і самостійність; реалізація миттєвих проявів емоційної поведінки, імпульсивність і вольові можливості достатньої саморегуляції, самоконтролю).

На основі визначених критеріїв і показників охарактеризовано три рівні вихованості соціальної спрямованості молоді у студентському середовищі: високий, середній, низький.

Високий рівень студенти мають особистісно і суспільно значущі мотиви до навчальної діяльності, переконаність у її життєвій потребі, виявляють необхідну вольову самодостатність, демонструють стійку зацікавленість до активної освітньо-виховної соціальної діяльності, відрізняються сформованою соціальною спрямованістю, що характеризується гармонійним поєднанням особистісного і суспільного в сутнісній характеристиці соціальної спрямованості.

Середній рівень характеризує наявність особистісно значущої спрямованості студентів до навчальної й виховної діяльності, що, однак, не завжди виявляється в їх внутрішній мотивації, дисциплінованості, сумлінності за відсутності усвідомлення її соціальної значущості; мають сформовану соціальну спрямованість, що вирізняється лише особистісною значущістю.

Низький рівень свідчить про недостатній прояв соціально значущого спрямування, нейтральне, байдуже, пасивне ставлення до навчальної діяльності, небажання брати участь у суспільно корисних справах колективу.

Вивчення стану вихованості соціальної спрямованості студентської молоді проводилося під час констатувального експерименту, яким було охоплено студентів Херсонського державного університету, Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського, Бердянського державного педагогічного університету. У констатувальному етапі експерименту взяло участь 25 викладачів та 920 студентів першого та третього курсів. Такий вибір пояснюється тим, що студенти І і ІІІ курсів мають різний рівень соціального досвіду і системи знань, умінь і навичок. До того ж перший рік навчання в університеті – це для них є роком адаптації до нових умов, визначення власних ціннісних орієнтацій, а третій – етапом соціального становлення, що має свої виміри та соціальні здобутки.

Констатувальний етап експерименту засвідчив, що стан соціальної спрямованості студентської молоді за результатами першого зрізу характеризує різні особистісні прояви механізму перетворення освітньо-виховної діяльності у провідну життєву соціальну потребу, в ціннісну категорію. Це вміння використовувати освітньо-виховну діяльність як спосіб реалізації життєвих цілей, рівень усвідомлення особистістю смислу, призначення і цілей своєї діяльності, оцінки її значущості, цінності як для суспільства, так і для самої себе. Результати констатувального експерименту показали, що низький рівень вихованості соціальної спрямованості склав 54,8 % у студентів контрольної групи та 53,9 % – експериментальної групи; середній рівень – відповідно 30,4 % та 31,3 %; високий – 14,8 % у студентів обох груп.

Отже, стан дослідженості проблеми, її педагогічна сутність, виявлений стан соціальної спрямованості молоді в умовах студентського середовища спрямував наше дослідження на подальше вдосконалення активної й творчої освітньо-виховної діяльності, яка передбачала не тільки практичну, предметну, суспільну дію, що охоплює навчання, виховання, працю із самообслуговування і суспільно-корисну працю; не лише аудиторну, а й позааудиторну діяльність, спрямовану на формування внутрішнього світу студентської молоді і чітко визначених позицій суспільного ґатунку, дає змогу активізувати процес розвитку достатньо стійких позитивних мотивів, характерних для кожного з них, активності в емоційній, інтелектуальній і вольовій сферах, а також можливість поступово та системно змінювати форми впливу, послаблювати безпосередні педагогічні впливи за рахунок соціального зростання й активності студентської молоді. Досягти змін у вихованні соціальної спрямованості студентської молоді у студентському середовищі можна лише шляхом удосконалення суспільних і особистісних взаємозв’язків між ними в умовах реалізації потенціалу освітньо-виховної діяльності.

У другому розділі – «Оптимізація процесу виховання соціальної спрямованості молоді у студентському середовищі» – розроблено модель виховання соціальної спрямованості молоді у студентському середовищі; обґрунтовано та експериментально перевірено організаційно-педагогічні умови реалізації розробленої моделі; висвітлено хід та результати формувального етапу дослідження.

Модель виховання соціальної спрямованості студентської молоді розроблена на основі виявлення суттєвих чинників впливу на результат виховання соціальної спрямованості студентської молоді, об’єднання її за загальними ознаками, встановлення кількісного співвідношення між елементами процесу (рис. 1).

У структурі моделі репрезентовано освітньо-виховну діяльність як засіб виховання соціальної спрямованості молоді у студентському середовищі. Модель виховання має чітку структуру, що охоплює: цільову складову (мета, завдання та принципи); змістову складову (взаємопов’язані компоненти соціальної спрямованості студентської молоді, організаційно-педагогічні умови, система виховної роботи – зміст, методи, форми, засоби та напрями оптимізації виховання соціальної спрямованості студентської молоді); результативну складову (результат, на який спрямована дослідно-експериментальна роботу – вихованість соціальної спрямованості молоді у студентському середовищі за трьома рівнями відповідно до визначених критеріїв та показників).

Виховання соціальної спрямованості молоді у студентському середовищі в умовах педагогічного процесу вищої школи – це здійснення як безпосереднього, так і опосередкованого впливу на особистість, що визначається певними організаційно-педагогічними умовами, до яких ми відносимо:

- інтеграцію виховних зусиль ВНЗ як педагогічного й соціального середовища;

- організацію цілеспрямованого впливу на студентське середовище у процесі освітньо-виховної діяльності;

- використання виховних і освітніх можливостей (зміст, форми, методи, засоби) для реалізації потреб спілкування у студентському середовищі;

- формування у студентів системи знань, умінь і навичок адаптації до конкретних умов соціуму.

Доведено, що організаційно-педагогічні умови є сукупністю впливів, здійснюваних у відповідні етапи виховання соціальної спрямованості молоді у студентському середовищі.

Виховання соціальної спрямованості молоді у студентському середовищі обумовлено універсальною, динамічною, багаторівневою структурою освітньо-виховної діяльності, яка має визначену мету, засоби, очікувані результати і її здійснення. Таку виховну діяльність ми розглядаємо як систему, що охоплює: цілевизначення, аналіз ситуації, вибір засобів, процес реального впливу й оцінку результатів.