У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, представлено зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами, визначено об’єкт, предмет, мету і задачі дослідження, визначено теоретико-методологічні засади та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію результатів дослідження та впровадження їх у практику, наведено інформацію про публікації, структуру і обсяг дисертації.
У першому розділі "Теоретико-методологічні засади розвитку інформаційно-комунікаційних компетентностей учителів" здійснено аналіз психолого-педагогічних джерел з теми дослідження, висвітлено сучасний стан розробленості проблеми, розкрито структуру та зміст поняття "інформаційно-комунікаційні компетентності", проаналізовано сучасний стан та особливості їх розвитку.
Аналіз теоретичних і практичних аспектів досліджуваної проблеми засвідчив методологічні зміни, що відбулися наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття в освіті, зокрема у післядипломній її складовій, а саме – створення умов для освіти дорослих упродовж життя. У зв’язку з цим у процесі підвищення кваліфікації набувають ціннісної значущості такі тенденції, як орієнтація на саморозвиток, актуалізація самоосвіти спеціалістів, оптимізація інноваційних форм післядипломного навчання. Використання інформаційно-комунікаційних технологій, у свою чергу, може прискорити зміни у системі неперервної освіти, спрямувавши її на відкритість навчання, чим забезпечуватиметься просування особистості від поступового фахового зростання до набуття нових професійних компетентностей.
Процеси модернізації освіти, нові пріоритети в освітній політиці, зміна концептуальних орієнтирів організації неперервної освіти педагогічних працівників передбачають зміни в сутності таких основних принципів післядипломного навчання, як інтеграція, узгодженість і наступність функціонування різних ланок системи підвищення кваліфікації, випереджальний характер змісту навчальних курсів з урахуванням євроінтеграційних процесів, досягнень педагогічної науки та перспективного педагогічного досвіду; створення відкритого інформаційного простору.
Однією з найважливіших умов вдосконалення системи післядипломної освіти вчителів є формування у них інформаційно-комунікаційних компетентностей та вирішення проблеми методичного забезпечення цього процесу.
Формування інформаційно-комунікаційних компетентностей учителів ускладнюється низкою несприятливих чинників, серед яких: перевага традиційних підходів до організації педагогічного процесу на курсах підвищення кваліфікації, відсутність системи самоосвіти спеціалістів у міжкурсовий період, недостатнє забезпечення закладів післядипломної освіти та загальноосвітніх навчальних закладів сучасними інформаційно-комунікаційними засобами, і, як наслідок – зниження мотивації педагогів до оволодіння інформаційно-комунікаційними технологіями, фрагментарність їх використання в навчальному середовищі, психологічна упередженість щодо мережевої взаємодії з колегами.
Однак без упровадження в процес підвищення кваліфікації педагогічних кадрів неперервної системи розвитку інформаційно-комунікаційних компетентностей педагогів неможливо досягти бажаного методичного результату.
Сучасні дослідження професійної компетентності (Л. Маркова, І. Зязюн, Т. Браже, В. Сластьонін), аналіз і порівняння різних підходів до розгляду сутності поняття "інформаційно-комунікаційні компетентності" (П. Беспалов, Л. Лісіна, Н. Насирова, Є. Огарев) говорять не лише про актуальність поставленої проблеми, а й недостатню розробленість таких питань, як зміст і структура інформаційно-комунікаційних компетентностей, діагностика рівня їх розробленості.
Ми визначаємо це поняття як інтегральну сукупність компетентностей, необхідних для здійснення продуктивної діяльності в галузі нових інформаційних технологій, а саме: інформаційно-мисленнєвої (уміння формулювати проблемно-пошукові запитання, виділяти змістові елементи висловлювань, ущільнювати та розгортати інформацію залежно від мети діяльності; перетворювати інформацію на спосіб діяльності), комп’ютерно-технологічної (уміння використовувати засоби нових інформаційно-комунікаційних технологій, апаратні та програмні засоби, мережеві можливості комп’ютерних комплексів), пошуково-синтезувальної (уміння самостійно шукати нову інформацію з різних джерел, аналізувати, узагальнювати, структурувати; синтезувати її, виходячи з результатів пошукових дій, адаптувати її відповідно до вікових особливостей учнів і змісту предмету, при викладанні якого вона буде використана), продуктивно-діяльнісної (уміння застосовувати методику відбору, оцінювання, використання інформаційно-комунікаційних технологій в освітньому процесі; створювати мультимедійні навчальні продукти, брати участь у методичних заходах в режимі онлайн).
Якісними показниками розвитку вказаних компетентностей є: характер діяльності вчителя в галузі інформаційно-комунікаційних технологій, ступінь володіння ними для пошуку потрібної інформації, рівень мотивації щодо їх використання в самоосвітній роботі.
Особливе значення для розв’язання завдань дослідження має також визначення підходів до організації процесу розвитку інформаційно-комунікаційних компетентностей у системі післядипломної освіти, найпоширенішими з них є: компетентнісний (І. Зимняя, А. Хуторський, А. Маркова, Л. Петровська), рівневий (Л. Голодюк, І. Гришина), а також векторне диференційоване навчання на основі розробки індивідуальних маршрутів розвитку (А. Бєляєва, П. Сікорський). Зазначені підходи були враховані нами при розробці організаційно-педагогічних умов розвитку інформаційно-комунікаційних компетентностей учителів.
Аналіз наукового доробку вітчизняних і зарубіжних учених, узагальнення досвіду діяльності закладів післядипломної освіти, районних і шкільних методичних служб дозволили визначити перспективи застосування інформаційно-комунікаційних технологій у системі підвищення кваліфікації вчителів і керівних кадрів за декількома напрямками: формування єдиної інформаційної мережі загальноосвітніх навчальних закладів на базі сайтів регіональних інститутів післядипломної освіти з метою оптимізації системи самоосвітньої діяльності вчителя; використання інформаційно-комунікаційних технологій у науково-методичній, дослідницькій діяльність, а також в управлінні інноваційними процесами.
Під час аналізу навчальних планів курсової перепідготовки вчителів, перспективних і річних планів роботи районних методичних кабінетів, шкільних методичних служб, програм проведення практичних семінарів, конференцій нами з’ясовано, що здебільшого керівниками закладів, методистами, науково-педагогічними працівниками використовуються традиційні форми роботи, які не мають належного впливу на формування та розвиток інформаційно-комунікаційних компетентностей учителів. За результатами анкетування вчителів нами з’ясовано, що інформаційно-комунікаційні технології постійно використовують у навчально-виховному процесі тільки 15,2% вчителів; 72,4% – лише для пошуку додаткової інформації в Інтернеті і тільки 8,6% користуються мультимедійними програмами безпосередньо у навчальному процесі. Це свідчить про недостатній рівень розвитку інформаційно-комунікаційних компетентностей учителів.
У другому розділі "Методика формування інформаційно-комунікаційних компетентностей учителів" розроблено модель процесу формування інформаційно-комунікаційних компетентностей педагогів у системі післядипломної освіти, запропоновано методику розвитку знань та умінь учителів у сфері інформаційних технологій.
