МЕТОДИКА РЕАЛІЗАЦІЇ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ЗМІСТУ В КУРСІ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ У 8-9 КЛАСАХ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито сутність і загальний стан її наукової розробки, визначено завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, сформульовано наукову новизну і практичне значення роботи, наведені дані про апробацію та впровадження результатів у практику.

У першому розділі дисертації «Теоретико-методичні засади дослідження» охарактеризовано культурологічний зміст як складову змісту шкільної історичної освіти, висвітлено підходи до його відбору і структурування у шкільному курсі історії України, обґрунтовано методичні умови реалізації культурологічного змісту у навчанні історії України у 8‑9 класах.

Здійснений у дисертації аналіз джерел дозволяє визначити зміст шкільної освіти як певну систему інформації (навчального матеріалу), що засвоюється учнями у вигляді знань, умінь і навичок, ставлень до світу, до людей, до себе. Цю систему організують структурні компоненти предметного змісту в їх взаємодії та взаємозв’язку. Для предмета «історія» такими компонентами є: історичні факти (події, вчинки, явища, процеси), теорія (поняття, зв’язки, тенденції розвитку суспільства), а також наукові способи діяльності опрацювання інформації, теоретичні і методологічні основи історичної науки (основні принципи, підходи до вивчення соціогенезу, теорії наукового пізнання). Виходячи із зазначеного культурологічний зміст в курсі історії України у 8‑9 класах визначено як систему відомостей про культурно-мистецькі надбання українського народу, закономірності розвитку історико-культурного процесу в українських землях у ХVІ-ХІХ ст., сукупність способів навчально-пізнавальної діяльності і ціннісних орієнтацій, оволодіння якими забезпечує формування компетентностей і всебічний розвиток учнів.

Культурологічний зміст у шкільному курсі історії України можна розглядати у двох аспектах: а) загальному, оскільки поняття культура включає такі складові, як політичну, правничу, економічну, мілітарну, культуру повсякденності, екологічну, валеологічну та ін. З цієї точки зору культурологічний зміст присутній у кожному розділі та темі з історії України; б) локальному, оскільки у навчальній програмі є власне культурологічні теми. Вони вивчаються на окремих уроках, які у дослідженні визначені як уроки культурологічного змісту. Такі уроки присвячені розвитку вітчизняної та світової культури і передбачають вивчення різних областей культурного процесу: науки, освіти, побуту, фольклору, громадської думки, літератури, мистецтва та ін. Основою структурування змісту таких уроків слугує культурно-історичний підхід, що виступає як синтезуючий фактор побудови культурологічного змісту, зокрема в курсі історії України.

Головною метою культурологічної освіти в загальноосвітній школі є розвиток особистісно-ціннісного ставлення учнів до культури та навколишнього світу, їх здатності до сприймання, розуміння і творення художніх образів, потреби в художньо-творчій самореалізації і духовному самовдосконаленні.

Аналіз науково-педагогічних та методичних напрацювань останніх років дає підстави стверджувати, що навчальний матеріал уроків культурологічного змісту передбачає, окрім фактологічних відомостей, дослідження учнями загальних закономірностей історико-культурного процесу у цілому, а також виявлення закономірностей розвитку культури певного періоду, особливостей її існування в конкретно-історичному часі і просторі. Тому цей зміст відповідає пріоритетам навчання історії у відкритих суспільствах: баченню історії у контексті поліетнічності, мультикультурності та поліконфесійності.

Зміст уроків культурологічного змісту потребує врахування вимог полікультурності в освіті, зокрема формування в учнів розуміння розвитку світової культури як діалогу різних культур, культурного різноманіття як головну засаду цього діалогу, самоцінності культури кожного народу і особистості, неповторність внеску народів до скарбниці світового культурного процесу. Вони мають показати історію вітчизняної культури як наслідок етнічного та національного різноманіття, і таким чином бути ресурсом національної консолідації, забезпечувати усвідомлення учнями українського суспільства й культури як багатокультурних, розуміння ними важливості й переваги культурного розмаїття для національної історії.

Виховним результатом опанування учнями культурологічним змістом у навчанні історії є розвиток у них інтересу і толерантності як до всіх народів світу і України, так і до окремих їхніх представників, усвідомлення ними безперервності духовного розвитку, культурних традицій, цінності пам'яті поколінь.

Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що культурологічний зміст навчального історичного матеріалу є багатоаспектною цілісною системою, що поєднує вивчення різних областей культурного процесу: розвитку науки, освіти, побуту, фольклору, громадської думки, літератури, мистецтва тощо на різних етапах історичного процесу.

Використання системи дидактичних критеріїв відбору навчального змісту, прийнятої у сучасній науці, дозволило визначити критерії відбору культурологічного змісту, в якому розрізняємо культурологічні факти і культурологічну теорію. У процесі навчання культурологічні факти є необхідними для визначення понять, зв’язків, тенденцій, їх узагальнення, засвоєння навчального матеріалу у системі. Теоретичні ж знання відіграють важливу роль як засіб формування світогляду, особистісного підходу до оцінки подій і явищ минулого, розвитку пізнавальної самостійності й критичного мислення школярів, тобто їх засвоєння виступає як передумова досягнення головної мети викладання – розвитку особистості дитини засобами культурологічного змісту.

Оптимальне поєднання фактичного і теоретичного матеріалу в кожній конкретній темі визначається з точки зору методологічних положень психології і педагогіки про емпіричний і теоретичний рівні пізнання. Проблема співвідношення фактів і теорії у навчальному матеріалі має розв’язуватись з врахуванням: рівня розвитку вікових пізнавальних можливостей учнів і специфіки цілей засвоєння культурологічного змісту. Необхідний баланс передбачає певну перевагу кількості фактів над кількістю понять і ідей, конкретних понять над абстрактними у 8-му класі з поступовим вирівнюванням цих пропорцій до 9 класу.

Відбираючи той чи інший фрагмент культурологічного змісту, вчителі відповідають на такі запитання:

- Чи розкривають це явище, процес, ідея основні тенденції розвитку вітчизняної культури ХVІ – ХІХ ст.?

- Чи дозволяє включення в програму цього явища, процесу, ідеї співвідносити основні напрями розвитку світової та вітчизняної культур, показувати їх взаємозв’язок?

- Чи вирізняються відібрані факти яскравістю, емоційною насиченістю?

- Чи дозволяють вони персоніфікувати історію через звернення до постатей видатних учених, діячів літератури і мистецтва, знаменитих сучасників?

- Чи сприяють ці факти пробудженню в учнів інтересу до рідних місць, зміцненню у них почуття любові до Батьківщини і розуміння громадянського обов'язку, вибору гуманістичних духовних цінностей, розвитку естетичного смаку, творчого мислення дитини?

- Чи дозволяє відібраний матеріал забезпечити формування в учнів 8-9 класів уміння аналізувати культурологічні факти і застосовувати культурологічні знання?

- Чи може бути забезпечена без вивчення цього цілісність уявлень учнів про історико-культурний процес, можливість подальшого отримання культурологічних предметних знань, формування предметних компетентностей?

- Чи дозволяє засвоєння цих фактів і понять забезпечити багатоаспектний підхід, поглибити міжпредметні зв’язки?

- Чи є відібраний матеріал доступним для пізнання учнями відповідної вікової категорії?

До найбільш важливих фактів і понять культурологічного змісту відібраних на основі цих критеріїв відносяться: загальні поняття про культуру, її місце у суспільному житті та її складові частини, особливості культурного процесу кожної історичної епохи, найважливіші художньо-естетичні цінності, культурний контекст як необхідна умова розуміння пам’ятки культури.

Аналіз досвіду висвітлення питань викладання культурологічного змісту в методичній науці засвідчив суперечливість існуючих підходів до відбору об’єктів культури для вивчення на відповідних уроках історії. У дисертації запропоновано наступні критерії відбору таких об’єктів. Вони мають бути: найважливішими і типовими для історичної епохи (Нова історія, ХVІ – ХІХ ст.);

- такими, що репрезентують відповідний мистецький стиль (бароко, українське бароко, класицизм, романтизм); розкривають притаманний кожній епосі відповідний мистецький код, систему символів;

- є візитною карткою культури України, наприклад, входять до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО;

- доступні для вивчення, зрозумілі учням 8-9 класів;

- відповідають реаліям полікультурної, поліконфесійної історії України;

- мають художню цінність, виховну значимість.

На основі названих критеріїв у дисертації визначено перелік пам’яток культури ХVІ – ХІХ ст. для обов’язкового вивчення учнями.

Здійснений у дисертації аналіз положень педагогічної та методичної науки дозволив сформулювати методичні умови реалізації культурологічного змісту шкільного курсу історії України у 8‑9 класах: 1) формування в учнів відібраної на основі методично обґрунтованих критеріїв системи культурологічних знань про духовний розвиток України у ХVІ-ХІХ ст., відповідних умінь і цінностей; 2) застосування вчителем сукупності методів, форм і засобів навчання, що дозволяють оптимально реалізувати культурологічний зміст шкільного курсу історії; 3) акцентування на уроках культурологічного змісту виховного аспекту навчання і розвитку творчої складової пізнавальної діяльності учнів.

У другому розділі «Авторська методика реалізації культурологічного змісту в курсі історії в 8‑9 класах загальноосвітньої школи» висвітлено результати структурно-функціонального аналізу діючих програм, підручників і посібників з історії України, описано авторську методику реалізації культурологічного змісту шкільного курсу історії України у 8‑9 класах, розкрито хід та результати педагогічного експерименту.

Аналіз змісту і структури навчальних програм з історії України для 8‑9 класів останніх років з точки зору динаміки вивчення питань культури показав поступове збільшення уваги до вивчення питань розвитку культури, взаємозв’язків культури та різних сфер суспільного життя, його трансформації. Таку саму позитивну тенденцію можемо констатувати у шкільних підручниках. Причому характерним є те, що виклад на їх сторінках культурологічного матеріалу є важливим у вирішенні завдань морального виховання та формування світогляду підростаючого покоління. Поява нових поглядів, зміна підвищення інтересу до вивчення культури обумовили нові підходи до її висвітлення, які знайшли відображення у тексті та методичному апараті шкільних підручників останніх років. Це засвідчує поступове створення єдиної концепції викладання питань розвитку культури в шкільному курсі історії. Усі підручники для 8‑9 класів вказують на те, що при відборі культурологічного змісту курсу авторами враховувалися вікові особливості учнів, їх інтереси і схильності, а також специфіка завдань шкільної історичної освіти.

Основними критеріями, за якими здійснювався аналіз змісту сучасних шкільних підручників з історії були: співвідношення історії культури з політичною, соціальною, економічною історією у загальному змісті підручника та у його позатекстових компонентах; висвітлення питань культури у контексті впливу на її розвиток національних, релігійних, майнових, вікових, ґендерних чинників; наявність у підручниках додаткових навчальних текстів, специфічних історичних джерел з історії повсякденності та методичного апарату, що забезпечує роботу учнів над культурологічним змістом на різних рівнях пізнавальної діяльності.

Структурно-функціональний аналіз підручників з історії України для 8‑9 класів поруч з позитивними тенденціями показав, що культурологічний матеріал шкільних підручників переважно носить ілюстративно-реєстраційний характер. Для його викладу автори застосовують описово-фактографічні прийоми. У текстах, присвячених розвитку культури ХVІ–ХІХ ст. зустрічаються дві крайності: теоретизування перетворюється на самоціль, гру поняттями з одного боку, і перехід до розважальності, лише переказу яскравих, цікавих фактів з іншого. Авторами не ставиться завдання дати школярам повні і систематичні знання по історії української культури. Питання культурного розвитку викладаються оглядово, за галузями культури, у вигляді «здобутків» – мистецьких пам`яток, літературних творів тощо. Інколи навіть зустрічаємо спроби возвеличення досягнень свого народу шляхом замовчування або приниження інших.

Недостатньо уваги приділено авторами підручників і навчанню школярів розуміти мову мистецтва, цікавитись ним і самостійно вивчати його у позакласний час. Через перевантаженість підручників навчальним матеріалом учні не повною мірою можуть зрозуміти з їх тексту глибинний сенс, закладений творцем і епохою в пам'ятник культури, символіку мистецтва, художніх образів, особливості художніх стилів і напрямів в мистецтві. Лише деякі з підручників розкривають культурологічний зміст епохи, відрізняються гарною загальною естетикою оформлення, добором ілюстративних засобів, повнотою реалізації їх функцій, спрямованістю матеріалу на підготовку учнів до самонавчання, впливом навчального матеріалу на розвиток інтересу учнів до навчального предмета, на реалізацію його творчого потенціалу.

Проведені дослідження практики навчання історії України у загальноосвітній школі засвідчують, що вивчення культурологічного змісту в курсі історії у 8‑9 класах здебільшого ведеться за традиційною схемою, без чіткого планування передбачуваних результатів та врахування специфіки матеріалу. Дослідження рівня сформованості в учнів культурологічних фактів і понять, дає підстави стверджувати, що серед школярів переважають учні з середнім рівнем сформованості знань (35%), дещо менше учнів з достатнім (26%) та низьким (25%) рівнями. Загальні результати рівня сформованості навчально-пізнавальних умінь працювати з культурологічним змістом свідчать, що лише у 27% школярів рівень їх розвитку є достатнім, тоді як переважають учнів з низьким (майже 40%) рівнем. Таким чином, констатувальні дослідження показали недостатньо високу ефективність вивчення культурологічного змісту на уроках історії.

Авторська експериментальна методика реалізації культурологічного змісту базувалась на особистісно зорієнтованому компетентнісному, діяльнісному та комплексному підходах. в середній школі і спрямована на формування і розвиток у школярів культурологічних знань, навчально-пізнавальних умінь, емоційно-оцінних суджень щодо явищ, процесів і пам’яток культури. Здійснення формувального експерименту передбачало: визначення тем культурологічного змісту за чинною навчальною програмою з історії України для 8‑9 класів, відбір фактичного і теоретичного культурологічного навчального матеріалу у відповідності до визначених вище принципів, розробку навчальних експериментальних матеріалів до окремих уроків культурологічного змісту, тематика яких забезпечувала можливості оптимального опанування навчальним матеріалом з питань культури і досягнення визначених нами навчальних результатів. Експериментальну методику було орієнтовано на реалізацію визначених методичних умов реалізації культурологічного змісту у навчанні історії.

З точки зору організації навчально-пізнавальної діяльності школярів на уроках історії експериментальна методика передбачала: встановлення атмосфери співпраці вчителя та учнів й учнів між собою; формулювання вчителем чіткої мети навчання у вигляді кінцевих результатів (конкретних культурологічних знань, умінь та емоційно-оцінних суджень учнів, що відображають їх ставлення до культурних процесів і явищ минулого); оптимальне використання стандартних і нестандартних уроків; поєднання індивідуальної, групової та фронтальної форм роботи; активних та інтерактивних методів навчання; репродуктивної, перетворюючої та творчої діяльності учнів; здійснення поточного, тематичного й підсумкового моніторингу сформованості навчальних досягнень учнів з опанування культурологічного змісту.

Результати формувального експерименту засвідчили істотні відмінності у рівнях навчальних досягнень учнів із засвоєння культурологічного змісту в контрольних і експериментальних класах, що вимірювались за допомогою анкети і тестових і творчих завдань для учнів відповідного змісту. Кількість учнів з високим рівнем навчальних досягнень в експериментальних класах після завершення експерименту зросла порівняно з початком експерименту з 8 до 15% від загальної кількості учнів у 8-х класах та з 10 до 16% в 9-х. Кількість учнів з низьким рівнем навчальних досягнень в експериментальних класах зменшилась відповідно з 31 до 23%. Аналогічні показники в контрольних класах виявились значно меншими.