МОНІТОРИНГ ІНФОРМАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ НЕПРОФІЛЬНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його мету, завдання, об’єкт і предмет, окреслено методологічні засади та методи дослідження; розкрито його наукову новизну і практичне значення, відображено відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження, представлено структуру дисертації.

У першому розділі «Науково-теоретичне обґрунтування моніторингу освітнього процесу» нами проаналізовано поняття «моніторинг освітнього процесу»; обґрунтовано роль моніторингу у навчальному процесі вищого навчального закладу; здійснено науково-теоретичне обґрунтування контролю як моніторингової складової сформованості професійних компетентностей майбутніх фахівців.

Історичний аналіз проблеми моніторингу дозволив констатувати, що поняття моніторингу в педагогіці розглядається відносно недавно, у теоретичному й практичному аспектах проблема організації педагогічного моніторингу не розроблена.

Уточнення терміну “моніторинг” та різні підходи до визначення даного поняття, дозволили визначити власний підхід до його трактування, в результаті якого під моніторингом ми розуміємо процес безперервного науково обґрунтованого, діагностико-прогностичного дослідження стану розвитку педагогічного процесу з метою оптимального вибору освітніх цілей, завдань і засобів їх розв’язання.

Серед основних функцій моніторингу нами виділені такі: активізуюча, діагностична, інтеграційна, інформаційна, компаративістська, конструктивна, корекційна, організаційно-діяльнісна, орієнтувальна, прагматична, формуюча, експертна.

Встановлено, що важливою складовою моніторингу є контроль результатів навчальної діяльності студентів, покликаний встановити ступінь досягнення цілей навчання, рівень сформованості знань, умінь і навичок, а також виявити рівень розвитку, включаючи індивідуальні якості і особистісні характеристики.

Розробка нових державних стандартів в освіті та втілення нових технологій навчання вимагають впровадження нових підходів до системи контролю і перевірки заданих стандартів знань. Одним із важливих засобів управління навчально-пізнавальним процесом студентів є контроль, оцінка та облік їх роботи.

Нами розмежовано поняття «контроль» і «перевірка», «оцінки» і «оцінювання» навчальної діяльності студентів в руслі проблеми формування інформативної компетенції студентів. Під перевіркою ми розуміємо встановлення зворотного зв’язку зі студентами в рамках окремих навчальних занять, а контроль несе значно ширше функціональне навантаження, оскільки передбачає діагностику результатів навчання, забезпечує ліквідацію прогалин знань протягом всього процесу навчання, активізацію самоконтролю. Під оцінкою ми розуміємо результат процесу оцінювання, його умовно-формальний (знаковий), кількісний вираз оцінки навчальних досягнень в числах і балах, а під оцінюванням – процес зі встановлення ступеня реально досягнутих результатів з планованими цілями.

З'ясовано, що на сучасному етапі практично відсутні єдині процедури і критерії оцінювання навчальної діяльності студентів, тобто оцінюються перш за все знання, а не сам характер, об'єм, темп та рівень їх засвоєння. Часто проблема оцінювання підміняється обліком успішності, педагогічним контролем знань та ін.

З огляду на вище зазначене, нами визначено вимоги, яким повинна відповідати система оцінювання: визначення успішного засвоєння того або іншого навчального матеріалу, сформованості тої чи іншої практичної навички; забезпечення фіксації як зміни загального рівня підготовленості кожного студента, так і динаміки його успіхів в різних сферах пізнавальної діяльності; у самому механізмі виставляння оцінок має бути закладена можливість адекватної інтерпретації закладеної в них інформації; у систему оцінювання має бути закладений механізм, що заохочує і розвиває самооцінку студентами своїх досягнень, а також рефлексію, що відбувається з ним в ході навчального процесу; система оцінювання повинна передбачати і забезпечувати постійний контакт між викладачем і студентом, а також адміністрацією і педагогічним колективом університету; система оцінювання має бути єдиною стосовно конкретної студентської групи.

Наголошено на адекватності моніторингу навчальним досягненням студента. Це значить, що чим більшу диференціюючу дію на студентів несе той або інший метод навчання, тим більше варіативною має бути методика педагогічного контролю, що оцінює ці досягнення.

Важливо відмітити, що навчання може бути результативним тільки тоді, коли навчальна робота систематично і глибоко контролюється, коли самі студенти постійно бачать результат своєї роботи. За відсутності такого контролю в процесі засвоєння навчального матеріалу студенти не знають справжнього рівня своїх знань, слабо уявляють свої недоліки.

У другому розділі «Теоретичні основи інформативної компетентності студентів непрофільних спеціальностей» обґрунтовано робочий понятійно-категоріальний апарат щодо проблеми дослідження; визначено складові інформативної компетентності; розроблено та обґрунтовано модель інформативної компетентності студентів непрофільних спеціальностей; визначено критерії, показники, рівні сформованості інформативної компетентності майбутніх фахівців.

Наголошено, що об’єктом у нашому дослідженні виступають студенти непрофільних спеціальностей, оскільки створення умов для забезпечення комп’ютерної та інформаційної грамотності усіх верств населення, створення системи мотивацій щодо впровадження і використання ІКТ для формування широкого попиту на такі технології в усіх сферах життя суспільства є запорукою розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Встановлено, що до ключових компетентностей відноситься компетентність в області інформаційних та комп’ютерних технологій. Розкрито змістове визначення таких суміжних понять як «інформаційна компетентність», «інформатична компетентність», «інформативна компетентність».

Інформаційну компетентність ми розглядаємо в контексті інформаційного підходу, в якому початковим є термін «інформація» і розглядається як процес сприйняття інформації людиною. В роботі під інформаційною компетентністю розуміємо можливість громадянина інформаційного суспільства забезпечити собі вільний доступ до інформації; забезпечити собі право вільного вибору джерела, формату, стандарту, програми і технології роботи з інформацією; реалізувати доступні в суспільстві можливості щодо створення, передачі, розповсюдження, використання, копіювання, знищення всієї доступної йому інформації, включаючи і його власну інформацію.

Інформатична компетенція представлена нами в руслі вузькопрофесійної сфери і передбачає знання і уміння в області спеціалізованого прикладного програмного забезпечення, орієнтовані на специфічні, унікальні програмні засоби, що використовуються тільки в одній або декількох суміжних професійних середовищах (знання будови комп’ютера, програмування, його ремонт тощо). Під цим кутом зору ключовим моментом інформатичної компетентності виступає поняття "інформатика". Інформатична компетенція – це підтверджена здатність особистості задовольнити власні індивідуальні потреби і суспільні вимоги щодо формування професійно-спеціалізованих компетентностей людини в галузі інформатики.

Наголошено, що предметом нашого дослідження є інформативна компетентність як професійна складова підготовки майбутніх фахівців непрофільних спеціальностей в руслі понять: комп'ютерні технології → інформативна компетентність. В даному випадку основний сенс поняття інформативна компетентність йде від технічного компоненту, акцент ставиться на умінні використовувати технічні засоби для організації зберігання, обробки і передачі інформації.

Проаналізовані визначення дозволили нам дати авторське трактування поняття «інформативна компетентність», яке з позицій його внутрішньої структури ми розуміємо як інтегративне утворення особистості, яке виявляється в здатності особистості задовольнити індивідуальні, суспільні та професійні потреби засобами комп’ютерних технологій як в професійній діяльності, так і у житті взагалі, що спостерігається у позитивному налаштуванні фахівця і його спрямованості на професійну діяльність (аксіологічна компонента); збалансованості його знань, умінь, навичок та здатностей в сфері комп’ютерних технологій для розв’язання професійних завдань (когнітивна компонента); готовності творчого нових проблем чи завдань за допомогою комп'ютерних технологій (креативна компонента); здатності відстежувати власні цілі, процес і результат своєї діяльності щодо набуття компетенцій у галузі комп’ютерних технологій (рефлексивно-комунікативна компонента).

Для визначення складових інформативної компетентності з метою подальшої оцінки сформованості даної компетентності для ефективного здійснення професійної діяльності студентів непрофільних спеціальностей ми звернулись до моделювання. Нами встановлено, що у зв’язку з різними підходами то трактування компетентності в області комп’ютерних технологій, існують різні моделі даної компетентності (А. Темербекова, М. Зелман, І. Фаліна, А. Зав’ялов, Н. Ликова), на основі аналізу яких розроблено авторську модель інформативної компетентності студентів непрофільних спеціальностей, яка включає такі компоненти: аксіологічна (особистісна, мотиваційна, ціннісно-орієнтаційна складові), когнітивна (змістова, технологічна, орієнтаційна складові), процесуальна (професійна, діяльнісно-творча, операційно-діяльна, методологічна складові); рефлексивно-комунікативна (комунікативна, маніпуляційна, рефлексивна складові).

Наголошено, що проблема вимірювання інформативної компетентності пов'язана з проблемою виявлення критеріїв і рівнів її сформованості. Кожен компонент розкривається через визначені нами відповідні критерії, які є підставою для його оцінки, тобто виступають еталоном, якого потрібно досягти, а саме: активне ставлення студента до інформативної діяльності; сформованість професійно значущих ціннісних орієнтацій особистості; особистісні якості особистості; сформованість знань теоретичного і технологічного характеру; оволодіння інформаційною культурою; включення в інформативну діяльність; сформованість навичок користування засобами інформаційних технологій та творчого застосування інформації; рефлексія інформативної діяльності; сформованість вмінь інформаційного спілкування.

Визначено показники, що конкретизують критерії і виступають наочним результатом роботи, на основі критеріїв сформованості інформативної компетентності майбутніх фахівців. Нами визначено рівні розвитку цієї якості у студентів ВНЗ (активний – високий, нормативний – достатній, інтуїтивний – низький).

Наголошено, що сформованість певного рівня інформативної компетентності – це результат, тобто кінцевий продукт, те, що змінити вже неможливо тому актуальності набуває управління процесом, тобто управління результатами. Використовуючи цей підхід, можна своєчасно зробити виправлення і отримати бажаний результат тобто, з метою удосконалення освіти у вищих навчальних закладах України постає проблема безперервного наукового діагностико-прогностичного дослідження діяльності учасників освітнього процесу та моніторингу рівня сформованості інформативної компетентності студентів непрофільних спеціальностей.

У третьому розділі «Експериментальне впровадження моделі моніторингу інформативної компетентності студентів непрофільних спеціальностей» проаналізовано сучасний стан сформованості інформативної компетентності студентів непрофільних спеціальностей; виявлено рівень сформованості даної компетентності та її складових, який забезпечує сучасна система теоретико-практичної підготовки у вищій школі; досліджено стан сформованості інформативної компетентності студентів непрофільних спеціальностей та модель моніторингу інформативної компетентності студентів непрофільних спеціальностей.

Проведений нами аналіз навчальних планів освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр показав, що у переважній більшості вищих навчальних закладів України всі студенти на першому і (або) другому курсі обов'язково вивчають одну з дисциплін комп'ютерного профілю: «Основи інформатики», «Інформатика і обчислювальна техніка», «Обчислювальна техніка і програмування» і т.п. Зазначена тенденція, на нашу думку, є виправданою, оскільки формування компетентності в галузі комп’ютерних технологій є невід’ємною складовою успішної підготовки висококваліфікованого фахівця. Проте варто зазначити, що відсутній єдиний підхід до організації формування інформативної компетентності студентів непрофільних спеціальностей, що виявляється, наприклад, в невідповідності кількості кредитів ECTS на вивчення дисциплін комп’ютерного спрямування, до форм контролю вивчення дисципліни; відведення часу на вивчення дисципліни та кількості форм поточного і підсумкового контролю. Хоча при цьому варто зазначити, що обсяг сформованих знань та вмінь із дисциплін, зазначених у освітньо-професійних програмах, є приблизно однаковим.

Поряд з цим, варто зазначити, що у деяких вузах України (наприклад, Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова) практикують впровадження уніфікованих навчальних планів для студентів певних галузей знань (зокрема гуманітарних наук за напрямами підготовки: історія, філологія, біологія, географія, педагогіка). На нашу думку, такий підхід дозволяє стандартизувати інформативну підготовку майбутнього фахівця. Однак вивчення навчальних дисциплін комп’ютерного спрямування є запізнілим і оскільки передбачається на третьому, четвертому курсах.

З іншого боку, аналіз змісту навчальних програм з інформатики і комп’ютерної техніки для студентів непрофільних спеціальностей показав, що переважна більшість програм обмежуються тільки засвоєнням інформативних знань, прикладних умінь і навичок без урахування формування світогляду і відповідальної життєвої позиції студентів, без розуміння ними власної відповідальності за результати своєї діяльності, без розвитку особистісної конкурентоздатності. Загалом, діяльність, що організовується в різних вишах у рамках навчальної програми, не забезпечує достатньо високого рівня сформованості інформативної компетентності студентів непрофільних спеціальностей. Такі висновки було зроблено на основі узагальнення результатів опитування студентів 4-х курсів за напрямами підготовки педагогіка, біологія, історія, філологія (експертна оцінка за комплексною «Методикою вимірювання сформованості інформативної компетентності студентів непрофільних спеціальностей»). Експериментальною базою дослідження стали Волинський національний університет імені Лесі Українки, Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка. При цьому виявлено, що 9,4% майбутнім фахівцям притаманний високий рівень сформованості інформативної компетентності, 59,6% притаманний достатній рівень сформованості інформативної компетентності, 30% – притаманний низький рівень сформованості інформативної компетентності.

Виявлена ситуація дозволили визначити основні причини недостатнього рівня інформативної компетентності випускників вищої школи. Це, зокрема, нечітка інформаційна спрямованість змісту навчальних курсів; відсутність у студентів інтересу до оволодіння курсами інформатики; невміння використовувати міжпредметні зв’язки інформативного характеру; низький рівень самоконтролю та самооцінки у студентів; недостатня підготовка викладачів вищого навчального закладу з цієї проблеми; відсутність системи контролю (моніторингу) за формуванням кожного окремо взятої компоненти інформативної компетентності та вказаної компетентності загалом.

Результати констатувального експерименту дозволили зробити припущення про необхідність розробки системи контролю за сформованістю складових інформативної компетентності та якостей особистості. Оптимальною формою контролю рівня сформованості зазначеної компетентності визначено моніторинг.

З цією метою було розроблено модель моніторингу інформативної компетентності студентів непрофільних спеціальностей (рис. 1). Їх результативність і вплив на підвищення рівня сформованості інформативної компетентності у студентів непрофільних спеціальностей було перевірено при організації роботи з експериментальною групою.

Констатовано, що організація моніторингу пов'язана з визначенням і вибором оптимального поєднання різноманітних форм, видів, способів аналізу та діагностики і повинна враховувати особливості конкретної педагогічної ситуації.

Встановлено, що результативність сформованості інформативної компетентності студентів непрофільних спеціальностей залежить від вибору шкали для контролю сформованості її компонентів та складових. При виборі шкали оцінювання перш за все потрібно керуватися тим, що важливо оцінити і який ефект повинно мати оцінювання.

Визначено, що для адекватної оцінки кожного компонента інформативної компетентності варто використовувати набір певних шкал: для аксіологічної компоненти – відносну кількісну і суб’єктивну якісну шкали оцінювання; для когнітивної компоненти – абсолютну кількісну, конкурентно-орієнтовану, нормативну якісну, суб’єктивну якісну; для рефлексивно-комунікативної компоненти – конкурентно-орієнтовану кількісну і конкурентну якісну шкали оцінювання; для процесуальної компоненти – конкурентно-орієнтовану і конкурентну якісну шкали оцінювання, суб’єктивну якісну.

Визначено, що моніторингові процедури мають свої етапи: створення кваліметричного зразка спостереження розвитку інформативної компетентності студентів непрофільних спеціальностей, вибір відповідних шкал для вимірювання стану розвитку, сформованості інформативної компетентності, розробка програми діагностики стану сформованості інформативної компетентності, проведення діагностики стану сформованості інформативної компетентності, узагальнення результатів та створення програми розвитку та сформованості інформативної компетентності.