ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПРОФІЛАКТИКИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ УЧНІВ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ УЧИЛИЩ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, об’єкт, предмет, завдання; проаналізовано методологічні підходи, методи дослідження; розкрито наукову новизну і практичну значущість роботи; представлено дані щодо експериментальної бази, апробації та впровадження основних результатів дослідження; охарактеризовано структуру дисертації.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні аспекти профілактики девіантної поведінки учнів професійно-технічних училищ» на основі аналізу наукової вітчизняної і зарубіжної літератури розкрито суть базових понять дослідження: девіантна поведінка, делінквентна поведінка, профілактика, охарактеризовано особливості девіантних проявів учнів професійно-технічних училищ (ПТУ), обгрунтовано основні концептуальні підходи до профілактики девіацій серед учнівської молоді.

Здійснений аналіз наукових джерел з проблеми профілактичної роботи з неповнолітніми, схильними до девіантної поведінки, свідчить про те, що дослідження цієї проблеми розпочалися давно і багато ідей, обґрунтованих видатними вченими минулого, не втратили своєї актуальності і сьогодні. Зокрема, Арістотель, Платон, Ч. Беккаріа, Т. Мор, Ж. Руссо та інші висловлювали слушну думку про те, що покарання самі по собі безсилі, треба попередити злочин, тобто наголошували на пріоритетності профілактичних заходів у боротьбі з девіантними проявами.

У кінці ХХ-го століття інтерес до цієї проблеми особливо зростає, оскільки девіантна поведінка серед неповнолітніх набула значного розповсюдження у багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні.

Сьогодні наукове вивчення проблеми девіантної поведінки здійснюється в психології, педагогіці, медицині, кримінології, соціології.

Дослідження різних аспектів проблеми девіантної поведінки та її профілактики в молодіжному середовищі посідає чільне місце у творчому доробку вітчизняних учених (Н. Максимова, В. Оржеховська, Є. Пєтухов, Ю. Поліщук, М. Синьов, Т. Федорченко, М. Фіцула та ін.). Проте, незважаючи на значний інтерес до вивчення цієї проблеми, багато питань залишаються дискусійними. Це стосується і визначення поняття «девіація».

Складність визначення цього поняття обумовлена його міждисциплінарним характером. Зазвичай термін використовується у двох основних значеннях: вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим у даному суспільстві нормам; соціальне явище, що виражається у відносно масових і стійких формах людської діяльності, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам та очікуванням.

Ми розглядаємо девіантну поведінку учнів як відхилення від прийнятих у даному суспільстві, соціальному середовищі, найближчому оточенні, групі соціально-моральних норм і цінностей, порушення процесу засвоєння та відтворення цих норм і цінностей, а також саморозвитку і самореалізації в тому суспільстві, до якого вони належать.

Результати досліджень учених, власний педагогічний досвід роботи дає змогу стверджувати, що значна кількість учнів закладів профтехосвіти виявляють девіантну поведінку. Очевидно, це пояснюється тим, що освітній простір закладів системи професійно-технічної освіти суттєво відрізняється від шкільного. Зокрема, більшість учнів професійно-технічних училищ зазвичай виховуються в неблагополучних сім’ях або є дітьми-сиротами. Вони схильні до агресивних вчинків, насильства, у них не сформована система самоконтролю. Багато учнів мають почуття власної неповноцінності, деякі не здатні засвоювати елементарний навчальний матеріал. Їм властива відсутність досвіду моральної поведінки, незнання чи примітивне уявлення про соціальні цінності, неадекватність самооцінки, неправильне ставлення до системи моральних і правових норм, низький рівень правосвідомості, піддатливість зовнішньому впливу, що пов’язано з недостатнім соціальним досвідом підлітків. Серед вихованців професійно-технічних училищ є й такі, які мають відхилення в стані здоров’я (психічного і фізичного); різні форми алкогольної залежності. Багатьом учням професійно-технічних училищ досить важко адаптуватися у новій соціально-педагогічній ситуації, оскільки вони прибули з інших місцевостей, деякі не знайомі зі способом життя в місті.

Девіантна поведінка учнів професійно-технічних училищ проявляється в кількох площинах: як особливості нервових процесів, які впливають на поведінку (підвищена активність, імпульсивність, афективність); соціально обумовлені властивості особистості і риси характеру (неорганізованість, забіякуватість, агресивність, жорстокість, впертість); низька загальна культура (незнання і недотримання моральних норм і правил поведінки, неохайність, безвідповідальність, копіювання зразків асоціальної поведінки); шкідливі звички (паління, вживання алкоголю, наркотиків, захоплення азартними іграми, надмірне перебування у віртуальному світі).

Ми солідарні з вченими Ю. Клочан, Л. Набока, що учні професійно-технічних училищ – це особлива група молоді, якій притаманні раннє професійне самовизначення та формування життєвої перспективи, складна соціальна адаптація, прагнення до самостійності і, водночас, емоційна нестабільність, неадекватна самооцінка, суперечливість психологічних прагнень, ціннісних установок.

Таким чином, необхідність профілактики девіантної поведінки учнів професійно-технічних училищ обумовлена їх психологічною, фізіологічною, соціальною несформованістю, труднощами адаптації тощо.

Аналіз наукових джерел дає змогу стверджувати, що профілактика девіантної поведінки учнів – це система комплексних заходів, які здійснюються державними, громадськими організаціями і спрямовані на виявлення і ліквідацію причин, які негативно впливають на здоров'я і розвиток особистості неповнолітніх, сприяють їх бездоглядності, вчиненню правопорушень. Зміст профілактичної діяльності полягає в реалізації системи цілеспрямованих заходів, які забезпечують ефективну дію соціальних норм у всіх сферах життя.

З’ясовано, що основними видами профілактики є: соціальна, педагогічна, психологічна, медична, віктимна.

У профілактичній діяльності виокремлюють: інформаційний, соціально-профілактичний, медико-біологічний, психолого-педагогічний підходи, а найбільш поширеними напрямами організації профілактичної роботи є: середовищний, клініко-біологічний, особистісно-орієнтований.

У процесі дослідження виявлено, що сьогодні певна профілактична робота проводиться у всіх професійно-технічних закладах, але вона не є достатньо цілеспрямованою, систематичною і планомірною, не враховуються індивідуально-типологічні властивості учнів, правове виховання часто має формальний характер, оскільки в основному спрямоване на ознайомлення учнів з головними правами і обов’язками, а не на формування правосвідомості і правової культури. Відсутня чітка взаємодія навчального закладу з іншими соціальними інститутами і державними установами. Педагогічні колективи багатьох професійно-технічних училищ не готові до здійснення превентивної діяльності на належному рівні.

У другому розділі – «Реалізація завдань профілактики девіантних проявів учнів професійно-технічних училищ у процесі експериментально-пошукової роботи» обґрунтовано й апробовано модель профілактики девіантної поведінки учнів професійно-технічних училищ, проаналізовано етапи її реалізації.

У моделі попередження проявів девіацій в учнів професійно-технічних училищ (рис. 1) взаємопов’язані такі компоненти: мета, зорієнтована на забезпечення ефективної профілактичної роботи; об’єкти профілактики (учні ПТУ); суб’єкти (навчальні заклади, батьки, соціальні служби, правоохоронні органи); види профілактики: загальна і спеціальна (первинна, вторинна, третинна) педагогічна, психологічна, медична, соціальна, віктимна; підходи: інформаційний, соціально-профілактичний, медико-біологічний, психолого-педагогічний; закономірності і принципи (загальні і спеціальні); зміст: педагогічний моніторинг (діагностика схильності до девіантної поведінки, розробка плану корекційно-профілактичних заходів та їх реалізація, усунення причин, які сприяють девіантним проявам); методи (формування свідомості, формування суспільної поведінки, стимулювання діяльності, самовиховання); форми (масові, індивідуальні, групові); етапи (нормативно-установчий, діагностико-прогностичний, планово-змістовий, процесуально-технологічний, проміжково-діагностичний, корекційний, підсумково-діагностичний); критерії схильності до девіацій (медико-психологічний, соціальний, навчальний, культурологічно-ціннісний); рівні схильності до девіацій (високий, середній, низький); результат (низький рівень схильності до девіацій, зменшення кількості девіантних проявів серед учнів ПТУ).