СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДЕВІАНТНИХ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ В УМОВАХ РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ ЦЕНТРІВ Автореферат

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації та її актуальність; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методологічні та теоретичні засади дослідження; сформульовано гіпотезу, наукову новизну й практичне значення роботи; наведено відомості про апробацію й упровадження результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі – „Теоретичні засади соціально-педагогічної реабілітації девіантних молодших школярів в умовах реабілітаційних центрів” – проаналізовано понятійно-категоріальний апарат дослідження, розкрито основні ознаки девіантності учнів молодшого шкільного віку; охарактеризовано сутність соціально-педагогічної реабілітації як засобу подолання девіантності молодших школярів; висвітлено сучасний стан організації соціально-педагогічної реабілітації девіантних молодших школярів в умовах реабілітаційних центрів.

Усебічний аналіз наукової літератури з проблеми девіантної поведінки дозволив, по-перше, розкрити сутність поняття, „девіантність”, „девіантна поведінка” та співвіднести їх, а також надати визначення провідному поняттю дослідження „девіантні молодші школярі”; по-друге, з урахуванням складної природи девіантності учнів молодшого шкільного віку з’ясувати її причини та охарактеризувати прояви.

Установлено, що термін девіантність означає характеристику поведінки, яка не збігається з соціальними нормами й цінностями, прийнятими в суспільстві (Т. Калиновська, Л. Мардахаєв, А. Ричкова та ін.); під девіантною поведінкою в науковій літературі розуміють відхилення в поведінці людини від прийнятих у соціумі правових, соціальних та морально-етичних норм і цінностей, що зумовлює в подальшому недоліки в процесі засвоєння та відтворення особистістю соціокультурного досвіду та культурно-духовних цінностей (О. Безпалько, Ю. Клейберг, В. Нікітін та ін.). Системний аналіз сутнісних ознак окреслених понять дає підстави для висновку, що в контексті нашого дослідження вони можуть використовуватися як тотожні.

З урахуванням викладеного вище та результатів аналізу наукового доробку відомих вітчизняних і зарубіжних дослідників (О. Безпалько, Я. Гілінський, Ю. Клейберг, Н. Максимова, В. Оржеховська) було надано визначення поняття „девіантність молодших школярів”, під яким у роботі розуміються вчинки або система вчинків молодших школярів, що суперечать прийнятим у суспільстві правовим або моральним нормам і проявляються у вигляді незбалансованості психічних процесів, дезадаптованості, несформо-ваності „Я-концепції” та порушенні норм поведінки.

Установлено, що девіантні молодші школярі – це діти молодшого шкільного віку, яким притаманні прояви девіантності, що характеризуються невмінням поводитися в громадських місцях; нездатністю адаптуватися до незнайомих людей та нової обстановки; демонстративністю поведінки; самовільним і систематичним ухиленням від навчання та суспільно корисної праці й діяльності з самообслуговування; регулярними втечами з сім’ї й бродяжництвом; негативним ставленням до норм і правил шкільного життя; відсутністю ситуації успіху в навчальній і суспільній роботі; небажанням виконувати вимоги педагога; підвищеною імпульсивністю, тривожністю й агресивністю; невмінням керувати власними діями; погрозами, обвинуваченнями й докорами стосовно оточуючих; ситуативністю бажань і відсутністю плану власних дій; неадекватною самооцінкою; несформованістю комунікативних навичок; безініціативністю у виконанні доручень.

У дослідженні поведінку молодшого школяра розглянуто як систему, що складається з трьох компонентів: „дитина – світ – їхні стосунки” (О. Змановська). Відповідно було визначено причини виникнення девіантності молодшого школяра, що пов’язані з відхиленнями в одній із сфер особистісного розвитку дітей молодшого шкільного віку – біологічній, психологічній, соціальній.

Здійснений у роботі аналіз наукової літератури (Т. Алексєєнко, С. Єрмаков, С. Немченко, Р. Овчарова, В. Шпак та ін.) і власний практичний досвід роботи в реабілітаційних центрах для різних категорій дітей показав, що за короткий проміжок часу лише окремими прийомами виправити девіантну поведінку дитини неможливо. Тому одним з дієвих засобів подолання такої поведінки дослідники вважають довготривалий процес, що включає сукупність різноманітних педагогічних, психологічних, соціальних, медичних, організаційних заходів і який у сучасних дослідженнях одержав назву „реабілітація”.

У процесі визначення провідного поняття дослідження „соціально-педагогічна реабілітація девіантних молодших школярів” було встановлено, що воно знаходиться на перетині таких понять, як „соціально-педагогічна діяльність” і „реабілітаційна діяльність”. Порівняльний аналіз указаних понять засвідчив, що більшість авторів уважають основною метою реабілітаційної діяльності надання допомоги дітям у їхній соціальній адаптації й у подоланні девіантності, а соціально-педагогічна діяльність містить певний реабілітаційний складник.

Ґрунтуючись на викладеному вище, нами було сформульовано інтегральне поняття „соціально-педагогічна реабілітація девіантних молодших школярів” як комплекс заходів, спрямованих на компенсацію соціальних відхилень у девіантних молодших школярів, відновлення в них порушених чи втрачених суспільних зв’язків і стосунків.

На основі аналізу наукових праць з питань реабілітації й соціалізації різних категорій дітей і молоді (Б. Алмазов, І. Бех, І. Звєрєва, Р. Овчарова, С. Савченко, С. Харченко та ін.) установлено, що стосовно девіантних молодших школярів реабілітація спрямована на реалізацію морально-гуманістичної, психотерапевтичної, профілактично-виховної, соціально-патронажної, соціоінтегративної, діагностико-прогностичної, аналітичної, організаційно-методичної, технологічної функцій. Саме на здійснення перелічених вище функцій була спрямована практична професійна діяльність педагогів реабілітаційних центрів із соціально-педагогічної реабілітації девіантних молодших школярів, які ввійшли до складу дослідно-експериментальної бази дослідження.

Провідними методологічними принципами здійснення соціально-педагогічної реабілітації девіантних молодших школярів в умовах реабілітаційного центру визначено такі: сприяння самореалізації дітей у всіх сферах їхньої життєдіяльності; диференційованого та індивідуального підходу; системності та інтеграції; компетентності кадрів; опори на потенційні можливості дитини; єдності діагностики й корекції; соціального партнерства.

Вивчення сучасного стану організації соціально-педагогічної реабілітації девіантних молодших школярів в умовах реабілітаційних центрів показало, що ці заклади, завдяки концентрації в них кадрових, наукових, методичних, матеріальних, інформаційних та інших реабілітаційних засобів і ресурсів, спроможні здійснювати достовірну соціальну й психолого-педагогічну діагностику девіантних школярів; проводити комплекс соціальних і реабілітаційних заходів; забезпечувати науково-методичне керівництво й координацію роботи всіх суб’єктів реабілітаційного процесу.

Разом з тим аналіз практичної діяльності реабілітаційних центрів показав наявність окремих недоліків у підготовленості фахівців центрів до соціально-реабілітаційної роботи саме з дітьми молодшого шкільного віку. Усвідомлюючи професійну відповідальність та соціальну значущість такої діяльності, працівники реабілітаційних центрів утруднювалися у визначенні та застосуванні діагностичних методик, адекватних для визначення девіацій у молодших школярів, відчували певні складності щодо урізноманітнення форм та методів організації соціально позитивної діяльності зазначеної категорії дітей на основі розробки та впровадження спеціальних програм. Як засвідчили результати анкетувань різних груп респондентів, експертні оцінки, спостере-ження за організацією соціально-педагогічної реабілітації дітей в умовах реабілітаційних центрів ефективне вирішення соціально-педагогічних, психо-логопедагогічних, соціальних, медичних проблем потребує цілеспрямованого впровадження науково обґрунтованих та змістовно розроблених педагогічних умов, які сприятимуть подоланню вказаних недоліків та труднощів.

У другому розділі – „Експериментальна перевірка педагогічних умов соціально-педагогічної реабілітації девіантних молодших школярів в умовах реабілітаційних центрів” – представлено критеріальну базу дослідження та здійснено діагностику девіантності молодших школярів; теоретично обґрунтовано модель соціально-педагогічної реабілітації девіантних молодших школярів в умовах реабілітаційних центрів та визначено педагогічні умови її ефективної реалізації; представлено перебіг і проаналізовано результати експериментально-дослідної роботи.

Розв’язання дослідницьких завдань потребувало розробки критеріальної бази. У дисертації основними критеріями девіантності молодших школярів та її показниками було визначено: особистісний (самооцінка, агресивність, тривожність, комунікативні якості особистості); міжособистісний (ставлення до оточення, адаптованість особистості в колективі, рівень суб’єктивного контролю); діяльнісно-практичний (ініціативність у виконанні доручень, участь у реабілітаційно-виховних заходах і дотримання соціальних норм та правил поведінки).

Залежно від ступеня прояву відхилень відповідно до зазначених критеріїв та показників у дослідженні виділено п’ять рівнів девіантності молодших школярів: низький, нижчий за середній, середній, вищий за середній, високий. Позитивна динаміка просування вихованців від більш високого до більш низького рівня девіантності дозволяє говорити про ефективність процесу соціально-педагогічної реабілітації девіантних молодших школярів в умовах реабілітаційних центрів.

Підвищенню ефективності процесу реабілітації девіантних молодших школярів в умовах реабілітаційних центрів сприяла розробка відповідної моделі, у якій було визначено мету та завдання соціально-педагогічної реабілітації девіантних молодших школярів в умовах реабілітаційних центрів, обґрунтовано її напрями, етапи, форми та методи роботи в умовах реабілітаційних центрів; визначено шляхи та засоби забезпечення поточного й підсумкового контролю окремих блоків, компонентів і всієї моделі загалом, а також аналізу ефективності проведеної реабілітаційної роботи.

Теоретичним підґрунтям для розробки моделі соціально-педагогічної реабілітації девіантних молодших школярів в умовах реабілітаційних центрів стали наукові праці з педагогічного моделювання (С. Архангельський, Р. Габдреєв, О. Дахін та ін.); профілактики відхилень у поведінці учнів (Л. Козаков, С. Немченко, О. Шарапова та ін.); соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю (І. Звєрєва, С. Омельченко, Ю. Поліщук, А. Рижанова, С. Харченко); реабілітаційної роботи з різними категоріями населення (С. Єрмаков, Р. Овчарова, В. Шпак та ін.).

Розроблена модель складається із взаємопов’язаних компонентів: цільового (мета, завдання), суб’єктного (учителі, вихователі загонів, соціальні педагоги, психологи, керівники гуртків і спортивних секцій, медичні працівники, органи дитячого самоврядування, девіантні молодші школярі як об’єкти й суб’єкти реабілітаційного процесу); організаційного (етапи процесу соціально-педагогічної реабілітації: діагностичний, проектувально-діяльнісний, аналітико-результативний; напрями соціально-педагогічної реабілітації: діагностика, профілактика, корекція, консультування, захист); змістовно-технологічного (види соціально значущої діяльності: творча, ігрова, пізнавальна, трудова (суспільно корисна та діяльність із самообслуговування), комунікативна, оздоровча; аналітико-результативного (кінцевий результат) та комплексу форм і методів реабілітаційної роботи з девіантними школярами.

Розроблена модель стала підґрунтям для визначення педагогічних умов соціально-педагогічної реабілітації девіантних молодших школярів у реабілітаційних центрах: своєчасна та комплексна діагностики відхилень у поведінці й виявленні особистісного потенціалу девіантних молодших школярів реабілітаційних центрів; сформованість у педагогічних працівників реабілітаційних центрів сукупності спеціальних знань та вмінь щодо здійснення соціально-педагогічної реабілітації девіантних молодших школярів; активізація участі девіантних молодших школярів у соціально позитивній діяльності. Упровадження та практична реалізація зазначених умов стали основним змістом формувального етапу педагогічного експерименту.

У процесі реалізації першої умови доведено, що своєчасно організована й проведена комплексна діагностика девіантних молодших школярів в умовах реабілітаційних центрів дозволяє педагогам разом з іншими фахівцями цих закладів (соціальними педагогами, психологами, лікарями та ін.) здійснити загальну оцінку рівня розвитку молодшого школяра з розладами в поведінці, охарактеризувати сутність його труднощів, визначити внутрішній потенціал особистості, що зумовлює подальший вибір форм, методів і засобів реабілітаційного впливу на девіантного вихованця з метою усунення або ослаблення в нього відхилень у поведінці. З’ясовано, що працівники реабілітаційних центрів повинні дотримуватися таких принципів діагностики: конфіденційності, наукової обґрунтованості, ненанесення шкоди, об’єктивності, ефективності.

У дисертації доведено, що соціально-педагогічна реабілітація девіантних молодших школярів в умовах реабілітаційних центрів буде більш ефективною за умови формування в педагогічних працівників реабілітаційних центрів сукупності спеціальних знань та вмінь щодо здійснення соціально-педагогічної реабілітації девіантних молодших школярів, яка відбувалася шляхом упровадження спецкурсу „Реабілітаційна робота з девіантними учнями в умовах реабілітаційного центру” для майбутніх педагогів, соціальних педагогів, реабілітологів, фахівців з корекційної педагогіки, а також проведення відповідних психолого-педагогічних семінарів та тренінгів для фахівців реабілітаційних центрів. Проведена експериментальна робота сприяла засвоєнню майбутніми фахівцями знань про девіантність учнів, типи вияву і причини її виникнення; реабілітаційну роботу з подолання девіантності молодших школярів у логіці суб’єкт-суб’єктних стосунків, засоби, форми, методи, прийоми її здійснення в умовах реабілітаційних центрів.

Провідного значення при цьому набув розвиток у педагогів практичних умінь і навичок реабілітаційної роботи з девіантними молодшими школярами; формування в майбутніх фахівців позитивного емоційно-ціннісного ставлення до необхідності здійснювати соціально-педагогічну реабілітацію вихованців на засадах суб’єкт-суб’єктних стосунків, уміння передбачати її результати та наслідки, планувати зміст і добирати оптимальні способи здійснення тощо.

Суттєвому підвищенню ефективності соціально-педагогічної реабілітації девіантних молодших школярів сприяло включення вихованців у соціально значущі види діяльності шляхом реалізації шести прикладних реабілітаційних програм: „Радість пізнання”, „Радість дозвілля”, „Радість спілкування”, „Радість творчості”, „Радість здоров’я”, „Радість праці”, що входять до складу комплексної програми соціально-педагогічної реабілітації девіантних молодших школярів в умовах реабілітаційних центрів „Радість життя”. Кожна із зазначених програм була спрямована на виконання певного спектра завдань, разом з тим лише реалізація всіх прикладних програм дозволяла якнайкраще досягти загальної мети – здійснити соціально-педагогічну реабілітацію девіантних молодших школярів в умовах реабілітаційних центрів і знизити рівень девіантності цієї категорії дітей.