СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ У ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, висвітлено зв’язок дослідження з науковими програмами, планами і темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, охарактеризовано використані методи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їхнє практичне значення, подано відомості про апробацію результатів дослідження, публікації, структуру й обсяг дисертації.

У першому розділі – “Теоретичні основи соціалізації студентської молоді” – обґрунтовано провідні теоретичні підходи до проблеми соціалізації студентів вищого педагогічного навчального закладу й здійснено категоріально-понятійний аналіз проблеми дослідження; з’ясовано основні характеристики процесу соціалізації майбутніх вчителів у вищих педагогічних навчальних закладах.

З метою визначення змісту базових понять “соціалізація студента вищого педагогічного навчального закладу”, “соціальна компетентність студента вищого педагогічного навчального закладу” здійснено їх аналіз з позицій різних наук. Зокрема, розглянуто тлумачення поняття “соціалізація” у класичних філософських, соціологічних, психологічних, педагогічних теоріях (Дж. Дьюї, Ф. Гіддінгс, Г. Тард, Ч. Кулі, Дж. Мід, П. Наторп та інші). З’ясовано, що обґрунтування цього поняття має міждисциплінарний характер і його зміст визначається залежно від методологічного підґрунтя відповідної науки.

На підставі аналізу наукових джерел виокремлено провідні категоріальні ознаки соціалізації у різних галузях знання – філософії, де розкрито взаємозв’язок, зумовленість явищ і понять, діалектична єдність змісту і форм соціалізаційних процесів (С. Азаренко, В. Брецинка, М. Горлач, Г. Заїченко, І. Кальний та інші); соціології – взаємозв’язок і взаємозалежність понять соціальної адаптації і соціальної мобільності (Е. Асп, В. Волович, І. Кон, В. Піча, Г. Смелзер та інші), психології, де категоріально переважають поняття адаптації й діяльності, метою якої є формування відповідних якостей і властивостей особистості (К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв, Л. Анциферова, А. Асмолов, Г. Костюк, О. Леонтьєв та інші), педагогіці, де вивчається поняття педагогічного впливу на процес соціалізації,
а також необхідність розроблення відповідних форм, методів і засобів зазначеного впливу (В. Лозова, Н. Лавриченко, В. Ортинський, Г. Пустовіт, І. Ящук, М. Чайковський та інші).У теоретичну основу дисертації покладено також наукові положення про багатоаспектність соціального середовища та його різновекторний вплив на процес соціалізації – стихійної, відносно керованої, керованої (Е. Горюхіна, С. Курганова, В. Литовський, А. Реан, В. Ямпольський та інші).

У дисертації визначено та проаналізовано провідні підходи до проблеми соціалізації студентської молоді – як філософсько-методологічні (філософський, особистісно орієнтований, діяльнісний, компетентнісний), так і конкретно наукові (соціологічний, психологічний, соціально-педагогічний). Так, філософський підхід використано з метою розглянути соціалізацію студентів вищих педагогічних навчальних закладів як органічний момент суспільного життя та розвитку (В. Андрущенко, М. Горлач та інші). Особистісно орієнтований підхід дав можливість зосередити увагу на індивідуальному характері процесу соціалізації студентів (І. Бех, Є. Бондаревська, А. Хуторський, І. Якиманська та інші). Діяльнісний підхід застосовано для теоретичного аналізу проблеми соціалізації майбутніх педагогів під час навчання, визначає необхідність окреслення активної соціально-педагогічної діяльності кожного майбутнього фахівця (Л. Виготський, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн та інші). Компетентнісний підхід – акцентував дослідницьку увагу на соціальній компетентності як результаті успішної соціалізації студента під час професійної підготовки у педагогічному ВНЗ (Н. Бібік, М. Головань, І. Зимня, А. Маркова, О. Овчарук та інші). У дисертаційній роботі розкрито зміст ключових компетентностей, необхідних для соціалізації майбутнього вчителя (соціально-професійна, загальнокультурна, здоров’язберігаюча, інформаційна, комунікаційна, громадянська).

Соціологічний підхід використано з метою встановлення базових соціальних характеристик соціально-професійного розвитку майбутніх педагогів під час навчання у ВНЗ (Д. Белл, Р. Дарендорф, Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, Е.Толмен, Дж. Хоманс та інші). Урахувати психічні процеси, явища, якості кожної особистості під час запровадження соціально-педагогічних умов соціалізації ми змогли завдяки психологічному підходу (К. Абульханова-Славська, А. Бандура, К. Дюбар, І. Кон, А. Маслоу та інші). Соціально-педагогічний підхід застосовано для обґрунтування мети соціалізації студентів під час соціально-педагогічного процесу, сутності соціальної компетентності студента вищого педагогічного навчального закладу (О. Безпалько, І. Звєрєва, А. Капська, Л. Лавриченко, Г. Лактіонова, Л. Пінчук, Н. Сейко, С. Харченко, О. Якуба та інші).

На основі теоретико-методологічного аналізу досліджуваної проблеми соціалізація студентів вищого педагогічного навчального закладу визначена в роботі як двосторонній взаємозумовлений процес взаємодії студента та соціального середовища педагогічного навчального закладу, результатом якого є сформована соціальна компетентність студента; цей процес передбачає залучення майбутніх педагогів до системи соціальних відносин шляхом засвоєння соціально-професійного досвіду і самостійного відтворення цих відносин у суб’єкт-суб’єктній взаємодії в навчально-виховному процесі педагогічного ВНЗ.

Соціальну компетентність студента вищого педагогічного навчального закладу окреслено нами як набуту в процесі професійної підготовки здатність до успішної адаптації в змінних умовах соціально-професійного середовища вищого педагогічного навчального закладу та ефективної взаємодії із соціальним середовищем, а також комплекс особистісних якостей (цінностей, мотивів, ставлень до професійного становлення). Зроблено висновок, що соціальна компетентність майбутнього фахівця є результатом процесу його соціалізації.

Визначено особливості соціалізації студентів вищих педагогічних навчальних закладів, що детерміновані специфікою соціально-професійного середовища,
в якому перебуває студент під час навчання, та специфікою співвідношення стихійної, відносно спрямованої та керованої соціалізації у педагогічному вищому навчальному закладі. Зроблено висновок, що напрям професійно-педагогічної підготовки не впливає вирішальним чином на перебіг процесу соціалізації майбутніх педагогів під час навчання. Водночас доведено, що існують відмінності в деталях процесу соціалізації, зумовлені змістом професійної підготовки, цільовим та змістовим компонентами виробничих практик, спрямуванням соціальної активності під час проведення різного роду акцій, у тому числі волонтерських.

У дисертації визначено провідні агенти соціалізації студента вищого педагогічного навчального закладу: студентсько-викладацький колектив; сім’я
як постійний, стабільний агент соціалізації протягом усього життя людини (у т. ч. й студентська сім’я як окремий соціальний інститут); неформальні організації, членом яких є студент під час навчання; громадська думка; засоби масової інформації. Проаналізовано суспільно-економічні, соціокультурні та предметно-діяльнісні характеристики процесу соціалізації в студентському віці; обґрунтовано специфіку складових процесу соціалізації студентів вищого педагогічного навчального закладу (керована (інституційна), відносно керована, стихійна – (А. Мудрик)); охарактеризовано етапи (етап адаптації до системи вищої освіти, умов проживання, групи тощо; етап навчальної, соціальної інтеграції, професійного становлення і особистісного розвитку; етап професійної самоідентифікації, індивідуалізації, самовизначення) й види соціалізації особистості студентського віку (політична, етнокультурна, гендерна, професійна).

У другому розділі – “Cоціально-педагогічні умови соціалізації студентської молоді” – обґрунтовано соціально-педагогічні умови соціалізації студентів педагогічних навчальних закладів, а також програму експериментального дослідження.

На підставі наукового аналізу проблеми соціалізації студентської молоді вищих педагогічних навчальних закладах визначено соціально-педагогічні умови, які сприяють успішному формуванню у студентів соціальної компетентності:

1) здійснення організованого соціально-психологічного впливу на адаптацію студентів першого курсу до умов навчально-виховного процесу вищого педагогічного навчального закладу; 2) реалізація діалогічної взаємодії учасників навчально-виховного процесу; 3) залучення студентів до волонтерства і розвиток їхньої громадської активності під час навчальної та позанавчальної діяльності.

У дисертації представлено програму експериментального дослідження: визначено її мету і завдання, охарактеризовано етапи реалізації, критерії, показники і рівні соціальної компетентності. Вимірюваним результатом процесу соціалізації студентської молоді визначено рівень соціальної компетентності; в основу визначення критеріїв покладено обґрунтовану структуру соціальної компетентності студентів вищих педагогічних навчальних закладів, яка містить когнітивний (наявність знань про власний життєвий сценарій у професії та в житті загалом), мотиваційний (наявність певного рівня соціальної мотивації студента на отримання соціально-професійного й соціально-особистісного досвіду під час навчання у ВНЗ), поведінковий (наявність комунікативних, соціально-особистісних та соціально-професійних умінь, поведінкові установки і штампи, притаманні студентству) компоненти.

Відповідно до представлених компонентів визначено такі критерії та показники сформованості соціальної компетентності майбутніх педагогів: емоційно-ціннісний (наявність гуманістичних (альтруїзм, дотримання загальноприйнятих соціальних норм і правил) та громадянських (активна участь у суспільному житті, повага до національних традицій та культурних надбань) цінностей, професійної мотивації), професійно-когнітивний (наявність знань щодо соціальних взаємодій; готовність до виконання педагогічних завдань); комунікативно-поведінковий (вияв просоціальної поведінки; активність залучення до професійної діяльності; комунікативні вміння).

З огляду на критерії та показники визначено та охарактеризовано рівні сформованості соціальної компетентності майбутніх педагогів: високий, достатній, низький.

Високий рівень соціальної компетентності притаманний студентам, які мають виражені відповідні гуманістичні й громадянські цінності, професійні мотиви; такі студенти є ініціаторами, організаторами й активними учасниками громадських, студентських, волонтерських рухів та акцій; не мають асоціальних виявів у поведінці; активно залучаються до професійної, громадської, навчальної діяльності; мають високий рівень професійних знань і умінь; комунікабельні.

Достатній рівень соціальної компетентності визначається у студентів, які мають ситуативний прояв лише однієї із відповідних цінностей; з власної ініціативи беруть участь у студентських, громадських і волонтерських рухах та акціях; характеризуються потребами зовнішнього контролю поведінки; вирізняються поодинокими проявами ініціативності та творчості; мають репродуктивний характер професійних знань, і умінь, громадської й комунікативної діяльності.

Низький рівень соціальної компетентності мають студенти, у яких відсутні відповідні гуманістичні й громадянські цінності, професійна мотивація до оволодіння педагогічною професією; вони пасивні щодо громадських, студентських, волонтерських рухів та акцій, безініціативні; мають низький рівень професійних знань, умінь і комунікативних здібностей; схильні до прояву асоціальної поведінки.

До педагогічного експерименту було залучено 540 студентів І, ІІ, ІІІ, ІV курсів напрямів підготовки “Педагогічна освіта”, “Дошкільна освіта”. При формуванні вибіркової сукупності дослідження нами обрано студентів зазначених напрямів підготовки як майбутніх фахівців, які відповідно до психолого-педагогічних досліджень є референтними особами дітей дошкільного та молодшого шкільного віку (тобто саме такі педагоги – потенційно активні суб’єкти соціалізації дітей).

Експериментальну групу – ЕГ (267 студентів) створено на базі Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, де і було організовано та здійснено формувальний етап педагогічного експерименту. Контрольну групу – КГ (273 особи) створено із студентів Рівненського державного гуманітарного університету, Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка, Херсонського державного педагогічного університету.

Експеримент проведено за допомогою анкетування, тестування, спостереження, самохарактеристик студентів, використання проективних методик (письмова творча робота, твір), аналізу нормативно-правових документів, планів виховної роботи тощо. Діагностичний інструментарій дослідження становили: тест “Формування позитивної групової мотивації” В. Розанової; методика діагностики соціально-психологічних установок особистості в мотиваційно-потребовій сфері О. Потьомкіної (емоційно-ціннісний критерій); методика на виявлення комунікативних і організаторських схильностей (КОС-2) (комунікативно-поведінковий критерій); аналіз навчальної успішності студентів педагогічних спеціальностей, опитувальник дослідження процесу соціалізації студентів вищих педагогічних навчальних закладів (професійно-когнітивний критерій).

У третьому розділі – “Експериментальна перевірка соціально-педагогічних умов формування соціальної компетентності студентів педагогічних спеціальностей” – вивчено стан соціальної компетентності студентської молоді; розроблено та апробовано модель соціалізації студентів у вищих педагогічних навчальних закладах, експериментально перевірено ефективність соціально-педагогічних умов соціалізації студентської молоді у таких закладах, представлено результати експериментальної роботи.

Отримані результати констатувального етапу експерименту дали змогу зробити висновок, що високий рівень соціальної компетентності як результату соціалізації студентів у вищому навчальному педагогічному закладі притаманний 13,7 % студентам ЕГ і 16,2 % КГ; достатній – 59,0 % студентам ЕГ і 58,5 % КГ; низький рівень – 27,3 % студентам ЕГ і 25,3 % КГ. Отже, є необхідність упровадження сукупності відповідних соціально-педагогічних умов з метою зростання рівня соціальної компетентності майбутніх педагогів й забезпечення успішності їхньої соціалізації.

Для досягнення мети дисертації розроблено модель соціалізації студентів у вищих педагогічних навчальних закладах, що об’єднала цільовий, теоретичний, організаційний, процесуальний, змістовий і результативний компоненти (рис.).

Моделювання досліджуваного процесу дало змогу успішно створити обґрунтовані на етапі теоретичного осмислення проблеми соціально-педагогічні умови соціалізації студентів у вищих педагогічних навчальних закладах. Зокрема, впровадження на формувальному етапі педагогічного експерименту першої умови – здійснення організованого соціально-психологічного впливу на адаптацію студентів першого курсу до умов навчально-виховного процесу вищого педагогічного навчального закладу – відбувалося шляхом: адаптаційних тренінгів (тренінговий цикл “Першокурсники”); кураторських годин; ввідних екскурсій (по вищому навчальному закладу та місту); соціально-педагогічного патронажу в гуртожитку; соціальної паспортизації навчальних груп; позанавчальних заходів з інтеграції студентів в освітнє середовище; ділових ігор; дискусій; створення електронних газет, інтерактивних форум-театрів, соціальних проектів. Підвищенню рівня соціальної компетентності сприяли: проведення тематичних тижнів, участь в укладанні студентського електронного й друкованого видання “Post Scriptum”, спецкурс “Педагогічна підтримка”, курс “Соціальне проектування” тощо.