ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ УНІВЕРСИТЕТУ В ПРОЦЕСІ ГУМАНІТАРНОЇ ПІДГОТОВКИ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність порушеної проблеми, зазначено зв’язок роботи з науково-дослідницькими програмами, сформульовано мету
й завдання дослідження, аргументовано його наукову новизну й практичне значення, поінформовано про апробацію й упровадження одержаних результатів, подано відомості про публікації.

У першому розділі «Теоретичні засади організації процесу толерантної комунікації у вищій школі» проаналізовано наявні наукові підходи до вивчення сутності поняття «комунікативна толерантність», уточнено його семантичний обсяг, схарактеризовано принципи міжособистісної й інтерсуб’єктної взаємодії як сфери вияву комунікативної толерантності суб’єктів педагогічного процесу
у вищій школі, описано цільове спрямування й класифіковано функції толерантного педагогічного спілкування у ВНЗ з огляду на вікові особливості інтеракції студентів.

Унаслідок етимологічного аналізу, осмислення філософських наукових напрацювань Є. Бистрицького, М. Бубера, В. Лекторського, психологічних дослідницьких студій С. Братченка, А. Маслоу, П. Ніколсона та педагогічних розвідок І. Абакумової, Є. Ляски, В. Чернявської, котрі стосуються з’ясування сутності поняття «толерантність», підсумовано, що його загальне розуміння пов’язане насамперед із моральним імперативом спілкування, де відображена активна соціальна позиція й психологічна готовність до позитивної взаємодії
з людьми або з групами іншого національного, релігійного, соціального середовища, протилежних поглядів, світоглядів, стилів мислення й поведінки.
На підставі класифікації засадничих основ вияву толерантності (О. Александрова), до якої входять принципи рівності, суверенності, поваги
й визнання прав інших осіб, виокремлено миролюбну, регулятивну, психологічну, виховну, комунікативну, культурозбережувальну, креативну
та феліцитологічну функції соціальної взаємодії.

Відповідно до диференціації комунікативної толерантності В. Бойка
на ситуативний, типологічний і професійний різновиди та лінгвістичних напрацювань Н. Бутенко щодо її ролі в спілкуванні, виокремлено такі уніфіковані функції толерантної комунікації: контактну, інформаційну, спонукальну, координаційну, герменевтичну, емотивну, узгоджувальну
та впливову.

На основі аналізу визначень комунікативної толерантності, наявних
у наукових працях А. Асмолова, Ф. Бацевича, В. Бойка, Л. Ніколаєвої, А. Скок, Й. Стерніна та інших учених, з’ясовано, що розуміння її сутності базоване
на різних підходах.

Згідно з етнокультурним підходом, призначення термінолексеми полягає
в дотриманні усталених етнічних законів, правил, конвенцій, принципів і максим спілкування, що сформовані на певних ціннісних константах буття нації, етносу, соціальної групи.

Екзистенційно-гуманістичний підхід декларує особливий принцип існування світу спілкування і взаємин із людьми, який особистість будує
на основі розуміння, прийняття багатогранного буття та визнання неминучості співіснування відмінностей.

За диверсифікаційним підходом, комунікативний зміст толерантності визнаний багатоаспектним і полягає в сукупності мовних, перцептивних, інтерактивних та конативних компетенцій досягнення згоди в спілкуванні.

У контексті діалогічного підходу ця дефініція позначає систему психолого-правових норм спілкування, які окреслюють межі свободи співбесідників так, щоб забезпечити їхню взаємодію на підставі взаємного визнання й ненасильства.

Із позицій фасилітативного підходу поняття тлумачать як такий тип міжособистісної взаємодії, за якого головною метою діяльності стає допомога
й створення сприятливих умов для саморозвитку та самореалізації іншого суб’єкта спілкування.

У межах синергетичного підходу категорія осмислена як взаємодія представників різних світоглядів, стилів життя, релігійних настанов
у міжцивілізаційному діалозі культур для пошуку принципів взаєморозуміння, нових способів комунікації на засадах узаємоузгодженої співпраці.

Вивчення наукових філософсько-соціологічних теорій Ю. Хабермаса, психолого-педагогічних праць М. Дойча, Б. Паригіна, Ю. Пономарьова дало змогу з’ясувати, що сферою вияву комунікативної толерантності суб’єктів педагогічного процесу у вищій школі є міжособистісна та інтерсуб’єктна педагогічна й навчально-професійна взаємодія її референтних носіїв у різних діяльнісних підсистемах («викладач - студент», «викладач - академгрупа», «студент - студент» та «студент - академгрупа»). Вона заснована на принципах взаєморозуміння, партнерства, діалогічності, співпраці, доброзичливості
та підтримки.

Узагальнено, що комунікативна толерантність – це терпляче ставлення особистості до людей, їй властива стриманість щодо вияву неприємних психічних станів і поведінки інших осіб в інтерактивному процесі
й безконфліктність спілкування з дотриманням його ціннісних, етичних
та естетичних норм.

Відповідно до соціолінгвістичних теорій Ф. Бацевича, В. Леві, Б. Паригіна, М. Фуко, педагогічних студій І. Беха, Н. Волкової, В. Радула, Н. Щуркової, психологічних напрацювань Б. Ананьєва, І. Кона, О. Леонтьєва, В. Семиченко, схарактеризовано наукові засади організації педагогічного спілкування
для налагодження толерантної інтеракції у ВНЗ, які полягають
в прогностичному, діяльнісному, управлінському й рефлексивному етапах цілезабезпечення інформаційної, контактної, спонукальної, координаційної, пізнавальної, емотивної, інтерактивної та впливової функцій толерантного педагогічного стилю спілкування, що ґрунтований на діалогічній продуктивності й домінуванні дискурсивних стратегій ввічливості в мовно-репрезентативних актах згоди, симпатії, антиконфліктності, некатегоричності й такту.

У другому розділі «Педагогічна система формування комунікативної  толерантності студентів педагогічних спеціальностей в університетській гуманітарній підготовці» розроблено структуру, критерії й показники комунікативної толерантності майбутнього педагога; представлено матеріали педагогічної діагностики вихідних рівнів її сформованості в студентів; виявлено потенціал гуманітарної підготовки в розвитку комунікативної толерантності студентів педагогічних спеціальностей університету й змодельовано педагогічну систему її формування.

Опрацювання аналогів структури комунікативної толерантності, репрезентованих у дослідженнях В. Бойка, А. Скок, С. Толстікової, дало змогу запропонувати її авторський варіант щодо особистості майбутнього педагога,
у якому виокремлено аксіологічний, характерологічний, когнітивний
та поведінковий компоненти.

Використання провідних положень теорії цінностей толерантної педагогічної комунікації (І. Бех, О. Леонтьєв, В. Малахов, А. Федь та ін.) уможливило обґрунтування аксіологічного компонента комунікативної толерантності майбутнього педагога в навчально-професійній взаємодії, який позначений критеріями толерантно-етичної (за показниками прихильності
до моральних ідеалів, визнання особистої значущості партнерів
та зорієнтованості на злагоду в ситуації виникнення морально-етичних проблем спілкування) та естетичної орієнтації комунікації (за параметрами краси спілкування, особистісної комунікативної привабливості та ідентифікації
з естетико-комунікативним образом ідеального вчителя).

З огляду на наукові психолого-педагогічні напрацювання В. Бойка, М. Варій, В. Латинова, Л. Орбан-Лембрик та інших учених, критеріями характерологічного складника комунікативної толерантності обрані толерантно-комунікативна емоційність (за показниками емоційної гнучкості, чутливості
та фрустраційної толерантності) і характер (за параметрами типологічних комунікативних особливостей, комунікабельності та стилю спілкування).

На підставі науково-педагогічних праць Т. Білоус, І. Борисової, І. Зязюна, Г. Сагач та інших науковців у когнітивному компоненті комунікативної толерантності виокремлено критерії толерантно-комунікативної перцепції
(за показниками адекватності сприйняття, емпатійності й прийняття інших людей в особистісній стратегії спілкування) і компетенції (за параметрами знання теоретичних засад толерантного педагогічного спілкування та володіння комунікативним простором толерантності).

Унаслідок осмислення теоретичних положень комунікативної діяльності педагога (Л. Виготський, І. Гофман, А. Мудрик, К. Шеннон та ін.), поведінковий складник комунікативної толерантності репрезентований критеріями толерантно-комунікативної інтерактивності (за показниками володіння педагогічним комунікативним дискурсом, мовною активністю та безконфліктною
й гармонійною трансакцією Его-станів) і рефлексивності (за параметрами ситуаційності, ретроспекції та перспективи).

За комплексною методикою, що складалася з процедур анкетування, тестування, експертного оцінювання, проведено діагностику вихідних рівнів сформованості комунікативної толерантності студентів педагогічних спеціальностей університету.

Високий рівень комунікативної толерантності зафіксовано в 32 % майбутніх педагогів. Ці студенти наближені до комунікативного ідеалу толерантності, визнають особисту значущість партнерів, злагоджені у взаєминах із ними, а також артистичні й привабливі в спілкуванні. Їхній мовний дискурс цілком відповідає естетиці педагогічного спілкування. Емоційно вони завжди стримані, позитивно налаштовані, миролюбні, помірно чутливі. За своїм комунікативним характером урівноважені, відповідальні, люб’язні, активні
в мовному плані, товариські, контактні, абсолютно безконфліктні, діалогічно-альтруїстичні. У комунікативній перцепції зазвичай адекватно оцінюють людей, із достатньою мовною експресивністю та толерантним тоном розуміють
і приймають інших осіб, а також високо емпатійні до них. Ці студенти мають всебічні знання з теорії толерантної комунікації вчителя та добре володіють комунікативним простором толерантності. В інтеракції демонструють гармонійне співвідношення Его-станів, лише приємний комунікативний дискурс, постійно виявляють толерантну поведінку з її збалансованою ситуативною, ретроспективною і перспективною рефлексією.

Середній рівень комунікативної толерантності характерний для 39 % студентів, які наближені до прагматичного комунікативного ідеалу, ситуативно визнають особисту значущість партнерів, адаптивні у взаєминах із ними, недостатньо артистичні й привабливі в спілкуванні. Їхній мовний дискурс частково відповідає естетиці педагогічного спілкування. Емоційно вони нерідко байдужі, нейтральні, ігноративні, конфліктоуникливі, малочутливі. За своїм комунікативним характером імпульсивні, ініціативні, надмірно активні в мовному плані, нав’язливі, гіпертовариські, суперконтактні, індиферентно-конформні.
У комунікативній перцепції зазвичай неадекватно оцінюють людей,
із недостатньо мовною експресивністю й ускладнено-конфліктним тоном вибірково розуміють і приймають інших осіб, а також посередньо емпатійні
до них. Ці студенти мають достатні знання з теорії толерантної комунікації вчителя, але їм бракує володіння комунікативним простором толерантності.
В інтеракції надають перевагу Его-станові «Батька», ситуативно доречно демонструють свій приємний і неприємний комунікативний дискурс
та періодично виявляють толерантну поведінку, зациклюючись при цьому
на певному типі її рефлексії.

Низький рівень комунікативної толерантності притаманний 29 % студентів, які наближені до романтичного комунікативного ідеалу, ігнорують або не визнають особисту значущість партнерів, агресивні у взаєминах із ними,
а також неартистичні й непривабливі в спілкуванні. Їхній мовний дискурс майже не відповідає естетиці педагогічного спілкування. Емоційно вони часто нестримані, роздратовані, обурені, самовпевнені, агресивно-конфліктні, надмірно чутливі. За своїм комунікативним характером нерішучі, тривожні, образливі, мовно неактивні, відлюдькуваті, мало контактні, конфліктні, маніпулятивно-авторитарні. У комунікативній перцепції зазвичай хибно оцінюють, не розуміють і не приймають інших осіб, а якщо і приймають,
то мовно невиразно з інтолерантним тоном і низькою емпатійністю. Ці студенти мають фрагментарні знання з теорії толерантної комунікації вчителя
та мінімально володіють комунікативним простором толерантності. В інтеракції надають перевагу Его-стану «Дитини», ситуативно недоцільно демонструють свій приємний і неприємний комунікативний дискурс, лише інколи виявляють толерантну поведінку, спонтанно користуючись якимось із типів її рефлексії.

Унаслідок аналізу змісту програм найбільш комунікативно насичених дисциплін гуманітарної підготовки з’ясовано, що вони мають потужний,
але нереалізований потенціал для формування комунікативної толерантності студентів. У ході викладання варто використовувати широкий арсенал новітніх комунікативно-толерантних методів і засобів навчально-професійної взаємодії. Натомість на практиці він зазвичай звужений традиційними технологіями навчання.