ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ЕКОЛОГІВ У ФАХОВІЙ ПІДГОТОВЦІ ВИЩИХ АГРАРНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено мету, зада­чі, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення; наведено дані про особистий внесок, апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – «Теоретичні основи екологічної освіти у психолого-педагогічній літературі» − встановлено роль і значення природоохоронної спадщини у формуванні екологічної свідомості людства, становленні і розвитку екологічної освіти та просвітництва, формуванні екологічної культури суспільства усіх верств насе­лення; здійснено аналіз основних дефініцій професійної екологічної освіти з ура­хуванням світового і вітчизняного досвіду; з’ясовано роль професійної компе­тентності майбутніх екологів; запропоновано включити питання відновлення та охорони об’єктів історичної, природної та культурної спадщини сільських територій у програму бакалаврської підготовки.

Проведений теоретичний аналіз засвідчує, що нехтування зв'язком людини із природним середовищем відбувалось на всіх етапах людського буття і відобразилось на суспільній культурі.

Встановлено, що поширення наукових досліджень, посилення їх ролі у розширенні доступу громадськості та осіб, що здобувають освіту до культурних та духовних багатств, сприяє прийняттю екологічно орієнтованих управлінських рішень в Україні. Запровадження регіональних екомереж дозволяє зберегти нав­колишнє природнє середовище, відтворити біорізноманіття, збільшити природо­ресурсний потенціал сільських територій.

Покращенню фахової підготовки екологів сприяють державні природоохо­ронні програми, які поділяються за цільовим галузевим призначенням, а саме: 1) управління природоресурсним потенціалом; 2) планування та організація нау­ково-методичного забезпечення природоохоронної діяльності, впровадження пе­редового наукового досвіду у підготовку професійних кадрів у сфері природоко­ристування; 3) формування національної екологічної безпеки шляхом підвищення якості професійно-орієнтованої галузевої підготовки екологів.

З метою екологічного просвітництва і виховання громадян було переглянуто та вдосконалено навчальні плани і програми ВНЗ, організовано залучення фахівців для інтегрованої підготовки екологів-аудиторів природно-заповідного фонду і з управління лісокористуванням. Цьому сприяло впровадження держав­них програм («Заповідники», «Ліси України»), що передбачало створення наці­ональних і міжнародних центрів з підготовки кадрів для управління заповідним потенціалом, на базі природних і біосферних заповідників, національних природ­них парків, ботсадів, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва. При реалізації Загальнодержавної програми формування екологічної мережі створено комплекс нормативно-правових організаційних заходів, необхідних наукових досліджень, освітніх завдань щодо підготовки фахівців з організації і планування екологічних мереж.

У процесі дослідження доведено, що професійна підготовка фахівців-гідро­екологів для охорони й відновлення водних екосистем, включаючи сферу еко­менеджменту водних і земельних ресурсів за галузями народного господарства, сприяють удосконаленню загальноекологічної освіти населення. Чотири програ­ми, присвячені водокористуванню («Екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води», «Першочергового забезпечення сіль­ських населених пунктів централізованим водопостачанням», «Розвитку водного господарства», «Ліквідації наслідків підтоплення територій України»), спонукали до розвитку професійної екологічної освіти. Це в свою чергу забезпечило підви­щення рівня екологічної культури й свідомості громадян з екобезпечного вико­ристання водних об'єктів і джерел, проведення наукового супроводу науково-дос­лідних, проектно-вишукувальних робіт для ресурсоощадного водокористування.

Задоволенню суспільних потреб у висококваліфікованих фахівцях сфери гео­інформаційного моніторингу довкілля сприяла державна програма розвитку то­пографо-геодезичної діяльності та національного картографування, а зменшення рівня соціально-психологічної напруги, підвищення кваліфікації професійних ра­діоекологів і розробку нових програм підготовки фахівців-екологів з радіобезпеки забезпечила загальнодержавна програма поводження з радіоактивними відходами.

Підготовці висококваліфікованих фахівців-агроекологів для сфери агропро­мислового виробництва спонукала реалізація програми «Розвиток українського села». Підвищення ролі аграрної науки і освіти, дорадництва, нормативно-техніч­не регулювання їх стандартизації гарантує створення екобезпечних умов для жит­тєдіяльності сільського населення, збереження навколишнього природного сере­довища, раціонального використання земель сільськогосподарського призначен­ня. При цьому впровадження Державної соціальної програми «Молодь України» дозволило реалізувати умови інтелектуального самовдосконалення молоді, творчого розвитку особистості; утвердженню патріотизму, духовності, морально­сті у формуванні загальнолюдських цінностей, створенню сприятливого середо­вища при забезпеченні зайнятості молоді, підтримки її працевлаштування та ре­алізації підприємницьких ініціатив та створенню умов самостійного працевлаш­тування молоді.

Доведено, що основною причиною розвитку професійної екологічної освіти є усвідомлення необхідності змін в освітній парадигмі суспільства із забезпеченням сталого розвитку, орієнтації економіки на збереження навколишнього середовища за сферами людської діяльності при різних типах природокористування. Реалізація екологічної політики здійснюється на усіх рівнях інституційного управління. Отже, професійна екологічна освіта передбачає перехід від економіко-соціально орієнтованої моделі навчання до ноосферноорієнтованої. Її основу складають фундаментальні та прикладні міждисциплінарні екологічні знання, науково-практичні вміння і навички. Це сприяє впровадженню еколого-орієнтованих управлінських рішень (від місцевого до глобального рівня), спрямованих на підвищення якісного рівня життя, без порушення природної рівноваги і загрози екологічній безпеці навколишнього середовища, з наданням можливості наступним поколінням задовольняти свої потреби.

У процесі дослідження визначено, що професійна екологічна освіта ґрунтується на сучасному системно-екологічному підході до організації навчаль­ного-виховного, науково-дослідницького процесу, що передбачає професійну екологічну підготовку і екологічне просвітництво усіх верств і категорій насе­лення з основних проблем сталого розвитку, формування професійного екологіч­ного світогляду, на засадах сталості, переорієнтації навчання з передачі наукових екологічних знань, встановлення і ведення діалогу на основі сучасної аргумен­тації. Її професійна спрямованість передбачає зрушення та практичне розв’язання екологічних проблем, оптимізацію екологічних ситуацій шляхом передбачення, запобігання та усунення екологічних ризиків, моделювання та прогнозування стану і розвитку природних й антропогенно змінених екосистем для гарантування екологічної безпеки професійного середовища фахівця, професійного колективу, суспільства та навколишнього природного середовища, включаючи види виробничої діяльності за типами природокористування.

За двоаспектним феноменом визначено сутність поняття «професійна еколо­гічна освіта» під яким розуміємо: 1) неперервний системно-функціональний про­цес засвоєння квалітологічних цінностей і екологічних понять, які спрямовані на формування умінь збалансованого природокористування і соціально справед­ливих стосунків, необхідних для осмислення і оцінки професійних взаємин у професійному та навколишньому середовищі, що передбачають перспективний розвиток фахових умінь і навичок прийняття екологічно-доцільних рішень при свідомому засвоєнні екологічних правил і норм поведінки, для формування екологічної культури у суспільстві, в цілому, та професійній сфері, зокрема; 2) цілісне культуро-формувальне явище, що включає процеси фахового навчання, виховання, професійного становлення і розвитку особистості, спрямоване на розвиток власної професійно-екологічної культури у системі виховання всіх професійних категорій і верств населення, в тому числі, через екологічне просвітництво, екологізацію навчальних дисциплін, програм галузевої підготовки.

Встановлено роль природоохоронної спадщини у формуванні екологічної свідомості людства, уточнено сутність поняття «природоохоронна спадщина», її системно-функціональні особливості в історичній ретроспективі виникнення, охо­рони природних пам’яток, геологічних та фізіографічних природно-територіаль­них ареалів, зон естетичного і рекреаційного (в тому числі сільськогосподарсь­кого) призначення, еволюції природоохоронної діяльності людства.

Запропоновано розглядати природоохоронну спадщину як об’єкт аксіоло­гічного та квалітологічного призначення природної, історико-культурної цінності й первозданності для естетичного природничо-наукового сприйняття світу. Виокремлені аспекти рекомендовано включити до змісту підготовки бакалаврів-екологів.

У другому розділі – «Методичні основи формування професійної компе­тентності майбутніх екологів» – розкрито особливості й удосконалено зміст фахової підготовки студентів-екологів, виокремлено складові нормативно-фахової та професійної компетентності майбутніх екологів, розроблено системно-структурну схему змісту формування професійної компетентності екологів, , визначено та обґрунтовано педагогічні умови формування їхньої професійної компетентності.

Основним нормативним документом, який визначає фундаментальні засади та особливості підготовки майбутніх екологів, є галузевий стандарт вищої освіти (2010 р.) за напрямом 6.040106 «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування», в основу якого покладено формування спе­ціально-професійної, загально-практичної, інструментальної, загальнонаукової, соціально-особистісної компетентностей. Проте вказаний стандарт не враховує галузеву затребуваність фахівців-екологів, регіональні особливості стану і розвит­ку екологічних ситуацій, необхідність їх вирішення професійно компетентними фахівцями за типами природокористування.

При обґрунтуванні змісту програм фахової підготовки бакалаврів-екологів враховано досвід вищих аграрних навчальних закладів, з’ясовано специфіку їх­ньої підготовки відповідно до соціального замовлення суспільства та галузевого призначення. Проведений аналіз програм фахової підготовки засвідчив її забезпе­чення в університетах за відповідними спеціалізаціями: «екологія агросфери» (На­ціональний університет біоресурсів та природокористування України, Львівський національний університет ветеринарної медицини і біотехнологій ім. С.З.Гжиць­кого, національні аграрні – Львівський, Луганський, Білоцерківський, Житомир­ський національний агроекологічний, Подільський державний аграрно-технічний, державні аграрні – Херсонський та Дніпропетровський); «урбоекологія» (наці­ональні аграрні – Луганський та Вінницький, Подільський державний аграрно-технічний); «ландшафтна екологія» (Національний університет біоресурсів та природокористування України, національні аграрні – Львівський та Білоцерків­ський, Таврійський державний агротехнологічний); «екологічний туризм» (Львів­ський національний агарний, Національний університет водного господарства та природокористування України); «екологічний менеджмент» (Житомирський на­ціональний агроекологічний, Дніпропетровський державний аграрний); «радіоекологія» (Житомирський національний агроекологічний, Національний університет біоресурсів та природокористування України); «гідроекологія» (Наці­ональний університет водного господарства та природокористування України, Херсонський державний аграрний); «біоекологія» (Львівський національний університет ветеринарної медицини і біотехнологій ім. С.З.Гжицького, Таврійський державний агротехнологічний).

З’ясовано, що фахова екологічна підготовка – це здобуття студентами-бака­лаврами напряму підготовки «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування» професійної компетентності, що передбачає набуття спеціальних екологічних знань, умінь і навичок, які розкривають зміст їхньої підготовки (за галузевим призначенням та регіональною відповідністю), ха­рактеризуються глибоким розумінням екологічних, природоохоронних, ресурсо­зберігаючих, екологобезпечних, виробничих, суспільних явищ і процесів, необ­хідних для продуктивної професійної діяльності. Структурну схему змісту фор­мування професійної компетентності бакалаврів-екологів наведено на рисунку 1.

Встановлено, що основу фахової підготовки екологів складають: 1) ключові глобальні компетентності, які входять до нормативно-фахової підготовки бакалаврів-екологів і базуються на загально-науково-практичній, інструменталь­ній компетентності; 2) базові загальні компетентності об’єднують здатності особистості, що ґрунтуються на інтелектуальних, комунікативних, емоційних та вольових якостях майбутнього фахівця, є основою для оволодіння спеціальними знаннями, вміннями та навичками при формуванні професійної компетентності, з урахуванням адаптації від освітньо-наукового до професійного середовища, і базуються на соціально-професійно-особистісній компетентності (когнітивна, екологічна, життєбезпечна, творча, працездатна, громадянська, емоційно-вольова, духовна, матеріально-технологічна компетенції); 3) професійна компетентність основою якої виступає фундаментально-професійна (теоретична) та професійно-практична підготовка, передбачає формування теоретико-систематизуючої компетентності: біо-, гео-, гідро- екологічні (біофізикохімічна, біогеохімічна, мікро- та молекулярно­екологічна, фіто-зооекологічна, популяційно-видова, еволюційна, ресурсо­зберігаюча, ландшафтна, гідрофізикохімічна, гідробезпечна, аквакультурна), політичні (інституційна, природоохоронна, прогностична, кому­нікативно-адаптивна), ноосферологічні (філософська, теологічна, морально-етич­на); системно-прогнозуючої якісно формувальної компетентності: соціоеколо­гічні (екокультурна, етична, екоментальна особистісна), економіко-правові (нормативна, еколого-економічна), техно-, урбо-, агро- екологічні, токсикологічні, радіоекологічні (агроландшафтно ресурсовідновлююча, агрохімічнобезпечна, еко­токсикологічна, токсикохімічна, екоконтрольна, радіофізикохімічна, радіомоні­торингова, радіобіологічна), науково-дослідницькі, нормувально-контролюючі (технічно регулююча, інструментально-аналітично-прогнозуюча), безпеки.

Під професійною компетентністю еколога розуміємо готовність майбут­нього фахівця ефективно здійснювати професійну соціоекономічну, екологобезпечну, інституційну, природоохоронну діяльність відповідно до вимог професійного середовища для реалізації стратегії сталого розвитку природи та суспільства; застосовувати інноваційні, ресурсоощадні, екобезпечні технології, приймати самостійні екологічно орієнтовані рішення; брати на себе соціальну відповідальність з екологічної безпеки довкілля; прогнозувати, моделювати стан і розвиток екологічних ситуацій; передбачати, запобігати, усувати екологічні ризики; володіти необхідними професійно комунікативними якостями, здатністю самовдосконалюватися впродовж життя шляхом самоосвіти для формування якості і безпеки життєдіяльності людства та довкілля.

Здобуття майбутніми екологами спеціалізації «Екологія агросфери» забезпечує спеціальні агроекотехнологічні, агрофізикохімічні компетентності з екологічного контролю і безпеки сталого розвитку сільськогосподарських територій; «Екологічний туризм» сприяє формуванню агрорекреаційних, інформаційно-ресурсозберігаючих компетентностей планування розвитку сільського зеленого туризму; «Радіоекологія» забезпечує формування радіофізико хімічних та радіобіологічних, дозиметричних компетентностей радіаційної безпеки підприємств і територій різних типів природокористування та безпеки життєдіяльності людини; «Ландшафтна екологія» передбачає здобуття ландшафтно-екологічних та агроландшафтно-екологічних компетен­тностей управління природно-територіальними комплексами; «Гідроекологія» формує аналітико-інструментальні професійні компетентності з екологічної безпеки водних екосистем та управління якістю водних ресурсів; «Геоекологія» передбачає формування геоекологічних та геохімічних компетентностей екологічної безпеки геосфер, моделювання й прогнозування їх стану й розвитку; «Урбоекологія» сприяє формуванню техно- і урбоекологічних компе­тентностей з екологічної безпеки селітебних і промислових зон, інженерно-екологічного планування та садово-паркової архітектури територій в урбоеко­системах; «Біоекологія» забезпечує формування спеціальних компетентностей з біологічної безпеки, прогнозування стану біорізноманіття наземних, водних екосистем та природо заповідно­го фонду; «Екологічний менеджмент» формує професійні еколого-управлінські та соціально-екологічні компетентності з управління екологічною безпекою різних видів за рівнями впровадження й задоволення екологічних потреб населення.

На основі аналізу підготовки бакалаврів-екологів у вищих аграрних навчальних закладах розроблено структурну модель формування їхньої професійної компетентності (див. рис. 2.), яка включає цільовий (мету і завдання); змістовий (зміст, принципи і функції професійної підготовки); методичний (методи, засоби і форми навчання); діагностичний (критерії оцінювання: мотиваційний, когнітивний, особистісно-діяльнісний, та рівні сформованості професійної компетентності: високий, середній, достатній), результативний блоки.

До показників мотиваційного критерію віднесено інтерес до професійної екологічної діяльності, бажання працювати екологом, мотивація у досягненні успіху в екологічній діяльності; когнітивного – володіння професійно-важливими знаннями (фахові-спеціальні, управлінські, нормативно-правові, науково-методичні, предметні, технологічні); особистісно-діяльнісного – гуманність, альтруїзм, творчість, комунікативність, мобільність, креативність, патріотизм, сформованість системи загальноекологічних умінь (прогностичних, когнітивних, комунікативних, конструктивних, організаторських); володіння сучасними інноваційними ресурсоощадними екобезпечними технологіями, впровадження систем екологічного менеджменту.

У процесі дослідження визначено рівні сформованості професійної компетентності майбутніх екологів: достатній характеризується природоохо­ронною діяльністю в оптимальних природних умовах при застосуванні типових процедур (моніторингу, паспортизації, ОВНС, експертизи, аудиту), для яких ха­рактерно використання загальновідомих, раніше відпрацьованих операцій з ви­користанням статистичної і теоретичної інформації; середній передбачає послі­довну екологічну діяльність з частковим плануванням екологічно орієнтованих рішень, яка потребує використання значної кількості оперативних та інформа­ційних даних, екологічного та соціально-економічного моніторингу і моніто­рингу статистичних та теоретичних даних; високий – цілеспрямована екологіч­на діяльність з використанням складних алгоритмів, яка передбачає здатність до прогнозування, запобігання екологічних ризиків і небезпек, моделювання стану і розвитку довкілля, із застосуванням інформаційних баз даних, опера­тивних прогнозів і сценаріїв.

Функціонування запропонованої моделі можливе при реалізації визначених педагогічних умов, а саме: спрямованість навчання на формування творчих фахових здатностей студентів; створення сприятливого інтеграційного середовища (освіти, науки, професійної придатності, затребуваності) навчання; забезпечення регіонально-орієнтованої фахової складової у підготовці майбутніх екологів за галузями професійної діяльності.

У третьому розділі – «Експериментальне дослідження формування професійної компетентності майбутніх екологів» – викладено організацію експериментального дослідження, зміст і результати педагогічного експерименту, який охоплював два етапи.

Перший – констатувальний – етап експериментального дослідження пе­редбачав діагностику рівня професійно орієнтованої мотивації майбутніх еко­логів, встановлення вихідних даних про рівні сформованості їхньої професійної компетентності у процесі фахової підготовки, проведення моніторингу серед студентів І-ІV курсів з метою визначення динаміки самооцінки знань і умінь, необхідних для здійснення екологічної діяльності.

Методи дослідження включали тестування, анкетування, спостереження, бесіду, інтерв‘ю, які проводились вибірково з урахуванням вимог випадкової вибірки.

Другий – формувальний – передбачав педагогічний вплив, спрямований на формування професійної компетентності майбутніх фахівців.

Дослідна експериментальна робота проводилося протягом 2008-2011 років на базі Національного університету біоресурсів і природокористування України, Житомирського національного агроекологічного університету, Луганського національного аграрного університету, Таврійського державного агротехнологічного університету, Херсонського державного аграрного університету.