ФОРМУВАННЯ САМООСВІТНЬОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У СТУДЕНТІВ НЕМОВНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ З ВИКОРИСТАННЯМ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету, задачі, об'єкт, предмет і методи дослідження, розкрито його наукову новизну та практичне значення, наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі "Теоретичні основи формування самоосвітньої компетентності у студентів немовних спеціальностей з використанням інформаційно-комунікаційних технологій" для визначення теоретичних засад формування самоосвітньої компетентності у студентів немовних спеціальностей з використанням інформаційно-комунікаційних технологій було розглянуто загальнодидактичні та методичні передумови цього процесу, проаналізовано зміст та структуру самостійної роботи студентів у сфері професійної освіти.

Для уточнення поняття й структури самоосвітньої компетентності студентів немовних спеціальностей було розглянуто наведені різними вченими формулювання поняття компетентності, а також історичні та сучасні підходи до розуміння самоосвіти студентів. Дані досліджень дозволяють стверджувати, що самостійна робота в процесі набуття знань стимулює мисленнєву активність, дає можливість розглянути сприйняті факти та явища з різних позицій, знайти в них щось нове, визначити спільні та відмінні риси, зробити узагальнення та висновки.

Дані досліджень дали підстави виділити такі притаманні самостійній роботі студентів характеристики:

– оволодіння в предметній галузі знаннями, навичками та вміннями певного рівня сформованості;

– вироблення психологічного налаштування на систематичне поповнення та поновлення знань в потоці наукової інформації;

– внутрішні підстави для розвитку випереджаючої професійної освіти, яка забезпечує конкурентоздатність фахівця на ринку праці;

– самоорганізація студента в оволодінні методами і способами майбутньої професійної діяльності.

Головною особливістю при організації самостійної роботи студентів на сучасному етапі є її застосування в умовах багаторівневої системи освіти. Організація аудиторної та позааудиторної самостійної роботи студентів у процесі вивчення іноземної мови у вищих навчальних закладах, формування вмінь самостійного опанування професійно орієнтованим іншомовним мовленням в усній та письмовій формах є основою для розвитку самостійної пізнавальної діяльності студентів у сфері вивчення іноземної мови, реалізації післядипломної освіти й подальшого підвищення кваліфікації фахівця протягом усього життя. Без досконало розвинутої техніки самостійної роботи перехід до самоосвіти унеможливлюється. Самостійна робота студентів у процесі навчання у вищих навчальних закладах є засобом підготовки випускників до їхньої подальшої самоосвіти.

Ураховуючи різноманітність визначень самоосвіти, ми виокремили її істотні ознаки, такі як: самостійний пошук додаткової інформації, набуття знань, продовження розвитку.

У дослідженні ми розглядаємо самоосвіту як цілеспрямовану, систематичну, керовану самими студентами пізнавальну діяльність, необхідну для вдосконалення рівня освіти. При цьому розвиток самоосвіти уможливлюється при дотриманні двох основних умов: наявності потреби в самоосвіті – домінуючого чинника самостійного набуття знань – і відповідної ситуації для її задоволення.

Під самоосвітньою компетентністю ми розуміємо потенційну готовність і здатність студента підтримувати й підвищувати в процесі самоосвіти рівень володіння іноземною мовою шляхом набуття та вдосконалення вмінь усного та письмового перекладу.

Для системного формування самоосвітньої компетентності в процесі вивчення іноземної мови ми виявили її структурні елементи. Структурно самоосвітню компетентність складають:

– мотиваційна компетенція (уміння самостійно мотивувати, оцінювати та контролювати власну пізнавальну діяльність в процесі вивчення іноземної мови);

– методична компетенція (уміння організовувати й регулювати самоосвітню діяльність, знання прийомів самостійної роботи з іноземної мови);

– комунікативна компетенція (іншомовні мовленнєві навички та вміння);

– професійно-ситуативна компетенція (уміння застосовувати результати самоосвітньої діяльності в конкретних ситуаціях професійної діяльності, опосередкованої іноземною мовою).

Самоосвітні компетенції – це знання, вміння й навички, що формують здатність студентів до самоосвітньої діяльності з іноземної мови. Самоосвітні компетенції є інструментарієм для формування самоосвітньої компетентності. Іншомовна конікативна компетенція як основний змістовний компонент іншомовної самоосвітньої компетентності складається з компетенцій в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі.

Комунікативно-мовленнєвий розвиток студентів немовних вищих навчальних закладів уможливлює доповнення чотирьох видів іншомовної мовленнєвої діяльності перекладом як двомовною комунікативною діяльністю. Вимоги до рівня володіння іноземною мовою студентом-бакалавром, вміщені в Програмі з англійської мови для професійного спілкування, зумовлюють необхідність розробки ефективної методики формування самоосвітньої компетентності при вивченні іноземної мови студентами немовних спеціальностей, а також оптимізації цього процесу шляхом використання інформаційно-комунікаційних технологій.

У другому розділі "Методика формування самоосвітньої компетентності у студентів немовних спеціальностей з використанням інформаційно-комунікаційних технологій" для розробки ефективної методики формування самоосвітньої компетентності у студентів немовних спеціальностей було визначено педагогічні умови та методичні засади використання інформаційно-комунікаційних технологій при формуванні цього виду компетентності.

Оскільки в межах нашої роботи досліджується педагогічний процес, спрямований на формування самоосвітньої компетентності у студентів немовних спеціальностей, специфічні складники такої компетентності були визначені в контексті Типової і Рамкової програм з іноземних мов для професійного спілкування та Загальноєвропейських Рекомендацій з мовної освіти.

Аналіз вимог до рівня володіння іноземною мовою бакалаврів немовних спеціальностей та до рівня володіння іноземною мовою В2 показав, що основною метою вивчення іноземної мови для професійного спілкування є формування професійної комунікативної компетенції, яка розглядається як мовна поведінка, що є специфічною для академічного та професійного середовища.

Мовна поведінка вимагає набуття лінгвістичної компетенції (мовленнєвих умінь та мовних знань), соціолінгвістичної та прагматичної компетенції, що є необхідними для виконання завдань, пов’язаних з навчанням та професійною діяльністю. Розвиток комунікативної компетенції відбувається відповідно до здатності студентів навчатися, тобто рівня сформованості самоосвітньої компетентності, їхніх предметних знань та попереднього досвіду і здійснюється в межах ситуативного контексту, пов’язаного з навчанням та спеціалізацією.

Мовленнєві вміння як важливий складник лінгвістичної компетенції формуються інтегровано. Мовленнєві вміння визначаються та інтегруються відповідно до мовної поведінки, яка є специфічною для сфер і ситуацій, пов’язаних з навчанням та специалізацією. Пріоритетними є ті з них, які є важливішими в певній ситуації. Хоча вміння письмового та усного перекладу не виокремлено в навчальні цілі, перекладацька діяльність включає всі види мовленнєвих умінь.

Отже, проаналізувавши дескриптори рівня В2 для кожного виду мовленнєвої діяльності, до спеціальних структурних компонентів самоосвітньої компетентності в курсі "Англійська мова для професійного спілкування" ми віднесли: компетенції письмового й усного перекладу загальнонаукових та професійно орієнтованих тестів.

Ураховуючи особливості структури й характеру самоосвітньої компетентності, дидактичні можливості інформаційно-комунікаційних технологій, а також методичні засади організації процесу навчання на немовних спеціальностях, ми виділили низку педагогічних умов використання інформаційно-комунікаційних технологій для підвищення ефективності формування цього виду компетентності в сфері іншомовної професійної комунікації.

Проблема формування самоосвітньої компетентності у студентів немовних спеціальностей з використанням інформаційно-комунікаційних технологій розглядалася через призму таких умов:

– використання аудіо-, відео- й текстових дидактичних матеріалів в електронній формі, оперативно поновлюваних засобами інформаційно-комунікаційних технологій і спрямованих на зняття труднощів у процесі формування трансформаційної компетенції за допомогою реалізації принципу "порівняльного аналізу";

– використання мультимедійних адаптивних навчальних програм з відкритою структурою й нефіксованим змістом, що дозволяє активізувати як засвоєння нової лексики з галузі професійної комунікації, так і контроль в аудиторії (підготовчі вправи в електронній інтерактивній формі для самостійної позааудиторної роботи, що гармонійно поєднуються із вправами подібної тематики, виконуваними на аудиторних заняттях);

– формування професійного інформаційного компонента, тобто ціннісного ставлення до використання сучасних інструментів інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності за рахунок виконання вправ і створення навчально-професійних ситуацій, орієнтованих на зіставлення можливостей останніх версій спеціалізованого програмного забезпечення й ресурсів мережі Інтернет по активізації перекладацької діяльності, з попередніми версіями, а також методами виконання перекладів без використання інформаційно-комунікаційних технологій;

– організація процесу навчання, при якій здійснюється перехід від дистанційної взаємодії, реалізованої засобами інформаційно-комунікаційних технологій та опосередкованої перебігом навчального процесу (за допомогою навчального сайту викладача та електронної пошти), до реального професійного спілкування, що стимулює фаховий розвиток студентів.