Замовити дисертацію ФОРМУВАННЯ УМІНЬ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ ЗАСОБАМИ ІНТЕРАКТИВНОГО ТРЕНІНГУ В СИСТЕМІ «ПЕДАГОГ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, гіпотезу, задачі, об’єкт, предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію і впровадження основних наукових положень, наводяться дані про публікації та структуру роботи.

· У першому розділі – «Теоретичні основи формування умінь педагогічного спілкування класних керівників» – проаналізовано стан розробленості досліджуваної проблеми у сучасній педагогічній науці; на основі наукових досліджень проаналізовано і розкрито педагогічний зміст поняття «спілкування»; з’ясовано особливості спілкування класного керівника зі старшокласниками; уточнено сутність поняття «педагогічне спілкування».

З’ясовано, що в історико-педагогічній ретроспективі педагогічне спілкування розглядається як гуманні, діалогічного характеру стосунки вчителя з учнями з метою виховання останніх (Х. Алчевська, П. Грабовський, І. Котляревський, М. Левицький, А. Макаренко, В. Сухомлинський, Л. Толстой, К. Ушинський, І. Франко, Я. Чепіга, М. Чернишевський та ін.).

· Аналіз наукових джерел (Б. Айсмонтас, І. Бех, В. Дьяконов, І. Зимня, І. Зязюн, В. Кан-Калик, О. Киричук, В. Крисько, С. Курганова, О. Леонтьєв, Л. Мітіна, С. Мусатов, В. Семиченко, Л. Ситниченко, C. Степанов, С. Шеїн та ін.) засвідчив наявність різних підходів до тлумачення сутності понять «спілкування», «педагогічне спілкування» (типологічний, видовий, рольовий, функціональний, стильовий, формальний, культурологічний).

Як засвідчив аналіз педагогічних джерел, у сучасному науковому доробку недостатньо досліджень, у яких розмежовано зміст понять «педагогічна взаємодія», «педагогічне спілкування», визначено їх співвідношення та роль у побудові конструктивних стосунків педагогів і вихованців.

Ключовим елементом сутності поняття «педагогічне спілкування» є поняття «взаємодія» (Н. Антонова, Л. Велитченко, М. Вієвська, О. Киричук, С. Кондратьєва, І. Рапопорт, Т. Токарська та ін.). Взаємодія вчителя й учня – безпосередній процес встановлення та підтримки контакту – має певну асиметричність: від учителя до учнів спрямована вербальна або невербальна емоційно підсилена інформація;
у зворотному напрямі переважає невербальний потік, згідно з яким учитель, насамперед, візуально й інтуїтивно оцінює ступінь розуміння окремими учнями поточного матеріалу й, відповідно, коригує подальший процес викладу інформації та навчання учнів.

У роботі зазначено, що традиційно структура педагогічного спілкування складається із трьох компонентів: комунікативного (процес передачі інформації від одного суб’єкта до іншого), перцептивного (сприйняття суб’єкта суб’єктом на засадах взаєморозуміння), інтерактивного (організація спільної діяльності вчителя та учнів, у процесі якої відбувається обмін не тільки інформацією, але й діями). Тобто синонімічним до поняття «інтеракція» є поняття «взаємодія», що правомірно з точки зору етимології цього терміна. Квінтесенцією педагогічної інтеракції як відповідного компонента педагогічного спілкування, на наш погляд,
є діяльнісний елемент – організація вчителем активної взаємодії з учнями та між учнями.

Педагогічне спілкування характеризується суб’єктністю, виступає засобом здійснення навчально-виховного процесу. Загалом педагогічне спілкування розглядається нами як цілеспрямована взаємодія вчителя та учня, що має чітко окреслену навчально-виховну мету. Пріоритет такого спілкування виявляється у здійсненні виховного процесу.

Результатом педагогічного спілкування є, насамперед, характер стосунків між партнерами у спілкуванні, а взаємодія, або інтеракція, є домінантою цього поняття, оскільки виявляється в організації активної співпраці суб’єктів спілкування (вчителів та учнів) з метою діяльнісного обміну інформацією, почуттями, враженнями тощо. Інтеракція – частина ланцюжка взаємопов’язаних комунікацій,
а досвід кожного акту педагогічної комунікації – значущий для кожного із суб’єктів спілкування: і для вчителя, і для учнів. Зважаючи на це, з педагогічної точки зору вважаємо доцільним уживання поняття «інтерактивне спілкування» у системі взаємодії «педагог – учні».

Суб’єктами педагогічного спілкування у контексті нашого дослідження є класні керівники (учителі загальноосвітнього закладу, які здійснюють організацію процесу виховання та навчання учнів відповідно до своїх посадових обов’язків) та учні старших (9 – 11) класів – старшокласники. Саме комунікативна функція є однією з провідних у діяльності класного керівника, який здійснює не лише організацію та здійснення виховного процесу, але й двобічно долучається до процесу навчання: як учитель-предметник та як посередник між класним колективом увірених йому учнів та іншими учителями-предметниками.

· До основних чинників, що характеризують педагогічне спілкування із старшокласниками як засіб їхнього виховання, зараховуємо такі: по-перше, переважну частину часу (дня) у школі та вдома учні присвячують навчальній діяльності (підготовці домашніх завдань, безпосередньо залучаючись до різноманітних навчальних занять – факультативних тощо); по-друге, одночасно зі змістом навчальних програм вони засвоюють і ставлення до них учителя, що особливо значуще для старшокласників, адже саме учні цієї вікової категорії перебувають на стадії формування умінь та навичок міжособистісного спілкування, культури спілкування; по-третє, спілкування старшокласників обумовлене проблемами їхнього життєвого самовизначення (проблеми особливостей взаємин людей, правильного вибору професії), що вимагає комунікативних стосунків із людьми життєвого досвіду; по-четверте, сутність спілкування для старшокласників – знайти друзів, пізнати себе, відчути розуміння своїх проблем, знайти відповіді на численні життєві запитання, а не лише отримати певний обсяг інформації. Для старшокласників важлива взаємодія (інтеракція) у спілкуванні: саме вона стає пріоритетною у взаєминах із тими, хто їх оточує; по-п’яте, спілкування старшокласників, як особливої вікової групи, характеризується виникненням конфліктів, формуванням негативних особистісних якостей, нестабільністю вибору та прийняття рішення, ускладненням соціалізації тощо.

Усе зазначене зумовлює нагальну необхідність організації формування у класних керівників умінь педагогічного спілкування інтерактивного характеру та виховання культури спілкування старшокласників.

На основі аналізу наукових джерел (Б. Айсмонтас, С. Ільїн, Ф. Гоноболін, І. Киричок, О. Леонтьєв, К. Платонов, Л. Савенкова, І. Федорчук, В. Целуйко та ін.) та власного досвіду роботи у зазначеній сфері, нами визначено уміння педагогічного спілкування класних керівників із старшокласниками, до яких зараховуємо такі: контактні (володіти психолого-педагогічним контактом), емоційні (виявляти впевненість у собі, володіти своїми емоціями та вміти співпереживати), ситуаційні (виходити із педагогічних, насамперед комунікативних, ситуацій та підтримувати в них старшокласника), засобові (володіти різноманітними засобами спілкування), організаційні (організовувати комфортні умови спілкування та створювати атмосферу творчої співпраці), рефлексивні (встановлювати і підтримувати зворотний зв’язок у спілкуванні). Уміння педагогічного спілкування класних керівників у системі «педагог-старшокласники» мають виявлятися в ефективній організації їхнього інтерактивного спілкування зі старшокласниками.

Виходячи з проаналізованих особливостей інтерактивного спілкування у системі «педагог – старшокласники», вважаємо найефективнішою формою його реалізації тренінг. Звертаємо також увагу на те, що тренінг, згідно із тлумаченнями, однозначно передбачає інтерактивність, що правомірним робить уживання терміна «інтерактивний тренінг». Інтерактивність у цьому випадку двоякісна: по-перше, через взаємодію (інтеракцію) як квінтесенцію тренінгу; по-друге, з причини застосування тренінгу засобами інтерактивного навчання. Таким чином, інтерактивний тренінг розглядаємо як спеціально організоване заняття (його фрагмент) комунікативного характеру з використанням методів інтерактивного навчання.

У роботі наведено результати дослідження системи особистісних і рольових показників, характеристик спілкування та домінувальних у педагогічному спілкуванні динамічних рольових позицій, значущих для ефективності взаємодії учнів і вчителів у ході навчально-виховного процесу.

Критеріями та показниками сформованості умінь педагогічного спілкування у системі «педагог-старшокласники» визначено: мотиваційний (розуміння залежності результату педагогічного спілкування від якості створених умов спілкування, атмосфери творчої співпраці, способу встановлення психолого-педагогічного контакту; бажання співпереживати партнерові по спілкуванню та сприяння встановленню зворотного зв’язку у спілкуванні); когнітивний (знання способів організації комфортних умов спілкування, створення атмосфери творчої співпраці, виходу із педагогічних ситуацій, встановлення психолого-педагогічного контакту, володіння своїми емоціями; знання різноманітних засобів спілкування); діяльнісний (уміння та навички організовувати комфортні умови спілкування та створювати атмосферу творчої співпраці; виходити із педагогічних, насамперед комунікативних, ситуацій та підтримувати у них старшокласника; встановлювати психолого-педагогічний контакт; виявляти впевненість у собі, володіти своїми емоціями та співпереживанням; різноманітними засобами спілкування; встановлювати і підтримувати зворотний зв’язок у спілкуванні).

· Узагальнення результатів за всіма напрямами констатувального експерименту дало змогу розподілити педагогів за трьома рівнями сформованості умінь педагогічного спілкування вчителів зі старшокласниками: високий (сформовані), середній (недостатні), низький (відсутні). Діагностика умінь педагогічного спілкування класних керівників, які працюють із старшокласниками, показала низький рівень їх сформованості.

Виявлені на констатувальному етапі дослідження системні структурні закономірності дозволили запропонувати алгоритм використання інтерактивних тренінгів у процесі формування умінь педагогічного спілкування у системі «педагог-старшокласники».

У другому розділі – «Модель і педагогічні умови формування умінь педагогічного спілкування класних керівників засобами інтерактивного тренінгу» – розкрито структуру і принципи інтерактивного тренінгу формування умінь; подано результати експериментальної перевірки запропонованих засобів формування вмінь педагогічного спілкування.

На основі обґрунтованих теоретичних положень та результатів констатувального етапу дослідження у розділі представлено модель та педагогічні умови формування умінь педагогічного спілкування засобами інтерактивного тренінгу в системі «педагог – старшокласники».

· Модель формування у класних керівників умінь педагогічного спілкування з учнями старших класів охоплює: мету, завдання, рівні спрямованості впливів, підходи, принципи, етапи (підготовчий – мотиваційно-стимулювальний, основний – формувально-коригувальний, підсумковий – рефлексивно-діяльнісний), форми, методи, засоби та результат. (рис. 1).

· До педагогічних умов формування умінь педагогічного спілкування засобами інтерактивного тренінгу в системі «педагог – старшокласники» нами зараховано: урахування вікових особливостей спілкування старшокласників; удосконалення змісту науково-методичної підготовки класних керівників; систематичне застосування інтерактивних тренінгів у підготовці вчителів та у процесі виховної роботи зі старшокласниками.

· Удосконалення змісту науково-методичної підготовки класних керівників до педагогічного спілкування зі старшокласниками передбачало організацію і проведення для педагогів семінару «Культура педагогічного спілкування». Означений курс, крім лекційних занять, на яких розкривалися питання сутності, особливостей, форм та методів педагогічного спілкування з учнями старших класів, передбачав формування їхнього практичного досвіду на засадах використання інтерактивного тренінгу.

Доведено, що у сучасних психолого-педагогічних дослідженнях та педагогічній практиці намітилася тенденція переходу від традиційних методів підготовки вчителів, спрямованих на вдосконалення їхньої методичної майстерності, до соціально-психологічних, психотехнічних і навіть психотерапевтичних процедур, які створюють умови для загального особистісного становлення учнів (Р. Берне, Ф. Василюк, Ю. Гіппенрейтер, Т. Гордон, Л. Мітіна, О. Орлов, Л. Петровська, С. Співаковська, К. Роджерс, К. Рудестам,
Т. Яценко та ін.). Обґрунтовано теоретичні засади застосування різних інтерактивних практик у професійній підготовці учителів: соціально-психологічного тренінгу (Б. Девятко, Л. Петровська), навчально-тренувальних груп
(Ю. Ємельянов), активного соціального навчання (Г. Ковальов), активного соціально-психологічного навчання (Т. Яценко), відеотренінгу (X. Міккін), професійного вчительського тренінгу (А. Маркова), професійно-педагогічного тренінгу (С. Єлканов, В. Кан-Калик, В. Кузнецов, О. Леонтьєв), тренінгу педагогічної взаємодії (В. Ясвін), акмеологічного тренінгу (О. Ситников), рефлексивного тренінгу (В. Анікіна) тощо. Розроблені програми тренінгів спрямовані на розвиток різних аспектів професійної готовності педагогів: комунікативної компетентності, основ акторської майстерності, окремих комунікативних якостей (емпатії, сензитивності, діалогічності), мотиваційного потенціалу, професійної спрямованості, самосвідомості, рефлексії, емоційної гнучкості, ставлення до себе та інших, навичок саморегуляції, соціальної адаптації, перцептивних умінь тощо.