УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ КОНТРОЛІНГУ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, його мету та завдання, предмет і об’єкт, положення наукової новизни, пропозиції щодо впровадження основних результатів роботи у практику господарської та управлінської діяльності сільськогосподарських підприємств.

У першому розділі «Теоретичні основи впровадження контролінгу у діяльність сільськогосподарських підприємств» визначено концептуальні основи розвитку системи контролінгу в управлінні сучасними сільськогосподарськими підприємствами, особливості її впровадження в діяльність сільськогосподарських підприємств у різних країнах світу, тенденції розвитку контролінгу у великих сільськогосподарських підприємствах, методичні засади здійснення оцінки його ефективності.

Сільськогосподарські підприємства є важливим структуроутворюючим елементом ринкової економіки в аграрній сфері, які відіграють особливу роль у життєздатності сучасного суспільства та від функціонування яких залежить рівень економічного зростання України. Дослідження показали, що в процесі економічних реформ фундаментальна та багатогранна роль підприємства, як суб’єкта ринкового господарювання, не була врахована повною мірою, що поставило багато сільськогосподарських підприємств у період ринкових перетворень у складний економічний стан. Тому актуальним залишається пошук шляхів стабільного й ефективного розвитку сільськогосподарських підприємств та підвищення їх конкурентоспроможності за рахунок зміни у системі управління, яка не повною мірою відповідає сучасним вимогам й умовам господарювання. Управління сучасними сільськогосподарськими підприємствами повинне характеризуватися гнучкістю й ефективністю, що можливо при використанні спеціальних принципів і методів, які дозволяють ініціювати зміни в діяльності й оцінювати досягнуті результати.

Одним із нових підходів забезпечення ефективного функціонування та розвитку сільськогосподарських підприємств є здійснення процесного управління за допомогою сучасних інструментів контролінгу (процесного контролінгу або контролінгу бізнес-процесів). Ця думка обґрунтована тим, що при управлінні у структурних підрозділах сільськогосподарського підприємства керівники часто мають дуже вузький погляд на його діяльність і не зацікавлені в тому, що їх безпосередньо не стосується. Обмін інформацією також значною мірою гальмується через надмірну схильність до бюрократичних звичок передавати повідомлення по ланцюжку. Наявність у сільськогосподарських підприємствах бізнес-процесів є необхідною умовою для здійснення їх регламентації за допомогою різних нормативних документів, які безпосередньо відносяться до даного бізнес-процесу і визначають загальні вимоги для його здійснення.

Аналіз існуючих концепцій контролінгу дозволив сформулювати розуміння поняття системи контролінгу в сільськогосподарських підприємствах як системного інноваційного ресурсу, орієнтованого на перспективний ефективний розвиток сільськогосподарського виробництва, який характеризується сукупністю методів і процедур із координації, планування, обліку, контролю й аналізу, а також з інформаційного, методичного і консультаційного забезпечення розробки та реалізації управлінських рішень.

У залежності від ідентифікаційних ознак та економічного змісту контролінгу нами визначено його наступні види за: часом планування (операційний, стратегічний); видами управління (технологічний, інноваційний, маркетинговий, процесний, якості, операційний, фінансовий, ризик-управління); охопленням діяльності (внутрішній, регіональний, країни, міжнародний); обсягом діяльності підприємства (малий, середній, великий); охоплення проведення (тотальний, локальний); центрами управління (доходів, витрат, інвестицій, прибутку); методами визначення результатів (диспозитивний, бенчмаркінговий); підприємницькою діяльністю (адміністративний, банківський, виробничий).

Дослідження досвіду з формування та розвитку контролінгу в Росії, США, Німеччині показали, що в сучасних умовах роль і місце контролінгу як інноваційного ресурсу управління у великих сільськогосподарських підприємствах постійно зростає, що сприяє перетворенню його не просто в складову управління, а в такий елемент, на якому будуються всі управлінські рішення та організовується економічна діяльність підприємства. В Україні інтерес до контролінгу почав виявлятися після набуття нею статусу суверенної й незалежної держави, яка стала орієнтуватися на побудову економіки ринкового типу. За цих умов управління сільськогосподарськими підприємствами на старій методологічній базі стало неможливим, а нові підходи до планування, обліку й аналізу ще не сформувалися повною мірою. Ось чому є об'єктивна необхідність творчо розвивати надбання передових країн у галузі управління, у тому числі й контролінгу.

Методичні засади здійснення управління підприємствами України в усіх галузях, в тому числі і сільськогосподарськими, за допомогою використання інструментів контролінгу, ґрунтуються на отриманні і обробці інформації, яка є нестандартною і призначається для виявлення тенденцій та закономірностей явищ і процесів у діяльності сільськогосподарських підприємств, що допомагає розробити заходи, які забезпечують ефективність та конкурентоспроможність аграрного виробництва у цілому.

У другому розділі «Обґрунтування впровадження системи контролінгу у діяльність сільськогосподарських підприємств» досліджено стан розвитку сільськогосподарських підприємств, систематизовано основні проблемні питання, що виникають у процесі виробничої діяльності й управління, обґрунтовано використання процесного підходу у системі контролінгу.

Сільське господарство займає в економіці України досить важливе місце та постає базою, від розвитку якої залежить соціально-економічний стан суспільства та продовольча безпека країни. Галузь сільського господарства охоплює приватні, приватно-колективні і державні підприємства, а також фермерські і сільські домогосподарства. Станом на 2010 р. кількість населення, що має повну зайнятість в сільському господарстві, мисливстві, лісовому господарстві та рибальстві склала 3,15 млн. осіб або 15,6 % від всього зайнятого населення.

У цілому товарним сільським господарством займаються з повною чи частковою зайнятістю від 30 до 40 % сільського населення. Обробляючи у 2010 р. 36,6 млн. сільськогосподарських угідь, підприємства і громадяни значно зменшили заходи щодо попереджень деградації земель. За останні 10 років загальні втрати продуктиних сільськогосподарських угідь досягли 3,75 млн. га (2000-2010 рр.) що прирівнюється до їх зникнення у маштабах Дніпропетровської та Київської областей. Втрати ресурсу землі обумовлені як об’єктивними так і суб’єктивними факторами: водна і вітрова ерозії, підтоплення, вторинне заселення, утрамбування важкими машинами, порушення правил експлуатації землі, екологічне забруднення, використання для зрошення солоної і мінералізованої води і інше. Проте важливе місце у цих процесах займає й організація та ефективність управління сільськогосподарським виробництвом.

Головними землекористувачами у сільському господарстві виступають підприємства, на частку яких припадає 52,7 % земель, із них ріллі 62,8 %. Другим за значенням великим землекористувачем є громадяни, що мають 42,8 % землі, 42,9 % сільгоспугідь і 37,2 % ріллі. Особисті селянські господарства для ведення товарного виробництва використовують 23,8 % ріллі і 8,9 % всієї ріллі сільгосппідприємств та громадян. Частка фермерських господарств складає 11,8 % сільськогосподарських угідь і 13,5 % ріллі. Державні підприємства мають 2,9 % сільгоспугідь і 2,8 % ріллі від земель сільськогосподарських підприємств і громадян. Таким чином, головними землекористувачами є недержавні підприємства. Серед них суб’єкти господарювання із площею за розміром 2000-3000 га займають 17% а, понад 3000 га – 35 %. Тобто 52 % угідь, або біля 10 млн. га, обробляються у великих господарствах, заснованих на приватній і сумісній формах власності.

Здійснений аналіз показує, що в Україні виробництво продукції рослинництва досить нестійке та залежить від природних умов, кількості необхідних засобів виробництва (машини, мінеральні добрива, пестициди, паливо), організації робіт, ефективності управління, у тому числі впровадження системи контролінгу