КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ Автореферат

Актуальність теми. Посилення міжнародної конкуренції, обмеженість природних ресурсів, соціальні та політичні проблеми економічного розвитку обумовлюють необхідність постійного удосконалення системи управління конкурентоспроможністю національної економіки.

Особливе значення для забезпечення стійкого зростання економіки України має інтенсифікація процесу розробки та реалізації інновацій, які перетворилися останнім часом на найважливіший фактор отримання конкурентних переваг у сферах виробництва і збуту продукції або послуг. Досвід розвинутих країн світу свідчить про істотний вплив інноваційного чинника на рівень конкурентоспроможності національної економіки. Питома вага витрат на наукові та науково-технічні розробки у ВВП країн-лідерів світових рейтингів конкурентоспроможності коливається в межах 2-3,5%, темпи зростання патентної діяльності досягають 5-7% на рік, 35-40% населення країн у віці 25-64 років має рівень освіти “Магістр”. Інтенсифікація інноваційної діяльності та підвищення її ефективності стали спільним завданням підприємницького сектору й уряду, унаслідок чого підтримка інновацій вийшла на загальнодержавний рівень.

Проблемам оцінки й управління конкурентоспроможністю країни присвячені праці провідних вітчизняних учених, серед яких: З. Адаманова, Л. Антонюк, С. Аптекар, Я. Базилюк, Л. Балабанова, О. Білорус, С. Боринець, В. Вергун, Б. Губський, І. Должанський, Я. Жаліло, Д. Лук’яненко, Ю. Макогон, Ю. Мацейко, В. Новицький, В. Павлова, Ю. Пахомов, А. Пилипенко, А. Садєков, А. Стрілець, І. Фамінський, Л. Федулова, А. Філіпенко, О. Чернега, М. Шарко, О. Шнипко, О. Шубін та ін.

Істотний внесок у дослідження ролі інновацій в економічному розвитку та підвищенні конкурентоспроможності національної економіки зробили наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених: І. Алєксєєва, В. Амітана, Б. Буркинського, О. Виноградової, А. Дагаєва, П. Друкера, Б. Йонсона, Дж. М. Кейнса, О. Кузьміна, А. Кучерової, В. Гейця, К. Маркса, А. Маршала, Л. Омелянович, М. Портера, А. Поручника, К. Прахалада, Е. Райнерта, П. Рапкіна, А. Садєкова, Дж. Сакса, П. Самуельсона, Б. Скотта, М. Туган-Барановського, І. Фішера, Г. Хамеля, В. Хартмана, Х. Чесброу, М. Чумаченка, А. Шпітгофа, К. Штальмана, Й. Шумпетера.

На сьогоднішній день створено ґрунтовну теоретичну базу, яка дозволяє визначити сутність, принципи, механізми управління конкурентоспроможністю національної економіки. У той же час недостатньо обґрунтовані механізми впливу інноваційної системи держави на рівень її конкурентоспроможності, фрагментарним є дослідження особливостей розвитку транскордонних інноваційних систем.

Об’єктивна необхідність подальшого розвитку теоретичних і організаційно-методичних підходів до формування конкурентоспроможності національної економіки Україні в умовах інноваційної конкуренції обумовлює актуальність проблеми, яка досліджується у дисертації, її мету і зміст.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до комплексного плану науково-дослідних робіт і тематики Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського: “Удосконалення механізму інтеграції України в систему міжнародного поділу праці” (2004-2006 рр., номер державної реєстрації 0105U006246, особисто автором здійснено аналіз теоретичних засад конкурентоспроможності як економічної категорії, нормативно-правової бази з питань транскордонного співробітництва, у тому числі в інноваційній сфері); “Підвищення конкурентоспроможності національної економіки” (2007-2009 рр., номер державної реєстрації 0107U003876, особисто автором обґрунтовано концептуальні положення щодо підвищення конкурентоспроможності національної економіки в умовах інноваційної конкуренції).

Матеріали дослідження використовувалися при виконанні госпдоговірної теми № 166/2006 “Оцінка регіонального потенціалу науково-технічного співробітництва” (2006 р., номер державної реєстрації 0106U006047, особисто автором розроблено науково-методичні рекомендації щодо дослідження регіонального потенціалу науково-технічного співробітництва).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка науково-методичних і практичних рекомендацій щодо підвищення конкурентоспроможності економіки України в умовах розвитку національної інноваційної системи (НІС).

Для досягнення поставленої мети в роботі сформульовано і вирішено такі завдання:

дослідження теоретичних основ формування конкурентоспроможності національної економіки;

дослідження особливостей формування та розвитку національних інноваційних систем і їх впливу на рівень конкурентоспроможності національних економік та світового господарства;

компаративний аналіз методик та результатів оцінки конкурентоспроможності національних економік міжнародними інституціями;

аналіз особливостей управління конкурентоспроможністю національної економіки у країнах-інноваційних лідерах;

оцінка факторів, що впливають на рівень конкурентоспроможності економіки України;

розробка концептуальних положень щодо підвищення конкурентоспроможності економіки України;

удосконалення стратегії управління національною інноваційною системою з метою підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

розробка комплексної системи управління розвитком транскордонних інноваційних систем.

Об’єктом дослідження є процеси формування та управління конкурентоспроможністю національної економіки.

Предметом дослідження є теоретичні та науково-методичні засади підвищення конкурентоспроможності національної економіки в умовах розвитку

національної інноваційної системи.

Методи дослідження. Теоретичною основою дисертаційної роботи є положення сучасної економічної теорії, праці вітчизняних та зарубіжних учених із питань конкурентоспроможності національної економіки. Методологія дослідження ґрунтується на таких загальнонаукових методах: теоретичного узагальнення, індукції, дедукції, синтезу й аналізу (для дослідження сутності конкурентоспроможності, національної інноваційної системи); статистичного аналізу (для визначення тенденцій економічного розвитку України та розвинутих країн світу); порівняльного аналізу (для встановлення особливостей управління конкурентоспроможністю національних економік у світовій економіці). У процесі дослідження використано економіко-статистичні методи та методи математичного програмування, графічний метод для побудови багатокутників конфліктності цілей інноваційного розвитку регіону, системний підхід для обґрунтування концептуальних напрямів підвищення конкурентоспроможності національної економіки, накопичення людського капіталу, основних напрямів удосконалення стратегії розвитку національної інноваційної системи; метод структурного аналізу факторів, що впливають на рівень конкурентоспроможності національної економіки.

Інформаційною базою дослідження є звіти й аналітичні публікації міжнародних організацій, наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених, статистичні дані Державного комітету статистики України, закони України, постанови Кабінету Міністрів України й інші законодавчі та нормативні акти України, що регулюють процеси управління конкурентоспроможністю національної економіки. Обробка статистичної інформації, що використовувалася під час написання роботи, здійснювалася за допомогою сучасного комп’ютерного програмного забезпечення.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці теоретико-методичних засад підвищення конкурентоспроможності економіки України в умовах розвитку національної інноваційної системи.

Наукова новизна висунутих у дисертації й обґрунтованих автором положень і рекомендацій полягає в нижченаведеному.

Удосконалено:

наукове обґрунтування концептуальних положень щодо підвищення конкурентоспроможності національної економіки, які базуються на використанні міжнародних рейтингів та передбачають: розвиток національної інноваційної системи за рахунок упровадження інтерактивної моделі інноваційного процесу, сегментаційної структури національної інноваційної системи; формування комплексної системи управління транскордонними інноваційними системами, що включає удосконалення системи управління інноваційним розвитком економіки регіону, формування регіональних просторових мереж ІІІ-го порядку, підвищення якості інтелектуального капіталу тощо;

стратегію розвитку національної інноваційної системи України з відокремленням чотирьох етапів: 1 – (2008-2010 рр.) – завершення розробки законодавчо-правової бази регулювання та стимулювання інноваційних процесів; 2 – (2011-2013 рр.) – поглиблення інтернаціоналізації НІС на основі впровадження міжнародних стандартів правового забезпечення, розвитку інноваційної інфраструктури на основі культивації національної моделі зон інновацій; 3 – (2014-2016 рр.) – удосконалення сегментаційної моделі НІС на основі використання міжнародних механізмів проведення та фінансування НДДКР; 4 – (2017-2020 рр.) – створення комплексних систем здійснення та регулювання інноваційної діяльності й інтегрованих структур, які забезпечують її організацію, фінансування та технічну підтримку;

модель сегментації національної інноваційної системи, реалізація якої, з використанням кластерного підходу, передбачає сегрегацію функціональних зв’язків окремих учасників інноваційних процесів (у рамках технологічних інноваційних систем), регіонів (у рамках регіональних інноваційних систем), галузей і секторів економіки (у рамках секторальних систем), що стимулює формування мережного підходу в забезпеченні інноваційних процесів.

Дістали подальшого розвитку:

науково-методичний підхід до оцінки конкурентних переваг національної економіки на основі матриці “Рівень формування конкурентних переваг / Рівень реалізації конкурентних переваг”, використання якого дозволить уряду країни та міжнародним інституціям підвищити ефективність управління процесами розвитку;

науково-методичний підхід до вимірювання економічної конвергенції методом “мезоекономічних багатокутників” із використанням таких показників: темпи зростання витрат на НДДКР у загальному обсязі витрат та у відсотках до ВВП, кількість патентів, придбаних та проданих за кордон, що дозволяє визначити рівень бар’єрного ефекту між транскордонними регіонами (за інноваційною складовою), розробити напрями зменшення розходжень та створити умови для підвищення якості сумісної інноваційної діяльності;

методика оцінки конкурентоспроможності національної економіки Світового економічного форуму за рахунок уведення до технологічного індексу субіндексу континуального інноваційного розвитку, що розраховується на підставі таких блоків показників, як: інноваційна активність, ресурсна база інноваційного розвитку, інтернаціоналізація інноваційної системи.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці напрямів підвищення конкурентоспроможності економіки України в умовах розвитку національної інноваційної системи, що дозволить підвищити якість оцінки та управління конкурентоспроможністю країни.

До найбільш суттєвих результатів, що мають практичне значення, слід віднести: науково-методичні підходи щодо оцінки конкурентних переваг національної економіки та вимірювання економічної конвергенції методом “мезоекономічних багатокутників”; удосконалена методика оцінки конкурентоспроможності національної економіки Світового економічного форуму.

Рекомендації та пропозиції, розроблені й викладені у дисертації, схвалено й упроваджено у практичну діяльність Головного управління промисловості та розвитку інфраструктури Донецької обласної державної адміністрації (довідка № 01–6/875 від 20.11.2007 р.) – методичні підходи до визначення регіонального та секторального рівнів сегментаційної структури національної інноваційної системи, розвитку регіональних інноваційних кластерів, що передбачає сегрегацію функціональних зв’язків між окремими учасниками інноваційних процесів; Донецької торгово-промислової палати (довідка № 2217/01 від 22.11.2007 р.) – методичний підхід до створення та розвитку інтегрованих інституцій – локальних (регіональних) “вузлів” інноваційної інфраструктури; підвищення ефективності інноваційних систем єврорегіонів, як моделі інтеграції територіально-адміністративних одиниць у Європейському Союзі.

Матеріали дослідження використано у навчальному процесі кафедри міжнародної економіки Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського при підготовці науково-методичних комплексів і викладанні дисциплін “Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства”, “Інвестиційна та інноваційна політика Європейського Союзу” (довідка № 11/2624 від 10.12.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. У дисертаційній роботі подані наукові положення, висновки і рекомендації, які отримано особисто дисертантом, вони відображають авторський підхід до управління конкурентоспроможністю національної економіки в умовах розвитку національної інноваційної системи. Внесок автора у колективні наукові роботи конкретизовано у списку публікацій.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися й обговорювалися на 11 науково-практичних конференціях:

6 міжнародних: „Проблемы и перспективы развития сотрудничества между странами Юго-Восточной Европы в рамках Черноморского экономического сотрудничества и ГУАМ” (м. Свіштов-Донецьк, 2006 р.); “Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво” (м. Луцьк, 2006 р.), “Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участі в інтеграційних процесах” (м. Луцьк, 2006 р.), “Научное обеспечение процессов реформирования экономических отношений в условиях глобализации” (м. Сімферополь, 2007 р.);“Наукові дослідження – теорія та експеримент” (м. Полтава, 2007 р.); “Наука і вища освіта” (м. Запоріжжя, 2007 р.), “Організація самодостатності промислового регіону: проблеми ринку, економіки і бізнесу” (м. Луганськ, 2007 р.);

2 всеукраїнських: “Проблеми та перспективи економічного розвитку і міжнародної інтеграції” (м. Харків, 2006 р.), “Проблеми глобалізації та моделі стійкого розвитку економіки” (м. Луганськ, 2006 р.);

3 конференціях викладачів і аспірантів ДонНУЕТ імені Михайла Туган-Барановського за підсумками науково-дослідної роботи за 2006-2008 рр.

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 21 наукову роботу загальним обсягом 8,78 д.а., з яких 5,17 д.а. належить особисто автору; у тому

числі 9 публікацій у наукових фахових виданнях, загальним обсягом 3,53 д.а., з яких 3,08 д.а. належить автору особисто.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел із 230

найменувань і 12 додатків (обсягом 90 сторінок). Загальний обсяг роботи становить 165 сторінок, дисертація містить 36 таблиць (обсягом 24 сторінки) і 43 рисунки (обсягом 21 сторінка).