ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ РИНКІВ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету і завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, викладені основні результати, ступінь їх новизни та практичне значення, особистий внесок здобувача та надано інформацію про апробацію.

У першому розділі “Теоретичні основи формування регіонального ринку інвестиційних ресурсів” розкрито сутність і значення регіональних інвестиційних процесів, охарактеризовано структуру й учасників регіональних ринків інвестиційних ресурсів, вивчено механізм їх функціонування.

Можливості розвитку економіки регіону й досягнення економічного зростання багато в чому визначаються обсягом і напрямками інвестицій у ньому. Економічна природа інвестицій обумовлена закономірностями процесу розширеного відтворення і полягає у використанні частини додаткового суспільного продукту для збільшення кількості та якості всіх елементів системи продуктивних сил суспільства. У результаті інвестування коштів в економіку регіону збільшуються обсяги виробництва, зростає його валовий дохід, розвиваються галузі й підприємства, що задовольняють попит на товари й послуги, вони також виявляють прямий і швидкий вплив на зайнятість і доходи населення регіону.

Регіональний інвестиційний процес - формування власних і залучених інвестиційних ресурсів регіону внутрішніми та зовнішніми суб’єктами інвестування (у т.ч. державою) і їх внесок в об’єкти інвестицій регіону з метою одержання доходу і/або соціального ефекту. Характеризуючи структуру і механізм регіонального інвестиційного процесу, слід зазначити його безперервність і стратегічну важливість для економіки регіону. Для нього властиві ефекти мультиплікатора (зростання виробництва в результаті інвестування) і акселератора (збільшення інвестицій у результаті зростання виробництва), які внаслідок взаємодії значно прискорюють соціально-економічний розвиток регіону. У зв’язку з цим дана сфера економіки регіону повинна перебувати під пильною увагою органів державної влади.

Суб’єкти регіональних інвестиційних процесів взаємодіють через інвестиційний ринок. Ринок інвестиційних ресурсів регіону являє собою складову частину (сектор) регіонального інвестиційного ринку, на якому інвестори й споживачі інвестицій за допомогою попиту та пропозиції встановлюють реальну ціну інвестиційних ресурсів, одержують інформацію про обсяги, ціни на них, а також безпосередньо самі інвестиції.

Учасниками ринку інвестиційних ресурсів з огляду на попит та пропозицію можуть бути: підприємства й організації, фінансові посередники, держава, домашні господарства й особи з індивідуальними заощадженнями, а також інвестори, у тому числі іноземні. Держава, крім регулюючої функції, на даному ринку може виконувати роль суб’єкта, що пропонує інвестиційні ресурси (як правило, у формі державного фінансування інвестиційних проектів, інвестиційних кредитів, субвенцій і т.д.), а також роль суб'єкта, що споживає інвестиційні ресурси. Тобто держава має можливість активно впливати на стан різних сегментів цього ринку, залежно від вирішуваних проблем.

Ринок інвестиційних ресурсів – частина інвестиційного ринку, на якому інвестори і споживачі інвестицій за допомогою попиту та пропозиції встановлюють реальну ціну інвестиційних ресурсів, одержують інформацію про обсяги, ціни інвестиційних ресурсів, а також безпосередньо самі інвестиції.

Механізм функціонування ринку інвестиційних ресурсів регіону внаслідок специфіки даної сфери має наступні особливості: специфічний реалізований товар матеріально-фінансові ресурси, що спрямовуються на інвестування; в якості ціни товару виступає ставка відсотка за його використання або середньозважена ціна джерел інвестиційних ресурсів; попит на інвестиційні ресурси та їх пропозиція залежать від стану економіки регіону; в якості учасників регіонального ринку інвестиційних ресурсів можуть виступати не тільки суб’єкти господарювання даного регіону, але й з інших регіонів і навіть країн; важливу роль у регулюванні ринку інвестиційних ресурсів відіграє держава через нормативно-правові, фінансово-кредитні й податкові інститути.

На макроекономічному рівні факторами, що визначають кон’юнктуру ринку інвестиційних ресурсів є: національний (регіональний) обсяг виробництва, розмір заощаджень, грошових доходів населення, розподіл одержуваних доходів на споживання й заощадження, очікуваний темп інфляції, ставка позичкового відсотка, податкова політика держави, умови фінансового ринку, обмінний курс грошової одиниці, вплив іноземних інвесторів, зміна економічної й політичної ситуації та ін. Важливим поняттям, що визначає стан і перспективи розвитку регіонального ринку інвестиційних ресурсів, є інвестиційний клімат, який включає об’єктивні можливості країни або регіону (інвестиційний потенціал) і умови діяльності інвестора (інвестиційний ризик).

Ефективне функціонування ринку інвестиційних ресурсів того або іншого регіону неможливе без продуманої інвестиційної політики органів державного управління, що враховує специфіку та економічну спеціалізацію регіону. Державна інвестиційна політика повинна сприяти активізації учасників ринку інвестиційних ресурсів, залученню нових бізнес-структур у цей сектор (у тому числі з інших регіонів та з-за кордону), збільшенню обсягів фінансових ресурсів, що обертаються на регіональному ринку (інвестиційного потенціалу), зниженню їх вартості, що призведе до формування умов для реалізації інноваційного сценарію розвитку регіону, більш широкому охопленню інвестиційними операціями галузей і підприємств (задоволенню інвестиційних потреб), розвитку нових секторів економіки, зростанню ділової активності та економічного розвитку регіону.

Успішний розвиток регіональних ринків інвестиційних ресурсів можливий через впровадження державної політики інтервенціонізму. Необхідність інтервенціонізму в економіці – це об’єктивна реальність, яку підтверджує фінансова криза, що вибухнула в світі, і світова практика господарювання, про що свідчить досвід Китаю та інших розвинених країн. Вдавшись до інтервенціоністсьої політики в інвестиційній сфері, китайська влада досягла значного відновлення китайської економіки (за рахунок розвитку економічної інфраструктури) і мультиплікативного ефекту приросту прямих іноземних інвестицій за рахунок створення умов для їхньої успішної реалізації. Тобто державне регулювання в даній галузі апріорі змусило зміщувати інвестиційні потоки в галузі й регіони, кращі для розвитку з огляду на державну політику, а не на ринкові інтереси інвесторів.

Фактори, що обумовили вплив на рівень залучення іноземних інвестицій у Китай, наявні ще більшою мірою і в нашій економіці. Можна відзначити великий ринок (одна з найбільших країн Європи – 5,7% від її загальної площі), відносно недорогу й кваліфіковану робочу силу, розвинену інфраструктуру (хоч і значно зношену), відсутність суттєвих мовних проблем для спілкування з іноземними інвесторами (що суттєво заважало залученню інвестицій до Китаю з Європи і США). Надходженню інвестицій перешкоджають недостатнє науково-методичне опрацювання теорії інтервенціонізму в інвестиційній сфері, а також політична нестабільність.

У другому розділі “Дослідження стану регіональних ринків інвестиційних ресурсів України” проаналізовано інфраструктуру національного і регіональних ринків інвестиційних ресурсів, а також результати її функціонування, виконаний структурний аналіз інвестицій в Україні та їхній вплив на економічний розвиток країни, оцінено функціонування регіональних ринків інвестиційних ресурсів.

Інфраструктура регіонального ринку інвестиційних ресурсів – це сукупність організацій, регулюючих органів і правових актів, що забезпечують взаємодію між структурними елементами ринку, які сприяють вільному руху інвестиційних ресурсів і безперервному перебігу інвестиційних процесів. В Україні державою сформовано певну інституційну й нормативно-правову базу для залучення та освоєння інвестицій.

Держава як елемент цієї інфраструктури представлена спеціалізованими органами й правовими актами, що регламентують і стимулюють інвестиційну діяльність в Україні та її регіонах. Завданнями формування і реалізації державної інвестиційної політики в Україні займається Державне агентство України з інвестицій та розвитку, а також підвідомчі йому мережа регіональних центрів інвестицій і розвитку, Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, Державна інвестиційна компанія та Національний центр впровадження галузевих інноваційних програм.

Створена інфраструктура забезпечувала позитивну динаміку інвестиційних процесів в Україні практично до середини 2008 року – початку всесвітньої фінансової кризи.

Протягом 2002-2008 років щорічні обсяги капітальних інвестиційних вкладень в економіку України збільшилися в 5,8 разів, що порівняно з рівнем інфляції за даний період (становить близько 112%) свідчить про реальну активізацію інвестиційних процесів. У середньому за даний період щорічні темпи приросту капітальних інвестицій склали 34,7%.

За період з 2002 по 2008 роки середній темп приросту величини прямих іноземних інвестицій в економіці України становив 39,3 %, а в окремі роки спостерігалося майже подвійне зростання їх обсягу. Так, наприклад, у 2005 році величина приросту прямих іноземних інвестицій склала 96 %. Протягом 2005-2008 років кількість підприємств, які одержали прямі іноземні інвестиції, збільшилася майже в 1,6 раз, а на початок 2009 року становила понад 15,4 тисяч організацій.

Кореляційно-регресійний аналіз виявив, що існує найтісніший взаємозв’язок між обсягами вироблених інвестицій і рівнем економічного розвитку країни. Крім того, сукупний позитивний ефект від інвестиційних процесів виявлявся протягом декількох наступних років. Значення коефіцієнтів детермінації поступово зменшувалися в результаті збільшення розміру аналізованого тимчасового лага. Найбільше зв’язки між обсягами капітальних інвестицій і аналізованими показниками проявляються з тимчасовим лагом в 1 рік. Ми розраховували регресійні моделі за дефлірованими даними, з часовим лагом 1 рік, які свідчать про наступне: збільшення обсягу капітальних інвестицій на 10 млрд. грн. призводить до зниження рівня безробіття протягом 1 року на 0,23%, до зростання рівня середньої заробітної плати (дефлірованої) протягом 1 року на 48 грн., зростання рівня валового внутрішнього продукту протягом 1 року на 19,71 млн. грн.

Дослідження панельних даних за регіонами України про рівень інвестицій в основний капітал на 1 жителя і фінансових результатів від звичайної діяльності на 1 жителя виявило тісний статистичний взаємозв’язок між цими показниками (коефіцієнт кореляції становить 0,85). У середньому в Україні збільшення обсягу інвестицій в основний капітал на 1 жителя регіону на 1 грн. призводить до зростання фінансових результатів від звичайної діяльності на 1 жителя на 1,19 грн.

Однак аналіз динаміки рівня зношеності основних засобів в Україні та рівня їх відновлення виявив, що, незважаючи на суттєве збільшення обсягів інвестицій в 2002-2008 роках, їх слід визнати недостатніми для забезпечення повноцінного відтворення основного капіталу нашої економіки. Рівень зносу основних засобів (відношення накопиченого зносу до їх первісної вартості) неухильно зростав протягом аналізованого періоду і збільшився з 47,2% до 70,4%.

Рівень відновлення основних засобів (відношення суми інвестицій в основний капітал до первісної вартості основних засобів на кінець періоду) слід визнати недостатнім для їхнього відтворення. Навіть у найбільш сприятливий 2007 рік рівень відновлення становив 9,2%, що за умови його постійної підтримки забезпечило б відновлення величини основних засобів цього періоду протягом 11 років. Проте така швидкість відновлення є недостатньою для забезпечення зростання вітчизняної економіки.

Результати аналізу розподілу інвестицій за видами економічної діяльності і регіонами свідчать про те, що його структура формується під впливом тільки ринкових факторів (прибутковість вкладень, їх ризикованість і перспективність). Понад половини (55,2%) всіх залучених капітальних інвестицій в Україні припадає на шість найбільш промислово розвинених адміністративних одиниць: м. Київ, Донецьку, Дніпропетровську, Київську, Одеську і Харківську області. Крім того, 20% з них припадає на столицю - м. Київ. Таким чином, активнішими виявилися регіони, що мають більш високу інвестиційну привабливість за рахунок збереженої від СРСР економічної й промислової інфраструктури, ресурсного, сировинного, трудового й експортного потенціалу, а також перспектив розвитку економіки регіону в сучасних умовах.

Такі види діяльності, як освіта, охорона здоров’я і соціальний захист, надання комунальних послуг й індивідуальних послуг, діяльність у сфері культури й спорту держави, що традиційно розвиваються за рахунок бюджету, фінансувалися недостатньо. Держава практично не втручається і не регулює ці процеси, що неприпустимо, тому що може призводити до незбалансованого розвитку економіки регіону та країни в цілому.

Крім того, світова фінансова криза завдала суттєвої шкоди українській економіці, перекреслюючи досягнення останніх років економічного зростання. Спостерігається значний спад в інвестиційній активності – в 2009 році падіння обсягу капітальних інвестицій в Україні склало 29,1%. Більше того, незважаючи на стабілізацію економічної ситуації в 2010 році, падіння обсягів капітальних інвестицій триває. Дані за перше півріччя 2010 року порівняно з аналогічним періодом 2009 року свідчать, що обсяги капітальних інвестицій скоротилися на 8,2%.

Стан і динаміка кон’юнктури ринку інвестиційних ресурсів України та її регіонів не сприяє повноцінному соціально-економічному розвитку. Зростає рівень зношеності основних засобів: лише в 6 регіонах у 2002-2008 роках спостерігалося зниження даного показника - найбільший прогрес відзначався у Київській області, яка з 2002 року змогла скоротити рівень зношеності своїх основних засобів із 41,0% до 37,2%. У той же час у Харківській області рівень зносу основних засобів у 2008 році досяг 81,8%.

Пропозиція інвестиційних ресурсів у розглянутому періоді формувалася переважно за рахунок власних коштів підприємств і організацій, їхня частка в джерелах інвестицій становить близько 60%. Розвиток довгострокового банківського кредитування призвів до підвищення частки кредитів і позик у джерелах інвестицій з 5,3% в 2002 році до 17,4% в 2008 році. Спостерігається нестабільна динаміка частки державних бюджетних інвестиційних джерел – від максимального рівня 15,2% в 2004 році до 7,1% в 2009 році та 3,3% у кризовий 2010 рік. Така ситуація у сучасних умовах не сприяє повноцінному відтворенню основних засобів вітчизняних підприємств, тому що їх невисока прибутковість і постійне зростання цін на об’єкти основного капіталу не дозволяють здійснювати регулярного відновлення й модернізації об’єктів основних засобів.

Фінансова криза суттєво позначилася на ресурсній базі українських банків, а також виникли проблеми з поверненням раніше виданих кредитів. Тому на якийсь час банки практично припинили кредитування. Якщо кредити і видавалися, то тільки у національній валюті і тільки найбільшим і стабільним з огляду на фінанси клієнтам. Таким чином, попит підприємств на інвестиції не задовольнявся.

У разі збереження існуючих тенденцій вітчизняна економіка ризикує найближчими роками повністю втратити свій основний капітал. У таких умовах важлива роль держави як регулятора ринку інвестиційних ресурсів, що протягом розглянутого періоду проявлялася слабко.

У третьому розділі “Напрями формування ринку інвестиційних ресурсів регіону” обґрунтовано концепцію і принципи розвитку регіональних інвестиційних ресурсів, напрямки вдосконалення форм і методів фінансування регіональних інвестиційних проектів, а також методику оцінки регіональних інвестиційних ризиків.

Ситуація, що склалася в економіці України та її регіонах, зокрема в інвестиційній сфері, ускладнюється наслідками всесвітньої фінансової кризи, дефіцитом державного бюджету. У цих умовах державі слід впроваджувати політику, що ми пропонуємо визначити як локальний інвестиційний інтервенціонізм - соціально-економічна модель (політика), яка припускає регуляторне втручання держави в функціонування регіонального інвестиційного ринку з метою додання його кон’юнктурі й динаміці прийнятної, з огляду на соціально-економічний стан регіону, траєкторії розвитку.

Основними принципами локального інвестиційного інтервенціонізму повинні бути: сприяння соціально-економічному розвитку регіону через збільшення обсягів інвестиційних вкладень у його економіку; вивчення кон’юнктури регіональних ринків інвестиційних ресурсів і сприяння формуванню балансу попиту та пропозиції; використовування всього спектра відомих методів і інструментів прямого і непрямого впливу на регіональні інвестиційні процеси.