МИТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВ ВЛАСНОСТІ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ

Короткий зміст

Основний зміст роботи

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади митного регулювання прав власності в контексті забезпечення економічних інтересів держави» – розглядається історико-теоретичний генезис митного регулювання ЗЕД, розкривається сутність забезпечення економічних інтересів держави через митно-регуляторний вплив на відносини власності у сфері ЗЕД, досліджуються форми, інструменти та механізми трансформації прав власності при здійсненні митного регулювання ЗЕД.

Митна справа має багатовікову історію. І протягом усієї історії свого розвитку митна діяльність, як інструмент регулювання економічних відносин, виконувала різноманітні функції та вирішувала складні завдання, забезпечуючи тим самим широке коло інтересів держави. На сьогодні, одним з основних завдань, поставлених перед митними органами, є захист саме економічних інтересів держави. Тому Державна митна служба України створена для того, щоб, регулюючи сферу ЗЕД, бути безумовним гарантом економічної безпеки й економічних інтересів, порядку та розвитку країни, виступаючи необхідним й обов’язковим елементом загального державно-правового механізму економічної та митної політики.

При цьому, митні органи, суттєво незважаючи на країну, в якій вони діють, для регулювання зовнішньоекономічних операцій наділені функціями, які є суто притаманними для митної діяльності, та функціями, які є специфічними, залежно від намірів та економічної політики кожної окремої держави. У той же час, особлива увага митних органів приділяється питанням регулювання зовнішньоекономічних товарних потоків, які можуть нести певні ризики та впливати на стабільність загальної економічної ситуації всередині держави.

Особливістю зовнішньоекономічних операцій є матеріальність їх основних об’єктів, що змушує митні органи враховувати це, виносячи відповідні рішення щодо втручання у систему відносин власності суб’єктів ЗЕД. При цьому, відносини власності являють собою своєрідну мережу стосунків між різними суб’єктами, у межах якої можуть реалізовуватися їхні можливості щодо прийняття певних рішень у відношенні до визначених об’єктів власності. Даними можливостями, по суті, є права, якими наділені окремі суб’єкти по відношенню до відповідних об’єктів. Іншими словами, права власності є тими можливостями, які дозволяють приймати бажані для суб’єкта-власника рішення у межах, окреслених кордоном цих прав.

При цьому, автором визначено, що для зовнішньоекономічної діяльності особливо важливими є такі напрями реалізації права власності на відповідні об’єкти, як: володіння, розпорядження (право на користування й управління), відчуження (право на капітальну цінність) та дохід (рис. 1). Хоча, треба зауважити, що різноманітні поєднання й інших елементів з цими «основними» складовими можуть суттєво доповнювати загальне право власності, підкреслюючи в кожній конкретній ситуації необхідні характеристики відповідних об’єктів.