ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЛІЗИНГОВИХ ВІДНОСИН В НАЦІОНАЛЬНОМУ ГОСПОДАРСТВІ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито актуальність наукової проблеми, сформульовано мету та завдання, визначено об’єкт і предмет дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів та їх апробацію.

У першому розділі «Теоретичні засади державного регулювання лізингових  відносин» уточнено сутність категорії «лізинг»; удосконалено класифікацію функцій лізингу; визначено особливості розвитку і державного регулювання лізингових відносин у різних національних господарствах.

Визначено, що лізинг  є неоднозначною і досить спірною категорією як у економічній, так і у правовій науках, які у переважній більшості ототожнюють його з орендними та кредитними відносинами. При цьому лізинг виступає в одних випадках – різновидом кредиту, а в інших – має явні ознаки оренди. Дослідження і комплексне порівняння за сутнісними ознаками орендних, лізингових та кредитних відносин дало можливість уточнити його економічну суть.  Лізинг доцільно розглядати як комплексну категорію, яка характеризує економічні відносини, що поєднують та розширюють орендні, кредитні, інвестиційні відносини, мають ознаки операції  купівлі-продажу, формують елемент ринкової інфраструктури, можуть бути застосовані у якості дієвого інструменту державного регулювання структурної перебудови економіки. Вони здатні стимулювати ділову та інноваційно-інвестиційну активність, оптимізувати перерозподіл обмежених економічних ресурсів і рух капіталу. 

Дослідження категорії «лізинг» за допомогою визначених сутнісних ознак дає підстави розширити і аргументувати його функції, до яких було додано: регулятивну – проявляється, по перше, як процес модернізації та структурної перебудови ринків; по-друге, у процесі застосування лізингу у якості інструменту державної структурної політики; перерозподільну – проявляється у процесі оптимізації акумулювання, руху та перерозподілу обмежених виробничих активів та фінансових потоків; стимулюючу – проявляється як процес стимулювання ділової активності, налагодження контрактних взаємовідносин та міжгалузевої кооперації між ринковими контрагентами. Взаємодія функцій лізингу з точки зору їх прояву на всіх рівнях функціонування національного господарства дає можливість державі застосовувати його в якості дієвого інструменту комплексної структурної політики держави, не обмежуючись лише державним регулюванням підприємництва.

Уточнено класифікацію видів лізингових відносин, де визначено і систематизовано основні сутнісні класифікаційні ознаки та обґрунтовано доцільність дослідження державного лізингу у різних сферах, не обмежених сільським господарством.

Проаналізовано особливості розвитку лізингових відносин у зарубіжних країнах і визначено, що лізинг історично може проходити шість етапів життєвого циклу: оренда, простий фінансовий лізинг, комплексний фінансовий лізинг, пакетування послуг (оперативний лізинг), стадія нових продуктів, зрілість, які тісно пов’язані з рівнем розвитку економічних відносин, їх регулюванням. У країнах з ринковою економікою лізинг перебуває на 5–6 стадіях розвитку і характеризується високими показниками ринку лізингових послуг, його надійністю, активністю і стабільністю.

Визначено, що державне регулювання лізингу представляє собою комплекс цілеспрямованих заходів та процедур, які періодично чи систематично застосовуються державою в особі уповноважених органів для впорядкування лізингових відносин. У розвинених країнах уряди здійснюють виважену цілеспрямовану політику регулювання лізингу, що в основі містить чітку правову регламентацію та організаційну структурованість органів регулювання. Серед основних інструментів державного регулювання лізингу домінують податкові, амортизаційні, інноваційно-інвестиційні та інституційні з поступовим відходом від політики тотального адміністрування і пільгового оподаткування. Для країн з трансформаційною економікою характерний поступовий перехід від застосування загальних норм цивільного законодавства до комплексного спеціального регулювання. В той же час, серед економічних методів все ще провідними залишаються саме податкові пільги.

Обґрунтовано, що загалом для регулювання лізингу характерне поступове поєднання державного регулювання та ринкового саморегулювання. В країнах з ринковою економікою саморегулювання має вагомий вплив на розвиток даного виду діяльності шляхом активної участі суб’єктів саморегуляції (асоціацій, об’єднань, спілок) у нормотворчій, виконавчій та контрольній діяльності. А в країнах з нижчими показниками розвитку організовані елементи ринку лізингу лише починають формуватись, ринок лізингових послуг має дещо неструктурований характер та залежить передусім від економічної політики держави.

У другому розділі «Аналіз регулювання лізингових відносин у економіці України» досліджено особливості становлення, структуру лізингових відносин в національному господарстві, а також проаналізовано основні чинники, які стримують  його розвиток; визначено стан і тенденції державного регулювання лізингових відносин в національному  господарстві; охарактеризовано державне регулювання лізингу в Україні за галузями у контексті його єдності з галузевим регулюванням.

Визначено, що характерною ознакою для більшості галузей національної економіки на момент проголошення незалежності був великий коефіцієнт зношеності основних виробничих засобів (у середньому 50 - 60 %). Така ситуація вимагала комплексної структурної перебудови і оновлення базових галузей промисловості, їх технічного переозброєння та перепрофілювання у напрямі забезпечення потреб споживчого комплексу, формування відповідної інфраструктури. Саме у цей період було закладено підвалини формування ринку лізингових послуг у національному господарстві.

Проведене дослідження дало можливість визначити, що лізингові відносини в Україні пройшли п’ять етапів розвитку, основою виділення яких є стан розвитку означених відносин (ринку та його показників), інституціональне середовище їхнього забезпечення