УПРАВЛІННЯ ФІНАНСУВАННЯМ ПУБЛІЧНИХ ЕКОЛОГІЧНИХ ПОСЛУГ У СИСТЕМІ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету, основні завдання, предмет, об'єкт і методи дослідження, охарактеризовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення результатів, одержаних автором.

У першому розділі «Теоретичні та практичні проблеми фінансового забезпечення територіального природокористування» досліджено історичний та нормативно-правовий аспекти сталого розвитку територій, систематизовано підходи до визначення складу системи територіального природокористування, проаналізовано сучасний стан та визначені основні проблеми фінансового забезпечення загального територіального природокористування.

Сучасні вимоги до формування політики сталого розвитку обумовлюють необхідність впровадження механізмів ефективного та екологобезпечного природокористування на рівні окремих адміністративно-територіальних утворень, що забезпечується інтеграцією економічних, соціальних та екологічних цілей у єдину стратегію розвитку території. У роботі головною передумовою досягнення екологічних цілей визначено наукове обґрунтування та практичне впровадження ефективного територіального природокористування, що неможливо без удосконалення управлінських процедур, що його опосередковують.

Ураховуючи правові аспекти регулювання відносин власності на природні ресурси, обґрунтовано доцільність поділу системи територіального природокористування за ознаками платності та адресності на підсистеми загального та спеціального природокористування. Такий поділ обумовлений необхідністю формування економічних механізмів управління, адекватних сучасним тенденціям зростання екологічних потреб громад, та неможливістю застосування принципів, покладених в основу управління спеціальним природокористуванням, зокрема принципу платності.

Загальне територіальне природокористування запропоновано визначати як економічні відносини, що виникають у процесі використання та відтворення якості елементів навколишнього природного середовища з метою задоволення суспільних потреб території.

Проведений аналіз сучасного стану фінансового забезпечення публічної природоохоронної діяльності виявив проблеми фінансування у системі загального територіального природокористування, серед яких виділено такі: відсутність системної взаємодії між суб’єктами публічного та приватного секторів щодо природоохоронної діяльності; неефективність процесів розподілу публічних коштів; недосконалість нормативно-правового забезпечення процедури фінансування природоохоронних заходів; невідповідність видатків природоохоронного спрямування реальним потребам публічного сектору; обмеженість фіскального потенціалу обмеженого набору екологічних платежів; неефективність використання коштів природоохоронного спрямування.

На основі систематизації та узагальнення теоретико-методичних підходів до управління природокористуванням доведено, що природокористування не обмежується сферою матеріального виробництва. Це вимагає розширення наукового апарату економіки природокористування за рахунок дослідження особливостей економічних відносин, пов’язаних із задоволенням потреб людини у якісному навколишньому середовищі, яке забезпечується через сферу послуг.

У другому розділі «Науково-методичні підходи до формування системи управління фінансуванням публічних екологічних послуг» визначено сутність та методологічне значення категорії «публічна екологічна послуга» (ПЕП); удосконалено теоретико-методологічні підходи до управління фінансуванням ПЕП; обґрунтовано механізми їх бюджетного фінансування.  

Враховуючи, що загальне природокористування відноситься переважно до сфери нематеріального виробництва, основою якої є сфера послуг, як універсальну категорію запропоновано розглядати публічну екологічну послугу, необхідність виокремлення якої обумовлюється специфікою сфери послуг та публічним характером і особливостями руху потоків фінансових ресурсів, що опосередковують діяльність у сфері природокористування. Виходячи з цього, публічну екологічну послугу запропоновано визначати як особливий вид діяльності, спрямований на задоволення потреб суспільства, громади чи людини в якісному житті, покращення навколишнього природного середовища, що забезпечується на умовах бюджетного або комплементарного фінансування.

Застосування системного підходу до дослідження системи управління загальним територіальним природокористуванням у взаємозв’язку із публічними фінансами дозволило виокремити підсистему управління фінансуванням, яку запропоновано визначати як сукупність взаємопов’язаних принципів, методів, інструментів та організаційних форм управління, що обумовлюють механізми формування, розподілу та використання фондів грошових коштів з метою надання ПЕП (рис. 1).

На основі узагальнення підходів до визначення принципів управління природокористуванням та загальних принципів фінансування у роботі обґрунтовано, що управління фінансуванням публічних екологічних послуг має відповідати таким принципам: мериторності – забезпечувати умови для стимулювання попиту на ПЕП, який фактично є меншим, ніж реальні потреби спільноти у таких послугах; комплементарності – забезпечувати можливості для поєднання елементів системи управління фінансуванням ПЕП у способи, що дозволяють посилювати власні індивідуальні властивості; субсидіарності – забезпечувати розподіл відповідальності за фінансування на користь суб’єкта того рівня, в рамках якого можна локалізувати всі вигоди і витрати від надання ПЕП; цілеспрямованості – забезпечувати розподіл платежів за користування природними ресурсами на фінансування відповідної категорії ПЕП; адресності – забезпечувати розподіл коштів на користь конкретних отримувачів (чи груп отримувачів) за умови використання цих коштів на придбання екологічних послуг.