ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ Автореферат

У першому розділі – «Теоретико-методичні основи використання трудових ресурсів у сільськогосподарських підприємствах» – досліджується соціально-економічна трансформація категорії «трудові ресурси», розкрито теоретико-методичні підходи до оцінки їх використання в ринкових умовах у контексті диверсифікації зайнятості як провідного чинника поліпшення використання трудових ресурсів у сільському господарстві.

Праця, як найнеобхідніша умова життя, за своїм змістом є переважно мотиваційним процесом ставлення людей до природи і до основних виробничих ресурсів, а за характером – споживчим процесом, який відображає людські взаємовідносини в суспільстві взагалі. В цьому контексті праця як процес, що відбувається між людиною та природою, щоразу набуває певної організаційної форми й відображає найсуттєвіші соціально-економічні особливості суспільних відносин. Водночас вона як особливий чинник виробництва в процесі споживання робочої сили в сукупності з її фізичними і розумовими здібностями визначає мету і приводить у рух основні засоби виробництва, створює та вдосконалює виробничий потенціал, організовує ефективне виробництво.

Основою проведення дисертаційного дослідження є, насамперед, визначення сутності категорій: “трудовий потенціал”, “трудові ресурси”, “робоча сила”, “економічно активне населення”. Аналіз різних щодо цього наукових думок у ретроспективі свідчить про те, що вони з’явились і запроваджуються в реалії наукового вжитку по-різному, залежно від місця людини та її ролі у трудовому процесі. Їх узагальнення дає підставу стверджувати, що категорія «трудовий потенціал» інтегрує в собі генетичний зв'язок і сукупну величину, що характеризує кількість, якість та міру категорій «трудові ресурси» і «робоча сила», їхню здатність до суспільно корисної діяльності в будь-якій сфері економічного життя не лише працездатного, а й певної частини непрацездатного населення. Таким чином, трудові ресурси можна розглядати як основний елемент кількісної характеристики трудового потенціалу і по відношенню до нього вони характеризують більш конкретизоване поняття, що вміщує не всю сукупність його параметрів, а тільки ті з них, які використовуються чи будуть використані на певному об’єкті й у конкретних умовах виробництва при розв’язанні завдань виробничо-господарської діяльності.

Категорію «робоча сила» характеризує лише частина трудових ресурсів, яка безпосередньо створює споживчі засоби, виробляє сировину для вітчизняної промисловості та її експорту в інші країни вже через призму соціальної спрямованості – відтворення і примноження трудового потенціалу. «Економічно активне населення» – це та реальна частина трудових ресурсів, що добровільно працює або хоче працювати. Тобто, ототожнювати економічно активне населення і робочу силу не зовсім правильно. Схематично означену залежність показано на рис. 1.

Із зміною відносин власності в аграрному секторі й переходом до ринкових умов господарювання відбуваються кардинальні зміни у формуванні й використанні трудових ресурсів. Селяни одержують значно ширші порівняно з пострадянським періодом права щодо використання своїх трудових можливостей. Ліквідується примусовість праці, натомість запроваджується її самостійність та добровільність і за своїм статусом наближається до міжнародних принципів організації праці.

Проте, як показує аналіз, надані такі права працюючим поки що не розв’язують проблеми ефективного використання трудових ресурсів. Ситуація, що склалася на даному етапі в країні (незайнятість сільського населення, високий рівень безробіття, низька трудова й територіальна мобільність робочої сили тощо), вимагає розв’язання багатьох складних завдань щодо поліпшення формування і використання трудових ресурсів у сільському господарстві, створення ефективної системи відносин між роботодавцями, власниками виробництва та працівниками – власниками робочої сили, яка б забезпечила оптимальні умови життєдіяльності працюючих на селі.