ВАКАНСІЇ ТА СПІВРОБІТНИЦТВО

У вступі обґрунтовано актуальність теми, охарактеризовано ступінь вивченості досліджуваної проблеми, сформульовано мету та завдання дослідження, відображено наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, подано дані щодо апробації та опублікування результатів дисертаційного дослідження, зазначено особистий внесок автора.

У першому розділі – “Теоретичні і методологічні основи розвитку сільських територій” – розглянуто суть підприємництва та місцевих ініціатив, їх значення в умовах ринкової економіки, особливості формування та функціонування підприємництва та місцевих ініціатив як невід’ємних елементів розвитку сільських територій, висвітлено методологію дослідження.

Із розвитком суспільних відносин підприємництво як економічна категорія змінювало свою сутність і значення. В умовах ринкового господарювання воно набуло якісно нового змісту, стало основою для розвитку будь-якої держави та зростання благополуччя населення. Підприємництво прямо чи опосередковано впливає на розвиток абсолютно всіх сфер суспільного життя. Воно є джерелом не тільки економічного, а й соціального зростання. Під підприємництвом слід розуміти цілеспрямовану, ініціативну, на власний ризик діяльність людини чи групи людей, яка спрямована на створення додаткової вартості товару, продукту чи послуги, кінцевою метою якої є отримання прибутку через задоволення різноманітних потреб споживача, що підкріплені його платоспроможним попитом.

Розвиток підприємницької діяльності забезпечує, з одного боку, підприємець як ключова фігура суспільно-виробничих відносин, що виникають у процесі здійснення виробничо-господарської діяльності, а з іншого – держава, органи місцевого самоврядування та неурядові організації як головні суб’єкти формування сприятливого середовища для розвитку бізнесу. Взаємозв’язок місцевих ініціатив, підприємництва та сільських територій проявляється у збалансованій взаємодії економічного, соціального, екологічного та культурного розвитку села (рис. 1.).

Реформування аграрного сектору економіки зумовило зміни не лише у сфері сільськогосподарського виробництва, а й суспільних відносин на селі. Водночас такі зміни призвели до перерозподілу власності на засоби виробництва та зародження якісно нових виробничо-господарських відносин – агробізнесу, що передбачає не лише виробництво сільськогосподарської продукції, а й розвиток дотичних до сільського господарства видів діяльності – транспортування, реалізації, переробки продукції тощо.

Розвиток сільських територій та зростання добробуту сільського населення є стратегічним пріоритетом державної політики. Він передбачає два варіанти: перший – “розвиток зверху”, який ґрунтується на залученні державних, регіональних та місцевих громад, що мають на меті підтримку місцевого самоврядування, комунального господарства та розвитку інфраструктури на селі; другий – “розвиток знизу”, що має в основі місцеві ініціативи, підкріплені активними діями, передусім, сільських жителів (рис. 2). Як показує досвід, останній варіант розвитку місцевих ініціатив є більш дієвим та ефективним, оскільки дає змогу максимально врахувати особливості конкретного сільського населеного пункту.