ЕКОНОМІКО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПРИРОДОРЕСУРСНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ дисертаційної РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, задачі, предмет, об'єкт та методи дослідження, сформульовано наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, їх апробацію, наведено відомості про публікації автора, структуру та обсяг дисертації.

В першому розділі «Теоретико-концептуальні основи природоресурсного менеджменту в Україні» проаналізовано сучасну парадигму екологічного управління  та визначено в ній роль ресурсної складової, сформульовано авторське бачення щодо  визначення сутнісних ознак поняття «природоресурсний менеджмент» та наведені концептуальні принципи і критерії його забезпечення на регіональному рівні.

В роботі  стверджується, що нині ні в законодавчо-нормативній площині, ні в сфері наукових досліджень дефініція «природоресурсний менеджмент» певним чином не опрацьована. Тому пропонується її розгляд в повній взаємозалежності з існуючою ідеологією  та хронологією розвитку сучасної моделі  екологічного управління. У зв'язку з цим набуває актуальності розвиток систем екологічного управління і досягнення ними такого рівня досконалості, який забезпечував би гармонійний розвиток виробничого та природно-ресурсного потенціалу, давав би змогу узгоджувати «цілі» господарювання людини з «цілями» саморегуляції природних екосистем і при цьому уникати деградації навколишнього природного середовища.

Однак, на жаль, аналіз сучасних тенденцій природокористування свідчить, що природоресурсний менеджмент як стратегічний вектор  та складова сучасного екологічного управління залишився без будь яких сутнісних  наповнень. Так, на державному рівні недостатньо ще приділяється уваги таким чинникам як:

ü    інституційні механізми забезпечення збалансованого використання природних ресурсів;

ü    посилення важелів відповідальності за  нераціональне використання та відображення економічних механізмів  їх стимулювання  в законах прямої дії;

ü    розробка  організаційно-економічних заходів щодо  стимулювання процесу ресурсозбереження на різних ієрархічних рівнях;

ü    розмежування  функцій по регулюванню процесу  ефективного використання природних ресурсів з відповідним фінансовим наповненням  бюджетів всіх рівнів;

ü    законодавчо-нормативна основа формування та стягування природоресурсної ренти та її розподілу між різними гілками влади.

Таким чином, можна констатувати, що поки що аспекти природоресурсного менеджменту залишаються чітко не визначеними  в системі екологічного управління, тоді як є вже нагальна необхідність виокремити ці питання  в самостійний формат.

Оскільки на сьогодні  відсутнє  єдине бачення щодо забезпечення екологобезпечної моделі природокористування, в тому числі  на регіональному рівні, то природоресурсний менеджмент слід розглядати як  домінуючу парадигму  розвитку екологічного управління в просторовому контексті (рис.1).

Результатом впровадження природоресурсного менеджменту  в систему еколого-економічного управління стане більш раціональний перерозподіл  ресурсних потоків, що каталізуватиме збалансовані інвестиційні показники та розвиток економічного інструментарію щодо забезпечення вирішення екологічних проблем регіонів.

В  зв’язку з цим, декларується  ідея щодо  розробки відповідних  ініціатив  в напрямі  забезпечення ефективного рівня  використання природно-ресурсного потенціалу з урахуванням певних обмежень, що існують  в  територіальному розрізі.

Можна констатувати, що передумови розвитку природоресурсного менеджменту обумовлені:

-                 поглиблюючою деградацією природних ресурсів та зростаючими обсягами їх використання; 

-                 недієвістю  регуляторних  механізмів  щодо забезпечення захисту від надмірної експлуатації природно-ресурсного потенціалу, в тому числі на регіональному рівні;

-                  неефективністю законодавчо-нормативного базису щодо регламентації раціонального природокористування  на державному рівні;

-                 недосконалістю відповідних державних інституцій, які забезпечують розвиток інновацій та трансфер  ресурсозберігаючих технологій;

-                 недостатньою розвиненістю  суспільних інститутів  та екологічної освіти.